Особливості еволюції перехідних економічних систем.

Прийнято слово "теорія" використовувати для означення певної галузі нукових досліджень, які, на основі аналізу фактичного матеріалу пропонують якісно новий підхід для вирішення певної проблеми, або пропонують нове розуміння вивчених явищ. Прикладів різних теорій з різних наук, - безліч. Лише економічна теорія, як складова частина економічної науки є рідкісним винятком. Описуючи економічні системи різних країн, групуючи їх, вона, як і по більшості попередньо розглянутих питань.... висновків не робить і нічого /!/ не пропонує.

Залишається незрозумілим внесок в економічну теорію авторів, які переповідають загальновідому /з предмету "Економічна географія"/ інформацію про умовний поділ країн на три групи та характеризують їх.

Ставиться питання про соціально-економічну структуру країн, що розвиваються, чим визначається, як само собою зрозуміле, що Україна є однією з цих країн. Це нагадує бійку двох: один не встиг вдарити, лише замахнувся і, о чудо, другий вже лежить на лопатках. Ми є недорозвинуті? Які докази цього існують?

Що є таке соціальна структура країни? Здається цього не розуміють навіть ті, що про неї пишуть. Економічна структура дійсно є і її можна досліджувати, якщо є розуміння того, що таке економіка. Оскільки таке розуміння в економічній теорії відсутнє, відповідно, відсутній і аналіз структури економіки. Є лише загальні констатації, безсистемні, безцільові і довільні розміркування.

Звичайно, можна було б очікувати аналізу /а на основі нього висновків/, щодо структури майна /економіки/ різних країн, їх порівняння, зв'язки рівнів економічних /майнових/ систем з рівнями суспільної і природної систем. Але усього цього просто немає. На основі наведеного т.зв. "аналізу" соціально-економічної структури країн робляться "висновки":

"державний сектор відіграє ключову роль", "держави переходять від адміністративної до ринкової економіки", "позитивну роль відіграє відкритість зовнішньому світові" і т.п.. Рівень третьосортних газетних публікацій, написаних людьми, далекими від економічної науки, як небо від землі. Чому подібні речі подаються як "досягнення економічної науки".

В країнах "що розвиваються" виділяється особливий тип виробничих відносин - "перехідні". Навколо цього "особливого типу" утворено масу словоблуддя, яке позбавлене будь-якої і так необхідної конкретики. Перехідні відносини? Від чого і до чого перехідні? Відповіді на це головне питання немає. Про що ж іде тоді мова взагалі? Читач сам повинен мобілізувати свою уяву /якої очевидно невистачає "теоретикам"/ і здогадатись: хто, звідки, куди і як "переходить".

Що ж можна уявити, "прочитати межи стрічками" економічної теорії? Є країна, до типу економічних відносин якої потрібно переходити? Так питання не ставиться, тобто такої країни просто не існує. Може існує економічна модель, вироблена на основі поєднання позитивних ознак групи "економічно розвинутих країн" до якої рекомендують "переходити"? Немає. Тобто, куди переходити, - незрозуміло. Настільки ж ефемерним є стартовий рівень переходу. Зазначається, що в різних країнах він різний, але в чому його усердний зміст? Легко говорити "економічна відсталість", куди важче надати їй конкретики предмету економічної науки /що автору, на його погляд, вдалось зробити/, але в принципі неможливо, на основі існуючого природньо-суспільно- майнового-духовного надабстрактного предмету. Адже для означення як вихідного, так і кінцевого рівнів переходу необхідно привести до спільного знаменника природу, суспільство, майно і "духів" /"ментальність","властивість душі", "психофізичні особливості людини" і т.п./ різних країн, що, звичайно, неможливо.

Зазначається, що перехідні виробничі відносини поділяються на дві групи: відносини, пов'язані з подоланням нетоварних форм господарювання і пов'язані з використанням товарних форм господарювання. Як просто. Для демагогів, які звиклі до гучної термінології, та як " чорт ладану" бояться вникнути в конкретний зміст речей, позначених термінами. Ще один яскравий приклад того, як невизначеність в загальному приводить до цілкового абсурду при розгляді конкретних речей. Чому це в "розвинутих " країнах "товарність" більша, ніж в "недорозвинутих", якщо під товарним виробництвом розуміти працю окремої людини не для власних потреб, а для обміну створених продуктів і послуг? Як в першій, так і в другій групі країн, люди "натурально" надають собі послуги /вмиваються, готують їжу,одягаються і т.п./, а усе інше роблять з метою обміну для інших людей, а не особисто для себе. І вторинним, в даному розумінні, є вид роботи: біля комп'ютера чи з мотигою в полі. І перше і друге робиться не для себе особисто, а для обміну з іншими людьми,членами родини, чи ні, - принципово інше питання, - питання поєднання суспільної і економічної систем. а не питання товарності.

В сівтлі вищенведеного, сформульована "центральна" проблема "переходу з недорозвиненості до розвиненості", через подолання "нетоварності" виробництва, втрачає будь-який сенс. Надумані проблеми та ідіотичні пропозиції по їх вирішенню. Як можна "вирішувати" проблему, якої просто не існує? Для обгрунтування "нетоварності" виробництва в "недорозвиненій" Україні порівняно, наприклад, з США, необхідно навести і порівняти відповідні показники "товарності". Картоплю вирощуємо на городах і дачах? Не для себе, а для сім'ї. Тобто, це не натуральне, а товарне виробництво. Ігнорування економічною наукою внутрісімейного товарообміну не заперечує об'єктивності його існування.

Реальні проблеми переходу від хаотичного до впорядкованого типу виробничих /економічних/ відносин

знаходяться в іншій, далекій від пропонованої, площині. Економічна теорія або свідомо не хоче розуміти цього /на шкоду усім/, або просто до цього ще не "доросла". Яких ще економічних катаклізмів нам потрібно, щоб зрозуміти, що в сучасних умовах і в "розвинених" і в "недорозвинених" країнах існують спільні проблеми подолання деструктивних економічних тенденцій? Необхідно зрозуміти зміст цих тенденцій та визначити шляхи їх подолання через виділення та систематизацію того позитивного, що є в економіці не лише "розвинених", а й усіх інших країн.

Для диференціації країн за ступенем їх економічного розвитку використовують такі критерії: питома вага промислової продукції у ВНП; питома вага готових виробів в експорті; доход на душу населення. Як далекі ці критерії від поняття "еконоімчна свобода людини"? Адже лише ця свобода є і двигуном і результатом економічного розвитку суспільства. Коли економічна наука відійде від хибного стереотипу, що більше, - однозначно краще? Більше промислової продукції - гірше екологічна ситуація. Чому це не береться в розрахунок? Якщо участь країн в міжнародному поділі праці незначна,- хіба однозначно наслідком цього є відсталість внутрідержавних економічних зв'язків? Чому врахування доходу на душу населння не враховує рівномірності його розподілу між населенням та диференціацію країн за рівнями цін? Адже вартість одного гамбургера в США - це пристойна денна зарплата на Україні.

Єдиний висновок авторів, які аналізують диференціацію країн, що розвиваються, не може викликати сумнівів, - що економічний розвиток різних країн дійсно різний. Але відсутність в економічній теорії конкретного визначення предмету науки приводить до поверхової і викривленої класифікації країн. Такий підхід дозволяє без будь-якого математичного або логічного обгрунтування відносити Україну до групи країн, що розвиваються. "Перехідна" економіка не

лише в Україні, оскількі в тих країнах, де існує ілюзія впорядкованості економічних відносин, порядок базується не на дотриманні об'єктивних економічних законів, а на позаекономічних важелях впливу. Вони передбачають потужний ідеологічний вплив засобів, які щоденно переконують населення, що чорне - це біле. В цьому ж ряду культивування страху через штучно створений прошарок населення - безробітних, казочки про " добрих" багатих, про можливості "моментального і законного " збагачення і т.п.

Аналіз теоретичною теорією різноманітності форм соціально-економічного прогресу коротко зводиться до констатації, що " форми соціально-економічного прогресу мають множинний, різнорідний, розірваний у просторі і часі об'єкт пізнання - увесь світовий процес суспільного розвитку". "Говорили-балакали, сіли та й заплакали". Чому б чесно не визнати, що "ми цього не розуміємо", а лицемірно переводити папір навколонауковими міркуваннями, щоб в кінці-кінців розписатись у своєму безсиллі? Надуману різноманітність форм т.зв. " соціально-економічного прогресу" / що вкладається в це поняття?/ можна порівняти з різноманітністю форм харчування людей. Неначе для одних людей хліб то пристойна і бажана їжа, а для інших - отрута. Економічний прогрес визначається ступенем економічної свободи окремої особи, а вона / свобода/ в свою чергу, - впорядкованістю кожної із життєвих систем /природна, суспільна, економічна/ та правильним їх поєднанням на усіх рівнях, від людини до держави. Не можемо чи не хочемо ставити питання в такому розрізі.

Описуючі небхідність і "реальні можливості" переходу України від командно-адміністративної системи господарювання до "соціально орієнтованих" ринкових відносин економічна теорія вміло створює ілюзію, що економічна модель до якої здійснюється "перехід " є відомою. І це в умовах відсутності в державі хоч якоїсь програми "переходу" та визначеної мети " перетворень". Тобто, без

відповіді залишаються слідуючі питання. Що вважати за стартовий рівень економічних реформ? Чого і коли необхідно досягти? Хто і за що персонально відповідальний в процесі реформ? В чому конкретний, зрозумілий усім " смертним", зміст реформ / приватизація і роздержавлення, - надто неконкретно, що очевидно зараз уже, здається, для усього суспільства/? В чому конкретно назріла "об'єктивна необхідність" і чому? Що вкладається в зміст поняття "реальні можливості переходу"?

Ці питання повинні розглядатись перш за все з точки зору економічних інтересів окремої людини. Ні на одне з поставлених питань економічна теорія відповіді не дає. В чому ж полягає її декларована " практична функція"? Як можна суміщати гучні заголовки з відсутністю змісту питання?

Накопичення помилок, догм і забобонів наростаючим підсумком, дозволило з економічної теорії до суспільної свідомості перенести, м'яко говорячи, помилкову думку про те, що чим більше форм власності, - тим краще. А зміст форм власності? Хіба його дослідження не є завданням економічної науки? Хіба не є очевидним, перевіреним щоденною економічною практикою, що індивідуальна форма власності є єдиною? Усе інше, що всупереч об'єктивній дійсності, прагнуть "втиснути" в термін "власність" є або товарообміном, або відносинами визиску й експлуатації? Адже, як зазначалось вище, лише індивідуальна власність є "власністю" в повному розумінні цього слова, тобто передбачає поєднання функцій розпорядження і користування. Усе є лише химерою, навколонауково-спекулятивним туманом. Усіх задовільняє існуючий стан справ /йди туди, не знаю куди, принеси те, не знаю що/, під прапором багатоманітності, - що ж, хай нам щастить в колективному самогубстві. "Блаженні" ті, хто цього не розуміє /тобто творці економічної теорії/. "На Заході багатоманітність форм власності довела...". Що довела? Далеко не просте питання з однозначною відповіддю.

Розглядаючи економічний устрій в умовах переходу від командної до ринкової економіки, економічна теорія ставить питання значення підприємництва в умовах "перехідної" економіки. Ставить, але, на жаль, ніяк не вирішує.

Є чергове повторення визначення змісту понять "підприємництво" і "підприємець". З наведених визначень не зрозуміло, чим підприємництво відрізняється від інших видів економічної діяльності та в чому принципова відмінність підприємця від інших "смертних". Якщо "підприємництво" - це самостійна, ініціативна і т.п. діяльність, спрямована на виробництво з метою одержання прибутку, - то хіба будь-яка економічна діяльність людини не "підпадає" під це визначення? Якщо підприємець - це власник, що йде на економічний ризик заради одержання прибутку, то хіба кожен з нас не є власником хоч чогось і не йде щоденно на економічний ризик заради т.зв. "прибутку" /в його різних формах/?

Тобто, існуюча економічна наука, виходячи з помилкових стереотипів, основний з яких,- визначення предмету науки, будує псевдологічні схеми, використовує беззмістовні категорії і не в змозі дати бодай хоч якесь логічне пояснення явищам щоденного економічного життя. У нас, в певному розумінні, немає економічної кризи / економіка існує об'єктивно/, маємо лише кризу економічної науки, улюблений вислів якої, - " явища економічного життя настільки складні, що пояснити їх неможливо".

В нашому випадку, замість пояснення ролі і значення т.зв. "підприємства", в умовах "перехідної" економіки, економічна теорія просто ухиляється від суті питання, даючи алогічні і недоречні до предмету розгляду визначення підприємства і підприємців. Після цих визначень дається опис Закону України "Про підприємство". До чого він у даному випадку? Ухилення від змісту питання має певну основу. Який внесок підприємство зробило в економіку України за період реформ? Відповіді немає. Тому, в свідомості багатьох громадян зміст термінів

"підприємці" і " мафіозно-кримінальні елементи" злитий воєдино. В даних умовах говорити про конструктивну роль підприємства в нашій " переходній" економіці якось не зовсім коректно. Тоді для чого самообман? Необхідно, або не ставити питання про гіпотетичну позитивну роль підприємства в реформуванні економіки взагалі, або чесно і конкретно з'ясувати причини і наслідки ставлення суспільства до т.зв. "підприємництва" в його вітчизняному, вельми оригінальному варіанті. Не можемо, або не хочемо, як говориться, - "діло хозяйське", але для чого теоретикам свідомо перекручувати зміст реалій, обманювати і суспільство? Для чого декларувати питання і свідомо ухилятись від відповідей на них?

Експлуатується давній помилковий стереотип: незрозуміле, - значить це наука. Автору незрозумілий механізм термоядерної реакції, але він зрозумілий відповідним фахівцям - науковцям, це цілком логічно. Але, коли економічна теорія незрозуміла не лише стороннім по відношенню до неї людям /хоча таких не повинно бути /, а й її авторам, - це нонсенс. Вживання терміну " наука" в даному випадку безпідставне.

Розглядає економічна теорія особливості переходу до ринкових відносин в аграрному секторі економіки. Сільськогосподарське виробництво має свої, відмінні від інших виробництва, особливості. Серед них: тісна залежність від природних умов і факторів, сезонність, просторове розміщення та ін. Слід було б очікувати, що при розгляді питань реформування сільського господарства вищенаведені особливості будуть прийняті за вихідні. Цього немає. Є лише поверховий опис змісту законів: " Про форми власності на землю", "Про плату за землю", "Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про селянське /фермерське/ господарство" та ін. Тобто, при висвітленні даних питань / як і багатьох інших/ економічна теорія займає не конструктивну творчу позицію, а споглядальну. Загальновідомо, що наведені закони прийняті без будь-якої

цілісної програми реформування економіки, мають багато суперечностей і базуються на інтуїції законодавців, а не на рекомендаціях економічної науки. Чому опис цих законів подається як економічна наука?

Абстрагуємось від питання залежності особливостей економічних реформ в аграрній сфері від особливостей сільського господарства / як це роблять творці економічної теорії/. Поставимо питання по іншому. Якщо організація сільськогосподарського виробництва в нас настільки недосконала, що галузь конче потрібно реформувати, то що /теоретично більш досконале/ ми повинні отримати в результаті реформ? Яка модель, реально існуюча в інших країнах, або сформована на основі наукових розробок є кінцевою метою перетворень? Якщо економічна теорія говорить, що "доцільним є проведення глибоких перетворень ", то вона повинна дати конкретну відповідь на поставлене питання, без цього вона не є наукою, а збірником довільних непослідовних міркувань / що і маємо/. Реформи в сільському господарстві, як і в інших галузях, "не йдуть", і "не підуть", доки не буде означено кінцевої мети т.зв. "перетворень", це очевидно. Прийти можна лише тоді, коли знаєш куди йдеш.

Не говориться, але мається на увазі, що фермерський тип господарювання в т.зв. "розвинутих країнах" є тим типом аграрних відносин, що відповідає ринковій економіці. Якщо це так, то де відповідні і вкрай необхідні обгрунтування і пояснення економічної теорії? Економічна теорія "не опускається " до них.

Стверджується, що розпаювання колективних господарств /колгоспів/ зробить селян "власниками, реальними господарями". У багатьох господарствах розпаювання землі та майна завершено. Де пожвавлення економічної активності цих господарств, покращення добробуту селян? Катма. Тобто, теоретичне припущення про перетворення селянина в реального власника, зацікавленого в результатах своєї діяльності, не

витримало перевірки практикою. Чому? Чи теоретична гіпотеза щодо позитивного впливу розпаювання, в його існуючій формі, на відтворення аграрного сектору економіки виявилась помилковою, чи в нас якісь " ненормальні" / порівняно з іншими країнами/ селяни, які не в змозі усвідомити своєї ж особистої користі? Висновок робіть самі, шановний читачу. Ще один епізод з опери під назвою " знущання творців економічної теорії над собою та людьми", або, як модно нині говорити більш коротко, - " економічні реформи".

Висловлюються думки, що протирічать існуючим реаліям. Одна з них полягає в твердженні про силове руйнування колективних господарств та масове " насаджування" приватних фермерських господарств. Де докази подібного? Інформація позбавлена будь-якого обгрунтування, виглядає як довільні, нічим не обгрунтовані побажання. " Оптимізація багатоукладної системи повинна здійснюватись поступово". Загальна, ні до чого не зобов'язуюча фраза. Що таке "оптимізована багатоукладна система"? Що таке " поступово": рік, два, п'ятдесят? Відповідей немає. Тобто економічна теорія хоче займатись наукою, але при цьому не опиратись на будь-яку вихідну теоретичну концепцію, не виходити з аналізу очевидних фактів, не давати обгрунтованих прогнозів економічного розвитку як в сільському господарстві, так і в інших галузях. Але ж писати про щось треба. Ось і пишуть.

Класичний приклад, коли бажання і можливості не співпадають. Є бажання мати науку і немає можливості /бажання?/ наповнити її конкретним змістом, якого так гостро потребує суспільство від його найвищих до найнижчих т.зв. "прошарків". Невже усім нам залишається тільки й те, що пасивно чекати, коли / від помаху " чарівної палички"?/ з'явиться такий механізм, який змусить творців економічної теорії нести відповідальність за обгрунтованість кожної думки, фрази, змусить працювати науку на суспільство, а не навпаки. Якщо ми

впевнені, що в нас є час, то що ж, давайте почекаємо. " Блаженний / несповна розуму/ хто вірує" / в подібне/.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: