Прогалини в регулюванні аграрних правовідносин

Аграрне законодавство України є концентрованим відображенням тих змін та процесів, що відбуваються в аграрній сфері нашої країни. Тому суттєвий вплив на стан аграрного законодавства здійснюють, перш за все, зміни в економіці, що визначають напрями правового регулювання суспільних відносин в аграрному секторі. Незважаючи на проведення аграрної та земельної реформи, сільське господарство України залишається галуззю національної економіки, що потребує змін у напрямку підвищення його конкурентоспроможності, забезпечення ефективності технологічних процесів виробництва продукції та необхідного рівня її якості, зберігання та переробки, що є вкрай актуальним у зв’язку зі вступом України до Світової Організації Торгівлі.

Серед недоліків сучасного аграрного законодавства можна виділити ряд найбільш вагомих:

- аграрне законодавство складається з великої кількості нормативно-правових актів, що мають різну юридичну силу;

- значну частину законодавства складають відомчі нормативно-правові акти;

- "розки­даність" аграрно-правових норм по законодавчих і підзаконних актах, що належать до інших галузей права;

- певна частина підзаконних нормативно-правових актів містить правові норми, що суперечать актам вищої юридичної сили;

- правові норми багатьох законів є банкетними, мають декларативний характер, тому не завжди реалізовуються на практиці.

Також слід зауважити, що велика частина суспільних відносин, які виникають у сфері сільськогосподарського виробництва, довший час залишалася (і залишається) не врегульованою на законодавчому рівні. Законодавчого врегулювання потребують аграрно-трудові відносини, права селян, правове становище державних, приватних підприємств в аграрному секторі економіки, інших аграрних суб’єктів тощо.

В цілому зазначені недоліки ускладнюють практику застосування норм аграрного права та знижують рівень правового забезпечення проведення реформ в аграрній сфері.

Поряд із потребою вдосконалення законодавчого регулювання окремих сторін сільськогосподарської виробничої діяльності аграрних суб'єктів, їх правового статусу, особливо важливою сьогодні є проблема кодифікації аграрного законодавства.

Зауважимо, що жоден із науковців не відкидає необхідності прийняття єдиного кодифікованого акта аграрного законодавства як нагальної потреби часу. Водночас у сучасній аграрно-правовій науці існують різні погляди щодо форми, змісту, суті і назви такого кодифікованого акта.

Так, в юридичній науці обґрунтовується точка зору щодо необхідності прийняття Аграрного кодексу України. В Аграрному кодексі України необхідно відобразити особливості сучас­них аграрних суспільних відносин, рівноправність усіх форм власності, організаційно-правових форм і методів госпо­дарювання. Предметом правового регулювання запропонованого ко­дексу, на думку вчених, мають стати аграрні відносини, що становлять комп­лекс взаємопов'язаних майнових, підприємницьких, земель­них, трудових, членських, учасницьких, управлінсько-контрольних суспільних зв'язків, які складаються у сфері вироб­ничих, підприємницьких, споживчих відносин за участю суб'єктів аграрної підприємницької діяльності всіх форм власності, організаційно-правових форм і методів господарю­вання, відносин, спрямованих на насичення продовольчого ринку продуктами харчування, продовольством та сировиною рослинного і тваринного (в тому числі водного і мисливсько­го) походження.

Натомість, э інша ідея про кодифікації аграрного законодавства шляхом прийняття Основ аграрного законодавства України. Вважається, що така форма кодифікованого акта відображатиме принципові риси аграрного законодавства України, зокрема його комплексний, інтегрований та спеціалізований характер.

Однак, якою б не була форма кодифікованого акта аграрного законодавства, незаперечним залишається факт необхідності його прийняття для заповнення прогалин у законодавстві, виявлення зайвих нашарувань та усунення суперечностей між нормативно-правовими актами. Прийняття такого нормативного акта дасть змогу селянину легше зорієнтуватися в такому чисельному і недостатньо структурованому масиві актів різної юридичної сили, що регулюють відносини в агропромисловому комплексі.

Крім того, як справедливо відзначають науковці, для підвищення ефективності законодавчого регулювання аграрних відносин необхідно:

- визначити перспективи розвитку аграрної сфери економіки України;

- розробити найближчі, короткострокові та стратегічні напрями розвитку аграрного законодавства України;

- запровадити умови та механізм ефективної реалізації аграрного законодавства України;

- удосконалити нормативно-правову базу функціонування АПК;

- вивчити досвід країн Європейського союзу по розробці аграрного законодавства;

- адаптувати аграрне законодавство відповідно до вимог СОТ.

Лише після реалізації наведених пропозицій є можливим створення ефективної нормативно-правової бази, яка відповідатиме вимогам сучасності. Підсумовуючи, можна зазначити, що реалізація потенціалу України, як аграрної держави, значною мірою залежить від удосконалення аграрного законодавства. При цьому доцільним є проведення його систематизації шляхом розробки кодифікованого акта аграрного законодавства, вдосконалення нормативно-правової бази функціонування АПК з урахуванням галузевої специфіки правового регулювання виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції та забезпечення належного рівня її якості і безпеки.

Однією з найважливіших проблем реформування аграрного сектору економіки є подальший розвиток правових засад земельної політики України й ефективність правового забезпечення земельних відносин. Дослідження закономірностей їхнього розвитку в умовах формування ринкової економіки відбувалось з концентрацією уваги на концептуальних засадах правового режиму земельного фонду України як основного національного багатства.

Сучасні вимоги життя до законодавчого забезпечення аграрних та земельних відносин обумовлюють необхідність модернізації відповідного законодавства. Аналіз практики нормотворчої діяльності свідчить про наявність в ній значних вад: прийняття нормативно-правових актів, що не є першочерговими, їх неякісність, недостатня ефективність, нерідко, соціальна несправедливість, а також техніко-юридичні недоліки: численність нормативно-правових актів в цій сфері за одночасної наявності прогалин у правовому регулюванні аграрних та земельних відносин, суперечливість, колізії між актами Кабінету Міністрів України і законами України, актами Президента України, втручання органів виконавчої влади у сферу винятково законодавчого регулювання відповідних відносин і, навпаки, прийняття законодавчих актів із проблем, які мали б бути вирішені на рівні підзаконного їх врегулювання, дублювання норм права тощо.

Наявність цих проблем перешкоджає виконанню завдання щодо реального забезпечення та запровадження методологічно виваженого підходу до формування системи ефективного аграрного та земельного законодавства.

«Планування діяльності зпідготовки нормативно-правових актів, аналіз їх регуляторного впливу та оприлюднення проектів правових актів» обґрунтовуються відмінності державних політичних рішень від інших регуляторних актів, їх формальні та змістовні ознаки, доцільність в зв’язку з цим розроблення єдиної системи планування нормотворчої діяльності в Україні. Значна увага приділяється підготовці концепцій правових актів як стадії державної політики у сфері аграрної економіки.

Обґрунтовується доцільність розмежування: а) планування законодавчої діяльності (плани законодавчих робіт); б) планування нормотворчої діяльності органів державної виконавчої влади (плани діяльності вищого, центральних та місцевих органів виконавчої влади з підготовки проектів правових рішень) у сфері аграрного сектору економіки.

Наголошується про доцільність розробки єдиної системи планування нормотворчої діяльності в Україні, в рамках якої передбачити, що нормотворча діяльність в Україні здійснюється на підставі державних програм розвитку законодавства України, перспективних та поточних планів законодавчих робіт, планів діяльності вищого, центральних та місцевих органів виконавчої влади з підготовки проектів нормативно-правових актів. Планування нормотворчої діяльності має бути спрямоване на створення науково обґрунтованої системи законодавства.

Проект державної програми розвитку законодавства України має формуватися на підставі систематизації пропозицій суб’єктів права законодавчої ініціативи (з урахуванням результатів їх обговорення фахівцями наукових установ і громадськістю) та пропозицій, сформульованих в юридичній літературі.

Прийняття тих чи інших законодавчих актів передбачено Конституцією України, кодексами України. Необхідність розроблення певних нормативно-правових документів випливає з міжнародних конвенцій тощо.

Наголошується, що процес планування нормотворчих робіт у масштабі всієї держави, як свідчить їх аналіз, ще недостатньо регламентований і є однією із причин відсутності в Україні науково обґрунтованої системи законодавства, а також певної безсистемності відомчої нормотворчості, що призводить до неузгодженості відомчих нормативних актів із законодавством, прийняття економічно недоцільних нормативних актів та створення перешкод для розвитку діяльності у сфері аграрних та земельних відносин.

Етап погодження проектів нормативно-правових актів у сфері аграрного виробництва є важливою складовою нормативної технології розроблення регуляторних актів. Перевірку законних вимог щодо наявності аналізу регуляторного впливу проектів актів, що приймаються Верховною Радою, Кабінетом Міністрів України, її Президентом пропонується покласти на Раду національної безпеки і оборони України з метою забезпечення прозорості в прийнятті управлінських рішень та зміцнення довіри населення до владних інститутів.

У сучасних умовах загальносвітового науково-технічного прогресу правові аспекти забезпечення інноваційної та інвестиційної політики в аграрному секторі України набувають дедалі більшої актуальності, оскільки можуть обумовити забезпечення продовольчої безпеки як складової національної безпеки України.

Зміни у законодавстві 2015 року поліпшують аграрні правовідносини, а саме:

1. Верховна Рада врегулювала питання реалізації на ринках продукції домашнього виробництва та подвірного забою.

2. Міністерство фінансів України і Міжнародний валютний фонд погоджують питання компенсації відсотків по кредитах. «Якщо буде упроваджена загальна система оподаткування в АПК, як того вимагає МВФ, то першою галуззю, яка це відчує, буде тваринництво. Є ризик втрати 15 тисяч працівників галузі через масове вирізування тварин внаслідок нерентабельності їх утримання».

3. Депутати можуть «звільнити» працівників сільгосппідприємств від мобілізації до лав Збройних сил України.Відповідний законопроект (№2082 «Про внесення змін до статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” (щодо гарантій для осіб, які працюють у сільському господарстві)») зареєстрував у парламенті Валерій Куліч («Блок Петра Порошенка»).У разі прийняття законопроекту, призов на військову службу під час мобілізації не поширюватимуться на тих, хто працює в сільському господарстві, а також зайнятих на підприємствах з ремонту сільськогосподарської техніки, в період посівних і збиральних кампаній.

4. Відповідний законопроект «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вилучення правових норм, що містять корупційну складову та унеможливлюють діяльність сільськогосподарських товаровиробників» зареєстровано у Верховній Раді.

Податкові новації позбавлять багатьох аграріїв права на спрощену систему оподаткування та нарахуванні єдиного податку, при нарахуванні яких відтепер мають враховуватися лише зареєстровані договори оренди землі.

Фактично це означатиме, що договори оренди землі, які на 1 січня 2015 року є укладеними або перебувають на стадії переукладання чи продовження, але ще не зареєстровані, не будуть враховуватися при вирішенні питання щодо застосування до сільськогосподарських товаровиробників спрощеної системи оподаткування та нарахування єдиного податку. Відповідно продукція, вирощена на «незареєстрованих» земельних ділянках, фіскальними органами не буде вважатися продукцією власного виробництва сільгосппідприємства. Це, в свою чергу, потягне позбавлення сільськогосподарського товаровиробника права на застосування спрощеної системи оподаткування.

5. 2 лютого 2015 року у Верховній Раді зареєстровано Проект закону № 1906 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання корупції у сфері земельних відносин», який був підготовлений на чолі з Новаковським Л.Я., академіком НААН.Основу законопроекту становлять зміни до чинного законодавства, спрямовані на відмову від безоплатної приватизації земельних ділянок, не наданих у користування, та приватизації на користь юридичних осіб; істотне спрощення землевпорядних процедур; істотне спрощення процедури проведення земельних торгів із запровадженням можливості проведення електронних торгів, дерегуляція господарської діяльності у сфері землеустрою, перенесення прийняття рішень щодо розпорядження публічними землями на якомога нижчий рівень; спрощення доступу до даних Державного земельного кадастру та землевпорядної документації; ліквідація невиправданих обмежень у регулюванні земельних відносин та положень, що можуть тлумачитися двозначно.

Україна взяла курс на перезавантаження влади та на люстрацію чиновників, зокрема, і в аграрній сфері. Велика кількість не лише державних, а й комерційних аграрних підприємств і сьогодні працюють неефективно, деформуючи тим самим ринок. Це спричиняє щорічні витрати величезних сум із бюджету. ДПЗКУ, Держрезерв, ДАК «Хліб України», Аграрний фонд — за часи незалежності не було жодного року, щоб ці державні компанії приносили за рік менше, ніж 1 млрд гривень збитків. Чомусь приватні компанії працюють успішно, із прибутком, і ще й сплачують величезні суми податків, а державні — лише декларують втрати. Постає запитання: для чого їх тримати?

На сьогодні понад тисячу підприємств напряму підпорядковані Міністру агрополітики: воно призначає їх керівників, опікується їх діяльністю замість того, щоб глибше зануритись у питання реформування галузі та реалізації сучасної аграрної політики. Із цією практикою слід покінчити. Аграрне міністерство має скинути із себе цей пил і бруд корупційних оборудок і нарешті прозоро, динамічно й успішно запрацювати.

Не секрет, що в складі минулого та позаминулого скликань парламенту були представники великих агропідприємств. Натомість інтереси середнього та малого бізнесу ніхто не захищав. Чи триватиме ця своєрідна «традиція» і далі?

У цьому парламенті набагато менше олігархів і їхніх представників: депутатами стали багато нових, молодих політиків, вони є практично в кожній політичній силі, яка пройшла в парламент. Ці люди не заангажовані, щирі, харизматичні. І це є великим плюсом, адже більшість політиків старшого віку вже себе вичерпали.

На жаль, аграрна Україна й далі живе за старою моделлю керування галуззю — із безліччю інспекцій, відділів міністерств і відомств тощо. Взагалі, яку модель «надбудови» над аграрною сферою ви бачите за доцільну?

Наш державний апарат є абсолютно неефективним — на утримання чиновників витрачається майже 50% всього бюджету. У Євросоюзі 50% бюджетних коштів спрямовують на дотації фермерам, у нас же на ці цілі закладено лише 2%. Я вважаю, що штат чиновників має скоротитися мінімум на 40%.

І перший крок у цьому напрямі зроблений — потрібно більше повноважень передати на місця. І вже там вирішуватимуть, скільки держслужбовців вони можуть утримувати.

Крім того, якщо йде мова про скорочення чиновницьких місць, то треба подумати про передачу частини повноважень, зокрема, у дозвільній і сертифікаційній сфері до акредитованих приватних компаній і профільних асоціацій. Наприклад, якщо йдеться про видачу сертифіката на наявність ГМО, то над цим працювали тисячі державних спеціалістів Держсільгоспінспекції, хоча доцільніше було б передати ці функції приватним акредитованим лабораторіям, які від імені держави здійснюватимуть цю роботу. Слід буде чітко опрацювати умови акредитації, адже важливе не лише сучасне обладнання та досвідчені фахівці, а й матеріальна відповідальність за наслідки своєї діяльності. Якщо в лабораторії помиляться, то мають понести за це фінансову й іншу відповідальність.

Ми відстаємо, наприклад, у напрямі страхування сільгосп ризиків. З одного боку, це доволі дорого, адже держава обіцяє, проте не виконує своїх обіцянок із компенсації вартості страхування. Із другого — страхові компанії в Україні працюють не професійно: узявши платіж від фермера, вони не виконують зобов’язань перед ним, і ніхто їх за це не карає.

Підводячи підсумки, зазначимо, що для інвестиційного та інноваційного забезпечення аграрного сектору економіки необхідна виважена державна підтримка; держава має виконувати функції гаранта стабільності інвестиційного та інноваційного клімату за рахунок проведення регламентованої та передбачуваної податкової, амортизаційної, митної, цінової та кредитної політики.

Висновок

1. Аграрне право України характеризується своєрідним предметом правового регулювання.

Це є аграрні правовідносини, які, по-перше, випливають із спеціальної правосуб'єктності суб'єктів аграрного права, із специфіки їхніх завдань та предмета діяльності; по-друге, складаються в сфері виробництва продуктів харчування, продовольства і сировини рослинного і тваринного походження, переробки і реалізації останньої суб'єктами аграрної підприємницької діяльності.

Аграрні правовідносини як предмет аграрного права являють собою взаємопов'язані інтегровані відносини майнового, земельного, членського, учасницького, корпоративного, управлінського й трудового характеру в усій багатогранності їх прояву в процесі здійснення завдань діяльності суб'єктів аграрного підприємництва.

Предметом аграрного права є урегульовані нормами аграрного законодавства, засновані на багатоукладності форм власності та господарювання реальні суспільні, членські, майнові, управлінські, трудові, соціальні, господарчо-підприємницькі відносини щодо правового становища суб'єктів аграрного підприємництва, їхньої виробничо-господарської діяльності з додержанням ринково-економічних закономірностей.

2. Правову базу для припинення існування фермерського господарства створює в основному закон України про фермерське господарство, зокрема його статті 35 та 36.

Вони визначають умови припинення діяльності фермерського господарства, хто у разі необхідності приймає рішення про припинення діяльності фермерського господарства приймається, як розподіляється загальне майно та здійснюється матеріальна відповідальність перед кредиторами, яким чином вирішуються спори щодо розподілу майна фермерського господарства, яке припинило свою діяльність, та деякі інші питання.

Види зовнішньоекономічної діяльності, які могуть здійснювати суб'єкти аграрного підприємництва всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, встановлює ст. 4 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність”. Список використаних джерел

1.Конституція України.

2.Земельний кодекс України. – Х.: ТОВ “Одісей”.

3.Цивільний кодекс України. – Х.: ТОВ «Одісей».

4.Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р.

5.Закон України «Про місцеве самоврядування» від 12 жовтня 1991 р.

6.Закон України «Про форми власності на землю»України від 30 січня 1992 р.

7.Постанова ВРУ. «Про земельну реформу»

8.Бірюков І.А., Заїка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України. – К., 2001. – 450 с.

9.Вівчаренко О.А. Право власності на землю в Україні / Науковий редактор В.Л. Мунтян. – Івано-Франківська, 1998. – 179 с.

10.Заставська Л.П. Розвиток власності на землю в Україні (історико-правовий аспект) // Держава та регіони. Сер.: Право.- Гуманітарний університет "Запорізький ін-т держ. та муніцип. управління". – 2002.

11.Земельне право України: Підручник / За ред. Погрібного О.О., Каракаша І.І. – К.: Істина, 2003.

12.Земельне право: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів/За ред.В.І.Семчика і П.Ф. Кулинича. – К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2001.

13.Земельное право: Учебник для вузов/Рук.авт.колл. и отв.ред. – д.ю.н., проф. С.А. Боголюбов. – М. Издательство НОРМА, 2001. – 400 с.

14.Екологічне право України (Загальна частина): Навч. посібник / В.К. Попов, М.В. Шульга,С.В. Разметаєв та ін – Харків: Нац. юрид. академія України ім. Ярослава Мудрого, 1995 – 305 c.

15.Екологічне право України (Особлива частина): Навч. посібник / В.К. Попов, А.П Гетьман, В.О. Чуйков та ін. – Харків: Нац. юрид.. академія України ім. Ярослава Мудрого, 1996. – 234 с.

16.Ківалов С. В., Біла Л. P. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. – К.,1996. – 387с.

17.Ковтун М.Г. Земельне право: Курс лекцій для студентів юридичних вузів та факультетів. – К.: Юлана, 2001. – 208с.

18.Колодій А.М., Копейчиков С.Л. та ін. Теорія держави і права: Навчальний посібник. – К., 1995. – С.95.

19.Котюк В.О. Загальна теорія держави і права: Навч.посібник. – К.: Атіка, 2005. – 592с.

20.Котюк В.О. Основи держави і права. – К.: Вентурі, 1997. – С.20-21.

21.Правові основи майнових і земельних відносин: Навч.пос./ Колектив авторів; За заг.ред. В.М.Єрмоленка. – К.: Магістр-XXI сторіччя, 2006. – 384с.

22.Програма дій "Порядок денний на XXI століття" / Переклад з англ. - К.: Інтелсфера, 2000. - С.95.

23.Програма з екологічного права України для студентів 4-го курсу.- Харків: Нац. юрид.. академія України.- 1996.

24.Семчик В.І. про концепцію правового забезпечення земельної реформи в Україні// проблеми земельної реформи в Україні. – К. СРПС України, 1994. – С.17-18.

25.Титова Н. Землі як об’єкт правового регулювання // Право України. — 1998. — № 4. – С.12-15.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: