Сто порад учителеві 5 страница

Виключно велике значення має читання, що розвиває знання по найбільш важких розділах програми, - по тих, від яких залежить знання інших розділів. Досвідчений педагог прагне до того, щоб читання науково-популярної літератури передувало вивченню цих розділів, супроводило йому і слідувало за ним. Немає нічого страшного в тому, що учні, не вивчивши ще елементарних понять квантової теорії, зачитуються книжками з цієї проблеми, хоча їм багато що незрозуміло. Чим більше у учнів питань, тим вище буде інтерес до знань на уроці, в процесі вивчення нового матеріалу. Це взагалі дуже цікава проблема дидактики — процес накопичення питань перед вивченням матеріалу на уроках.

23. ЧИТАННЯ — ВАЖЛИВИЙ ЗАСІБ РОЗУМОВОГО ВИХОВАННЯ «ВАЖКИХ», УЧНІВ

Є на увазі учні, які важко, поволі сприймають, осмислюють, запам'ятовують матеріал, що вивчається: не осмислене одне — а вже треба вивчати інше; одне вивчив — інше забувається. Дехто з вчителів упевнений, що полегшити учення цих школярів можна, максимально звузивши сферу їх розумової праці (іноді трудноуспевающему учневі говорять: читай тільки підручник, не відволікайся читанням чогось іншого). Це абсолютно неправильна думка. Чим важче вчитися школяру, ніж більше утруднень зустрічає він в розумовій праці, тим більше йому треба читати: як фотоплівка слабкої чутливості вимагає тривалішої витримки, так розум слабоуспевающего учня вимагає яскравішого і тривалішого сяйва світла наукових знань. Не додаткові заняття, не нескінченне «підтягання», а читання, читання і ще раз читання — ось що грає вирішальну роль в розумовій праці тих, кому важко вчитися.

У прекрасного вчителя математики з Богдановськой середньої школи Кіровоградської області, заслуженого вчителя УРСР И. Г. Ткаченко немає неуспішних. Чудова межа його творчої праці — розумна організація читання, про яке тут йдеться, - читання, що розвиває розумові здібності. Окремі учні в кожному з V—X класів, де працює Іван Гурьевіч, ніколи не були б успішними, коли б не чудова бібліотека: у ній не одна сотня книг, в яскравій, увлекательной формі тих, що розповідають про найцікавішу в світі, на його переконання, науке — математике. Перш ніж почати вивчення рівнянь, учні читають десятки сторінок про уравнениях— це перш за все увлекательные розповіді про те, як рівняння склалися в народній мудрості як завдання-головоломки.

І річ не лише в тому, що читання рятує учня від неуспішності. Завдяки читанню розвивається його інтелект. Чим більше «важкий» учень читає, тим ясніше стає його думка, тим активніше його розумові сили.

Спеціально продумане, передбачене, організоване читання науково-популярної літератури слабоуспевающими учнями — це одна з великих турбот педагога. По суті, це головне в тій справі, яка в практиці шкільного життя називається індивідуальною роботою з тими, що відстають.

24. НЕ ДОПУСКАЙТЕ ДИСПРОПОРЦІЇ МІЖ УМІННЯМИ І ЗНАННЯМИ

Диспропорція між уміннями і знаннями полягає в тому, що у школяра ще немає умінь, що є інструментом оволодіння знаннями, а йому вчитель підносить все нові і нові знання: засвоюй, не позіхай. Такий учень — все одно, що людина без зубів: вимушений ковтати непережовані шматки, він спочатку відчуває нездужання, а потім захворює, нічого не може є.

Вище я вже зупинявся на тому, що багато учнів не можуть опанувати знаннями, тому що не уміють нашвидку і свідомо читати, читаючи — думати. Це одна з найбільш сумних диспропорцій. Уміння нашвидку і свідомо читати — і виразно, і про себе — це не просто елементарна письменність. Це одна з найважливіших умов повноцінного логічного мислення на уроках і при самостійній роботі над книгою.

Той, хто не уміє нашвидку і свідомо читати, не може успішно опановувати знаннями. Нашвидку і свідомо читати — це означає сприйняти очима і в думках частина пропозиції або невелика пропозиція цілком, відірвати свій погляд від книги, вимовити те, що запам'яталося, і в той же час думати — не тільки про те, що читається, але і про якісь пов'язані з читаним матеріалом картини, образи, уявлення, факти, явища.

До такого ступеня досконалості треба доводити читання вже в початковій школі. Інакше не буде ніякого свідомого оволодіння знаннями. Більш того, прагнення опанувати знаннями без уміння нашвидку читати притупляє розумові здібності школяра, породжує хаотичність, незв'язність, уривчастість, примітивність мислення. Вам, напевно, доводилося зустрічати учнів V, VI класу, які, як то кажуть, не уміють зв'язати двох слів. Я записував дослівну мову таких школярів і аналізував її: вона є як би вирваними з контексту окремими словами, між якими немає ніякого зв'язку. Частина своїх уявлень учень взагалі не може виразити словом, і від цього в його мові — провали, неясності. Багаторічне вивчення цих сумних фактів привело мене до висновку, що розумова недорікуватість (так я називаю цей недолік) породжується невмінням нашвидку і свідомо читати, читаючи — думати. Багато слів не можуть бути осмислені по тій простій причині, що дитина, не встигаючи гарненько прочитати і сприйняти їх звучання, тим більше не може зв'язати їх в своїй свідомості з відповідними уявленнями. Не уміючи нашвидку і свідомо читати, учень не встигає думати. Читання без вдумливості, без думки притупляє розум дитини.

Як же добитися того, щоб читання було збіглим і свідомим, щоб дитина швидко сприймала зором і думкою цілу групу слів, зв'язану по сенсу? Для цього необхідна система вправ. Працюючи з маленькими дітьми, я ось яким чином перевіряю побіжність і свідомість читання. Учень читає (перший раз) казку або розповідь, наприклад, розповідь про життя первісної людини. Перед його очима, на класній дошці, я поміщаю яскраву, барвисту картину, на якій зображено життя первісної людини: тут і вогнище, і приготування пищи, і лов риби, і дитячі ігри, і турбота про одяг. Якщо учень — йдеться в даному випадку про третьокласника — читаючи розповідь вголос, не міг відривати погляд від книги на такий час, щоб до кінця читання гарненько розглянути картину, запам'ятати ті деталі, про які немає ні слова в розповіді, - значить, він не уміє читати. Читати, не відриваючи ні на миті погляд від книги — це ще не читання. Учень, який в процесі читання не може нічого сприйняти, по суті не уміє одночасно читати і думати, а це якраз і не може бути названо свідомим читанням.

На якомусь етапі навчання учень повинен опанувати умінням настільки збіглого листа, щоб він одночасно писав і думав. Якщо немає цього уміння, створюється ще одна диспропорція. Опанувати таким темпом листа можна теж за умови достатньої кількості вправ. Процес листа треба довести до такого ступеня автоматизму, щоб учень вже не думав над тим, як з'єднати букви в слово, яку букву написати. У центрі уваги повинен бути зміст того, що пишеться. При достатній кількості вправ цього можна досягти на четвертому році навчання. Але автоматизм листа залежить від читання. Безграмотно пишуть завжди ті, хто погано читає.

Вправи, що допомагають виробляти збіглий і свідомий лист, можна проводити (за умови, що учень добре читає) по такій методиці. Вчитель розповідає дітям про яке-небудь явище природи, подію, трудовий процес; у розповіді чітко виділяються логічні складові частини, кожна з яких є чимось головним і деталі, подробиці, що відносяться до головного. Під час розповіді учні записують головне в тій послідовності, в якій висловлює матеріал вчитель. Без уміння слухати і одночасно стисло записувати зміст розповіді (лекції, пояснення) немислиме оволодіння знаннями. У багатьох випадках відставання, 1К ра I і пояснюється тим, що учневі недоступно це елементарне н В той же час дуже складне уміння.

Роль цього уміння не зводиться до практичного примепс ПНЯ. Воно є необхідною умовою розвитку ум-I | пінних здібностей. Без уміння одночасно слухати, Писати і думати (так само, як і без уміння одночасно чп гать і думати) неможливий розвиток знань.

Одним з дуже важливих умінь, від яких великою мірою залежить успішне оволодіння знаннями, є уміння відбирати, систематизувати, аналізувати факти. Досвідчені вчителі предметів природного циклу, а також граматики піклуються про те, щоб не було диспропорції між знаннями і навиками, що виникає тоді, коли мислення учня обмежується фактами, які привів в своєму викладі (поясненні, лекції) вчитель. Диспропорція ця веде до того, що знання залишаються в голові учня мертвим вантажем, без розвитку, оскільки вони не трансформуються, не збагачуються новими фактами, не застосовуються для пояснення нових фактів. Відбувається те, що хочеться назвати окостенінням знань. При такому стані знань можна зустріти дивні, на перший погляд, явища. Учень, наприклад, завчив поняття про чотири стани речовини, але в житті він не звернув уваги на множину фактів, які можна використовувати для пояснення цього поняття з нових, невідомих раніше боків. І ось при перевірці знань учень зустрічається з фактом переходу речовини з твердого в газоподібний стан, він втрачається перед фактами, що зустрічаються в житті на кожному кроці, не може зрозуміти і пояснити їх суть.

Для того, щоб уміти свідомо застосовувати узагальнення в життєвій практиці, необхідно самостійно зібрати значну кількість фактів, осмислити їх, систематизувати, зіставити, піддати аналізу. Збирання і обробка фактів — це саме по собі стан знань — стан рухливості, стан свідомого вибору потрібних закономірностей, характеристик, визначень з системи знань, придбаних на уроках. Як важливо приводити знання в цей стан! Багаторічний досвід педагогічної праці переконав мене в тому, що збирання і обробка фактів є тим своєрідним умінням, завдяки якому знання поступово знаходяться в розвитку, і цей розвиток глибокий своєрідно: учень аналізує не тільки те, що знаходиться навколо нього, але і свої власні думки. Збираючи і обробляючи факти, учень вступає на шлях розумового самовиховання.

Специфіка фактів в системі даного предмету — це, на мій погляд, одне з дуже важливих питань методики, разом з тим це і загально педагогічна проблема. Аналізуйте програму з погляду фактів, складових, образно кажучи, повітря для крил думки. Думайте над тим, яку частину фактів відібрати для уроку і яку частину залишити для збирання і обробки учням. Складайте методичні вказівки для самого процесу збирання фактів. Учите школярів думати над фактами.

25. У ЧОМУ СЕКРЕТ ІНТЕРЕСУ

Кожен вчитель мріє про те, щоб учення на його уроках було цікавим для учнів. Як же зробити урок цікавим? Чи всі уроки можуть бути цікавими? У чому витоки інтересу?

Урок йде цікаво — це означає, що ученню, мисленню супроводять відчуття підведеної, схвильованості учня, здивування, іноді навіть подив перед істиною, що відкривається, усвідомлення і відчуття своїх розумових сил, радість творчості, гордість за велич розуму і волі людини.

Пізнання саме по собі є найдивовижнішим, дивовижнішим чудовим процесом, що будить живий і непогасний інтерес. У природі речей, в їх відносинах і взаємозв'язках, в русі і зміні, в людських думках, у всьому, що створив чоловік — невичерпне джерело інтересу. Але в одних випадках це джерело, як дзюркотливий струмочок, струмує на наших очах — підходь, дивися, і перед тобою відкривається дивовижна картина таємниць природи; у інших — джерело інтересу приховане в глибині, до нього треба добратися, докопатися, і часто буває так, що самий процес «підходів», «підкопів» до суті природи речей і їх причинно-наслідкових зв'язків є головним джерелом інтересу.

Якщо ви сподіватиметеся тільки на видимі, помітні стимули, що будять інтерес до учення, до уроків, ви ніколи не виховаєте справжньої інтелектуальної працьовитості. Прагнете до того, щоб учні самі відкривали джерела інтересу, щоб в цьому відкритті вони відчували власну працю і успіх — саме по собі це представляє одне з найважливіших джерел інтересу. Без активної розумової праці немислимі ні інтерес, ні увага школярів.

Перше джерело, перша іскорка інтересу до знаниям— в підході вчителя до матеріалу, який пояснюється на уроці, до фактів, що піддаються аналізу. Знання істини народжується в свідомості учня з пізнання точок зіткнення між фактами і явищами, ниток, якими ці факти і явища зв'язуються. Готуючись до уроку, і завжди прагну продумати, осмислити якраз ті точки зіткнення, ті нитки, де завдяки зчепленню думок розкривається щось нове, несподіване в сенсі пізнання істин і закономірностей навколишнього світу. На наступному уроці буде, наприклад, вивчатися коренева система рослин, її роль в життєвих процесах. Учні сотні разів бачили коріння рослин, і здавалося б, в матеріалі навряд чи може бути що-небудь цікаве для них. Але інтерес — в пізнанні прихованого, не видимого з першого погляду. Я розповідаю дітям про те, як якнайтонші кореневі волоски здобувають в ґрунті речовини, необхідні рослині. Звертаю увагу ось на яку точку зіткнення, зчеплення фактів: у ґрунті йде ні на хвилину життя, що не припиняється, в глибині вона не згасає ні літом, ні зимою; мільярди мікроорганізмів як би обслуговують безліч кореневих волосків, без цього складного життя не могло б жити дерево. «Придивимося, діти, - говорю я, - до цього складного життя грунту, вдумаємося, як вона залежить від речовин, що поступають з навколишнього середовища. Перед вами відкриється взаємодія між живим і неживим». Як неживе служить будівельним матеріалом для живого — це і є та точка зіткнення, зчеплення фактів, освітлюючи яку, зосереджуючи увагу на якій, я відкриваю перед вихованцями щось нове, що будить відчуття здивування перед таємницями природи. Чим більше захоплює підлітків це відчуття, тим більше їм хочеться знати, осмислити, зрозуміти.

Джерело інтересу — і в застосуванні знань, в переживанні відчуття влади розуму над фактами і явищами. У самій глибині людської істоти є невикорінна потреба відчувати себе відкривачем, дослідником, шукачем. У дитячому ж духовному світі ця потреба особливо сильна. Але якщо немає їжі для неї — живого спілкування з фактами і явищами, радощі пізнання _ ця потреба глухне, а разом з нею згасає і інтерес до знань. Я бачу дуже важливе виховне завдання в тому, щоб постійно підтримувати, заглиблювати бажання учня бути відкривачем, реалізувати це його бажання спеціальними методами роботи. Після уроку, на якому у дітей прокинувся інтерес до прихованих від безпосереднього спостереження процесів в грунті, ми йдемо в полі — спеціально для того, щоб подивитися розріз грунту. Діти з подивом розглядають двометрової довжини коріння маленьких злакових рослин. Для них це справжнє відкриття. Але на стежку відкривачів, шукачів вони по суті тільки ще вступають. Я показую дітям коріння декількох видів лугових і степових трав. Ми садимо це коріння — без єдиної стеблинки, багато хто з них здається з першого погляду абсолютно усохлим, загиблим — і вони оживають, дають паростки, зеленіє трава. Проростає і корінь винограду — теж дає паросток.

Це надихає дітей, думка їх стає допитливою, невгомонною. Вони переживають ні з чим не порівнянну людську гордість: ми володарюємо над фактами і явищами, знання в наших руках стають силою. Відчуття сили знань, що прославляє людину, - важко знайти яскравіший стимул інтересу до знань. Як важливо, щоб процес оволодіння знаннями не виснажував учня, не приводив його в стан втоми і байдужості до всього, наповнював всю його істоту радістю! Відчуття володаря знань прокидається у учня найсильніше, звичайно, тоді, коли він безпосередньо щось досліджує, відкриває, коли учень схоплює конкретні факти, явища. Але є і радість чистої думки, - узагальнювальній, систематизуючій діяльності розуму

У учня, що багато читав, всяке нове поняття, явище, що вивчається на уроках, укладається в систему знань, що черпнули з книг, - і тоді наукові знання, що повідомляються на уроках, мають особливу привабливість: вони усвідомлюються як щось необхідне, що допомагає з'ясувати те, що вже «є в голові».

26. БОРІТЬСЯ ЗА ДУМКУ І СЕРЦЕ СВОЇХ ВИХОВАНЦІВ

У школі, де вивчає прекрасного математика, коханим, найцікавішим предметом стає математика! відкриваються неабиякі математичні здібності у багатьох учнів. Приїхав в школу талановитий біолог — дивитеся, через два роки улюблений предмет в школі — біологія, з'явився десяток обдарованих юних біологів, закоханих в рослини, в досліди і дослідження на шкільній ділянці.

Ключем б'є інтелектуальне життя в тій школі, де викладання предметів виливається як би в добре змагання педагогів за думку, за душу вихованців, те змагання — ціла сфера творчої праці педагогічного колективу. Виражається воно в тому, що кожен педагог прагне збудити інтерес до свого предмету, затвердити захопленість своїм предметом. Уявимо собі, Що дитина, що почала вчитися в IV класі, потрапила до рук колективу, в якому всі вчителі, — талановиті, принаймні закохані кожен в свій предмет люди, що уміють запалити вогник любові кожен до своєї, — найцікавішій науці. У таких умовах обов'язково розкриваються природні завдатки кожної дитини, відбувається становлення схильностей, здібностей, покликання, обдарованості.

Тут ми вступаємо в цікаву сферу педагогічного процесу, - в ту сферу, яка в практичній роботі в багатьох школах є ще незвіданою цілиною. Виховна сторона учення розкривається, на моє тверде переконання, перш за все в тому, що, образно виражаючись, в стрункому оркестрі основ наук кожен учень знаходить свій улюблений інструмент і свою улюблену мелодію. Немає інтелектуальної повноти, духовного багатства життя особи без закоханості в конкретний предмет, в конкретну галузь знань.

Вважайте справою своєї честі, щоб предмет, що викладається вами, учні знаходили найцікавішим, щоб якомога більше підлітків як про щастя мріяли про творчість у сфері науки, основи якої ви висловлюєте їм в школі. Боріться за думку і серце своїх вихованців; змагайтеся з своїми колегами — викладачами інших предметів. Ви викладаєте, скажімо, фізику 200 учням VIII—X класів, всі вони —ваши учні. Але у вас повинно бути ще і інше поняття мої учні. У вас повинно бути 10 або більше (може бути менше, 5—6 чоловік, буває і так, нічого тут не немає негожого) своїх учнів — молоді люди, що назавжди віддали своє серце фізиці, твердо вирішили зв'язати своє життя насилу в області техніки, науково-технічної думки. У вас повинно бути, крім того, десяток-другой підлітків, у яких інтерес до фізики ще тільки, як то кажуть, «прокльовувався»; одні з них в майбутньому закохуються у ваш предмет, інші знайдуть свою золоту жилу десь в іншій області знань, - немає нічого складнішого в розвитку життєвих ідеалів, чим становлення покликання. Ви учите 200 учнів; дати їм всім міцні знання елементарного шкільного курсу фізики — це одна сторона вашої роботи. Але не забувайте, що на вашій совісті і інша сторона педагогічного творчества—забота про становлення покликання до фізики — техніки, машин, механізмів, науково-технічних знань у юнацтва, одержимого захопленістю фізикою як наукою, з якої на уроках дізнатися можна лише ази. У школі у вас повинні бути своя школа — школа юних фізиків.

Як же все це робиться? Що тут найважливіше, з чого починати?

У вас, звичайно, є фізичний кабінет. Ви, звичайно, щодня працюєте в нім час-другой — чи то сидите над книгою, чи то пробуєте «в чернетці» майбутню лабораторну роботу, чи то сушите голову над кресленням або моделлю приладу. Я скажу вам, що б я робив в цей годинник на вашому місці. Я запрошую в кабінет Ваню і Колю, Генку і Славку, Петра і Сашу — тих хлопців, які вже закохані у фізику. Сюди ж приходять і восьмикласники, і навіть семикласники — вони ще не закохалися в мій предмет остаточно, але я бачу, як у них спалахують очі, коли я розповідаю про античастки і фотонні ракети... у них тягнуться руки до цікавої книжки про ядерну фізику. Є у мене у фізичному кабінеті куточок, який я називаю Куточок Думки. Тут на стінці гравюра — «Мислитель» Родена, а в шафі — невелика бібліотека — книжки і брошури про новітні проблеми науки і техніки. Це вогники, що ваблять юнацтво за межі програми, в невідому далечінь. Є у мене і інший куточок — Куточок Важких Справ. Тут креслення декількох моделей, в основі яких лежить хитромудра, незвичайна конструкторська ідея; щоб утілити її в метал і пластмасу, треба подолати значні розумові труднощі; лінь думки тут нетерпима, інтелектуальний порив і осмілення — головна умова того, щоб бути в Куточку Важких Справ не спостерігачем, що роззявив рот від здивування, а творцем. Є у мене тут і моя маленька педагогічна творча лабораторія — куточок підготовки до майбутніх уроків. Тут я чаклую над новими навчальними посібниками. Разом зі мною працюють мої лаборанти — учні старших класів, що допомагають мені готуватися до уроків.

Ось я і відкриваю двері у всі ці куточки ученикам,«любленным у фізику або ж ще не остаточно закоханим, але з очима, що горять, захопленими.

Особливо велике значення я надаю Куточку Мрії. Тут від великого багаття наукових знань запалюються вогники покликання. Тут підлітки переконуються, що мысль—это величезна праця, праця нелегка, пекельно складний, часом виснажливий, але такий, що обіцяє ні з чим не порівнянні радощі — радощі пізнання, інтелектуальну гордість від свідомості того, що я володарюю над знаннями. З Куточка Думки починається залучення до наукових знань. Тут у мене є книжки і для тих, хто ще тільки відправляється в плавання по морю наукових знань, і для випускників, що вже твердо вирішили вибрати своєю спеціальністю науку або техніку, праця в лабораторії або у складного верстата на промисловому підприємстві. Я дуже стурбований тим, щоб чубаті хлопчиська, у яких під час моєї розповіді на уроці спалахують в очах вогники допитливості, у кого завжди є десятки питань чому, обов'язково пришли в Куточок Думки. Знаючи, хто про що мріє, я для кожного ставлю на полку декілька книжок.

У багатьох розумних, від природи обдарованих дітей і підлітків інтерес до знань прокидається лише тоді, коли їх рука, кінчики пальців включаються в творчу працю ³. Якщо я бачу, що у дитини, підлітка тягнуться руки до моделей машин і механізмів, до приладів і різних пристроїв, я обов'язково провожу його через Куточок Важких Справ.

Є школярі, які дуже довго ні до чого не виявляють особливої цікавості. Якщо в школі немає боротьби педагогів за думку і душу вихованців, то у багатьох з них ні до чого ніколи інтерес не розкривається. Чим більше в школі підлітків, хлопців і дівчат, байдужих до учення, до знань, що не знайшли для себе нічого цікавого, - тим вірогідніше, що у педагогів немає своїх вихованців, яким би вони з серця в серці передавали вогник захопленості знаннями. Найгнітючіше, безрадісне відносно школярів до знань — це байдужість... Відставання, неуспішність учня по тому або іншому предмету — це не страшно; набагато страшніше — байдужість.

Будіть свідомість байдужих, байдужих. Не може бути, щоб у людини ні до чого не виявився інтерес. Вірний шлях до байдужого розуму — думка. Думка прокидається тільки думкою. По відношенню до байдужих, байдужих до знань, до розумової праці школярам кожен педагог повинен випробувати всі свої інтелектуальні інструменти. Тут вже йдеться не про змагання, а скоріше про порятунок людини від розумової інертності. У нашому педагогічному колективі стало правилом: про школяра, байдужого, байдужого до знань, ми говоримо на засіданні психологічної комісії. Ми думаємо, де знайти ту сферу взаємодії людини з природою, із знаннями, в якій його можна одухотворити пізнанням. Найголовніше тут те, щоб людина врешті-решт знайшла в собі володаря знань, випробував відчуття владарювання над істинами і закономірностями. Одухотворити пізнанням — це означає досягти того, щоб думка злилася з відчуттям людської гідності. Шлях до цього душевного стану — дієвість, активність знань. Пробудження байдужого, порятунок від розумової інертності ми бачимо в тому, щоб учень в чомусь проявив свої знання, виразив себе, свою особу в діяльності інтелекту.

Я декілька років викладав математику в V—VII класах. У мене були два математичні кружки — один для самих здатних, обдарованих від природи, інший — для байдужих, байдужих до знань. Розповідь про те, як прокидалася свідомість цих школярів, була б дуже цікавим оповіданням про боротьбу за їх думку, душу. Я прагнув до того, щоб знання, що набувають в кухлі, зачіпали людські відносини в колективі — затверджували достоїнства особи. До тих пір, поки людина не відчула в собі мислителя, він не може по-справжньому пережити гордість за те, що він людина. Як досягти злиття думки і цивільного відчуття людської гордості — про це необхідна спеціальна рада.

Досвідчений вчитель-вихователь добивається того, щоб по предмету, в який закоханий його вихованець, він знав в десять, в двадцять разів більше, ніж потрібний програмою. Переживання влади над знаннями в улюбленому предметі є одним з наймогутніших стимулів загального інтелектуального розвитку. Якщо у школяра є улюблений предмет, хай не турбує вас те, що не по всіх інших предметах у нього п'ятірки. Набагато більшу тривогу повинен викликати відмінник, у якого немає улюбленого предмету. Багаторічний досвід переконав мене в тому, що такий ученик—это безлика істота, що не знає радості розумової праці.

27. ЯК ЗЛИТИ ДУМКУ І ВІДЧУТТЯ ЦИВІЛЬНОЇ ГІДНОСТІ

Це теж одне з дуже тонких питань нашої педагогічної праці. Як досягти того, щоб учень гордився, що він вчиться добре? Щоб в своїх успіхах, в знаннях відчував цивільну гідність?

Я твердо переконаний: шлях до досягнення цієї мети в тому, щоб знання, інтелектуальне багатство служило самовираженням особи. Виховну роботу в цьому напрямі треба вести, починаючи з молодших класів. Виховуючи молодших школярів, я прагнув до здійснення принципу: кожен школяр повинен зробити свій внесок в інтелектуальне життя колективу. Власні знання, думка, уміння повинні переживатися як честь, як гідність. Цього ніяк не можна досягти тільки тим, що учнівський колектив знатиме, як цей школяр вивчає уроки, чути, як він відповідає. З малюками-першокласниками ми почали ось з чого: завели альбом колективної творчості під назвою «Уранішня зоречка». У нас стало звичкою у весняну і літню пору вставати дуже рано, на зорі, виходити в сад, на берег ставка, зустрічати схід сонця. Кожному була відведена сторінка (хочешь— дві-три) — малюй те, що ти полюбив в природі, і напиши одну єдину фразу, декілька слів, «не щоб ці слова були, як красива пісня», - так ми говорили. Кожній дитині, звичайно, хотілося намалювати щось хороше. Хороша картинка, красиве слово — в цьому кожен бачив свою честь. У мене і зараз зберігається цей альбом. У другому класі ми в зимові сутінки складали розповіді і казки. Кожен розповідав або те, що було в його житті, або те, про що він мріяв, що придумав. Важко передати, з яким інтересом відносилися діти до цієї творчості: уміння вигадувати, розповісти, переживалося кожним як етична гідність.

З кожним роком обмін розумовими, духовними багатствами все більше визначав відносини між дітьми. У III і IV класах почалися «вечори книги»: діти розповідали зміст прочитаних книг, читали їх вголос, декламували вірші і уривки з художньої прози. Це було своєрідним змаганням розуму і майстерності.

Починаючи з V класу мої вихованці стали активними розумовими вихователями своїх молодших товаришів — дошкільників і учнів I—II класів. Дванадцять п'ятикласників керували кухликами поетичної творчості. У кожному кружку було 5—7 дгалышей, п'ятикласники учили їх складати твори-мініатюри про природу, читали маленьким друзям свої власні твори і вірші; це затверджувало відчуття гідності у старших.

У VI—VII класах декілька учнів стали керівниками кружків юних математиків учнів I—III класів. Діти вирішували і складали завдання на «кмітливість». Протягом всього періоду навчання в V—VIII класах учні були також керівниками груп — кружків по вивченню іноземної мови: першокласники і другокласники вчилися читати і говорити по-французьки.

У VII—X класах кожен вихованець виступає на вечері науки і техніки з доповіддю або повідомленням. Кожен підліток у нас вважає справою чести якнайкраще підготуватися до такої доповіді або повідомлення.

Всі ці форми роботи направлені на те, щоб знання, інтелектуальне життя переживалися школярем як його етична гідність. Педагоги так виховують дітей, щоб в їх середовищі неуцтво, байдуже відношення до книги вважалися за аморальне

28. ЗНАННЯ І УЧАСТЬ В СУСПІЛЬНОМУ ЖИТТІ

У сільській місцевості школа — головне вогнище культури і знань. Ми бачимо своє дуже важливе виховне завдання в тому, щоб процес розвитку і поглиблення знань включався в суспільне життя сіла. Одна з найістотніших рис виховуючого навчання — підготовка учнів до освітньої роботи. Наші вчителі, що викладають в старших класах, готують своїх вихованців до цієї суспільно корисної діяльності. У селі близько 2 тисяч будинків, всі вони розподілені на 180 вогнищ культури. Центр вогнищ культури — хатина одного з колгоспників. Сюди час від часу збираються колгоспники і робочі. До них приходять 3—4 старшокласники, проводяться Ленінські читання, вечора природних наукових знань, художньої літератури.

Учні-комсомольці не просто несуть свої знання людям— вони як би звітують перед старшим поколінням. Хлопцям і дівчатам доводиться не тільки висловлювати свої знання, але і переконувати, нерідко вступати в боротьбу з антинауковими поглядами. Зустрівшись з помилковими уявленнями про речі і явища навколишнього світу, иногда— з марновірствами, з неуцтвом, комсомолець не просто заперечує: «Ні, це не так». Ми учимо своїх вихованців: переконуйте, розсіюйте релігійні і антинаукові забобони світлом науки, будьте непримиренні до всього, що протистоїть істині, але пам'ятаєте, що антинаукові погляди і переконання міцно укорінялися в свідомості окремих людей, і щоб їх розсіяти, треба багато знати і уміти, бути твердо переконаними. У переважній більшості випадків наші учні справлялися з своєю нелегкою місією просвітителів, а невдачі ще збільшували їх рішучість пізнавати науку, загострювали спрагу до знань.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: