Поняття та види договору.

Договір є основною підставою виникнення зобов'язально-правових відносин (зобов'язань); він установлює певні суб'єктивні права і суб'єктивні обов'язки для сторін, що його уклали.

Договір можна визначити як угоду двох або кількох осіб, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин.

Предметом договору завжди є певна дія, але ця дія може бути тільки правомірною. Якщо предметом договору буде неправомірна дія, тобто незаконна, то такий договір визнається недійсним.

Договір вважається дійсним за дотримання таких умов: законності дії; волевиявлення сторін; дотримання встановленої законом форми договору; право- та дієздатності сторін.

Змістом будь-якого договору є права та обов'язки сторін, установлені ним. Зміст будь-якого договору характеризується його умовами. Розрізняють істотні, звичайні та випадкові умови договору.

Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. Істотними є ті умови договору, що визнані такими за законом або необхідні для договорів цього виду, а також усі ті умови, відносно яких за заявою однієї із сторін має бути досягнуто згоди (наприклад, у договорі купівлі-продажу істотними є предмет, ціна, строк).

У договорі може бути зафіксовано волю однієї, двох чи кількох осіб.

Договори, що базуються на волевиявленні однієї особи, називаються односторонніми (приміром, заповіт, відмова від прийняття спадщини, видача довіреності на вчинення певних дій тощо).

Договори, в яких виявлено волю двох осіб, називаються двосторонніми (наприклад, договір купівлі-продажу, поставки, підряду, оренди і т. ін.).

Договори, в яких беруть участь більш як дві особи, називаються багатосторонніми (наприклад, договір про сумісну діяльність із спорудження житла, будівництва шляхів, шкіл і т. ін.). Розрізняють договори реальні та консенсуальні. Реальні договори вважаються укладеними, тобто набувають юридичного значення лише з моменту фактичного здійснення певних дій (скажімо, договір позики слід вважати укладеним не з моменту

угоди між сторонами про позику, а з моменту, коли позикодавець передав позичальникові певну суму грошей).

Консенсуальні договори вважаються укладеними й набувають юридичного значення з моменту досягнення угоди з основних умов договору (наприклад, купівля-продаж, найом, підряд тощо).

За формою договори можуть бути усними та письмовими. Письмові, своєю чергою, поділяються на прості й нотаріально засвідчені.

Усна форма допускається в договорах, що виконуються під час їх укладення, якщо іншого не встановлено законом (приміром, договір купівлі-продажу за готівку).

Проста письмова форма застосовується в разі укладення договорів між юридичними особами, між фізичною та юридичною особою, крім договорів, що виконуються під час їх укладення.

Нотаріальне посвідчення письмових договорів обов'язкове у випадках, передбачених законом. Так укладається договір купівлі-продажу жилого будинку та деякі інші.

Договір вважається укладеним, коли сторони досягли згоди за всіма істотними умовами, а угоду належним чином оформили.

Договір оренди.

Стаття 759 ЦК України визначає договір майнового найму (оренди) таким чином: за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Виходячи із наведеного визначення, можна виділити основні риси, характерні для даного договору. По-перше, договір найму - це угода, на основі якої здійснюється надання певного майна особою, яка уповноважена ним розпоряджатися, у володіння та користування (або тільки у користування) іншій особі без переходу до такої особи права власності. Власником майна залишається наймодавець. Слід зазначити, що сучасне цивільне законодавство наділяє наймача статусом титульного володільця найманим майном. Це проявляється насамперед у встановленні так званого права слідування, закріпленого ст. 770 ЦК України, відповідно до якої, якщо інше не передбачене договором найму, у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця. Щоправда, зазначена умова є диспозитивною. Сторони можуть встановити у договорі найму, що у разі відчуження наймодавцем речі договір найму припиняється. По-друге, в разі передачі в найм об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК), суб'єктом відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, буде саме наймач. Крім того, наймач, разом із правом володіння майном, набуває право на захист цього прана, у тому числі й від власника майна (ст. 396 ЦК України). Так, постановою Вищого господарського суду України від 17 листопада 2005 р. у справі № 20-11/028 встановлено, що в разі, якщо переданим в оренду приміщенням (спортивним залом) користуються інші особи, які не є орендарями, орендар має право звернутися до них із позовом про усунення перешкод у користуванні орендованим приміщенням і такий позов підлягає задоволенню'.

Другою ознакою договору оренди є його тимчасовий характер. По закінченні строку оренди майно повертається наймодавцю. По-третє, договір найму завжди оплатний: наймач завжди має сплачувати наймодавцеві за користування майном. Цим договір найму принципово відрізняється від договору позички (безоплатного користування майном).

Зміст ст. 759 ЦКУ дозволяє зробити висновок, що договір найму може бути як консенсуальним, так і реальним правочином. Момент укладення договору визначається самими сторонами або випливає із суті відносин (так, договори найму в побутовій сфері, як правило, є реальними). В разі невизначення сторонами моменту укладення договору найму в самому договорі, практика ділового обороту виходить із консенсуальності цього договору. Тобто договір найму буде вважатися укладеним із моменту досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами.

Оскільки права та обов'язки за договором найму виникають як у наймача, так і у наймодавця, договір найму належить до двосторонніх договорів.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: