Які ж причини такого зростання?

Завдяки розвиткові економіки скоротилася тривалість робочого дня; праця людей завдяки механізації стала легшою і безпечнішою; покращились умови життя і якість харчування. Крім того на той момент завдяки вакцинації було ліквідовано майже всі епідемії.

Соціально-економічні досягнення позитивно вплинули на здоров'я людей і тривалість їхнього життя. Як наслідок, знизилися показники смертності, а природного приросту — різко зросли.

Свого піку темпи зростання населення досягли в період 1965–1970 рр. Тоді після здобуття політичної незалежності більшість країн Азії, Африки та Латинської Америки отримали доступ до медичного забезпечення, завдяки чому рівень смертності у них зменшився вдвічі.

Завдяки передусім країнам, що розвиваються, темпи зростання населення у світі у середині ХХ ст. сягали 2 % на рік. Як наслідок, менш ніж за 40 років, з 1960 по 1999 р., чисельність населення планети зросла вдвічі, а восени 1999 р. перетнула позначку 6 млрд. Це явище стрімкого зростання чисельності населення земної кулі дістало назву «демографічного вибуху».

Отже, демографічний вибух — різке збільшення кількості населення. Зниження смертності значно випереджає зниження народжуваності, що призводить до різкого збільшення кількості населення.

Закономірність цього процесу досить зрозуміла: зростання економіки — зростання середнього рівня життя населення — збільшення тривалості життя і зниження смертності— швид­ке зростання кількості населення.

Але виявилося, що на цьому зміни в демографічних процесах не закінчу­ються. Унаслідок збільшення тривалості життя зростає середній вік насе­лення. При цьому коефіцієнт народжуваності починає падати. Як наслідок, знижуються темпи природного приросту.

Також цьому сприяє процес залучення жінок у виробництво, який поси­люється із розвитком економіки. У результаті кількість дітей в сім'ях змен­шується, що ще більше знижує коефіцієнт народжуваності. Це добре видно зі статистичних даних. Так, у 1960-х pp. темпи приросту населення світу ста­новили близько 2%; у 1980-х pp.— вже 1,7%; на початку 21 ст.— лише 1,16%.

Таким чином, спостерігається послідовна зміна показників народжуванос­ті, смертності та природного приросту, пов'язана із соціально-економічним розвитком світу,— демографічний перехід.

Усього в історії людства виділено чо­тири фази демографічного переходу:

І — високі коефіцієнти народжуваності й смертності, малий коефіцієнт природного приросту;

II — різке зниження коефіцієнта смертності при високому коефіцієнтові народжуваності, що веде до швидкого зростання кількості населення (фаза демографічного вибуху);

III — повільне зниження коефіцієнта смертності й швидке — народжува­ності; зменшення коефіцієнта природного приросту;

IV — подальше урівнювання коефіцієнтів народжуваності й смертності; дуже повільне зростання кількості населення або навіть його скорочення (фаза демографічної кризи)

У 1990-ті роки почала простежуватися тенденція зростання смертності, здебільшого у розвинутих країнах. Як наслідок, темпи зростання населення світу почали неухильно скорочуватися. У нинішній період (2005–2012 рр.) ці темпи становлять приблизно 1,2 % на рік і чисельність населення світу щорічно збільшується приблизно на 89 млн. осіб. Це означає, що через кожні 12 місяців населення Землі зростає на дві «України». За одну добу населення планети збільшується на 250 тис. осіб. За одну хвилину народжується 253 дитини.

Європа у цьому прирості не бере участі, оскільки тут він є нині від’ємним (населення Європи зменшується на 1 млн осіб щорічно). Історичний процес зміни репродуктивної поведінки в деяких розвинених країнах спричиняє падіння рівня народжуваності і розвиток демографічної кризи. Демографічна криза (або депопуляція) — коли рівень смертності вищий за народжуваність. При цьому від’ємний природний приріст поступово призводить до вимирання населення. До цієї групи потрапили такі високорозвинені країни: Німеччина (-1,1 чол./тис.), Італія (-0,9 чол./тис.), Австрія (-0,01 чол./тис.), Швеція (-0,6 чол./тис.). Тут явище депопуляції пояснюють високою часткою літніх людей, великою зайнятістю чоловіків та жінок у виробництві, значним відсотком розлучень тощо.

Левова частка приросту населення світу припадає на найменш розвинуті регіони, передусім на країни Азії та Африки та Південної Америки. Втім, як передбачається, у подальшому, в 2045–2050 рр., темпи приросту населення навіть у цих частинах світу суттєво знизяться і загалом у світі становитимуть лише 0,3–0,4 % на рік.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: