Право інтелектуальної власностіна комерційне найменування

Поняття комерційного найменування¹. Відповідно до ст. 489 ЦК правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вво­дить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності. Таким чи­ном, комерційне найменування - це найменування, під яким особа виступає у цивільному обороті і яке індивідуалізує цю особу серед інших його учасників. Воно повинно бути істинним і відповідати ви­мозі виключності та постійності.

Принцип істинності полягає у тому, що найменування повинно від­повідати виду діяльності особи і не вводити в оману споживачів. Відпо­відно до принципу виключності найменування повинно відрізнятися від інших, щоб не допускати змішування. Однак у деяких випадках до­пускається виняток з цього правила: особи можуть мати однакові комер­ційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо това­рів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються. Це можливо, зокрема, коли суб'єкти діють у різних сферах чи на різних територіях. Постійність комерційного найменування по­лягає у тому, що право на нього строком не обмежене.

Майнові права на комерційне найменування. На відміну від ін­ших правових засобів індивідуалізації, для набуття права інтелекту­альної власності на комерційне найменування не вимагається вико­нання формальних дій. Право на комерційне найменування є чинним з моменту першого його використання та охороняється без обов'язко­вого подання заявки на нього чи його реєстрації, незалежно від того, чи є комерційне найменування частиною торговельної марки, Відомо­сті про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, по­рядок ведення яких встановлюється законом.

Майновими правами інтелектуальної власності на комерційне найме­нування є: право на використання комерційного найменування; право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерцій­не найменування, у тому числі забороняти таке використання; інші май­нові права інтелектуальної власності, передбачені законом.

Законодавство встановлює обмеження щодо розпорядження майновими правами на комерційне найменування: вони можуть бу­ти передані іншій особі лише разом з єдиним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або його відповідною частиною. Це по­яснюється недопустимістю введення споживачів у оману. Тому у разі ліквідації юридичної особи чинність майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування припиняється (ст. 491 ЦК).

¹ Див.процетакожуглаві7 цього підручника. ptV

Розділ VI

ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

§ 2. Право інтелектуальної власності на торговельну марку

Поняття та види торговельних марок. У сучасних умовах ко­жен суб'єкт підприємницької діяльності прагне мати такий правовий засіб індивідуалізації товарів та послуг, як торговельна марка. По­яснюється це тим, що господарська діяльність пов'язана з необхідніс­тю використання різного роду позначень, які дають можливість роз­різняти як суб'єктів, так і результати їх діяльності. За допомогою торговельних марок відбувається зв'язок між виробником і спожива­чем, вони виступають невід'ємними елементами ринкових відносин та добросовісної конкуренції.

Паризька конвенція з охорони промислової власності передбачає правове регулювання товарного знака і знака обслуговування. Світо­ва практика для індивідуалізації учасників цивільного обороту, това­рів та послуг пішла по шляху використання обох зазначених об'єктів. Розмежування між ними проводиться за призначенням: товарні знаки відрізняють товари, а знаки обслуговування - послуги. Спочатку за­конодавець України поєднав ці два об'єкти інтелектуальної власності і передбачив правову охорону знака для товарів та послуг. Відповід­но до Закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»¹ знак для товарів та послуг - це позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.

Умови надання правової охорони торговельним маркам. Марці може бути надана правова охорона у випадку додержання таких ос­новних вимог: вона не повинна суперечити суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та на неї не поширюються підстави для відмови у наданні правової охорони.

Підстави для відмови у наданні правової охорони сформульо­вані у ст. 6 Закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» шляхом перерахування тих, які не підлягають правовій охороні як

1 Офіційний вісник України. -1997.-№ 39. - Сг. 269.

458

Розділ VI

ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

459

торговельна марка. Так, не можуть отримати правову охорону позна­чення, які, по-перше, не можуть бути у винятковому використанні окремих осіб (однак такі позначення можуть бути включені в знак як неохоронювані елементи, якщо на це мається згода відповідного ком­петентного органу або їх власників): державні герби, прапори та інші державні символи (емблеми), офіційні назви держав, емблеми, скоро­чені чи повні найменування міжнародних міжурядових організацій, офіційні контрольні, гарантійні і пробірні клейма, печатки, нагороди та інші відзнаки; по-друге, в силу об'єктивних причин не зможуть ви­конувати функції торговельної марки, оскільки звичайно не мають розрізняльної здатності та не набули такої внаслідок їх використання; складаються лише з позначень, що є загальновживаними як позна­чення товарів і послуг певного виду; складаються лише з позначень чи даних, що є описовими при використанні щодо зазначених у заявці товарів та послуг або у зв'язку з ними, зокрема вказують на вид, якість, склад, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг; є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу; складають­ся лише з позначень, що є загальновживаними символами і термі­нами; відображають лише форму, що обумовлена природним станом товару чи необхідністю отримання технічного результату, або яка надає товарові істотної цінності; по-третє, тотожні або схожі на­стільки, що їх можна сплутати, наприклад, з марками, раніше зареє­строваними чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім'я іншої осо­би для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг; знаками інших осіб, якщо ці знаки охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасницею яких є Україна, зокрема знаками, визнаними добре відомими відповідно до статті 6 bis Паризької кон­венції про охорону промислової власності; фірмовими найменуван­нями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання до Установи заявки щодо таких же або споріднених з ними товарів і послуг; кваліфікованими зазначеннями походження товарів; знаками відповідності (сертифікаційними зна­ками), зареєстрованими у встановленому порядку; по-четверте, від­творюють: промислові зразки, права на які належать в Україні іншим особам; назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права або їх правонаступників; прізви­ща, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відо­мих в Україні осіб без їх згоди.

Законодавство закріплює принцип не абсолютної, а відносної но­визни позначень, що заявляються як торговельні марки, тобто новиз­на позначення обмежується територією України. Це, зокрема, озна­чає, що реєстрація того чи іншого позначення як марки у інших країнах не перешкоджає визнанню даного чи подібного позначення

маркою в Україні, якщо тільки інше не випливає з міжнародних угод, учасницею яких є Україна.

При визначенні новизни позначення враховуються: по-перше, тор­говельні марки, зареєстровані чи заявлені для реєстрації в Україні; по-друге, марки, хоча і не зареєстровані на території України, але охоронювані на її території в силу міжнародних договорів.

Ознака новизни тісно пов'язана з поняттям пріоритету. Новизна марки визначається на дату пріоритету, яка, у свою чергу, встанов­люється за загальним правилом за датою надходження правильно оформленої заявки на реєстрацію марки до Установи, Поряд з цим пріоритет марки може встановлюватися за датою подачі першої заяв­ки на марку у іншій країні-учасниці Паризької конвенції з охорони промислової власності (конвенційний пріоритет), якщо в Установу України заявка надійшла протягом шести місяців із зазначеної дати. Виставочний пріоритет може встановлюватися за датою початку відкритого показу експоната на виставці, якщо в Установу України заявка на марку надійшла протягом шести місяців від зазначеної дати. Пріоритет марки може встановлюватися також за датою міжна­родної реєстрації товарного знаку відповідно до міжнародних дого­ворів України.

Обсяг правової охорони торговельної марки. Позначення розгля­дається як торговельна марка тільки у взаємозв'язку з товарами і по­слугами, для розрізнення яких вона використовується. Тому обсяг на­даної правової охорони торговельної марки визначається наведеним у свідоцтві зображенням марки і переліком товарів і послуг, внесених до реєстру, якщо інше не встановлено законом. Отже, якщо особа за­реєструвала марку для певної групи товарів і послуг, то її виключні права поширюються лише на використання цієї марки стосовно за­значених товарів та послуг. Що стосується інших груп товарів і по­слуг, то таке позначення вправі використовувати будь-яка особа.

Правова охорона добре відомих торговельних марок. У світі існує два принципи надання правової охорони товарному знаку: реє­страційний принцип і принцип першого використання. Україна нале­жить до країн, що використовують реєстраційний принцип. Це озна­чає, що одержати виключне право на торговельну марку можна шля­хом її реєстрації і отримання охоронного документа. Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується сві­доцтвом. Доречно враховувати, що у цьому випадку правова охорона торговельної марки обмежується територією тих країн, де вона заре­єстрована. Однак із цього загального правила є певні винятки. Відпо­відно до ч. З ст. 494 ЦК, набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка має міжнародну реєстрацію або визнана в установленому законом порядку добре відомою, не вимагає засвід­чення свідоцтвом.

Умови охорони прав на добре відому марку передбачені ст. 25 За­кону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Насамперед

Розділ П

ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

необхідно, щоб компетентний орган визнав марку добре відомою. Вирішити це питання може Апеляційна палата Установи або суд. До того ж рішення Апеляційної палати може бути оскаржено у судовому порядку.

При визначенні того, чи є марка добре відомою в Україні, можуть розглядатися, зокрема, такі фактори, якщо вони є доречними: сту­пінь відомості чи визнання марки у відповідному секторі суспільства; тривалість, обсяг та географічний район будь-якого використання марки чи її просування, включаючи рекламування чи оприлюднення та представлення на ярмарках чи виставках товарів чи послуг, щодо яких марка застосовується; тривалість та географічний район будь-яких реєстрацій чи заявок на реєстрацію марки за умови, що во­на використовується чи є визнаною; свідчення успішного відстою­вання прав на марку, зокрема територія, на якій марка визнана добре відомою компетентними органами; цінність, що асоціюється з мар­кою. Цей перелік не є вичерпним. У кожній конкретній ситуації ком­петентний орган у комплексі оцінює усі фактори.

З дати, на яку за визначенням Апеляційної палати чи суду марка стала добре відомою в Україні, їй надається правова охорона така са­ма, якби вона була заявлена на реєстрацію в Україні. При цьому вона поширюється також на товари і послуги, що не споріднені з тими, для яких марку визнано добре відомою в Україні, якщо її використання іншою особою стосовно таких товарів і послуг вказуватиме на зв'я­зок між ними та власником добре відомої марки, і його інтересам, ймовірно, буде завдано шкоди таким використанням.

Таким чином, у випадку визнання марки добре відомою можливе розширення обсягу її правової охорони.

Суб'єкти права на торговельну марку. Закон «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» у ч. 5 ст. 5 передбачає, що право на одержання свідоцтва має будь-яка особа, об'єднання осіб або їх пра­вонаступники. Відповідно до ч. 1 ст. 493 ЦК, суб'єктами права інте­лектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. Таким чином, виникнення права на торговельну марку не по­в'язується з зайняттям підприємницькою діяльністю.

У науці гостро дискутується проблема можливості бути власника­ми свідоцтва на торговельну марку фізичних осіб, які не є підприєм­цями. Пов'язано це з тим, що основна функція торговельної марки -розрізняльна. А особа, яка не займається підприємницькою діяльніс­тю і відповідно не бере участі у процесі виробництва товарів чи на­данні послуг, не переслідує мету використання марки на ринку. По­дібний підхід знайшов законодавче закріплення у деяких зарубіжних країнах, зокрема Російській Федарції. Однак, враховуючи, що для одержання охоронного документа потрібен час, напевно, не варто вводити норму, яка б змушувала фізичну особу перед подачею заявки на торговельну марку реєструватися як суб'єкт підприємницької діяльності.

До того ж у Договорі про закони щодо товарних знаків¹, який на­був чинності, у тому числі для України, 1 серпня 1996 p., передбаче­но, що держава не може ставити як обов'язкову умову для реєстрації товарних знаків здійснення заявником виробничої чи торговельної діяльності. Однак країнам-учасницям надається право вимагати по­дання серед інших документів також заяви про наміри використову­вати знак відповідно до вимог законодавства. Зокрема, можна встано­вити певний строк, протягом якого необхідно подати докази фактич­ного використання.

Слід зазначити, що фізична особа, подаючи заявку на торговельну марку, може і не планувати використовувати її самостійно, а пере­слідує у подальшому мету передати право на марку іншій особі чи ви­дати ліцензію на використання. Тому видається доречною позиція за­конодавця України стосовно розширення кола суб'єктів на торго­вельну марку. Адже існують й інші гарантії використання марки, зок­рема, можливість дострокового припинення дії свідоцтва на марку, якщо вона не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років від дати публікації відомостей про вида­чу свідоцтва або від дати, коли використання марки було припинено.

Не існує обмеження і стосовно кількості осіб, які можуть мати пра­ва на марку — право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридич­ним особам.

Майнові права інтелектуальної власності на торговельну мар­ку та строки їх чинності. Відповідно до ст. 495 ЦК, майновими пра­вами інтелектуальної власності на торговельну марку є: право на ви­користання торговельної марки; виключне право дозволяти вико­ристання торговельної марки; виключне право перешкоджати непра­вомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороня­ти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Зазначені права належать володільцю відповідного свідоцтва; во­лодільцю міжнародної реєстрації; особі, торговельну марку якої ви­знано у встановленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

Майнові права на торговельну марку, як і на інші об'єкти інтелек­туальної власності, носять строковий характер: вони є чинними протягом десяти років з дати, наступної за датою подання заявки на торговельну марку в установленому законом порядку, якщо інше не встановлено законом. Однак, на відміну від прав на інші об'єкти інтелектуальної власності, зазначений строк може бути продовженим щоразу на десять років у порядку, передбаченому законом.

Законодавець передбачає випадки дострокового припинення чин-

¹ Интеллектуальная собственность (в 2-х кн.): Кн. 2 Промышленная собствен­ность.-Минск: Амалфея, 1997.-С. 181-215.

Розділ VI

ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

ності майнових прав інтелектуальної власності на торговельну мар­ку, по-перше, у зв'язку з перетворенням торговельної марки у загаль­новживане позначення певного виду товарів чи послуг, або, по-друге, за ініціативою особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умо­вам договору, а також у інших випадках, передбачених законом.

Якщо у зв'язку з достроковим припиненням чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку зав­дано збитків особі, якій було надано дозвіл на її використання, такі збитки відшкодовуються особою, яка надала зазначений дозвіл, якщо інше не визначено договором чи законом. Достроково припинені вик­лючні майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку за заявою особи, якій ці права належали у момент їх припинення, мо­жуть бути відновлені у порядку, встановленому законом.

Права інтелектуальної власності на торговельну марку можуть бу­ти визнані недійсними з підстав та у порядку, встановлених законом. Так, відповідно до ст. 19 Закону «Про охорону прав на знаки для то­варів і послуг», свідоцтво може бути визнано у судовому порядку не­дійсним повністю або частково у разі: невідповідності зареєстрова­ного знака умовам надання правової охорони; наявності у свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці; видачі свідоцтва внаслідок подання заявки з пору­шенням прав інших осіб. Свідоцтво або його частина, визнані недійс­ними, вважаються такими, що не набрали чинності від дати подання заявки.

Право попереднього користувача на торговельну марку. Відпо­відно до ст. 500 ЦК, будь-яка особа, яка до дати подання заявки на торговельну марку або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріо­ритету заявки, в інтересах своєї діяльності добросовісно використала торговельну марку в Україні або здійснила значну і серйозну підго­товку для такого використання, має право на безоплатне продовжен­ня такого використання або використання, яке передбачалося зазна­ченою підготовкою (право попереднього користувача). Право попе­реднього користувача може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом із підприємством чи діловою практикою або з тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було вико­ристано торговельну марку або здійснено значну і серйозну підготов­ку для такого використання.

Такі положення традиційно характерні для об'єктів патентного права. їх законодавче закріплення пояснюється можливістю пара­лельного винахідництва і є своєрідним компромісом, оскільки фак­тично у цьому випадку відсутній один із критеріїв патентоздатності -новизна. У зв'язку з тим, що патентовласник не має можливості забо­роняти попередньому користувачеві застосовувати об'єкт інтелекту­альної власності, відсутня потреба ставити питання про визнання охоронного документа недійсним.

Між тим, коли йдеться про торговельні марки, то досить важко

окреслити межі можливості визнання особи попереднім користувачем і у зв'язку з цим захищати її права, адже на відміну від об'єктів патент­ного права значних капіталовкладень у цьому випадку не потрібно. Мінімальні зусилля та кмітливість дадуть можливість у випадку реє­страції марки іншою особою ставити питання про наявність права по­переднього користувача. Оскільки, як уже зазначалося, Україна до­тримується реєстраційного принципу стосовно торговельних марок, то наявність права попереднього користувача значно його обмежить.,.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: