ТОР 5 статей:
Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия
Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века
Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка
Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы
КАТЕГОРИИ:
- Археология
- Архитектура
- Астрономия
- Аудит
- Биология
- Ботаника
- Бухгалтерский учёт
- Войное дело
- Генетика
- География
- Геология
- Дизайн
- Искусство
- История
- Кино
- Кулинария
- Культура
- Литература
- Математика
- Медицина
- Металлургия
- Мифология
- Музыка
- Психология
- Религия
- Спорт
- Строительство
- Техника
- Транспорт
- Туризм
- Усадьба
- Физика
- Фотография
- Химия
- Экология
- Электричество
- Электроника
- Энергетика
Практичне заняття 3
КАТЕГОРІЇ РОДУ ТА ЧИСЛА ІМЕННИКІВ
1. Категорія роду іменників, її значення, лексичне, морфологічне, словотвірне та синтаксичне вираження.
2. Формально-граматичні та значеннєві принципи в розподілі іменників за родами.
3. Іменники спільного роду. Подвійні форми іменників одного роду. Хитання в роді.
4. Особливості визначення роду невідмінюваних іменників та абревіатур.
5. Категорія числа, її значення та граматичні засоби вираження.
6. Самостійна тестова робота (за темою практичного заняття 2).
Основна література
Безпояско О. К. Граматика української мови. Морфологія: підручник / О. К. Безпояско, К. Г. Городенська, В. М. Русанівський. – К.: Либідь, 1993. – С. 52–87.
Вихованець І. Р. Граматика української мови / І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, А. П. Грищенко. – К.: Рад. школа, 1982. – С. 56-63.
Вихованець І. Теоретична морфологія української мови: академ. граматика укр. мови / Іван Вихованець, К. Городенська. – К.: Пульсари, 2004. – C. 85-97.
Горпинич В. О. Морфологія української мови: підручник для студентів вищих навчальних закладів / В. О. Горпинич. – К.: ВЦ “Академія”, 2004. – С. 51-69.
Плющ М. Я. Граматика української мови в таблицях: навч. посібник / М. Я. Плющ, Н. Я. Грипас. – К.: Вища школа, 2004. – С. 40-43.
Сучасна українська літературна мова. Морфологія / за заг. ред. І. К. Білодіда. – К.: Наук. думка, 1969. – С. 50-60, 67-71.
Сучасна українська літературна мова: підручник / [А. П. Грищенко, Л. І. Мацько, М. Я. Плющ та ін.; за ред. А. П. Грищенка ]. – 3-тє вид., допов. – К.: Вища школа, 2002. – С. 295-305.
Сучасна українська літературна мова: підручник / [М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; за ред. М. Я. Плющ. – 6-те вид., стер. – К.: Вища школа, 2006. – С. 206-212.
Сучасна українська мова: підручник / [О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.] – К.: Либідь, 1991. – С. 173-176.
Ющук І. П. Українська мова / І. П. Ющук. – К.: Либідь, 2003. – С. 307-310.
Допоміжна література
Алтицева Л. Ю. Функціонально-семантичні параметри іменників з неповною числовою парадигмою: автореф. дис. … канд. філол. наук: спец. 10.02.01 “Українська мова” / Л. Ю. Алтицева. – К., 2003. – 20 с.
Безпояско О. К. Зони перехідності в граматичній категорії числа іменників / О. К. Безпояско // Мовознавство. – 1995. – № 2 – 3. – С. 12 – 26.
Єрмоленко С. Я. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик, О. Г. Тодор; за ред. С. Я. Єрмоленко. – К.: Либідь, 2001. – 224 с.
Загнітко А. П. Категорія роду в системі граматичних категорій іменника / А. П. Загнітко // Мовознавство. – 1987. – № 2. – С. 62-67.
Загнітко А. П. Функції граматичних форм роду / А. П. Загнітко // Укр. мова і літ. в шк. – 1990. – № 6. – С. 50-54.
Кацімон О. Дискусійні питання українського правопису в ділянці морфології української літературної мови. З окремими увагами на погляди Василя Сімовича / Ольга Кацімон // Дивослово. – 2009. – № 3. – С. 27-33.
Клименко Н. Ф. Формально-граматична і семантична структура категорії роду іменника в новогрецькій та східнослов’янській мовах / Н. Ф. Клименко // Лінгвістичні студії: зб. наук. праць. – Донецьк: ДонНУ, 2002. – Вип. 9. – С. 15-31.
Коць Т. Категорія двоїни і становлення морфологічної норми української мови / Тетяна Коць // Українська мова. – 2011. – № 2. – С. 68-74.
Мерінов В. В. Взаємодія граматичного значення й граматичної форми у вираженні лексико-граматичної категорії роду іменника: автореф. дис. … канд. філол. наук: спец. 10.02.01 “Українська мова” / В. В. Мерінов. – Харків, 2003. – 13 с.
Матвіяс І. Г. Іменник в українській мові / І. Г. Матвіяс. – К.: Наук. думка, 1974. – 184 с.
Матвіяс І. Г. Питання співвідносності між граматичним родом і типами відмінюванння іменників в українській мові // Дослідження з української та російської мов. – К., 1964.
Молдаван І. Ф. Апелятивні іменники спільного роду в сучасних східнослов’янських мовах / І. Ф. Молдаван // Мовознавство. – 1973. – № 3. – C. 23-26.
Орфографічний словник української мови / укл.: С. І. Головащук та ін. – К: Довіра, 1994. – 864 с.
Савеленко Л. Форми множини матеріально-речовинних іменників та їх естетичне значення в поетичних текстах постмодернізму / Савеленко Любов // Семантика мови і тексту: матеріали ХІ Міжнар. наук. конф., Івано-Франківськ, 26-28 вересня 2012 р. – Івано-Франківськ, 2012. – С. 531-534.
Самійленко С. П. З історії граматичної категорії роду / С. П. Самійленко // Історія української мови. Морфологія / [С. П. Бевзенко та ін.; відп. ред. В. В. Німчук]. – К.: Наук. думка, 1978. – С. 52-61.
Самійленко С. П. З історії граматичної категорії числа / С. П. Самійленко // Історія української мови. Морфологія / [С. П. Бевзенко та ін.; відп. ред. В. В. Німчук]. – К.: Наук. думка, 1978. – С. 61-64.
Тернова А. І. Формування словотвірної структури і семантики множинних іменників у новій українській мові кінця ХVІІ – початку ХХІ ст.: автореф. дис. … канд. філол. наук: спец. 10.02.01 “Українська мова” / А. І. Тернова. – Запоріжжя, 2009. – 20 с.
Українська мова. Енциклопедія / за ред. І. В. Муромцева. – К.: Майстер-клас, 2011. – 400 с.
Українська мова. Енциклопедія / редкол.: Русанівський В. М., Тараненко О. О. (співголови), Зяблюк М. П. та ін. – К.: Укр. енцикл., 2000. – 752 с.
Фаріон І. Д. Нормативність категорії роду // Фаріон І. Д. Мовна норма: знищення, пошук, віднова / Ірина Фаріон. – Вид. 2-ге, доп. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2010. – С. 200-204.
Фаріон І. Д. Нормативність категорії числа // Фаріон І. Д. Мовна норма: знищення, пошук, віднова / Ірина Фаріон. – Вид. 2-ге, доп. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2010. – С. 204–205.
Ципердюк О. Д. Сучасна українська літературна мова. Морфологія. Термінологічний словник / Оксана Ципердюк. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2010. – 84 с.
Шевчук О. С. Семантичні можливості граматичних форм числа в українській мові / О. С. Шевчук // Парадигматика і синтагматика граматичних структур. – К: НМК ВО, 1992. – С. 76 – 85.
ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ (З ПЕРЕВІРКОЮ НА ПЗ)
Завдання 1. Вправи: 56, 57, 59 (усно), 63, 64, 65, 66 (усно).
Завдання 2. Питання 15-28 (с. 81-82).
Завдання 3. Вивчити значення термінів, уміти ілюструвати їх прикладами.
Термінологічний мінімум: граматичний рід, граматичне число, двоїна, жіночий рід, іменники pluralia tantum, іменники singularia tantum, категорія роду, категорія числа, лексико-граматичний рід, множина, множинний іменник, однина, однинний іменник, семантико-граматичне число, семантико-граматичний рід, середній рід, сингулятив, спільний рід, число, чоловічий рід.
Завдання 4. Підготуватися до самостійної тестової роботи.
ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ТА ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ (ПЕРЕВІРКА У ВИГЛЯДІ ПІДСУМКОВИХ ТЕСТІВ, КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ)
Теоретичні питання
1. Іменники, які вживаються у формах однини та множини.
2. Іменники, що мають тільки форми однини.
3. Іменники, що мають тільки форми множини.
4. Залишки форм двоїни в сучасній українській мові.
Практичні завдання
Завдання 1. Вправи: 67, 68, 69, 70, 71 (усно).
Лекція
СЛОВОЗМІНА ІМЕННИКІВ
1. Загальна характеристика словозміни іменників.
2. Поділ іменників на відміни та групи. Іменники, які перебувають поза відмінами.
3. Характеристика парадигми іменників І, ІІ, ІІІ та ІV відмін. – На самост. опрацювання (див.: підручник І. Ющука, Український правопис та ін.).
1. Загальна характеристика словозміни іменників
Словозміна іменників називається відмінюванням. У широкому розумінні відмінювання стосується повної парадигми словозміни іменників, що охоплює зміну того самого слова за відмінками і числами. Повна парадигма складається з двох часткових парадигм (підпарадигм): відмінкової і числової. Правила відмінювання є найнеобхіднішим елементом морфологічного опису української мови.
У вузькому розумінні відмінювання – це зміна іменника тільки за відмінками.
Відповідно за такого розуміння відмінювання іменники відмінюються за відмінками, а змінюються за числами.
У сучасній українській мові протиставляються два типи відмінювання – іменниковий і прикметниковий. З морфолого-синтаксичного боку базовим виступає іменникове відмінювання, тому що в ньому виявляються синтаксично незалежні морфологічні категорії.
Деякі риси іменникового відмінювання в укр. мові:
– омонімія флексій (подібною є хіба що омонімія у відмінюванні кількісних числівників). Максимально виявлена омонімія, на думку авторів “Теоретичної морфології”, – у так званих невідмінюваних іменників, “в іменниках нульової відміни” (с. 104);
– протилежне явище – формальна (не функціональна) диференціація закінчень, які виражають тотожне значення: наприклад, значення Р. в. одн. передають закінчення -и- (зим-и), - а- (літ-а), -і- (осен-і);
– іменникова основа за відмінювання здебільшого є незмінною; частковий суплетивізм (поява в певних словоформах суфіксів, нерегулярні чергування) властивий відмінюванню лише ряду слів: мат-и – мат- ер -і, курч-а – курч- ат -и, сім’-я – сім- ен -і, громадян- ин – громадян-и, вірмен- ин – вірмен-и, переддень – перед о дн-я.
Іменникове відмінювання поділяють на типи залежно від особливостей утворення відмінкових форм. Розрізняють власне-іменниковий і прикметниковий типи відмінювання іменників.
2. Поділ іменників на відміни та групи
До власне-іменникового типу в сучасній укр. мові належить чотири підтипи відмінювання, які називають відмінами.
Термін “відміна” уперше вжив О. Партицький (70-ті р. 19 ст.) як назву не лише іменникових відмін, а й дієвідмін. Лише 1926 р. у проекті “Українського правопису” було розмежовано терміни “відміна” і “дієвідміна”, які відтоді вживаються в українських граматиках.
Найпродуктивніші – І і ІІ відміни.
Чотири основні відміни іменника розрізняються: системами відмінкових закінчень, а також наголошуванням і в окремих випадках характером основ. Підтипи іменникового відмінювання виразно протиставляються лише у відмінкових формах однини, у множині відмінності між ними нівелюються (особливо в Д., О. і М. відмінках).
Відміни іменників у сучасній укр. мові значною мірою пов’язані з морфологічною категорією роду (колись – із типом основи іменника). Так, до ІІІ відміни належать тільки іменники жін. роду, ІV відміну становлять лише іменники сер. роду. У І відміні поряд з іменниками жін. роду виступають однотипні за формою іменники чол. роду. Тільки до ІІ відміни рівноправно належать іменники чол. і сер. родів.
До першої відміни належать іменники жіночого, чоловічого та спільного роду, які в називному відмінку однини мають закінчення -а (-я): наука, земля, лабораторія, Хома, Сава, голова, суддя. За цим зразком відмінюються іменники із суфіксом -ищ- та закінченням -е, якщо вказують на жіночий рід: бабище, бородище, відьмище, гадючище, головище.
До другої відміни належать іменники чоловічого і середнього роду, а саме: чоловічого роду з нульовим закінченням у Н. в. однини та основою на твердий або м’який приголосний (у тому числі -й): інститут, пень, кінь, розвій, бій; іменники чоловічого роду із закінченням -о: батько, Михайло, Дніпро, Павло; середнього роду із закінченнями -о, -е: вікно, добро, курчатко, море, плече; іменники середнього роду на -я (крім тих, у яких під час відмінювання з’являються суфікси -ят- або -ен-): знання, колосся, збіжжя.
До третьої відміни належать слова жіночого роду з чистою основою на м’який або твердий приголосний: піч, розкіш, любов, юність, сіль, а також іменник мати, у ньому при відмінюванні з’являється суфікс -ер- (-ір-).
За чинним українським правописом маємо омонімічні форми Р., Д. та М. відмінків однини. В усному мовленні, окремих періодичних виданнях, деяких творах худ. л-ри “використовують давніше і природне для укр. мови закінчення -и форми родового відмінка однини у випадках вісти, незалежности, радости, смерти, чести; крови, любови, осени, соли, Руси і под.”(“Теорет. морф.”, с.106). Проект нової редакції укр. правопису (1999 р., с. 120) також пропонує таке написання. Написання закінчення -і в Р. в. (а також ін.) було запроваджене за тоталітарної доби для зближення укр. правопису з російським.
До четвертої відміни належать іменники середнього роду із закінченням -а (-я), у яких за відмінювання з’являються суфікси -ат- (-ят) або -ен-: лоша (лошати), гуся (гусяти),ім’я (імені). Проект нової редакції укр. правопису пропонує в Р. в. однини іменників 4 відміни, у яких з’являється суфікс -ен-, також писати закінчення - и: імени, сімени.
Перша та друга відміни іменників залежно від якості приголосного звука в кінці основи поділяються також на групи: тверду, м’яку і мішану.
І відміна
До твердої групи належать іменники із твердим приголосним основи перед -а (крім іменників на шиплячий): риба, хата, баба, Сава.
До м’якої групи належать іменники з м’яким приголосним основи (у тому числі [ й ]) перед -я: долоня, праця, суддя, Марія, змія, мрія.
До мішаної групи належать іменники на шиплячий приголосний звук основи перед -а: їжа, вежа, круча, миша, гуща, площа, а також іменники жін. роду на -ище (відьмище, гадючище).
М’яка і мішана групи в І відміні розрізняються тільки твердістю і м’якістю кінцевого приголосного звука основи, різниця між ними і твердою групою виражається також у відмінності флексій.
ІІ відміна
До твердої групи належать:
- іменники чол. роду з чистою основою на твердий приголосний (крім шиплячих): дуб, лук, свист, цвіт, Пилип;
- іменники чол. і сер. роду із закінченням -о: дерево, Петро, ремесло, озеро;
- більшість іменників з чистою основою на [ р ]: мир, сир,бір, столяр, кучер (особа), у тому числі іншомовні на -ар, -яр, -ир, -ур з постійним наголосом переважно на останньому складі основи: гектар, базар, долар, варвар, панцир(-ер), пластир, футляр, ювіляр, бригадир, командир, абажур, каламбур;
- іменники звір, комар, снігур, хабар, пазур, однак вони в Н. в. множини мають закінчення м’якої групи - і: звірі, комарі, снігурі, хабарі, п а зурі.
До м’якої групи належать:
- іменники чоловічого роду з чистою основою на м’який приголосний: учень, хлопець, вінець, Івась, скрипаль; край, герой, обрій;
- деякі іменники на [ р ], зокрема на -ар, -ир, у яких в однині під час відмінювання наголос падає на основу або закінчення, а в множині – тільки на закінчення: кобзар, шахтар, воротар, секретар, лікар, кухар, бондар; проводир, пухир, пузир; а також як винятки: Ігор, Лазар, якір, лобур, єгер, кучер (волосся);
- іменники сер. роду із закінченням -е (крім тих, основа яких закінчується на шиплячий): сонце, серце, поле, місце;
- іменники середнього роду із закінченням -я: знання, обличчя, полум’я, пір’я.
До мішаної групи належить:
- іменники чол. роду з чистою основою на шиплячий: ткач, товариш, плащ, дощ, ніж, імідж;
- іменники сер. роду з основою на шиплячий та закінченням -е: прізвище, родовище, плече, явище, середовище;
- іменники спільного роду на -ище: дубище, вовчище, вітрище;
- іменники на [ р ], що означають назви осіб за професією або характером діяльності з наголошеним суфіксом - яр- і сталим наголосом на флексії під час відмінювання: школяр, вугляр, тесляр, вапняр, повістяр, мал я р
(! але м а ляр – тверда група ).
Поза відмінами залишаються:
1) невідмінювані іменники: бюро, ательє, журі, турне, поні, какаду, Баку, облвно;
2) слова прикметникового та дієприкметникового походження, які виступають у ролі іменників: ланкова, майбутнє, уповноважений (вони зберігають формальні ознаки прикметників або дієприкметників);
3) іменники, які вживаються лише в множині: сани, окуляри, Альпи, Суми;
4) складні іменники на зразок хата-читальня, ракета-носій (але ракетоносій – ІІ відміна).
Лекція
СЛОВОЗМІНА І СЛОВОТВІР ІМЕННИКІВ
1. Відмінювання іменників множинної форми.
2. Прикметниковий тип відмінювання іменників.
3. Незмінювані іменники.
4. Словотвір іменників у сучасній українській мові. – На самостійне вивчення, див. праці: СУЛМ за ред. І. К. Білодіда, СУЛМ за ред. А. П. Грищенка, СУЛМ за ред. М. Я. Плющ.
5. Схема та зразки морфологічного аналізу іменника. – Див. працю І. Джочки та О. Ципердюк (с. 368-380).
1. Відмінювання іменників множинної форми (Pluralia tantum)
Множинні іменники мають ті самі відмінкові форми, що й іменники 1, 2 і 3 відмін у множині.
У Р. в. множинні іменники мають закінчення: -ей (дверей, курей, людей, саней); -ів (дріжджів, зборів, окулярів, веселощів); нульове закінчення, тобто чисту основу (висівок, воріт, канікул, ножиць).
У Д., О. та М. відмінках множинних іменників виступають ті самі флексії, що й в іменників усіх чотирьох відмін у формах множини:
-ам (-ям) (зборам, канікулам, ножицям, воротам і воротям); -ами (-ями) (зборами, канікулами, ножицями); -ах (-ях) (на зборах, канікулах, ножицях).
В О. в. можливі також закінчення -има, -ми: дверима (і дверми), грошима (і грішми), сіньми, курми, гусьми. Трапляються ще й такі паралельні форми О. в.: ворітьми і воротами; штанами, штанями і штаньми, санями і саньми.
У З. в. майже всі множинні іменники мають форму, спільну з Н. в.: приїхав на канікули, подаю ножиці. Лише назви істот (люди, кури, гуси) можуть мати форму З. в., спільну з Р. в. (до того ж назви неосіб можуть мати паралельні форми): бачу дітей, але пасу гуси і гусей.
2. Прикметниковий тип відмінювання іменників (або іменники з ознаками прикметникової парадигми, або відмінювання субстантивованих прикметників).
Поза системою основних чотирьох іменникових відмін (іменникового типу відмінювання) окремо перебувають іменники прикметникового походження, які зберігають ті самі закінчення, що й у прикметників. Їхні парадигми збігаються з парадигмами однини вихідних прикметників, зберігаючи розрізнення за граматичним родом: черговий і чергова, знайомий і знайома.
У зв’язку з переходом прикметників у іменники вихідні морфологічні прикметникові категорії відмінка, числа й роду, синтаксично несамостійні й зумовлені опорними іменниками, стають синтаксично незалежними, самостійними морфологічними іменниковими категоріями.
Зразки відмінювання іменників прикметникового типу:
Однина
Н. молод-ий молод-а Тишківськ-ий Рівне
Р. молод-ого молод-ої Тиишківськ-ого Рівн-ого
Д. молод-ому молод-ій Тишківськ-ому Рівн-ому
З. молод-ого молод-у Тишківськ-ого Рівн-е
О. молод-им молод-ою Тишківськ-им Рівн-им
М. (у) молод-ому (у) молод-ій (у) Тишківськ-ому (у) Рівн-ому
Кл. молод-ий молод-а Тишківськ-ий Рівн-е
Множина
Н. молод-і Тишківськ-і
Р. молод-их Тишківськ-их
Д. молод-им Тишківськ-им
З. молод-их Тишківськ-их
О. молод-ими Тишківськ-ими
М. (у) молод-их (у) Тишківськ-их
Кл. молод-і Тишківськ-і
До іменників прикметникового типу відмінювання належать чоловічі та жіночі прізвища відповідно на -ий (-ій, -ой), -а (-я): Котляревський, Нижній Толстой, Ковалевська, Нижня.
Географічні назви на зразок повних прикметників на -ий, -а (-я), -е (-є) також мають прикметникову парадигму: Горький, Вістова, Шевченкове, Середнє.
Чоловічі прізвища і власні географічні назви з прикметниковими суфіксами -ів-, -їв-, -ов-, -єв-, -ин-, -їн-, -ськ- (Харків, Павлов, Трошин) відмінюються в одн., як іменники твердої групи (в О. в. – прізвища мають флексію - им, яка є прикметниковою, а географічні назви – -ом), а в мн. – як прикметники, крім Н. в. Це так звані різновідмінювані іменники, “які поєднують в одній парадигмі різні типи відмінювання” (“ТМ”, с. 108).
Однина Множина
Н. Стефанишин Харків Стефанишин-и
Р. Стефанишин-а Харков-а Стефанишин-их
Д. Стефанишин-у, -ові Харков-у Стефанишин-им
З. Стефанишин-а Харків Стефанишин-их
О. Стефанишин-им Харков-ом Стефанишин-ими
М. (у, на, по, при) (у) Харков-і (у, на, по, при)
Стефанишин-і, Стефанишин-их
Стефанишин-у
Кл. Стефанишин-е Харков-е Стефанишин-и
3. Незмінювані іменники
Традиційно в морфології української мови, описуючи відмінювання іменників, виділяють так звані “невідмінювані” іменники, які, однак, указують на відмінок у конкретному реченні. “З цього випливає, [на думку І. Вихованця], що частина іменників позбавлена найважливішої категорійної морфологічної ознаки – належності до певної відміни і наявності відмінкової форми” (“ТМ”, с. 110).
Тому автори “ТМ” (с.111) пропонують новий погляд на цю групу іменників: “У синтаксичному плані “невідмінюваний” іменник, як і “відмінюваний”, стоїть у певній відмінковій позиції, тобто виконує всі притаманні “справжнім” іменникам формально-синтаксичні функції підмета й керованого другорядного члена речення і семантико-синтаксичні функції суб’єкта, об’єкта, адресата, знаряддя, засобу, локатива тощо. Звідси випливає логічний висновок, що “невідмінювані” іменники не перебувають поза типовими іменниковими граматичними характеристиками. Їхня специфіка полягає в тому, що вони, з семантичного боку не становлячи відособленого граматичного явища, входять до своєрідного граматичного іменникового підкласу з морфологічного погляду. Морфологічно такі іменники розподіляються на сім відмінкових омонімічних форм – форм називного, родового, давального, знахідного, орудного, місцевого і кличного відмінків – з нульовою флексією [тут і далі в цитаті виділення наше. – О. Ц.]. Через те в морфологічній структурі сучасної української літературної мови доцільно виокремити іменникову відміну з нульовою флексією, або іменникову нульову відміну ”.
До незмінюваних іменників (або, за І. Вихованцем, іменників нульової відміни) належать такі слова:
5) іменники іншомовного походження, які називають неживі предмети, абстрактні поняття, осіб чоловічої статі, тварин і закінчуються на голосний (крім - а після приголосного та -я): бра, пенсне, какао, па, мас-медіа, амплуа, шоу, турне, аташе, денді, конферансьє, поні, колібрі, какаду;
6) іменники іншомовного походження, що називають дівчат або одружених жінок (крім - а після приголосного та -я): леді, міс, місіс, мадам, міледі, фрау, фрейлейн.
7) іншомовні чоловічі імена й прізвища, що закінчуються на голосний (крім - а після приголосного та -я): Анрі, Хосе, Генрі, Маріо, Юкіо, Беранже, Гейне, Шоу;
8) географічні назви іншомовного походження, які закінчуються на голосний (крім - а після приголосного та -я): Сочі, Баку, Бордо, Чикаго, Чилі, Нікарагуа, Осло, Перу, Токіо, Монако;
9) імена і прізвища осіб жіночої статі, що закінчуються на приголосний та на -о: Кармен, Ірен, Ужвій, Стеф’юк, Петриненко;
10) більшість ініціальних абревіатур: МВС, ООН, ЕОМ, КНР, ВПК, ЧАЕС (але: на ЛАЗі, до ВАКу), а також абревіатури, у яких друга частина виступає у формі непрямого відмінка: завкафедри, помдекана.
Поступово незмінювані іменники іншомовного походження відмінюються в усному мовленні: кіна, метра, бюра (див. працю І. Ющука, с. 311). Зробити відмінювання іменників іншомовного походження на -о нормативним пропонує Проєкт українського правопису 1999 р. (с. 163), Ірина Фаріон, яка пише: “Кожна мова сильна не тим, скільки чужомовних слів вона відкине через достатність власних, а тим, як зуміє пристосувати чужу форму до своїх законів, тим паче граматичних” (див. працю “Правопис – корсет мови?..”, с. 79).
Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: