Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій 4 страница




На процес сприйняття допитуваного впливають дві групи чинників: 1) об'єктивні (зовнішні умови спри­йняття й особливості власне об'єктів, що сприймаються); 2) суб'єктивні (особливості особи, яка сприймає).


____________ Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

Об'єктивні чинники — освітленість об'єкта, що спри­ймається, відстань, на якій сприймається об'єкт чи подія; швидкість події; погодні умови (дощ, сніг та ін.). Такі фак­тори впливають на сприйняття і весь процес формування показань.

Суб'єктивні чинники охоплюють: стан органів чуття (глухота, дальтонізм тощо), психічний стан особи, спря­мованість уваги, схильність до фантазування та ін.

Існує емоційний фактор сприйняття. За словами С. Рубінштейна, сприймає не ізольоване око, не вухо са­ме по собі, а конкретна людина (з урахуванням її потреб, інтересів, бажань та ін.). Емоції надають виразності, яскравості подіям чи об'єктам, що сприймаються. Різ­ним буде сприйняття у людини залежно від того, є вона учасником чи жертвою злочину, стороннім спостерігачем (очевидцем) або родичем потерпілого. З цим пов'язана інтерпретація сприйнятого.

Емоції можуть справляти як позитивний, так і нега­тивний вплив. Так, почуття нового, сумнів, цікавість мо­жуть поліпшити якість сприйняття. І навпаки, страх, переляк, тривога зумовлюють виникнення своєрідних перекручень. Зокрема, страх породжує гіперболізацію (перебільшення) сприйнятого.

У процесі сприйняття важливе значення має його спрямованість (навмисність чи ненавмисність сприйнят­тя). Під час вчинення злочинів у більшості випадків мають справу з ненавмисним (мимовільним) сприйнят­тям. Хоча більш повним і точним є навмисне (довільне) сприйняття. Ще більш чітким є професійне сприйняття. У психології професійне сприйняття пов'язують з аппер­цепцією (від лат. асі: до і регсерііо: сприймаю — власти­вість психіки людини, що полягає у залежності спри­ймання предметів та явищ навколишнього середовища від попереднього досвіду).


Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ




 


Рис. 11. Оптико-геометричні ілюзії сприйняття.

У процесі сприйняття можуть виникати помилки. Пробіли сприйняття заповнюються напіаруваннями (фан­тастичного характеру). Існують також ілюзії сприйняття (рис. 11). Ілюзія (від лат. Шизіо — помилка, омана) — це неадекватне відображення об'єкта, який сприймається.

На процес сприйняття впливають настанови (при по­ставленні завдання). Так, був проведений експеримент, коли двом різним групам студентів-психологів був запро­понований один і той самий портрет людини. У першому випадку була дана настанова про те, що це відомий вче­ний, і пропонували за зовнішніми даними його обличчя скласти соціально-психологічний портрет. У другому ви­падку при тому самому завданні загальна настанова сто­сувалася того, що це особливо небезпечний рецидивіст. Результати виявили, що студенти називали психологічні якості згідно з отриманою настановою1.

1 Даний експеримент був показаний у науковому фільмі «Я та інші».


____________ Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

Схожий психологічний експеримент був проведений О. Бодальовим. Групі дорослих випробуваних були по черзі показані фотографії молодої людини і літнього чоло­віка. Особам, щодо яких проводився експеримент, було запропоновано переглянути кожну з фотографій протягом п'яти секунд. А потім вони повинні були словесно відтво­рити вигляд людини, яку вони щойно бачили. Показ фото­графій супроводжувався настановою-характеристикою зо­бражених на них осіб. Настановами, що передували пока­зу фотографії, були: «злочинець», «герой», «письмен­ник», «учений». Пропонуються різні словесні портрети тих самих осіб, що свідчать про значний вплив настанови на сприйняття осіб, щодо яких проводився експеримент:

«Цей звірюга щось хоче зрозуміти. Розумно дивить­ся, не відводячи погляду. Стандартне бандитське під­боріддя, мішки під очима, фігура масивна, старіюча, відкинута уперед» (автор «портрета» — І. Настанова — злочинець).

«Людина морально занепала, дуже озлоблена. Не­охайно одягнена, незачесана. Можна думати, що чо­ловік, до того як стати злочинцем, був службовцем чи інтелігентом. Дуже злий погляд» (автор «портрета» — К. Настанова — злочинець).

«Молода людина років 25-30. Обличчя вольове, муж­нє, з правильними рисами. Погляд дуже виразний. Во­лосся скуйовджене, чоловік неголений; комір сорочки розстібнутий. Мабуть, це «герой» якоїсь сутички, хоча в нього і не військова форма (одягнений у картату сороч­ку)» (автор «портрета» — Г. Настанова — герой).

«Дуже вольове обличчя. Очі, які «нічого не бояться», погляд з-під лоба. Губи стиснуті, відчувається душевна сила і стійкість. Вираз обличчя гордий» (автор «портре­та» — М. Настанова — герой).

«Портрет чоловіка близько 50-53 років. Відкрите об­личчя, крупні риси. Сиве, вірніше, сивіюче волосся; чоло


Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ___________________

опукле, з горизонтальними зморшками. Дуже виразні очі, які зазвичай бувають у розумних, проникливих лю­дей. Навколо очей безліч мілких зморшок, що надають обличчю дещо лукавого виразу. Здається, що ця людина при зустрічі обов'язково почне з жарту. Нижню частину обличчя не пам'ятаю. Запам'яталися руки — невеликі, неробочі, вкриті волоссям. Портрет письменника... Мені здається, що це обличчя людини, яка любить дітей і пи­ше для них. Судячи з невимушеного вигляду, він звик позувати, напевно, це відомий письменник. Ще раз хо­четься підкреслити, що найбільше запам'ятовуються в портреті очі. Людина з такими очима, мабуть, добре знає і любить життя, людей...» (автор «портрета» — В. На­станова — письменник).

«Чоловік років шістдесяти, лисий, з цигаркою в руці. Риси обличчя крупні, правильні. Голова велика, чоло ви­соке і широке, справжнє чоло вченого. Погляд і вираз об­личчя вченого говорять про те, що він напружено і боліс­но вирішує якусь проблему» (автор «портрета» — Д. На­станова — учений)1.

Ще один приклад. Австралійський психолог Пауль Р. Уїлсон довів, що зріст людини в очах сторонніх не завжди дорівнює фактичному. Уїлсон представив п'ятьом різним групам студентів Мельбурнського університету од­ного і того самого чоловіка, щораз привласнюючи йому нові звання і титули, а потім просив студентів визначати на око його зріст. Результати виявилися вражаючими. Коли людину представляли як студента, зріст незнайом­ця досягав у середньому 171 см, але тільки-но його назва­ли асистентом кафедри психології, його зріст піднявся до 178 см. При званні «старший лектор» зріст перевищив 180 см. А зріст «професора» дорівнював 184 см2.

1 Бодалев А. А. Восприятие человека человеком. — Л., 1965. —
С. 39-40.

2 Почему профессор вьіше студента // Знание — сила. — 1975. —
№4. —С. 49.


____________ Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

Існують особливості сприйняття зовнішніх ознак лю­дини залежно від віку особи, яка сприймає. Тенденції зміни обсягу і якості інформації про зовнішність людини були досліджені в таких вікових групах: 7-8, 10-11, 11-12, 13-14, 14-15, 17-18 років і у віці від 21 до 26 ро­ків (дослідження О. Бодальова). Встановлено три основ­них закономірності: 1) з віком при словесному відтворенні вигляду людини, яка сприймається, у створюваний порт­рет дедалі частіше включаються як істотні ознаки компо­ненти, що створюють фізичний вигляд. До 21-26 років відсоток фіксувань цієї сторони зовнішності порівняно з відсотком фіксувань і відображень дітьми 7-8 років зрос­тає майже в 2,2 раза; 2) відсоток фіксувань особливостей експресії до 21-26 років порівняно з відсотком фіксувань цієї сторони учнем першого класу збільшується майже в 3,6 раза; 3) з віком неухильно зменшується включення в «портрет» людини, яка сприймається, опису елементів, що становлять оформлення зовнішності людини. Відсо­ток фіксувань цієї сторони зовнішності в описах людини, яка сприймається, порівняно з відсотком фіксувань її дітьми 7-8 років зменшується до 21-26 років у 14,9 раза.

У даному психологічному дослідженні розглядаєть­ся питання оцінки віку іншої людини. Зокрема, було встановлено, що більшість помилок зроблено у тому ра­зі, коли деякі ознаки зовнішності людини не відповідали її віку.

Наступною стадією формування показань є запам'я­товування. Необхідно зазначити, що надзвичайно важ­ливим чинником, який впливає на об'єктивність пока­зань, є пам'ять. У психології пам'ять розглядається як слідове відображення минулого, що полягає в запам'ято­вуванні, збереженні та подальшому відтворенні або впі­знаванні раніше сприйнятого. Пам'ять — це здатність утворювати умовні зв'язки, зберігати й актуалізувати сліди цих умовних зв'язків.

14 4-460 209


Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ___________________

Запам'ятовування і відтворення ґрунтуються на ство­ренні й актуалізації тимчасових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку під впливом як безпосередніх, так і словесних подразників, і формуються залежно від змісту і характеру діяльності об'єкта. Цим людська пам'ять глибоко відрізняється від так званої машинної пам'яті, що моделює лише окремий її механізм — меха­нізм утворення слідів, здатних відтворюватися.

Пам'ять людини, як і сприйняття, має вибірковий характер: людина запам'ятовує не все, що вона спри­ймає. Запам'ятовується лише те зі сприйнятого, що ви­кликає глибокі переживання або має істотне значення. Ця обставина своєрідно відображається на показаннях свідків, потерпілих, обвинувачених.

З часом пам'ять викривлює сприйняті події. Запам'я­товування, яке у часі недалеко відстає від події злочину, дає змогу краще, детальніше, повніше відтворити спри­йняття. Повне і яскраве оповідання про спостережене мож­на одержати в тому разі, якщо особа допитується через ко­роткий відтинок часу після того, як спостерігалася подія.

Залежно від того, що сприймається, пам'ять людини поділяється на кілька видів. Сприйняттю дії, рухів від­повідає моторна (рухова пам'ять); сприйняттю зоровому відповідає зорова пам'ять; слуховому — слухова; спри­йняттю дотику разом із зоровим і слуховим — наочно-об­разна пам'ять; запам'ятовуванню логічних зв'язків — словесно-логічна; переживанням, почуттям — емоційна пам'ять. Усі перераховані види пам'яті рідко трапляються в людини у чистому вигляді. Є люди, які запам'ятовують краще на слух, ніж за допомогою органів зору. Часто за­пам'ятовування є результатом лише зорового сприйняття, причому деталізація досягає такого рівня, що людина мо­же, наприклад, автоматично назвати сторінку і рядок кни­ги, де викладене те чи інше положення. Відома спеціальна пам'ять людей у якій-небудь галузі: феноменальне за-


____________ Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

пам'ятовування чисел, кольорів тощо. В психології таке явище називається ейдетизмом (від грец. єібос; — форма, вигляд: здатність відтворювати надзвичайно яскравий наочний образ предмета через тривалий час після припинення його сприйняття), а пам'ять ейдетичною.

Запам'ятовування передбачає встановлення відповід­них нервових зв'язків чи асоціацій. У психології розріз­няють кілька видів асоціативних зв'язків (асоціацій): асоціації за суміжністю, подібністю, контрастом; одно­значні й багатозначні.

Асоціації за суміжністю передбачають запам'ятову­вання подій, що відбуваються послідовно, або дій, між якими існує зв'язок. Завдяки цьому нервові процеси, пов'язані з одним із них, викликають дії нервових про­цесів, пов'язаних із іншими. Так, нагадування про по­дію, що передує дорожньо-транспортній події, викликає у пам'яті деталі обставин, пов'язаних з нею.

Асоціації за подібністю мають місце тоді, коли спри­йняття якого-небудь об'єкта викликає в пам'яті спогад про подібний до нього об'єкт, навіть якщо він ніколи не спри­ймався з ним разом або в якому-небудь часовому зв'язку.

Асоціації за контрастом за своєю природою близькі до асоціацій за подібністю, однак їх сутність полягає в тому, що сприйняття якого-небудь об'єкта викликає в пам'яті спогад про інший об'єкт, що відрізняється прямо протилежними ознаками.

Певну роль у процесі запам'ятовування відіграють й інші види асоціативних зв'язків, а саме: однозначні й ба­гатозначні. Однозначна асоціація при запам'ятовуванні пов'язує певну обставину з яким-небудь одним фактом чи дією, багатозначна — передбачає зв'язок з кількома фактами.

Асоціації мають рефлекторну природу. Асоціація — це звичайний послідовний ряд рефлексів, у якому кінець кожного попереднього зливається з початком наступного в

14*4-460 211


Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ___________________

часі... Асоціація є безупинним рядом доторкувань кінця попереднього рефлексу з початком наступного (І. Сєченов).

Запам'ятовування може мати довільний і мимовіль­ний характери залежно від наявності чи відсутності мети запам'ятовування. У практиці розслідування злочинів слідчому рідко трапляються показання, засновані на на­вмисному запам'ятовуванні фактів із метою викладу їх згодом на допиті. Найбільш частими є показання, що не є результатом навмисного запам'ятовування того, що спо­стерігається. Цією обставиною і пояснюється уривчас­тість, неповнота відомостей, що повідомляються, забу­вання одних деталей і яскраве відтворення інших тощо.

Для продуктивності мимовільного запам'ятовування важливим є те місце, що займає в діяльності даний ма­теріал. Краще запам'ятовується матеріал, який викли­кає активну розумову роботу і зацікавленість, що має певну значущість.

З часом відбуваються процеси забування (поступове зменшення можливості в пригадуванні матеріалу). Тут важливе значення має подальша діяльність індивіда.

Існують загальні правила, що у зв'язку з процесом за­бування допит необхідно проводити якнайшвидше після події. Проте необхідно пам'ятати і про явище ремінісцен­ції — поліпшення відтворення запам'ятовуваного мате­ріалу через деякий проміжок часу після його заучування. Необхідно також пам'ятати і про різні порушення пам'яті, що виникають при різних локальних ураженнях головного мозку — амнезії (ретроградній і антероградній).

Заключною стадією формування показань є відтво­рення. У психології відтворення визначається як процес пам'яті, що полягає в актуалізації раніше сприйнятого матеріалу шляхом «діставання» його з довгострокової пам'яті й переведення її в оперативну. Розрізняють від­творення у вигляді узнавання або спогаду, мимовільного і довільного, безпосереднього чи відстроченого.


____________ Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

Матеріал, що міститься в пам'яті, реконструюється (перетворюється). У психологічній літературі виділяють два види реконструкції: 1) така, що не порушує адекват­ності відтворення сприйнятого; 2) така, що порушує адек­ватність відтворення сприйнятого.

Давання показань у процесі допиту — своєрідна фор­ма відтворення подій минулого. При відтворенні, на від­міну від попередніх стадій формування показань, бере участь як допитуваний, так і слідчий. Причому на допи­тувану особу слідчий чинить керуючий вплив.

Процес відтворення на допиті чітко проявляється у висловленні думок допитуваного. Вміння висловлювати свої думки (усно чи письмово) у кожної людини є індивідуальним (має значення рівень інтелекту, освітній і культурний рівні, мовна підготовка тощо).

На формування показань у стадії відтворення вплива­ють: емоційний стан допитуваного, темперамент і харак­тер, сугестивність, схильність до фантазування. Так, у процесі відтворення події допитуваний перебуває у пев­ному психічному стані (емоційна напруженість, страх, фрустрація тощо), який необхідно враховувати слідчому у процесі допиту. У ряді випадків такі стани сприяють обранню допитуваним відповідної позиції на допиті: відмова від показань, повідомлення неправдивих відомо­стей, змінення раніше даних показань.

При відтворенні можливе виникнення помилок, що зумовлене залежністю відповідей допитуваного (за фор­мою) від характеру запитань слідчого. Це виражається у явищі персеверації (прагненні повторити у відповіді сло­ва і конструкції, що вжиті слідчим у запитанні) і вер­бальній ригідності (допитуваний продовжує мислити в напрямі, нав'язаному йому слідчим).

Важливе значення має розгляд питання про вплив су­гестії (навіювання) на процес формування показань. На­віювання в психології визначається як процес однобічно-


Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

го, активного і персоніфікованого впливу одного на іншо­го чи групу людей, який здійснюється за допомогою мов­ного повідомлення і характеризується неусвідомленим сприйняттям того, що навіюється (Б. Паригін). Навіюван­ня спричиняє виникнення помилок у показаннях. Роз­різняють три види навіювання: 1) доперцептивне (навію­вання, що передує сприйняттю події); 2) навіювання пер-цептивне (навіювання в процесі сприйняття події); 3) пост-перцептивне (навіювання, спрямоване на подію, що вже відбулася).

На стадії відтворення навіювання може виникнути як результат впливу з боку слідчого, тому заборонені на­відні запитання, що містять елементи сугестії.

У процесі відтворення можуть бути сформовані не­правдиві показання. Допитуваний завжди свідомо фор­мує неправду. Неправда поділяється на: повну і часткову (у більшості випадків трапляється часткова неправда).

 






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных