Група, 1 рік магістратури, ФАМ

Варіант 5

Логінова Катерина Петрівна

група, 1 рік магістратури, ФАМ

1.Взаємозв'язок і взаємозалежність політичної та економічної влади. Лобізм.

Сучасна характеристика розподілу політичних і економічних влад у розвинутих країнах спирається на різні тлумачення їх змісту. Ці тлумачення суттєво відмінні, і їх можна пов`язати з існуючими формами державного правління та форм власності. Більше того, різні тлумачення розподілу влад знаходять своє втілення в різних формах правління та власності і відбивають сам факт існування таких форм.Політика і економіка досить тісно переплітаються між собою, і суттєво впливають одна на одну.

Політика держави поширюється звісно і на економіку, звідси і поширене вживання словосполучення "економічна політика". В свою чергу, економічний стан держави так чи інакше може впливати на політичні тенденції тої чи іншої держави.

Однак і політика і економіка – окремо виділені течії суспільного життя, які мають своє керівництво, свою владу. І політична, і економічна влада України мають свої складові елементи і свої структурні підрозділи.

Політичні влада складається з політичних інститутів – важливих джерел соціальних і політичних змін, які створюють багатоманітність каналів політичної активності, формують альтернативи соціального і політичного розвитку.

Ведучим інститутом політичної системи і влади, відповідно, є держава – джерело права і законів, яка організує життя суспільства і діяльність самої держави. Також в політичній владі важливе місце посідають політичні партії, масової суспільні організації і рухи, групи інтересів. Саме ці сили зумовлюють нормативно-регуляторну сферу в структурі політичної системи, а ті в свою чергу впливають на інші напрямки діяльності суспільства, в тому числі і економіки.

Що ж слід відносити до економічної влади? Безперечно – на верхівці як політичної влади та і економічної влади стоїть президент держави. Наступною сходинкою до економічної влади можна відносити всі ті ланки влади, які так чи інакше впливають на роботу і визначають основні напрямки руху галузей народного господарства (парламент, міністерства, комісії по народногосподарських напрямках тощо). Однак не тільки економічна влада зумовлює економічну політику держави, тут мають причетність і політичні влади, які так чи інакше зумовлюють форму правління, форму власності виробництва, землі тощо. Тому ці гілки влад сильно переплітаються, коли питання торкається саме економіки держави, її розвитку і вдосконалення.

Процедура прийняття управлінських рішень у державному управлінні часто пов'язується з таким явищем як лобізм. Лобізм — це діяльність соціальних груп, які відстоюють свої інтереси, тиск груп на органи законодавчої і виконавчої влади. Спектр форм і методів цивілізованої лобістської діяльності включає: збір інформації, її подання законодавцям; виступи на слуханнях у комітетах, фінансування виборчих кампаній тощо.

Лобі́зм (англ. lobbyism) — скоординована практика обстоювання інтересів чи чинення тиску на законодавців і чиновників неурядовими організаціями, фінансово-промисловими групами чи етнічними спільнотами на користь того або іншого рішення. Лобізм також передбачає діяльність зацікавлених осіб, яка сприяє ухваленню органами влади тих або інших рішень, з використанням формальних і неформальних відносин в органах влади. Передусім йдеться про захист інтересів не якоїсь окремої компанії, а цілої галузі. Іноді асоціюється з корупцією і нелегальними методами впливу на прийняття рішень урядовими структурами, хоча лобізм не обов'язково передбачає підкуп державних працівників. Представники зацікавлених груп називаються лобістами, а їх групи лобі.

Лобізм тісно пов’язаний із політичною владою, є легітимною ознакою її наявності.

Фактично лобізм доповнює конституційну систему демократичного представництва. Використовуючи можливості лобістської діяльності, різні соціальні групи, бізнесові, благодійні, комерційні та інші організації, що не спроможні захищати власні інтереси шляхом забезпечення свого представництва в парламенті, можуть у певний спосіб впливати на законотворчий процес, зокрема за допомогою прийняття тих чи інших законів, а також реалізацію політичних рішень. Вони вважають, що їхні інтереси мають бути належно захищені. Через систему і практику лобізму згадані групи дістають реальну можливість представляти власні інтереси на загальнонаціональному рівні. До речі, парламент також складається з представників найпотужніших груп конкуруючих інтересів.

2.Місцевий референдум. Органи самоорганізації населення.

Референдум - це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення.

З метою забезпечення народовладдя і безпосередньої участі територіальної громади в управлінні справами в межах певної територіально-адміністративної одиниці, проводяться місцеві референдуми.

Місцевий референдум - це форма прийняття територіальною громадою рішень з питань, що належать до відання місцевого самоврядування, а також питання, що представляють спільні інтереси територіальних громад, шляхом прямого і таємного голосування.

Рішення, прийняті місцевим референдумом, є обов'язковими для виконання у межах, що належать до відання відповідних територіальних громад або адміністративно-територіальної одиниці.

Рішення, прийняті місцевим референдумом, мають вищу юридичну силу по відношенню до рішень органів місцевого самоврядування, а також до рішень місцевих державних адміністрацій в межах повноважень, делегованих зазначеним органам районною та обласною радою, на території яких він проводиться.

Питання, яке виноситься на місцевий референдум, має бути сформульовано таким чином, щоб була можливість вибрати один з варіантів відповіді на нього: “так” або “ні”. Кількість питань, які можуть бути одночасно винесені на місцевий референдум, не перевищує трьох.

Голосування на місцевому референдумі є таємним. Будь-який контроль за волевиявленням учасника місцевого референдуму забороняється.

Участь громадянина в місцевому референдумі є вільною і добровільною. Ніхто не може бути примушений до участі в місцевому референдумі.

Органи самоорганізації населення.
Орган самоорганізації населення є однією з форм участі членів територіальних громад сіл, селищ, міст у вирішенні окремих питань місцевого значення. Органами самоорганізації населення є будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети мікрорайонів, житлових комплексів, органи самоорганізації населення села (сіл), селища (які не є адміністративними центрами), району у місті (у разі неутворення районної у місті ради), а також інші органи самоорганізації населення, створені за територіальною ознакою.

Органи самоорганізації населення формуються шляхом виборів на загальних зборах або конференціях громадян за місцем їх проживання з дозволу сільських, селищних, міських, районних у містах рад. З ініціативою про створення органу самоорганізації населення до сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради можуть звернутися збори (конференція) жителів за місцем проживання за умови, якщо в них брало участь (було представлено) не менше половини жителів відповідної території, які мають право голосу. На зборах (конференції) жителів за місцем проживання обирається також ініціативна група, члени якої будуть представляти інтереси жителів - учасників зборів (конференції) у відповідній місцевій раді. Рішення зборів (конференції) приймається більшістю голосів їх учасників.

Основними завданнями органів самоорганізації населення є:

1) створення умов для участі жителів у вирішенні питань місцевого значення в межах Конституції та законів України;

2) представлення та відстоювання інтересів мікрогромад та їх жителів у взаємовідносинах із органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами, а також суб’єктами господарювання;

3) задоволення соціальних, культурних, побутових та інших потреб жителів шляхом сприяння у наданні та безпосереднього надання їм відповідних послуг;

4) участь у формуванні та реалізації програм соціально-економічного і культурного розвитку території діяльності органу самоорганізації населення та інших місцевих програм.

Орган самоорганізації населення є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку.

Правовий статус органів самоорганізації населення визначається Конституцією України, Європейською хартією місцевого самоврядування, цим Законом, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: