Основні характеристики ДБЖ APC Smart-UPS SRT 2200VA 4 страница

Загальна споживана потужність в мережі дорівнює 19000 Вт. Із урахуванням того, що на один комп’ютер припадає в средньому 500 Вт.

3.2 Вибір програмного забезпечення

Windows 2008 Server. Спочатку відомий як Windows Server Codename «Longhorn», Microsoft голова Білл Гейтс оголосив про офіційну назву (Windows Server 2008) у своєму виступі на конференції WinHEC 16 травня 2007. Beta 1 був випущений 27 липня 2005 року, Beta 2 був анонсований і випущений 23 травня 2006 року на WinHEC 2006 і Beta 3 був випущений публічно 25 квітня 2007. Release Candidate 0 була випущена для широкої громадськості 24 вересня 2007 і Release Candidate 1 був випущений для широкої публіки на 5 грудня 2007 року. Windows Server 2008 був запущений у виробництво 4 лютого 2008 року і офіційно вийшов 27 лютого 2008.

Windows 2008 Server. Включає засновані на відкритих стандартах служби каталогів, Web, додатків, комунікацій, файлів та печаті, відрізняється високою надійністю й простотою керування, підтримує новітнє мережне встаткування для інтеграції з Інтернетом. В Windows 2008 Server реалізовані:

- служби Internet Information Services 5.0 (IIS)

- середовище програмування Active Server Pages (ASP)

- XML-інтерпретатор

- архітектура DNA

- модель СОМ +

- мультимедийные можливості

- підтримка додатків, взаємодіючих зі службою каталогів

- Web-папки

- печать через Інтернет

Мінімальні апаратні вимоги Windows 2008 Server:

- Pentium-сумісний процесор з тактовою частотою не нижче 133 Мгц - Windows 2008 Server підтримує до 4 процесорів:

-

- 128 Мб ОЗУ (рекомендується 256 Мб). Більша кількість пам'яті значно збільшує швидкодію системи. Windows 2008 Server підтримує ОЗУ обсягом до 4 Гб;

- 2 Гб вільні дискові простори - для установки Windows 2008 Server потрібно близько 1 Гб. Додаткове місце на диску необхідно для установки мережних компонентів.

Мережеві компоненти та їхнє налагодження. За структурою та інтерфейсом взаємодії з оператором Windows 2008 Server — це об'єктно-орієнтована ОС. Тому вона є набором компонентів зі своїми властивостями. Одні й ті ж операції у Windows 2008 Server можна виконати кількома різними способами.

Після інсталювання системи користувач має деяку мережеву конфігурацію, параметри якої визначені у процесі інсталювання. Однак і під час роботи системи користувач має змогу аналізувати цю конфігурацію, інсталювати або деінсталювати її компоненти.

Windows 2008 Server безпосередньо взаємодіє з відповідним драйвером адаптера, підтримує драйвери у форматах NDIS 3.1 (32-розрядний), NDIS 2.x (16-розрядний) та ODI. Не підтри­муваний драйвер формату NDIS 3.0, що був у Windows 3.11.

Загальною ознакою форматів драйверів NDIS та ODI є забезпечення багато-протокольного стека. Кілька протоколів використовують для передавання на один і той же адаптер. Кажуть, що протоколи закріплені за адаптером (прив'язані, bind). У Windows 2008 Server протоколи реалізовані як 32-розрядні драйвери захищеного режиму VXD (Virtual Device Drivers). Підтримуються такі протоколи:

1) NETBEUI (NetBIOS Extended User Interface) сумісний зі стандартним протоколом NETBEUI, який використовують у Windows 3.11, Windows NT (WNT), OS/2, LAN Server; розроблений IBM; не підтримує передавання маршрутної інформації, однак може працювати з мостами;

2) SPX/IPX;

3) TCP/IP.

Клієнти. Клієнтський компонент забезпечує комп'ютеру доступ до серверів відповідних мереж. Для кожного типу мережі є окрема клієнтська компонента.

Клієнти бувають 32-розрядного захищеного та 16-розрядного реального режимів. Можна інсталювати один клієнт реального та довільну кількість клієнтів захищеного режиму. У дистрибутив Windows 2008 Server входять клієнти мереж Microsoft, Novell, FTP, SunSoft, Banyan.

Клієнт для мереж Microsoft дає змогу працювати з усіма SMB-сумісними мережами, а клієнт для мереж Novell - з усіма NCP (Netware Core РгоІосо1)-мережами. Сьогодні клієнт не підтримує NDS Novell 4.x, а працює з ним тільки в режимі емуляції bindery.

SMB та NCP - це протоколи сумісного використання файлів. Вони регулюють розподіл файлів між робочими станціями. Ці протоколи не обирають індивідуально, вони вбудовані в клієнтські та сервісні компоненти ОС.

У Windows 2008 Server один протокол може бути прив'язаний до кількох клієнтів або кілька протоколів - до одного клієнта. Однак взаємодію сервер-клієнт реалізують одним протоколом.

Мережева служба- це сукупність засобів, які дають змогу вирішувати конкретну сервісну функцію (сумісне використання принтерів та файлів, підтримка створення мережевих резервних копій та ін.). У Windows 2008 Server є дві служби, що забезпечують клієнтам інших мереж доступ до файлових та принтерних ресурсів локального комп'ютера:

- File and Printer Sharing for Microsoft Networks;

- File and Printer Sharing for Netware Networks.
Ці служби інсталюють за замовчуванням.

- Реєстрація користувача у системі. У Windows 2008 Server можна задати один з трьох варіантів реєст­рації:

- клієнт для мереж Microsoft. Налаштовуваний за замовчуванням;

- клієнт для мереж Netware;

- звичайне входження у Windows (рис.3.11). He діє механізм захисту щодо користувачів: якщо під час першого запуску не зазначити пароля, то вікно ідентифікації користувача не з'являтиметься.
Ім'я та пароль запитують тільки у випадку активізації профілів користувачів.

Якщо визначено приєднання до мережі Microsoft, то введене ім'я та пароль перевіряються на сервері WNT.

Аналогічно, якщо приєднуватися до сервера Netware, Windows 2008 Server запам'ятовує паролі зі списку паролів і не запитує про них у разі наступних спроб приєднатися до мережевих ресурсів. Якщо пароль входження у Windows 2008 Server зробити порожнім і увійти в сервер WNT або Netware, то у випадку наступної спроби увійти в систему вона пароля не запитуватиме, і користувач зможе приєднатися до сервера без перевірки.

Якщо ім'я та пароль користувача для входження у Windows 2008 Server збігаються з іменем та паролем входження у WNT або Netware, то ці дані є перепусткою на відповідний сервер. Якщо ж ім'я та пароль невідомі серверу, то у разі приєднання до нього треба ввести ім'я та пароль, які будуть збережені у списку паролів користувача. Наступного разу пароль читатиметься зі списку.

Використання засобу Network Neighborhood (NN). За допомогою NN можна викону­вати значну кількість операцій. Наприклад, переглядати спільні ресурси на серверах мережі або відображати ресурс на мережевий диск. У цьому випадку первинним форматом відобра­ження ресурсу є UNC (Universal Naming Соnеctіоn):

\\ім'я комп'ютера\ресурс.

У мережі Windows 2008 Server кожен комп'ютер має унікальне ім'я, визначене під час інсталювання системи. Ресурс може зображати диск комп'ютера, каталог або принтер. Використання UNC-формату дає змогу уникнути обмежень щодо кількості мережевих ресурсів. Відображення ресурсу на його позначення (наприклад, D:, G: або LPT1:) називають перехопленням (capture).

Під час перегляду мережевих ресурсів система використовує паролі зі списку або запи­тує їх.

Приєднання до мережевих принтерів. Перш ніж приєднуватися, треба інсталювати драйвер принтера. Це можна виконати з інсталяційного диска. Інсталюючи принтер у Windows 2008 Server, ресурс можна задавати в UNC-нотації. Однак застосування DOS не розуміють UNC-формату, тому треба реалізовувати перехоплення принтера, що відбувається автоматично у разі вибирання варіанта роботи з DOS під час інсталювання принтера або через пункт меню Призначити порт.

Перегляд та приєднання/від'єднання мережевих дисків можна виконувати також засобами програми Explorer.

3.4 Розрахунок середовища передачі даних

1. Розрахунок PDV

PDV (Path Delay Value) – час передачі пакетів по найдовшому шляху через мережу. Він повинен складати не більше ніж 512 бітових інтервалу, тобто 512 мілісекунд [3].

Маршрути між найвіддаленішими станціями складаються як із кабельних сегментів, так і з мережного обладнання та комутуючих засобів. Кожен із складників маршруту вносить затримку у окрему кількість бітових інтервалів. Сума затримки є визначальним фактором дієздатності мережі.

Для виконання цього пункту було виконано:

1. Визначення трьох максимальних маршрутів мережі;

2. Складено послідовну структуру мережного обладнання та сегментів кабелю окремого маршруту;

3. Зроблені підсумки затримки бітових інтервалів по кожному маршруту;

4. Параметри були занесені у таблицю 3.7

Таблиця 3.10 – Таблиця максимальних маршрутів

Таким чином розрахунок показує, що тривалість передавання інформації між найвіддаленішими робочими станціями не перевищує допустимі норми – 337,63 інтервалів, тому спроектовану структуру кабельних та комутуючих елементів приймаємо як коректну.

2. Розрахунок часу скорочення міжкадрового інтервалу

З розрахунку, що 100 BaseTX має параметри скорочення міжкадрового інтервалу для проміжного сегменту 6 bt на одиницю пристрою, то максимальний маршрут буде мати наступні показники скорочення міжкадрового інтервалу, вказані в таблиці 3.8.

Таблиця 3.11 – Показники скорочення міжкадрового інтервалу

Сума цих величин дає значення PVV, яке дорівнює 24 bt, що менше граничного значення в 49 бітових інтервалів [5].

3. Розрахунок швидкості передачі інформації по кабельним сегментам:

С = 2Flog₂М, (3.1)

де F – частота, МГц;

M – коефіцієнт кодування.

С = 100 МГц · log₂2 = 100 Mбіт/с.

Розрахунок загальної затримки пакетів:

(3.2)

де V – об’єм інформації, біт;

c1 – швидкість передачі інформації середовищем, біт/с;

d – довжина маршруту, км;

k – швидкість світла у вакуумі, км/с.

k = Згасання Дб/100м

4 Опис монтажних робіт

Монтаж кабельної системи повинний робитися відповідно до вимог

стандартів EIA/TIA-569, Е1АЯ1А-Т8У40, EIA/TIA-RS-455 і виконуватися в кілька етапів, кожен з яких повинен бути чітко обумовлений виходячи із специфічності будівлі:

- свердління прохідних отворів;

- монтаж кабельних коробів;

- монтаж настінних шаф і комутаційного устаткування;

- прокладка кабелю;

- установка й оброблення розеток;

- оброблення кабелів на комутаційних панелях;

- маркування.

Короби: складаються з прямих елементів з перфорованої (IP 20) або неперфорованої (IP 40) основою й аксесуарів, установлених із кришкою.

При відсутності кришки навіть на коротких секціях короб стає лотком і це знижує рівень захисту IP усієї системи.

Т.В.З.: (теоретично використовувана зона): теоретично

використовувана зона, або «геометрична секція» - це зона, обмежена

внутрішніми стінками коробу, що, може визначати максимальну кількість

кабелю, що прокладається.

Використовуваена зона: це теоретично використовувана зона,

зменшена визначеним коефіцієнтом заповнення (для металевих коробів

IEC стандарт 23 31 складає 50%).

Кабельні сполучні елементи і шунти (рівнобіжні з'єднання) можуть бути встановлені в коробах і лотках (CEI 64-8, ст. 526.1) при наступних

умовах:

1) необхідно забезпечити електричну ізоляцію і опір щонайменше рівні

потрібним, у залежності від умов установки;

2)коефіцієнт заповнення повинний враховувати наявність сполучних

елементів і/або шунтів (рівнобіжні з'єднання);

3)сполучні елементи і шунти (рівнобіжні з'єднання) повинні мати

рівень захисту, що стосується активних частин, принаймні, IP2X для коробів;

4)кабельні сполучні елементи повинні мати характеристики і

основний колір, ідентичні кабелеві, що з'єднується;

5)повинно бути встановлено лише ту кількість з'єднувачів, яка

можлива.

Металеві кабельні системи можуть бути використані як заземлення (захист провідника) (CEI 64.8, ст. 543.2.1 і 543.2.2), доти, поки:

1)нерозривність електричного ланцюга забезпечується захистом проти механічних, хімічних і електрохімічних ушкоджень;

по своїх електропровідних властивостях не уступає заземленню (захист провідника), розміри зазначені в ст. 543.1;

2)приєднання до інших заземлень (захист провідника) можливо на місцях рівнобіжного з'єднання (шунтах).

5 Налагодження операційної системи

Для підключення робочих станцій до мережі у їх операційних системах (ОС) необхідно створити підключення до локальної мережі і встановити IP та MAC адресу. У якості операційної системи для робочих станцій вибрана Windows 7, спосіб створення підключення у ній приведений нижче:

Натиснути кнопку "Пуск" і вибрати пункт "Панель управління".

Вибрати пункт "Мережа та Інтернет".

Вибрати пункт "Центр управління мережами і загальним доступом"

Вибрати пункт "Зміна параметрів адаптера".

Нажати правою кнопкою миші по пункту "Підключення по локальній мережі" і вибрати в меню пункт "Властивості".

Виділити одноразовим натисненням миші пункт "Протокол Інтернету версії 4 (TCP/IPv4)" і нажати кнопку "Властивості".

. У вікні, що відкрилося потрібно відзначити точкою пункт "Використовувати наступну IP-адреса". Після цього, необхідно ввести мережеві настройки у відповідні рядки так, вказано на ілюстрації. Значення A, B, С, D, залежать від IP та MAC адреси компютера, вказаних у таблиці 3.4. Після введення мережевих налаштувань треба натиснути кнопку "OK". У наступному вікні також потрібно натиснути кнопку "OK". Після цього, локальна мережа на вашому комп'ютері буде налаштована.

Налагодження ІР-адреси. Із цією проблемою довелося, зіштовхнутися

відносно недавно на адаптерах Either Express 100TX від Intel, при

установці яких у систему доводилося очікувати завантаження близько 5 хвилин на P2-450. При тому, що HDD при цьому не працював у принципі.

При установці постійного IP адреси замість динамічно виділюваногогодина завантаження вдалося скоротити більш ніж в 5 разів. Робиться

так: відкривається панель керування, у ній заходимо властивості

мережі, потім відкриваємо властивості TCP/IP першій вкладці міняємо

одержання IP адреси автоматично на постійну адресі з 4 цифр. Приклад

169.23.0. 1 для першої машини, 169.254.0. 2 для другої машини й т.д.Чому перші дві цифри такі? Тому що Microsoft уважає неписаним стандартом (може й писаним, алі самі знаєте, наше відношення до них писаному), що в локальних мережах адреси IP починаються із цих двох цифр.

Якщо локальна мережа є частиною більшої мережі, де використовує тся протокол TCP/IP і передбачений спеціальна мережна служба – протокол динамічного настроювання конфігурацій хост-системи (DHCP, Dynamic Host Configuration Protocol), можна настроїти параметри TCP/IP на автоматичну конфігурацію. Для цього на вкладці параметрів TCP/IP установлюється перемикач Enable DHCP. Він указує серверу, що параметри TCP/IP варто одержати на центральному вузлі. У противному випадку необхідно для кожної мережної плати серверногокомп'ютера, що використає TCP/IP, самостійно встановити значені вище параметри.

Рисунок 5.1 – Список протоколів TCP/IP

Якщо така інформація вже введена (або вводиться згодом), вона буде перевизначити установки DHCP. Якщо ж інформація була уведена раніше, треба видалити вміст полів і перевірити вікно Enable Automatic DHCPConfiguration. При наступному запуску робочої станції вона одержить всю відсутню інформацію від DHCP-сервера, як і у попередньому випадку. Всі ці вікна конфігурації можна знайти під піктограмою Network в Windows іWindows NT. Коли DHCP-сервіс установлен і проинициализирован на сервері, а станція одержала від DHCP належну їй інформацію, все керуванняTCP/IP-мережею можна перекласти на сервер DHCP. Крім того, такі зміни в проекті мережі, як виділення нових під мереж й WINS-сервисы, можуть пророблятися автоматично.

6 Технічне обслуговування комп’ютерної мережі

Для оцінки якості роботи мережі та визначення наявності помилок необхідно перевірити швидкість зєднання з кожною робочою станцією в мережі, пінг та цілісність передачі інформації. Така діагностика проводиться шляхом відправки пакетів з серевера безпосередньо на IP адресу робочої станції.

При виникненні помилок в роботі мережі: низької швидкості передачі інформації між серевером та певною робочою станцією, ненадходження деякого відсотку відправлених до неї пакетів та інших проблем необхідно локалізувати проблему шляхом перевірки працездатності мережевого обладнання, що забезпечує передачу даних.

В разі виходу з ладу, перегріву, сповільнення роботи, відсутності доступу до накопичувачів або переферійних пристроїв та виникнення інших схожих проблем в роботі компютерів, підключених до мережі, необхідно провести діагностику працездатності їх апаратного забезпечення та провести їх ремонт, якщо він можливий, або заміну на нові комплектуючі.

У технічне обслуговування входять наступні послуги:

- налагодження елементів комп'ютерного парку;

- відновлення програмного забезпечення на робочих станціях і серверах у випадку збоїв;

- заміна деталей комп'ютерного парку, що вийшли з ладу;

- забезпечення антивірусного захисту комп'ютерного парку з урахуванням особливостей його експлуатації;

- проведення регулярних профілактичних робіт:

1) перевірка операційних систем на наявність системних помилок і їхнє усунення;

2) профілактика роботи комп'ютерної мережі і підтримка її працездатності;

3) перевірка схоронності даних, резервне копіювання;

4) рекомендації з поліпшення параметрів і заміні ненадійних елементів;

5) резервне копіювання даних;

- організація спільного доступу в мережу Інтернет по локальній комп'ютерній мережі;

- установка і підтримка захисту ЛОМ від атак через мережу Інтернет;

- модернізація комп'ютерів, комплектуючих і оргтехніки;

- обслуговування копіювальних апаратів і принтерів, заправлення картриджів;

- щотижня здійснювати роботи з плану:

1) супровід локальної мережі, включаючи роботи з адміністрування сервера і робочих станцій, переконфігурування і додавання нових робочих місць, а також відновлення їхньої працездатності у випадку відмовлення;

2) підтримка працездатності базового програмного забезпечення (операційних систем: UNIX - FreeBSD/Linux/Unixware/Digital, Windows'95/98/NT/2000/XP, VAX VMS, ін.) і офісних програм (MS Office, MS Exchange) на персональних комп'ютерах;

3) проведення профілактичних робіт необхідної періодичності (1раз у квартал/півроку/рік): тестування компонентів комп'ютерного устаткування, діагностика й оптимізація файлової системи, чищення накопичувачів гнучких магнітних дисків, CD-ROM, стрічкових пристроїв, принтерів, заміна картриджів у разі потреби;

4) антивірусна діагностика комп'ютерів.

Таким чином, можна запропонувати три різних трактування задачі оптимізації:

1) Приведення мережі в будь-який працездатний стан. Звичайно ця задача вирішується першою, і включає:

- пошук несправних елементів мережі - кабелів, рознімань, адаптерів, комп'ютерів;

- перевірку сумісності устаткування і програмного забезпечення;

- вибір коректних значень ключових параметрів програм і пристроїв, що забезпечують проходження повідомлень між усіма вузлами мережі - адрес мереж і вузлів, використовуваних протоколів, типів кадрів Ethernet і т.п.

2) Грубе настроювання - вибір параметрів, що різко впливають на характеристики (надійність, продуктивність) мережі. Якщо мережа працездатна, але обмін даними відбувається дуже повільно (час чекання складає десятки секунд або хвилини) або ж сеанс зв'язку часто розривається без видимих причин, то працездатною така мережа можна назвати тільки умовно, і вона безумовно має потребу в грубому настроюванні. На цьому етапі необхідно знайти ключові причини істотних затримок проходження пакетів у мережі. Звичайно причина серйозного уповільнення або хитливої роботи мережі криється в одному невірно працюючому елементі або некоректно установленому параметрі, але через велику кількість можливих винуватців пошук може зажадати тривалого спостереження за роботою мережі і громіздкого перебору варіантів. Грубе настроювання багато в чому схоже на приведення мережі в працездатний стан. Тут також звичайно задається деяке граничне значення показника ефективності і потрібно знайти такий варіант мережі, у якого це значення було б не гірше граничного. Наприклад, потрібно настроїти мережу так, щоб час реакції сервера на запит користувача не перевищувало 5 секунд.

Пошук несправностей у мережі - це сполучення аналізу (виміру, діагностика і локалізація помилок) і синтезу (ухвалення рішення про те, які зміни треба внести в роботу мережі, щоб виправити її роботу).

Аналіз - визначення значення критерію ефективності (або, критерію оптимізації) системи для даного сполучення параметрів мережі. Іноді з цього етапу виділяють підетап моніторингу, на якому виконується більш проста процедура - процедура збору первинних даних про роботу мережі: статистики про кількість циркулюючих у мережі кадрів і пакетів різних протоколів, стані портів концентраторів, комутаторів і маршрутизаторів і т.п. Далі виконується етап власне аналізу, під яким у цьому випадку розуміється більш складний і інтелектуальний процес осмислення зібраної на етапі моніторингу інформації, зіставлення її з даними, отриманими раніше, і вироблення припущень про можливі причини уповільненої або ненадійної роботи мережі. Задача моніторингу вирішується програмними й апаратними вимірниками, тесторами, мережними аналізаторами й убудованими засобами моніторингу систем керування мережами і системами. Задача аналізу вимагає більш активної участі людини, а також використання таких складних засобів як експертні системи, що акумулюють практичний досвід багатьох мережних фахівців.

Критерії ефективності роботи мережі

Вся безліч найбільш часто використовуваних критеріїв ефективності роботи мережі може бути розділена на дві групи. Одна група характеризує продуктивність роботи мережі, друга - надійність.

Продуктивність мережі виміряється за допомогою показників двох типів - тимчасових, оцінюючу затримку, внесену мережею при виконанні обміну даними, і показників пропускної здатності, що відбивають кількість інформації, переданою мережею в одиницю часу. Ці два типи показників є взаємно зворотними, і, знаючи один з них, можна обчислити інший.

Час реакції

Звичайно як тимчасову характеристику продуктивності мережі використовується такий показник як час реакції. Термін "час реакції" може використовуватися в дуже широкому змісті, тому в кожнім конкретному випадку необхідно уточнити, що розуміється під цим терміном.

У загальному випадку, час реакції визначається як інтервал часу між виникненням запиту користувача до якого-небудь мережного сервісу й одержанням відповіді на цей запит. Очевидно, що зміст і значення цього показника залежать від типу сервісу, до якого звертається користувач, від того, який користувач і до якого сервера звертається, а також від поточного стану інших елементів мережі - завантаженості сегментів, через які проходить запит, завантаженості сервера і т.п.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: