Г — високотемпературного безперервного запарювання 2 страница

Лускатість волокон також суттєво впливає на валкоздатність вовни. Вона забезпечує зчеплення переміщуючих волокон при відповідному їх розташуванні за рахунок кінцівок лусочок, які розходяться до верхівки. Завдяки лускатій поверхні волокно зазнає різного тертя при переміщенні в напрямку його осі. Величина різниці тертя в обох напрямках у волокон різних видів неоднакова. Вона залежить від форми лусочок, їх розмірів, кількості на одиницю довжини волокна, кута нахилу і є критерієм оцінювання впливу лускатості на валкоздатність. Чим більша різниця в величинах тертя, тим більшою мірою проявляється здатність вовни до валяння.

Крім лускатості, зчепленню і сплутуванню волокон значною мірою сприяє його звитість. Чим більш звите волокно, тим активніша його участь у процесі валяння. Природна звитість волокна, порушена в процесі чесання і прядіння, відновлюється в умовах валки, тобто в умовах вологого середовища і підвищеної температури.

Крім природних властивостей волокон вовни великого значення набувають зовнішні умови проведення процесу валяння, зокрема, характер і інтенсивність докладених механічних зусиль, а також використовувані реагенти і температура.

Валяння відбувається на сукновальних машинах, де тканина, безперервно переміщуючись, піддається багаторазовим механічним діям робочих органів машини (тиск, удари, тертя).

Валяння можна успішно проводити як у лужному (рН 10), так і в кислому середовищі. Незважаючи на те, що кислотне валяння має деякі переваги (менше пошкодження шерсті) необхідно враховувати і його негативні сторони: погіршення м'якості вовни, волокно стає більш грубим. У зв'язку з цим кислота знаходить використання в основному при валянні більш важких, грубих суконних тканин технічного призначення, а також валяльно-войлочних виробів.

Основні реагенти, які використовуються в процесі валяння: мила, поверхнево-активні речовини, а також їх суміші, сода (Nа₂СО₃).

При підвищенні температури валяння від 37° до 45 °С в лужному середовищі створюються більш сприятливі умови протікання процесу. Підвищення температури вище 45 °С знижує якість валяння, що пов'язано із зниженням здатності розтягнутих волокон до зворотного скорочення.

Тривалість процесу залежить від сировинного складу, структури тканини і умов валяння; для тканини з невеликою усадкою вона становить 45-90 хв., з середньою усадкою — 2-4 год. і з великою — більше 4 год. Тривалість обробки костюмної тканини (фулеровка) складає 20-30 хв. При фулеровці нитки зближуються, тканина стає більш щільною, пружною, але ткацький рисунок при цьому залишається ясно вираженим. Тривалість валяння ворсової тканини завжди більша, ніж безворсової.

Заварювання

Мета: вивчити процес заварювання, основні терміни.

План:

1. Процес заварювання.

Заварювання — це технологічний процес, при якому розправлену по ширині тканину обробляють в киплячій воді або в середовищі насиченої пари з подальшим охолодженням. При цьому усувається напруга (деформація) волокон, що виникла в попередніх технологічних операціях. Куски тканини отримують стабільні розміри, фіксується ткацьке переплетення. В результаті тканина набуває здатності, як у подальших технологічних процесах, так і в умовах експлуатації не деформуватися під впливом механічних дій при нижчій від умов заварювання температурі. Заварюванню піддають тканину платтяного і костюмного призначення.

Обробка парою і киплячою водою спочатку викликає порушення міжмолекулярних і водневих зв'язків кератину, потім руйнуються цистинові зв'язки. Звільнені від зв'язків макромолекули намагаються створити нові зв'язки.

Збільшення тривалості процесу може призвести до гідролітичного розщеплення кератину по пептидних зв'язках, що погіршить механічні властивості.

Ступінь гідролітичного руйнування волокна здійснюється залежно від рН середовища. В сильно кислих і в сильно-лужних розчинах відбувається руйнування волокна. В слабо-кислому середовищі руйнування мінімальне. Враховуючи це, заварювання проводять в слабо-кислому середовищі. Одночасно з ефектом фіксації в процесі заварювання тканина звільняється від розчинних у киплячій воді домішок і набуває здатності більше поглинати барвники і рівномірніше забарвлюватись.

При заварюванні відбувається послідовна дія киплячої і холодної води на розправлену по ширині тканину.

Заварювання попереджає утворення заломів шляхом закріплення положення волокон на поверхні тканини, в результаті чого при подальших обробках вони краще чинять опір механічним діям і зберігають початковий напрям.

Заварювання сприяє очищенню тканини, так як при цьому видаляється шліхта і інші розчинні забруднення.

Карбонізація

Мета: вивчити процес карбонізації, основні терміни.

План:

1. Процес карбонізації.

Більше половини шерсті, яка поступила на переробку, засмічено домішками рослинного походження. Промита вовна містить до 7-8 % домішок целюлозного походження. Наявність таких домішок перешкоджає проведенню технологічного процесу і сприяє збільшенню обривності волокон.

У виробництві приймають міри для звільнення волокон від рослинних домішок. Але звільнитися від них повністю механічним способом неможливо.

Вилучити целюлозні домішки з вовни можливо лише в результаті хімічної обробки — карбонізації, яка основана на різній стійкості вовняних і целюлозних волокон до дії сильних кислот при нагріванні. Це дозволяє створити такі умови процесу, при яких відбувається перетворення целюлози в крихку гідроцелюлозу. Вовна при цьому практично не руйнується. При дії кислоти кератин вовни як основа вступає в реакцію солеутворення:

ООС-К-NН₃⁺ + Н₂SО₄ ↔ НООС-К-NН₃⁺НSО₄^-

Після насичення вільних кінцевих і бокових аміногруп порушуються поперечні іонні зв'язки за схемою:

H₂SO₄

R₁⁺NH₃^-ООС - R₂ + Н₂SО → R₁N⁺H₃H^-SO₄ + R₂СООН

Ці процеси зворотні. При промиванні вовни великою кількістю води відбувається гідроліз солеподібних сполук з утворенням початкового кератину.

Процес карбонізації складається із таких стадій: 1) просочування вовни розведеним (4-6 %-ним) розчином сірчаної кислоти; 2) видалення з вовни механічним способом надлишку розчину кислоти (віджимання); 3) висушування для поступового видалення вологи і підвищення концентрації розчину кислоти, який залишається на волокні; 4) прогрівання при температурі 100 °С для повного видалення води і створення найбільш руйнівних умов впливу на целюлозу.

На заключній стадії проводять такі операції: 1) вибивання шляхом механічної дії, в результаті чого відбувається подрібнення утвореної крихкої гідроцелюлози і звільнення волокон вовни від продуктів розпаду целюлози; 2) промивання і нейтралізація вовни для видалення залишків кислоти.

При карбонізації використовують переважно сірчану кислоту; температура заключної стадії при цьому досягає 95-115 °С. При використанні інших реагентів (НС1, NаНSО₄, А1С1₃, МgС1₂) необхідно використовувати тільки високу температуру термообробки (125-150 °С). Умови карбонізації частково впливають на склад і властивості волокон вовни. Особливо значний вплив на зміну початкових властивостей волокон при карбонізації мають такі фактори: 1) концентрація розчину сірчаної кислоти, 2) умови вилежування обробленої кислотою вовни, 3) вміст вологи вовни перед сушінням і термообробкою, 4) температура і тривалість термообробки.

На першій стадії карбонізації кислота сорбується целюлозними часточками і кератином вовни. Швидкість поглинання кислоти целюлозними домішками вища, ніж кератином. Для того, щоб знизити сорбцію кислоти вовною в розчин вводять 1-2 г/л ПАР.

Висушування вовни проводять при порівняно низьких температурах і поступово підвищують з 50 до 80 °С. При цьому концентрація кислоти на волокнистому матеріалі збільшується з 5 до 80 %.

В умовах сушіння починає протікати процес гідролізу целюлози, який значно прискорюється з підвищенням температури. Якщо б процес гідролізу відбувався повністю, целюлоза перетворилася б в глюкозу відповідно до реакції:

(n-1)H₂O

(С₆Н₁₀0₅)_n → nС₆Н₁₂0₆

В умовах карбонізації цей процес протікає нерівномірно, і в результаті різного ступеня дії кислоти на домішки і перепаду температур утворюється суміш продуктів гідролізу — гідроцелюлоза.

Термічна обробка проводиться в останній секції сушильної камери при температурі 95—115 °С протягом 2—3 хв. Під впливом високої температури різко прискорюється утворення гідроцелюлози і відбувається часткове її обвуглювання. Однак у цих умовах відбуваються одночасно і негативні реакції, пов'язані з незворотними процесами руйнування кератину за пептидними зв'язками, що зменшує міцність волокна:

H₂O

R₁CO-NHR₂ → R₁СООН + Н₂NR₂

(H⁺,t)

Видалення крихких продуктів гідролізу целюлозних домішок проводять механічним способом після термічної обробки, коли вологість матеріалу не перевищує 2-3 %. Для цього на карбонізаційних лініях встановлюють спеціальні пристрої.

Концентровану сірчану кислоту видаляють із матеріалу промиванням холодною проточною водою. Залишки кислоти нейтралізують водним розчином аміаку або соди, після чого волокнистий матеріал знову промивають водою.

Вибілювання

Мета: вивчити процес вибілювання; підготовку натурального шовку; основні терміни.

План:

1. Процес вибілювання.

2. Підготовка натурального шовку.

Вибілювання — це технологічний процес, при якому волокна вовни частково або повністю звільняють від пігментів природного походження.

Природне забарвлення вовни обмежує можливість випуску тканин, забарвлених у світлі кольори. Тому використання при фарбуванні вибіленої вовни розширює можливість утворення різноманітного забарвлення.

Припускають, що пігменти, розташовані в товщі волокнистого матеріалу, не існують відокремлено від кератину, а являють собою складний кератино-меланіновий комплекс. Видалити з комплексу природні пігменти без порушення структури кератину досить важко.

Пігменти волокон — меланін і феомеланін. Це сполуки складної будови. Вони стійкі до дії кислот, але нестійкі до дії окислювачів і відновників. Враховуючи ці властивості пігментів, а також кератину вовни, при вибілюванні використовують окислювачі і відновники. Для підвищення білизни використовують також оптичні вибілюючі препарати.

Окислювальний спосіб вибілювання вовни передбачає використання таких окислювачів як КМnО₄, надоцтова кислота, Н₂O₂, з яких тільки останній знаходить практичне використання. Як стабілізатори використовуються Nа₂SiO₃, Nа₄Р₂О₇. Вибілювання проводиться в лужному і кислому середовищі; при рН 8-9 — використовують розчин аміаку. При таких понижених значеннях рН не досягається високий ступінь білизни. Температура обробки — 45-50 °С, тривалість - 1 година. Вибілювання в кислому середовищі менше загрожує деструкції кератину і тому обробка проводиться при високих температурах — 85-90 °С на протязі 20-30 хв., рН 5-6.

Білизна волокнистого матеріалу, обробленого Н₂О₂ в кислому середовищі, на 3—5 % нижча, ніж обробленого в лужному середовищі. Це пояснюється тим, що розклад Н₂О₂ з утворенням пергідроксил-іона, від вмісту якого залежить ступінь білизни, прискорюється при підвищенні рН середовища. Висока концентрація пергідроксил-іонів забезпечується лише при високих значеннях рН.

При відновному способі вибілювання використовують відновники — бісульфіт або гідросульфіт натрію. Вибілювання бісульфітом Nа проводиться в 0,5—1,0 %-ному розчині протягом доби при кімнатній температурі. Після обробки волокнистий матеріал віджимається і обробляється 15 хв. у розчині 5 %-ної сірчаної кислоти, потім промивається водою. Вибілювання гідросульфітом проводиться при температурі 50 °С протягом п'яти годин.

Білизна, отримана вовною при вибілюванні відновниками, нестійка, в процесі промивання після вибілювання вона частково втрачається, що пояснюється окисленням відновлених продуктів киснем, що міститься у воді і в повітрі.

Для підвищення білизни використовують також оптичні вибілюючі речовини (ОВР).

Використовується комбінований спосіб вибілювання, який передбачає використання окислювачів, відновників і ОВР. Чергування обробок допускається в будь-якому порядку.

Досить цікавими є суміщені способи вибілювання пероксидом водню і фарбування шерсті активними та кислотними барвниками при введені 1-5 г/л їх у ванну.

Суміщення процесів вибілювання і фарбування дозволяє отримати найбільш яскраві відтінки, так як у цьому випадку виключається пожовтіння вовни, яке має місце при теплових обробках. Крім того, відмічається висока рівномірність забарвлення.

Підготовка натурального шовку

Шовк-сирець, а також виготовлені з нього тканини, не мають м'якості і блиску, які потрібні при експлуатації, їх жорсткість і матовість зумовлені присутністю на волокні шовкового клею — серицину. Видалення його — знеклеювання — це перша операція опорядження шовкових тканин. На цій стадії обробки за можливості видаляються і інші нефіброїнові речовини (воскоподібні і забарвлюючі), які знаходяться в природній шовковині, а також сторонні домішки, що наносяться на нитки на шовкоткацьких фабриках.

Шовкові основи не шліхтуються, але шовк-сирець перед круткою і при підготовці до ткацтва підлягає обробці в дисперсіях, до складу яких входять масла — рослинні і тваринні, а також мінеральні. Всі ці речовини підлягають видаленню.

Знеклеювання

Мета: вивчити процес знеклеювання, основні терміни.

План:

1. Процес знеклеювання.

Усі відомі способи знеклеювання шовку основані на властивості серицину розчинятись у воді, розчинах лугів і кислот. При цьому використовують температури, близькі до кипіння, і тому цю операцію називають відварюванням. Найчастіше знеклеювання проводять з використанням лужних реагентів, так як у лужному середовищі створюються широкі можливості розчинення серицину. Знеклеювання шовку здавна проводили шляхом його відварювання в розчині мила, що обумовлено наступними обставинами.

Мило — гарний знеклеюючий засіб, і в його розчинах при високій температурі сурові тканини повністю звільняються від серицину протягом 1—2 годин. Це пов'язано з його лужними, а також поверхнево-активними властивостями.

Мильні розчини діють на фіброїн досить повільно, що пояснюється відносно низькою активною лужністю і відсутністю посилення деструкції фіброїну при підвищенні концентрації мила в розчині. Останнє дає змогу використовувати високі концентрації мила при м'якій дії його на фіброїн. Тому шовк після обробки в мильному розчині має досить високі показники.

Мило є хорошим емульгатором, ефективно видаляє воскоподібні, жирові і природні забарвлюючі речовини.

Шовк, відварений у розчині мила, адсорбує його до 2-3 % від своєї маси. Частково мило міцно фіксується волокном, не видаляється при подальшому промиванні і облагороджує шовк, надаючи йому добротність і м'якість.

На практиці знеклеювання милом проводиться при температурі 95 °С на протязі від 1 до 3 годин. Затрати мила складають 50-70 % від маси шовку. Часто у ванну вводять невелику кількість соди. Це дозволяє дещо зменшити затрати мила і тривалість відварювання.

До мила пред'являються певні вимоги: низький ступінь гідролізу, добра розчинність, стійкість до самоокислення. Всім цим вимогам відповідає олеїнове мило.

Після відварювання шовк промивають водою, слабкими розчинами NН₄ОН або соди при температурі 40-50 °С протягом 15-20 хвилин. Промитий шовк, якщо він не призначений для фарбування, піддають оживленню. Після цієї операції при стиканні з тканиною на дотик відчувається скрип, який утворюється при терті волокон. Шовк набуває цієї властивості в результаті дії органічних кислот. Використовують З0 % -ну оцтову кислоту (2-5 г/л) при температурі 30-35 °С протягом 15-30 хвилин.

Спосіб знеклеювання шовку в мильному розчині забезпечує високу якість обробки, але має певні недоліки. Він економічно невигідний, так як пов'язаний з великими витратами мила, що здорожчує процес; крім того, тривалість відварювання негативно відображається на продуктивності обладнання.

Усе це призвело до пошуку інших реактивів, здатних замінити мило. На підставі досліджень встановлена можливість використання для відварювання шовку інших лужних реактивів, а саме — лужні буферні суміші і вуглекислий натрій. Але ці реактиви мають низьку поверхнево-активну дію, яка властива для мила, тому оброблений шовк недостатньою мірою звільняється від воскоподібних, жирових і природних забарвлюючих речовин. На дотик він залишається грубим і жорстким. Тому знеклеювання шовку доцільно проводити двованним способом: спочатку обробити його лужними буферними сумішами або вуглекислим натрієм, а потім - мильним розчином протягом З0 хвилин.

Використання таких способів зменшує вартість обробки за рахунок значної економії мила, підвищення продуктивності праці і обладнання, так як тривалість відварювання в першій ванні зменшується з 90-120 до 10-30 хв.

Серед лужних буферних сумішей найбільш доступними для використання при відварюванні шовку є бікарбонатно-карбонатні суміші, які містять NаНСО₃ і Nа₂СО₃.

Для знеклеювання шовку можуть використовуватися протеолітичні ферменти — трипсин (тваринного походження) і папаін (рослинного походження).

Ферменти повністю не знеклеюють шовк і серицин, що залишається, легко видаляється з волокна при подальшій короткочасній обробці в мильній ванні.

Вибілювання

Мета: вивчити процес вибілювання; процес обважнення; основні терміни.

План:

1. Процес вибілювання.

2. Процес обважнення.

Природні забарвлюючі речовини шовку зв'язані з серицином і видаляються при знеклеюванні, але частина їх адсорбується волокном. Тому відварений матеріал має жовтуватий відтінок.

Підвищити білизну шовку можливо шляхом введення у відварювальну ванну деяких відновників (гідросульфіт, ронгаліт). Спеціальною операцією вибілювання шовку користуються рідко — тільки для випуску тканини в чисто білому вигляді. В цьому випадку шовк вибілюють пероксидом водню.

Тканину обробляють при температурі 75-80 °С в розчині З0 %-ного пероксиду водню (2 г/л) і 1,5 г/л силікату натрію протягом 20 хв.

Потім тканину промивають при температурі 60-70 °С в розчині водного 25 % -го аміаку (2 г/л) і водою.

Обважнення

Обважнення — це своєрідна операція, яка здійснюється іноді на шовкообробних фабриках. Вона полягає в обробці шовку речовинами, які більш-менш міцно зв'язуються з волокнами і збільшують їх щільність (обважнюють), а деякою мірою збільшують і товщину.

Тканини, виготовлені з такого шовку, відзначаються щільністю, масивністю, що є особливо цінним для тканин платтяного асортименту та матеріалів для одягу.

Для обважнення використовують мінеральні речовини: солі важких металів, які легко гідролізуються (заліза, олова, свинцю, цинку та ін.), а також органічні речовини з дубильними властивостями. Можливо проводити змішане обважнення — мінеральними і органічними сполуками. Дубильні речовини використовуються в комбінації з солями заліза і олова. Отримані сполуки забарвлені в темний колір, тому такий спосіб використовується тільки при фарбуванні шовку в темний колір.

Олов'яно-фосфатно-силікатне обважнення не відображається на кольорі матеріалу. Ця операція проводиться з шовковими матеріалами, які призначені для фарбування.

Знеклеєний шовк спочатку обробляють розчином хлорного олова, потім, після промивання холодною водою, — розчином двозаміщеного фосфорнокислого натрію і знову промивають холодною водою. В результаті маса тканини збільшується приблизно на 20 %. Увесь цей цикл обробки можливо повторити декілька разів, що дає відповідне збільшення маси. Так, у результаті триразової дії реактивів за вказаною послідовністю маса збільшується на 60 %. На заключному етапі шовк обробляють в розчині силікату натрію, що призводить до подальшого збільшення його маси.

Хімізм процесу обважнення до кінця не з'ясований. Вважають, що основні реакції процесу такі:

SnС1₄ + 4H₂O ↔ Sn(OH)₄ + 4HCl

Sn(ОН)₄ + Na₂HPO₄ → Sn(ОН)₂НР0₄ + 2NaOH

Sn(ОН)₄HPO₄ + 3Na₂SiO₃ → (SiO₂)₃SnО₂ + ЗNаОН + Na₃PO₄

Таким чином, у результаті утворюється трисилікат олова, але можливе утворення і інших проміжних продуктів. Дослідження підтверджують, що хімічної взаємодії обважнювача з фіброїном не відбувається.

Обважнення погіршує експлуатаційні властивості шовку, особливо при значному збільшенні маси; шовк стає менш стійким при зберіганні; швидше піддається фотохімічному окисленню. Тому рекомендується обтяжувати шовк не більше як на 20-30 % від його маси.

Обважнення можливо проводити сумішами водорозчинних предкондесатів при їх концентрації 100 г/л. При цьому маса збільшується на 20 %, підвищується стійкість шовку до прання і зминання.

2.3.1. Підготовка текстильних матеріалів із штучних волокон

Мета: вивчити підготовку текстильних матеріалів із штучних волокон, основні терміни.

План:

1. Підготовка текстильних матеріалів із штучних волокон.

Тканини, виготовлені із гідратцелюлозних і ацетатних волокон, на відміну від бавовняних або льняних, не містять домішок. Підготовка в даному випадку полягає у видаленні шліхти і замаслюючих речовин та легкозмиваючих барвників, які використовуються для розмітки. Звичайно хімічні заводи випускають штучні волокна у вибіленому вигляді, але при текстильній переробці вони дещо забруднюються, тому необхідне додаткове вибілювання.

Для розшліхтовування використовують реагенти, які м'яко діють на штучні волокна; обробка проводиться при невисокій температурі та при невеликій тривалості процесу з використанням синтетичних миючих засобів, соди.

Другу стадію — вибілювання, проводять з використанням, найчастіше, пероксиду водню. Можливе використання надоцтової кислоти та хлоровмісних сполук. Особливі умови необхідні для матеріалів із ацетатних волокон, які відзначаються своєю термопластичністю і здатністю утворювати заломи. Ацетатні тканини обробляють в розправленому вигляді при температурі не вище 80 °С з невеликим натягом.

Для розшліхтовування використовують синтетичні миючі речовини та мило. Враховуючи високу чутливість ацетатних волокон до лужного середовища, виключають використання лужних реагентів, які створюють значення рН вище 10.

Для вибілювання ацетатних тканин пероксид водню не рекомендується. Більш безпечне використання хлориту натрію в слабо кислих розчинах (рН 4-5, 60-70 °С).

2.3.2. Підготовка текстильних матеріалів із синтетичних волокон

Мета: вивчити підготовку текстильних матеріалів із синтетичних волокон, основні терміни.

План:

1. Підготовка текстильних матеріалів із синтетичних волокон.

Підготовка текстильних матеріалів із синтетичних волокон включає видалення замаслювачів, шліхти та випадкових забруднювачів. Так як при замаслюванні і шліхтуванні звичайно використовують водорозчинні матеріали, то вони можуть порівняно легко видалятись при промиванні тканин за допомогою синтетичних миючих засобів при температурі 60-100 °С протягом З0 хв.

За необхідності синтетичні волокна вибілюють з використанням хлориту натрію (NаСlO₂), який не руйнує матеріали. Вибілювання проводять при рН 4-4,5 і температурі 90-95 °С протягом З0 хв.

Синтетичні матеріали в умовах експлуатації можуть давати значну усадку. Причиною цього є наявність внутрішньої напруги у волокнах. У зв'язку з цим при підготовці синтетичних матеріалів (а також триацетатних) особливе місце займає процес термообробки для стабілізації лінійних розмірів і форми виробів із даних волокон.

Термостабілізація включає нагрівання тканини із синтетичних волокон у натягнутому стані до потрібної температури і подальше швидке охолодження матеріалу. При цьому відбувається розрив міжмолекулярних (водневих і інших) зв'язків, у результаті чого ліквідується внутрішня залишкова напруга в волокнах. Під дією зовнішнього навантаження макромолекули в полімерах займають положення, які відповідають ненапруженому релаксованому стану волокна. В момент швидкого охолодження текстильного матеріалу нове положення макромолекул полімеру фіксується в результаті повторного утворення міжмолекулярних зв'язків. Верхня межа температури термостабілізації обмежується температурою розм'якшення того чи іншого синтетичного волокна, а нижня — визначається мінімальною енергією, яка необхідна для зворотного руйнування міжмолекулярних зв'язків. Діапазон допустимих температур залежить також від середовища, в якому проводиться термостабілізація. Звичайно її проводять гарячим повітрям. У цьому випадку оптимальна температура термофіксації для виробів із поліамідних волокон становить 190-200 °С; для поліефірних і триацетатних — 210-220 °С; тривалість процесу не перевищує 60-90 с. Іноді термостабілізацію текстильних матеріалів суміщають з процесом фіксації барвників синтетичним волокном, наприклад, при термозольному способі фарбування дисперсними барвниками. Барвники для фарбування синтетичних волокон повинні бути стійкі до дії високих температур і не повинні при цьому сублімувати.

Контрольні запитання:

1. Підготовка вовняних тканин.

2. Процес опалювання.

3. Процес промивання.

4. Процес валяння.

5. Процес заварювання.

6. Процес карбонізації.

7. Процес вибілювання.

8. Підготовка натурального шовку.

9. Процес знеклеювання.

10. Процес обважнення.

11. Підготовка текстильних матеріалів із штучних волокон.

12. Підготовка текстильних матеріалів із синтетичних волокон.

ФАРБУВАННЯ ТЕКСТИЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ

Мета: вивчити фарбування текстильних матеріалів.

План:

1. Фарбування текстильних матеріалів.

Фарбування — це такий фізико-хімічний процес взаємодії волокнистих матеріалів з барвниками, в результаті якого волокно або виріб набуває однорідного забарвлення, стійкого до різних зовнішніх дій.

Забарвлення волокнистим матеріалам надають забарвлені органічні сполуки, які називаються барвниками. До барвників відносяться натуральні або синтетичні сполуки, які при всій різноманітності їх будови, володіють комплексом властивостей, що обумовлюють їх здатність переходити на волокнистий матеріал з утворенням взаємних зв'язків.

Процес, при якому матеріал забарвлюється в один колір, називається гладким фарбуванням; нанесення забарвлення на матеріал тільки в деяких місцях або ж його забарвлення в декілька кольорів, що утворюють візерунок (малюнок), називається узорчастим забарвленням або друкуванням.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: