Типи бюджетних систем

В даний час у світовій практиці функціонують різні бюджетні системи, що розрізняються між собою за трьома критеріями:

 Частка ВВП, централизуемая для фінансування державних витрат (у ряді країн ця частка понад 60%, але практикується перерозподіл ВВП на рівні 30-45% його обсягу).

 Реалізація за рахунок державних видатків соціальних функцій.

 Вплив (зворотний) бюджетної системи на реальний сектор економіки.

У процесі історичного розвитку склалися різні бюджетні системи, так чи інакше тяжіють до типовим — американської і європейської, є також істотно відрізняється від них японська модель. Інші моделі поєднують ознаки названих (австралійська, японська, китайська, арабська та ін).

Для американської системи характерна обов'язковість жорстко виконувати закони, що регулюють державні доходи і витрати. Розробка бюджету стає процедурою обліку гарантованих законодавчими актами зобов'язань держави і є турботою уряду. Адміністративні регіональні утворення (штати) мають власні бюджети і з центральним бюджетом взаємодіють в більш вузьких межах, ніж це прийнято в європейських країнах. Слово «штати» дослівно означає «держави». У США бюджетна система передбачає значну самостійність штатів. Істотними особливостями американської системи є: втручання держави в економіку у формі фінансування програм розвитку окремих секторів; стимулювання розвитку підприємництва шляхом надання різних податкових пільг; покладання соціальної «навантаження» на доходи громадян. Відповідно і відносно високий рівень заробітної плати формувався з урахуванням необхідності оплати більшості послуг безпосередньо споживачем. Для такої системи характерна порівняно невисока частка державних витрат в обсязі ВВП (трохи більше третини), хоча при астрономічної масі ВВП обсяг державних витрат є значним. Важливо підкреслити, що названа частка за 90 років (1913-2003 рр.) зросла з 7,5 до 35% ВВП.

Інакше формуються державні витрати в більшості країн Європи. Для бюджетної системи європейського типу характерно надання громадянам соціальних гарантій за рахунок бюджетних коштів, активне втручання центру в рішення фінансових проблем адміністративно-територіальних утворень, забезпечення певного «вирівнювання» економічних умов у регіонах (у Німеччині — землі) — незважаючи на їх відносну самостійність. Загальною рисою всіх бюджетних систем є їх гнучкість. У бюджетному процесі скрупульозно враховуються фінансові зобов'язання держави, що передбачені конституцією та чинними законами, часто мають «рамковий» характер, у зв'язку з чим багато конкретні питання вирішуються в межах парламентських процедур.

Бюджетні системи розрізняються за ступенем їхньої централізації. За цим критерієм в рамках названих систем розрізняють три типи моделей.

Модель децентралізованої бюджетної системи характеризується активною роллю регіонів у забезпеченні фінансування розвитку їх економіки за рахунок власних доходів. За цим критерієм центральна влада бере на себе витрати, пов'язані з гарантіями, встановленими законами держави. Це характерно, наприклад, для Канади.

Помірно централізована, соціально орієнтована модель відрізняється тим, що витрати центру і регіонів як атрибут державних фінансів оптимально збалансовані і закріплені за рівнями бюджетної системи в розрахунку на відповідальність кожного рівня за фінансування видатків, а отже, зростання їх доходів. Подібними є бюджетні моделі Німеччини, Швейцарії.

Максимально централізована соціально орієнтована модель характерна для держав, у яких практично немає проблеми реалізації принципу бюджетного федералізму. Це характерно для шведської моделі. У Росії В період «перебудови» «шведський соціалізм» вважався зразком, проте наша бюджетна система в роки реформ розвивалася по шляху поєднання ознак європейської та американської систем, що має об'єктивні основи (сформована раніше система оплати різних соціальних пільг за рахунок коштів бюджету, від чого відразу відмовитися неможливо; деформація в роки ринкових перетворень всієї відтворювальної структури; значна диференціація економіки регіонів; різке зниження частки державного сектору в економіці і «випадання» ряду надходжень у федеральний бюджет від підприємств державного сектора). У зв'язку з цим багато регіони не можуть обійтися без фінансової допомоги з федерального бюджету. Лія бюджетної системи Росії характерні механізми «американізації» соціальних витрат (перекладання багатьох витрат на сімейні бюджети), відмова від соціальної сфери на підприємствах при зниженні активності держави в соціальній політиці, у зв'язку з ніж три чверті населення не в змозі оплачувати соціальні послуги за рахунок особистих доходів. Федеративний устрій держави передбачає фінансування центральною владою видатків і надання пільг, гарантованих федеральним законодавством (федеральні мандати). Ряд функцій держави (діяльність органів державної влади, оборона і забезпечення безпеки, правоохоронна діяльність, підтримка розвитку науки, культури, освіти та охорони здоров'я) виконується при фінансовому забезпеченні федеральним центром. Незважаючи на існуючі законодавчо встановлені норми та обмеження, «останнє слово» у розподілі бюджетних потоків з центру належить законодавчим (представницьким) органам державної влади (парламенту, законодавчим зборам областей, країв, республік), а також глави держави (президента). В умовах сформованої моделі формування парламентської більшості став нормою порядок прийняття закону про бюджет, що допускає ігнорування як гарантованих законодавством зобов'язань держави, так і норм Бюджетного кодексу РФ. На цю обставину щорічно звертає увагу Рахункова палата РФ, здійснює експертизу проекту закону про бюджет.

Загальною тенденцією розвитку бюджетних систем у різних країнах є зростання частки ВВП, перераспределяемой через бюджети для централізованого фінансування численних соціально-економічних функцій (табл. 1). Це відображає об'єктивний процес «соціалізації» держав. За більш ніж 100-річний період простежуються, однак, різні темпи «соціалізації», що і підтверджує збереження бюджетних систем, які тяжіють до європейської або американської. Після 1990 р., як видно з табл. 1, спостерігалося деяке збільшення частки державних витрат у обсязі ВВП, але криза 2008 р. став фактором повсюдного стримування зростання.

У Китаї через державний бюджет перерозподіляється близько чверті ВВП. В умовах кризи бюджет на 2010 р. був прийнятий з дефіцитом близько 3% ВВП.

У Росії в даний час через бюджетну систему (включаючи державні позабюджетні фонди), перерозподіляється і використовується понад третини ВВП.

Європейська бюджетна система відрізняється тим, що частка ВВП, централизуемая для державних видатків, досить висока (від 40 до 60%). Вельми характерно те, що ця частка росла під впливом «соціалізації» суспільства в СРСР після Другої світової війни — як результат боротьби за свої права трудящих, їх профспілок, лівих партій. Подібне досить стримано проводилося і в США, і в Японії, де, з одного боку, ставка робилася на оплату соціальних послуг громадянами (США), з іншого — на розвиток соціальних функцій бізнесу. Саме в Японії лежать витоки більшої тенденції соціалізації бізнесу як фактора економічного зростання та підвищення якості життя громадян. Найбільш високою в Японії є і ступінь соціальної відповідальності бізнесу. Саме з цим пов'язаний небачений в інших країнах у 60-80-ті роки минулого століття науково-технічний прогрес в Японії.

Японська бюджетна система по частці державних витрат нагадує російську та американську — близько третини ВВП надходить в бюджетну систему, але значну і дедалі більшу частину соціальних витрат, пов'язаних з наданням соціальних послуг працюючим, беруть на себе фірми. Це робить її схожою на радянську модель. Державне втручання в економіку на основі фінансування пріоритетних витрат робить се схожою на американську модель. Японська модель поступово трансформується, але дає про себе знати традиція довічного найму. Фірми істотне значення надають розвитку «соціальних тилів» виробництва.

Бюджетна система Росії поєднує найдосконаліші ознаки японської, американської та європейської систем. Схожість з японської в ній було в тому, що раніше підприємства СРСР також мали соціальні фонди, забезпечували на високому рівні реалізацію соціальних функцій. У роки реформ від цього залишилося небагато, але все ж залишилося, у зв'язку з чим тепер профспілок Росії доводиться все наполегливіше ставити питання про соціальну відповідальність бізнесу, як це практикується в Японії. Поки що соціальні функції бізнесу розвинені слабо. Нерідко його соціальна відповідальність» виливається в рсйдерский захоплення майнових комплексів підприємств, включаючи і залишки зберігаються у них об'єктів соціального характеру. Саме тому надзвичайно актуальною є проблема підвищення соціальної відповідальності бізнесу.

Деяку подібність рис бюджетної системи Росії і бюджетної системи США полягає в тому, що в Росії при низькій середньої заробітної плати нав'язана американська модель оплати багатьох соціальних послуг за рахунок особистого бюджету громадян. Впроваджується принцип платності всіх послуг. Ця тенденція при низькій заробітній платі робить бюджетну систему Росії невдалим копіюванням досвіду США. Деяку подобу бюджетної системи Росії європейської системи полягає в тому, що в ній ще присутні «залишки» колишньої соціального захисту громадян за рахунок засобів бюджетів усіх рівнів. Соціальна спрямованість бюджетної політики Росії в останні роки проявляється все більш виразно у зв'язку з реалізацією соціально орієнтованих національних проектів, а також у зв'язку з вдосконаленням системи соціального страхування в рамках політики радикальної реорганізації пенсійної системи.

Для всіх моделей держав з соціальною домінантою характерні наступні суттєві ознаки їх бюджетних систем:

 відносно висока частка ВВП, що перерозподіляється через бюджет на соціальні цілі. Через бюджетну систему в Росії перерозподіляється близько третини ВВП. Однак в умовах кризи, що почалася в 2008 р., в 2009-2010 рр. витрати федерального бюджету перевищували доходи — внаслідок наявності реальної можливості використовувати накопичення за ряд років профіциту у формі Стабілізаційного фонду, а потім створених замість нього Резервного фонду і Фонду майбутніх поколінь. Подібного в кризовій ситуації 1998 р. не є помітний;

 розвиток державних і корпоративних систем соціальної підтримки громадян (в Японії у зв'язку з доктриною довічного найму явно виражена внутріфірмова підтримка, у Швеції — державна, в інших країнах — змішана плюс позабюджетні фонди. Перерозподіляється для загального блага частина продукту Л. Ерхардом була визначена як «соціальний продукт»). В СРСР суттєвою була частка суспільних фондів споживання (пільгові путівки, безкоштовну освіту і медичне обслуговування, символічні ціни на ліки, символічна плата за послуги громадського транспорту тощо). У пореформеної Росії все це деформоване з негативним ефектом, практично ліквідована суспільна система дошкільного виховання дітей, запроваджена платність освітніх послуг недержавними навчальними закладами, що мають суттєві вади в організації освітнього процесу;

 висока частка зайнятих у сфері виробництва нематеріальних благ і послуг соціального характеру, незначні масштаби безробіття, високий рівень соціального захисту безробітних та інших категорій населення, не зайнятого роботою з об'єктивних причин. У нашій країні частка послуг у структурі ВВП зростала насамперед за рахунок розвитку посередницьких послуг;

 в цілому високий рівень виробництва і споживання ВВП на душу населення, зростання мерс зростання ВВП та особистого трудового внеску кожного працівника рівня оплати праці;

 розвинені форми масового задоволення соціальних потреб при деякої диференціації якості наданих соціальних благ з оплатою споживачем (розвиток культури, мистецтва, просвіти, освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, інформатики тощо);

 пріоритетний розвиток нематеріального виробництва як чинника посилення соціально-реабілітаційних функції суспільства, за значенням прирівнюються до функцій соціальної екології. У Росії економіка і соціальна сфера мають ознаки сильної деформації перш за все з точки зору змісту її «соціальності».

Бюджетні системи розрізняються в залежності від типів держав — з урахуванням того, чи є воно федеративною, чи унітарною. Бюджетна система унітарних держав більш централізованою. У держав з федеративним устроєм поряд з федеральним і місцевими бюджетами виділяються бюджети суб'єктів Федерації (штатів в США, Бразилії, Індії; земель у Німеччині; республік, країв, областей і автономних округів в Росії). Однак і в унітарних, і у федеративних державах бюджети нижчих рівнів не входять до бюджетів вищих рівнів.

Бюджетна система будь-якої країни включає всіх одержувачів бюджетних коштів. За рівнями бюджетної системи їх кількість і склад істотно розрізняються. На початок квітня 2010 р. в Росії на федеральному рівні було 25 287 бюджетних установ, на рівні суб'єктів Федерації — 302 660. Їх загальна кількість становила 327 947 установ.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: