Модальність і тональність як історичні етапи ладового розвитку

В еволюції ладових систем виділяються два явища, про які варто сказати окремо. Це явища модальності й тональності, що виникли на певній стадії руху від простих форм звукового вираження до складних: від монодичних ладів до модальних і тональних. При цьому ускладнюється центральний елемент ладу:

окремий тон монодія

інтервал модальність

акорд тональність

Тональність — звичне для нас поняття. Воно стосується гармонічної ладової системи з єдиним опорним центром, що називається тонікою. Для тональності характерна ієрархічна система функціонально-гармонічних тяжінь із домінуванням трьох функцій – Т, S, D. Мажор і мінор класичного типу — ось що звичайно розуміють під тональністю (Нині таке тлумачення терміна варто визнати вузьким).

До сфери модальних (модус – правило, узагальнена модель) ладів долучають лади народної музики, пентатоніку та інші „стародавні” лади, у яких домінантним чинником, що зумовлює ладову структуру, є незмінність звукоряду. Положення в ньому устою не підпорядковується закону октавної тотожності, характерному для тональності. В модальних одноголосих ладах середньовіччя (Характерно, що у своїх витоках музика західноєвропейського середньовіччя й Русі тяжіла до різних структурних принципів: квінтова діатоніка – у першому випадку і квартова – у другому) і Ренесансу головний стійкий звук має чітко визначене інтервальне оточення і положення – знизу (автентичні модуси) або в середині (плагальні модуси) звукоряду.

Нині, коли еволюція ладоутворення досягла завершення останньої з трьох розглянутих вище стадій, цілком очевидно, що ладовий розвиток пов'язаний із поступовим освоєнням акустичного цілого, репрезентованого обертоновим рядом. Його перші інтервальні утворення – досконалі консонанси – стали об'єктом освоєння середньовічною модальною системою. В її основі – кварто-квінтові сполучення: 4 види заповнення квінти і 3 – кварти, що розрізняються за позицією півтону. Для зручності викладу проіндексуємо їх:

Тон – тон – півтон – тон (А) біла діатоніка від до

Квінти Тон – півтон – тон – тон (В) біла діатоніка від ре

Півтон – тон – тон – тон (С) біла діатоніка від мі

Тон – тон – тон – півтон (D) біла діатоніка від фа

Тон – тон – півтон (E)

Кварти Тон – півтон – тон (F)

Півтон – тон – тон (G)

8 найуживаніших комбінацій цих інтервалів і утворюють 8 модальних звукорядів:

F+B – дорійський – B+F

G+C – фригійський – C+G

E+D – лідійський – D+E

F+A – міксолідійський – А+F

Відмінність тонального і модального принципів ладової організації чітко виявиться, якщо порівняти будь-які два інтервали, наприклад до — соль і соль — ре. Оскільки в тональності головним є тяжіння до центру і, отже, положення звуків щодо нього важливе, зазначені квінти функціонально протилежні (Т — D) у до мажорі і до мінорі й ідентичні в модальній системі (А). Таким чином, не функціональність, а загальний специфічний колорит звучання, барвистість характеризують модальність у порівнянні з тональністю. У модальному одноголоссі немає наперед установленої логіки відношень тонів. Сутність їх зв'язку розкривається лише ретроспективно, більшою мірою залежно від кінцевого тону, що надає визначеності звукорядній моделі.

В епоху Ренесансу в багатоголоссі реалізується тип модально-гармонічного ладу, пов'язаного з використанням константного кола співзвуч – своєрідного гармонічного модусу (за типом звукорядного в одноголоссі). Центр ладу при цьому може бути не лише тризвуком, а й унісоном, октавою, квінтою.

З XVII ст. тональність поступово витіснила модальність, проте вже в XIX ст. розпочався процес її відродження, стимульований інтересом до народної музики різних національних культур. Нова модальність замінила, зрештою, тонально-функціональну систему, набувши особливо великого поширення в XX ст. Зрозуміло, в ході історичного процесу виникали всілякі проміжні та змішані структури, що сполучали ознаки модального і тонального мислення.

Конкретизуємо тепер основні історичні типи формування і розвитку ладових систем.

1. Доладова форма звукової організації, пов'язана з фіксацією устою і його мелізматичним оспівуванням. Звуковисотні відношення ще не зафіксовані.

2. Первинні ладові утворення – 2-3-звукові поспівки з яскраво вираженою диференціацією функцій устою і неустою.

3. Пентатоніка, характерною ознакою якої є відсутність півтонових сполучень звуків.

4. Гексахорд – діатонічний 6-ступеневий звукоряд, похідний від пентахорду (п'ятиступеневість із прилеглим допоміжним тоном).

5. Діатоніка як 7-ступенева система з яскраво вираженою диференціацією напівтонових і тонових тяжінь. Цей центральний етап ладової кристалізації включає настання різних стадій, що спираються на принципи монодичних, гармонічних і, нарешті, змішаних — монодично-гар- монічних ладоутворень.

6. Геміоліка — лади зі звукорядом, що включає збільшену секунду.

7. Хроматика, ознакою якої є послідовність двох і більше півтонів підряд. Тут також є свої стадії, пов'язані з поступовим заповненням діатонічної системи півтонами. Граничним вираженням цієї тенденції стала система з 12 самостійних ступенів на відстані півтону (додекафонія). Створення такої системи можливе тільки на основі рівномірної темперації, що породжує енгармонічну рівність півтонів.

8. Змішані ладові системи. У XX ст. відбувається змішання різних типів ладоутворення, в результаті чого утворюються слабкоцентралізовані багатоступеневі лади, в яких функція тоніки ускладнюється і може бути диссонантною. Фонічна роль акорду (забарвлення його звучання) як ладової опори тут посилена, виділена.

9. Індивідуалізовані лади. У ХХ столітті намітилася також індивідуалізація ладових утворень, що складаються залежно від властивої композиторові форми ладового мислення.

Отже, історичний процес ладового „конструювання” спрямований не лише на кількісне збільшення ступеневого складу ладу, а й на якісне ускладнення його структури.

Висновки

Лад — звуковисотна організація інтонаційного процесу, заснована на функціональній супідрядності тонів.

Лад — система звуковисотних відношень, феномен логічної диференціації тонів. Кожен лад має свою специфічну виразність, обумовлену сукупністю ладових інтонацій, що поєдналися в ньому.

Акустичні передумови формування ладової системи кореняться в структурі обертонового ряду. Особливу роль при цьому відіграють його перші 6 обертонів, що породжують насиченість мажорного тризвуку, а також 3-й обертон, який утворює інтервал квінти – будівельний „атом” класичного мажоро-мінору.

Стрій — абсолютна висота звуків музичної системи, виражена в конкретних математичних величинах. Види математичних строїв: піфагорійський, чистий, рівномірно-темперований. Перший придатний для одноголосно-мелодичного звучання, другий – для багатоголосно-акордового, третій – для всіх видів музичних фактур.

Еволюція ладу:

Модальність і тональність — два історично різні етапи ладового мислення.

Тональність у вузькому розумінні – абсолютно-висотне положення ладу.

Тональність у широкому розумінні – складна ладова структура, що інтегрує в одне ціле відносно-висотній абсолютно-висотні відношення.

Модальність — організація звуковисотної єдності на звукорядній основі.

У процесі еволюції виникали різноманітні види тональних взаємовідношень, що набували особливої актуальності у рамках тієї або іншої художньо-стильової системи.

Паралельні тональності — мажор і мінор, що мають однакові ключові знаки і спільний звуковий склад натурального виду. Тонічні тризвуки паралельних тональностей мають спільну терцію і віддалені один від одного на малу терцію з верхнім положенням мажору. Це найближче тональне співвідношення протилежних ладів.

Однойменні тональності – тональності мажору і мінору, що мають спільну тоніку. Різниця між ними – у три ключових знаки (у бік діезів – для мажору). Співвідношення однойменних тональностей трапляється в народній музиці рідше, ніж їх паралельний зв'язок. Вони розвивалися переважно разом із класичною дволадовою системою натурального мажору й гармонічного мінору. На тлі спільної тоніки дуже яскраво проступають ладові розходження, і колористичний ефект зміни однойменних тональностей набагато вищий, ніж паралельних.

Енгармонічно рівні тональності – тональності однакового ладового нахилу, що мають енгармонічно рівні тоніки. Сума ключових знаків пари таких тональностей дорівнює 12. Явище тонального енгармонізму стало можливим лише завдяки утвердженню рівномірної темперації. Існує три пари енгармонічних тональностей, що мають однаковий звуковий склад, однак різняться за позначенням. Серед широковживаних тональностей (що мають у ключі не більше 7 знаків) це: Cis-dur (7 дієзів) = Des-dur (5 бемолів); Fis-dur (6 дієзів) = Ges-dur (6 бемолів); Ces-dur (7 бемолів) = H-dur (5 дієзів).

Однотерцієві тональності – мажорна й мінорна тональності, тонічні тризвуки яких мають спільний терцієвий тон. Їх тоніки віддалені одна від одної на півтон: мажор на півтон нижче від мінору.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: