Розвиток правової науки

Правова наука виникає на підставі накопичених суспільною правосвідомістю знань, походить від суспільної правосвідомості. Розвиток правової науки обомувлений правовою практикою, потребою державного розвитку, необхідністю постійного збагачення суспільної правосвідомості, науковими знаннями. Підвищення наукового керівництва суспільством, необхідність теоретичного і практичного розроблення актуальних проблем право творення і державотворення, правової культури потребують постійного розвитку правової науки.

Правосвідомість стимулює розвиток правової науки шляхом визначення потреб суспільного розвитку, які не отримали ще правового врегулювання; сприяє підвищенню ролі правової науки в суспільстві, як системи знань про об’єктивні закономірності виникнення і розвитку права, його місце і роль в суспільному житті.

Функції правосвідомості відображають соціально-змістовну, предметно діяльнісну спрямованість правосвідомості, характеризують її специфічні способи і форм прояву, визначають її соціальну цінність, місце у правовій системі. Крім того, аналіз функцій правосвідомості дозволяє з’ясувати: соціальне джерело походження й існування права; основні напрямки і методи впливу правосвідомості на суспільну практику; її соціальну цінність, призначення, завдання і способи виразу.

Характерні риси правової свідомості:

1). Є однією з форм суспільної свідомості і разом з політичною, моральною, філософською та іншими формами свідомості відображає суспільне буття.

2). Містить у собі поняття, уявлення, судження, почуття, емоції, концепції, теорії, програм.

3). Зумовлена соціально-економічним устроєм конкретного суспільства, рівнем розвитку його загальної культури.

4). Ідеологічні елементи правосвідомості виступають як головні елементи правової культури та правового виховання. [3, 553-557]

Однією з форм правосвідомості є правова культура, змістом якої є сукупність знань про право. На відміну від правової свідомості правова культура охоплює матеріальну і духовну сторони буття суспільства і, як явище соціальне, відображає якісний стан правового життя суспільства на кожному етапі його розвитку. Розвиток правової культури обумовлюється історичними, соціально-економічними,політичними умовами, які об’єктивно складаються в суспільстві, ступенем гарантованості державою та громадським суспільством прав і свобод людини. Визначити дійсний зміст правової культури можна лише за умови її аналізу як частини загальнонаціональної культури. Виходячи з того, що культура (за визначенням К. Гіртця) є структурою певної сукупності понять, за допомогою яких люди формують свій досвід, правову культуру необхідно розглядати як явище багатоаспектне. У першу чергу, її можна визначити як сукупність правових знань, духовних цінностей, принципів, правової діяльності, правових звичаїв. З іншого боку, правова культура визначається як ступінь правової розвиненості особи, характер її правової діяльності і юридичної практики, рівень засвоєння суб’єктом правових норм та можливості об’єктивної оцінки та прогнозування подальшого розвитку суспільства і держави, характер участі у перетворенні правової дійсності, міру її правової активності; оволодіння культурою правового мислення. Крім того, правова культура може бути охарактеризована як процес, спосіб і форма реалізації знань і переконань особи під час здійснення правової діяльності. І нарешті, правову культуру можна розглядати і як один з факторів правового регулювання, передумову духовного розвитку людини і суспільства в цілому.

Як складна правова категорія, правова культура складається з певних елементів, які у сукупності визначають її зміст, є взаємопов’язаними та взаємоузгодженими.

В. Сальников вважає, що структурними елементами правової культури виступають компоненти юридичної дійсності в їх особливому ракурсі еталонів поводження: право, правосвідомість, правові відносини, законність і правопорядок, правомірна діяльність суб’єктів. Що ж стосується її змісту, то тим охоплюється не просто правосвідомість, законність і т.п., а й характер, рівень, ступінь їх розвитку, тобто те, що дає їм даний етап розвитку цивілізації, суспільного прогресу.

А. Семітко вважає, що елементами (підсистемами) правової культури є певні ступені правового розвитку таких компонентів системи правового життя суспільства, як:

1) правові тексти (акти-документи і тексти, що мають юридичний зміст);

2) правова діяльність (теоретична і практична);

3) правова свідомість (включаючи когнітивний, емоційний і настановний його компоненти);

4) суб’єкти – носії правової культури (суспільство, класи, нації, народності, колективи, окремі індивіди).

Інші автори (В. Камінська, А. Ратинов, Н. Кейзеров) у структурі правової культури в конкретно-соціологічному аспекті виділяють наступні елементи: право як систему норм; правовідносини як систему суспільних відносин, учасники яких володіють взаємними правами і обов’язками; правосвідомість як систему духовного відображення правової дійсності; правові установи як систему державних органів і суспільних організацій, що забезпечують правовий контроль, реалізацію права, правову поведінку і правову діяльність.

В. Лазарєв розглядає правову культуру в двох аспектах: як оціночну (аксіологічну) категорію і як категорію змістову. У першому випадку вона розуміється як якісний стан правового життя суспільства, що дозволяє охопити і оцінити правове життя в цілому і основні її сфери окремо.

Отже, правова культура – особливий різновид культури, змістом якої є система духовних і матеріальних цінностей у сфері функціонування права. Найважливішими складовими правової культури є право, правосвідомість, правовідносини, правопорушення, правова діяльність. З іншого боку, - це цілеспрямована систему заходів просвітницького та освітнього характеру, які формують повагу до права, цивілізованих способів вирішення спорів, профілактики правопорушень. [1, 140-143]

На певних етапах суспільного розвитку окремі категорії населення, що мають низький рівень правосвідомості і правової культури, негативно, неповажно ставляться до права, законів, правопорядку в цілому, проявляють зневагу до правових цінностей і традицій. У науці це явище отримало назву правового нігілізму.

Нігілізм – (у перекладі із латині nihil – ніщо) – напрям суспільної думки, одна з форм світосприйняття і соціальної поведінки, виражає негативне ставлення суб’єкта до певних цінностей, поглядів, ідеалів. Найбільшого поширення отримує в XIX ст., головним чином у Західній Європі і в Росії, його основні ідеї пов’язують з П. Прудоном, Ф. Ніцше, М.Штірнером, М. Хайдеггером та ін. Нігілізм має багато проявів: може бути моральним, політичним, ідеологічним, релігійним, правовим, залежно від того, які цінності заперечуються, про яку сферу знань і соціальної практики йдеться; може проявлятися на ідеологічному рівні та у практичній діяльності, за характером дій суб’єктів може бути активним і стійким (постійним) або пасивним і випадковим (ситуативним).

Різновидом соціального нігілізму є правовий, який, з одного боку, можна розглядати як певний стан суспільства, а, з іншого – як особисті переконання окремих осіб, що знаходять прояв у відповідних діях (особисті переконання можуть відрізнятися у осіб, яка належить до соціальних верств, вікових груп, здобули різну освіту і виховання).

Вперше нігілістичні ідеї стосовно права висунули конфуціоністи в Китаї, на думку яких суспільством необхідно керувати не за допомогою законів, а на підставі традиційних моральних переконань. У найбільш різкій формі правовий нігілізм знаходить прояв у поглядах анархістів, які стверджували, що негайна ліквідація права і держави є передумовою «звільнення особистості». Сутність сучасного правового нігілізму в загальному зневажливому ставленні до права, неповазі до законів, нормативного порядку в цілому.

Причинами прояву правового нігілізму, на думку більшості дослідників, є кризовий стан суспільства. Економічна та політична нестабільність, зміна ідеології та духовних цінностей, поява нових прошарків населення, зловживання владою вищими посадовими органами держави, гальмування і не завершення реформ, і як наслідок – юридичне невігластво, відставання, правова невихованість населення відсутність правових знань, досвіду правової діяльності та відповідних навичок, неможливість формування чіткої життєвої позиції. Крім того, анти правові погляди і стереотипи є елементом, властивістю соціальної свідомості і національної психології, особливістю культури, традицій, способу життя. Йдеться про ігнорування суспільством права, його оцінку не як базової, фундаментальної категорії, а як другорядного явища в системі людських цінностей.

У теорії права виділяють такі основні форми виразу правового нігілізму: прагнення руйнування правової системи в цілому або її окремих елементів, умисне порушення чинних нормативно правових актів; колізії законодавства; недотримання та невиконання норм права суб’єктами суспільних відносин; заміна законності політичною ідеологією чи доцільністю; порушення прав людини; заперечення правової системи, неповага до закону та правоохоронних органів, критичне ставлення до вимог виконання і дотримання норм права. Найбільш типовим проявом правового нігілізму є ігнорування окремих правових приписів.

Подолання правового нігілізму потребує комплексних заходів стабілізації суспільства, серед яких економічні, ідеологічні, правові, а саме: вдосконалення чинного законодавства, підвищення рівня правової культури та правової свідомості громадян, зміцнення режиму законності в державі, підтримання на належному рівні правопорядку, застосування різних форм правового виховання та правової освіти населення, підвищення професійного рівня посадових осіб та державних службовців, зміцнення зв’язку юридичної науки і практики.

Правовий нігілізм вважається антиподом правової культури, свідчить про низький рівень останньої. [3, 560-564]

Розділ 2. Структура та види правосвідомості.

Структуру правової свідомості становлять три складові: правові знання, правові оцінки і правові установки.

Суб’єкт набуває правових знань у процесі відображення різних правових явищ, включаючи відмінності про конкретні норми права, призначення правової надбудови, правового регулювання, ролі тих чи інших правозастосовчих і правоохоронних органів і посадових осіб держави і т. ін. Проте наявність певного обсягу правових знань ще не визначає істинного рівня правосвідомості, він конкретизується розумінням сутності права, правових норм, інших правових явищ, їх вимог, цілей, призначення. Необхідність і обсяг правових знань зумовлена включеністю суб’єкта в систему правових відносин. Набуття, засвоєння правових знань здійснюється за допомогою соціального і правового досвіду особи. Профільтровані крізь нього правові явища вимагають певного оцінного відношення, яке відображається в значущості, цінності як здобутих знань, так і правової дійсності з точки зору особи.

Роль правових оцінок уявлень виявляється в тому, що особа не просто прямо репродукує у своїх діях те, що моделюється у правових нормах, а критично оцінює, переосмислює їх у свідомості, співвідносить зі своїми поглядами про правове, обов’язкове, необхідне.

Одним з найбільш складних компонентів правосвідомості є блок правових установок, що відображають не тільки готовність до певної правової поведінки, але й схильність до певних уявлень, оцінки правових явищ, тобто правові установки впливають як на регулятивну, так і пізнавальну та оцінну функції правосвідомості. Правові установки особи утворюють ієрархічним чином структуровану систему, яка характеризується:

1) наявністю компонентів різної діаметрально протилежної значущості – позитивного і негативного відношення до права;

2) акцентуацією поведінкових (регулятивних) аспектів;

3) домінуючим значенням елементів обов’язкового, нормативного.

Рівні правових установок відповідають певним структурним елементам правової поведінки – для дій характерні правові звички, операцій – правові диспозиції, поведінки – ціннісні орієнтації.

Правосвідомість, правова культура особи виникають не самі по собі, а як результат процесу соціалізації, під яким розуміється входження індивіда в правове середовище, послідовне набуття правових знань, його залучення до правових цінностей і культурних надбань суспільства, процеси втілення культурних надбань правомірній поведінці суб’єкта,його правовій активності, практичному перетворенні правовідносин в напрямку їх прогресивного, гуманістичного розвитку. Правова соціалізація може здійснюватися в різних формах – стихійного сприйняття права, цілеспрямованих правового виховання і самовиховання, нормативно-регулятивного впливу права, здійснення правової діяльності тощо. Однією з найважливіших форм правової соціалізації є правове виховання, складовими якого є юридичні види навчання, пропаганда і агітація, самовиховання.

Дослідження поняття і змісту правосвідомості передбачає визначення її структури, яка складається з двох елементів правової ідеології та правової психології.

Правова ідеологія – це сукупність правових поглядів, заснованих на певному соціальному досвіді і наукових знаннях. Існування правової ідеології обумовлюється свідомим ставленням до права, а як систематизований обґрунтований вираз потреб населення, вона пов’язана з пізнанням правових цінностей, їх перетворенням у систему нормативного регулювання поведінки людей в суспільстві. Відповідно джерелом виникнення правових ідей, поглядів об’єктивно існуючі соціально-економічні, політичні відносини в суспільстві, юридична практика. Основним завданням правової ідеології є формування правової свідомості, правової культури окремих суб’єктів і суспільства в цілому, підвищення рівня їх правових знань.

Правова ідеологія включає в себе:

- правові ідеї, правові теорії;

- правові поняття та категорії;

- правові принципи.

Правова психологія – як елемент правосвідомості відображає правові почуття, настрої, дуки, навички і традиції, відіграє важливу роль у формуванні і реалізації права, може бути його стимулятором або гальмом. На думку М. Абдулаєва та С. Комарова правова психологія складається з наступних елементів: суспільного інтересу, мотивів діяльності певних соціальних груп, психологічного укладу (традицій, навичок, переконань тощо), уявлень про право; почуттів, емоцій, настроїв, пов’язаних з правом; способів формування уявлень.

Правова психологія включає в себе:

- правові почуття, емоції;

- оціночні поняття;

- елементи настрою стосовно конкретних правових явищ та правових ситуацій.

Правомірна поведінка – це вольова поведінка суб’єкта права (дія чи бездіяльність), яка відповідає приписам правових норм, не суперечить основним принципам права і гарантується державою.

Правомірна поведінка включає в себе:

- правова активність громадян (готовність до правомірної дії);

- акти реалізації права.

Зв’язок правової ідеології і правової психології полягає у тому, що правова ідеологія збагачує правову психологію ціннісно-нормативними орієнтирами, а правова психологія є єдиним джерелом для формування правових норм, оскільки, на відміну від правової психології, є більш мобільною: швидко реагує на зміни, що відбувається в юридичні практиці, відображаючись у почуттях, настроях та поглядах, які, в свою чергу, безпосередньо впливають на усвідомлення особою правових змін.

Право, відносини, які опосередковуються ним, - це відносини, функціонування яких повністю пов’язане з волею і свідомістю людей. Без правосвідомості не можливо ні створення правових норм, ні реалізація права.

Крім елементів, у структурі правосвідомості виділяють рівні, які залежать від ступеня знання права та глибини відображення правової дійсності.

Звичайний рівень - виникає під впливом конкретних життєвих обставин, особистого правового досвіду та отриманої освіти, характеризує ставлення особи до права на побутовому рівні. Наприклад, переконання у тому, що довічне ув’язнення вбивці – єдиний спосіб боротьби з такими злочинцями і злочинами.

Професійний рівень – характеризує ставлення до права юристів-практиків, державних службовців тощо, тобто осіб, які мають спеціальну освіту, поглиблені і формалізовані знання принципів та норм права, вміння їх застосовувати у практичній діяльності у різних сферах суспільних відносин: господарський, цивільний, шлюбно-сімейні, кримінальній тощо. Професійна правосвідомість відрізняється від звичайної за обсягом і глибиною правових знань, а від наукової – вмінням їх застосовувати.

Науковий рівень – формується в результаті спеціальних науково-дослідних робіт на основі теоретичного узагальнення державно-правових знань у правознавців, які займаються науковими дослідженнями у галузі державотворення, дії правової системи і прогнозування її подальшого розвитку, є джерелом правотворчості і підгрунтям право реалізаційної практики.

За суб’єктами правосвідомість можна поділити на види:

- індивідуальна – правосвідомість окремої особи, формується під впливом засобів масової інформації, шляхом усвідомлення суспільного досвіду; визначається правовими суспільними відносинами, системою чинного права з одного боку, а, з іншого – правовою культурою суспільства;

- групова – правосвідомість певних соціальних груп, формується навколо певної ідеї, окремого правового акта тощо (правосвідомість суспільної групи, громадянської організації, партій тощо), по суті є узагальненою характеристикою правосвідомості окремих індивідів;

- суспільна – правосвідомість, притаманна більшості членів суспільства, що є носіями національної правової культури, відображає суспільну мету і завдання правового регулювання; знаходить прояв у ході проведення загальних акцій: виборів до парламенту, обрання глави держави, проведення референдуму або загальнонаціонального опитування.

Взаємозв’язок даних видів правосвідомості полягає у тому, що суспільна правосвідомість складається із правосвідомості окремих осіб. З іншого боку, правосвідомість особи, індивіда формується під впливом суспільної правосвідомості, оточуючого середовища, у тому числі й правового, юридичної практики. Отримані у результаті виховання, навчання, спілкування знання про право є основним джерелом формування індивідуальної правосвідомості.

Отже, правосвідомість – це форма суспільної свідомості, змістом якої є сукупність понять, ідей і принципів про сутність права та всіх пов’язаних з ним явищ. [3, 557-560]

Види правової свідомості:

За рівнем:

- буденна;

- професійна;

- наукова;

Буденна – сукупність знань, ідеї, теорії, концепції, почуттів і емоцій та інших ідеологічних і психологічних якостей основної маси громадянського суспільства щодо чинного і бажаного права та правової системи.

Професійна – сукупність юридичних професійних правових знань, почуттів, емоцій, оцінок, настанов, мотивацій, які характерні для представників відповідної групи та формуються в результаті професійної діяльності і навчання.

Наукова – сукупність наукових знань, теорій, доктрин, оцінок, емоцій і почуттів юристів-науковців щодо існуючої і бажаної правової системи громадянського суспільства.

За ступенем узагальнення:

- масова;

- групова;

- індивідуальна.

Масова – правосвідомість характеризує основну масу населення певної країни.

Групова – правова ідеологія і правова психологія, що характерні для певної групи населення країни.

Індивідуальна – сукупність правових знань, емоцій та настанов конкретного суб’єкта щодо чинного чи бажаного права.

Правова культура – це глибокі знання і розуміння права, високосвідоме виконання його вимог як усвідомленої необхідності і внутрішньої переконаності.

Показники правової культури:

- відповідність права вимогам справедливості та свободи;

- рівень правосвідомості громадян та посадових осіб, їх впевненість діяти відповідно до вимог правових приписів;

- рівень правотворчої та правореалізуючої культури;

- рівень якості роботи правоохоронних і правозастосовних органів та посадових осіб;

- якість системи законодавства, певний рівень законності і правопорядку;

- правові знання, що охоплюють знання конкретних норм права;

- дані про державний устрій, призначення держави, політичну систему суспільства;

- престиж юридичної професії, авторитет і ступінь розвитку юридичної науки;

- участь громадян в управлінні державою,стан законності і правопорядку;

- форми й методи правового регулювання, якість роботи правоохоронних органів. [2, 118-119]

2.1. Характеристика елементів структури правосвідомості.

У структурі правової свідомості виділяють три блоки: правові знання, правові оцінки і правові установки. Суб'єкт правосвідомості набуває правові знання у процесі осмислення різних правових явищ, включаючи відомості про конкретні норми права, призначення правового регулювання, роль тих чи інших правозастосувальних і правоохоронних органів держави тощо. Разом з тим, наявність певного обсягу правових знань ще не визначає рівня правосвідомості, який визначається також розумінням сутності права, правових норм, інших правових явищ, їхніх вимог, цілей та призначення.

Необхідність і обсяг правових знань зумовлені включеністю суб'єкта у систему правових відносин. Набуття, засвоєння правових знань здійснюється за допомогою соціального і правового досвіду особи. Крізь призму власного правового досвіду суб'єкт сприймає нові правові явища, що обумовлює наявність певного оціночного ставлення, яке відображується у значимості, цінності як одержаних знань, так і правової дійсності, з точки зору особи. Роль правових оціночних уявлень полягає у тому, що особа не просто здійснює дії, передбачені певними юридичними нормами, а осмислює свою поведінку з точки зору її законності, відповідності вимогам закону.

Правові установки — це певні психологічні комплекси, які характеризують правову свідомість особи, впливаючи як на правову поведінку, так і на формування уявлень, оцінки правових явищ. Тобто, правові установки впливають як на регулятивну, так і на пізнавальну та оціночну функції правосвідомості. За характером діяльності носіїв правосвідомість поділяється на:

1) професійно-юридичну (практично-юридичну та науково-юридичну);

2) професійну-неюридичну;

3) непрофесійну або буденну.

Правова настанова — готовність особи проявити активність у сфері пізнання і реалізації права. Вона становить конкретну програму поведінки у певних умовах, яка формується з усіх належних суб'єкту правових (правомірних і протиправних) знань, оцінок, думок, настроїв, звичок, навичок, сподівань, ставлень до кого-небудь і до чого-небудь, котрі переходять в інтереси і прагнення.

Поведінковий елемент правосвідомості синтезує в собі раціональні та емоційні моменти. Через нього відбувається реалізація психологічного та ідеологічного елементів.

Правова поведінка проявляється у формі дій (вчинків), які впливають на стосунки суб'єктів, або у формі бездіяльності, яка, навпаки, ніяких змін у стані суспільних відносин не спричиняє. Перш ніж правова поведінка зовні виразиться у вигляді правового вчинку, повинна виникнути правова настанова, мотив правової поведінки у правосвідомості суб'єкта.

Виникнення правової установки припускає:

- поінформованість про норму права;

- розуміння її змісту;

- оцінку, тобто ступінь схвалення, норми права;

- ставлення до прав інших осіб;

- емоційне переживання з приводу функціонування норми права;

- готовність до дії. Правова настанова — суб'єктивний регулятор поведінки.

Отже, від поведінкового елемента правосвідомості залежить ступінь її якісного стану (правомірна поведінка, правова активність, правове порушення та ін.).

Правова поведінка, мотиви правової поведінки:

- всебічне осмислення ситуації, невидимий процес розщеплення свідомості на правомірну і протиправну, правові настанови

- відображають готовність до певної правової поведінки в результаті оцінки правових явищ, впливають на всі основні функції правосвідомості. [4, 164-168]

2.2. Класифікація основних видів правосвідомості.

Можливі самі різні класифікації правосвідомості. Найбільш поширена - класифікація за його суб'єктам.

Види правосвідомості за його суб'єктам в узагальненій формі постають як правосвідомість: індивідуальне, групове і суспільне. З позицій рівня розвитку правосвідомість, як правило, поділяється на повсякденне, наукове та професійне.

Суспільна правосвідомість включає в себе правові ідеї, погляди, думки, теорії, які поширені в даному суспільстві і які відображають типові властивості його юридичної дійсності. Воно об'єктивується в правовій культурі, юридичній науці і доктрині, державно-правової ідеології; в законодавстві, оскільки воно приймається державним органом, що представляє суспільство; в масових поглядах, уявленнях, що відображаються, зокрема, в пресі; в усіх ідеологічних інститутах, таких як політика, мораль, мистецтво, релігія і т. д.

Як бачимо, суспільна свідомість може проявлятися у формах, які не існують і не можуть існувати в головах окремих людей.

Перш ніж суспільну свідомість проникне в психіку окремих громадян, воно стає колективною свідомістю соціальних груп. Особливості групового правосвідомості пояснюються низкою факторів. Перший з них полягає в тому, що в будь спільності, як уже вказувалося, складається специфічна субкультура, тобто свої нормативні цінності, які передусім впливають на оцінки членами групи склалася юридичної системи. Другий фактор - це розходження інтересів соціально-демографічних груп, пов'язаних з неоднаковістю їх місць в соціальній структурі, а отже, з різним ставленням до власності, системі розподілу, влади, одним словом, до суспільного ладу і нормам, його визначальним, що закріплює і регулює.

Індивідуальне правосвідомість є результатом засвоєння людиною групового та громадського правосвідомості, опосередкованого особливостями його життєвого шляху. Колективні форми свідомості плюс особистий досвід - ось що утворює основу сприйняття юридичної дійсності кожної неповторною особистістю.

Повсякденна правосвідомість - найпоширеніше, так як їм мають практично всі громадяни. У професійних юристів елементи повсякденного правосвідомості також присутні, але домінує все ж той тип правового мислення і свідомості, який пов'язаний з їх діяльністю у сфері публічного (кримінального, адміністративного і т. д.), або приватного (цивільного, господарського та т. д.) права.

Професійна правосвідомість юриста - це науково обґрунтована струнка система правових знань, переконань і почуттів, якими він керується у своїй діяльності. Професійна правосвідомість по глибині освоєння права відноситься до теоретичного свідомості. Воно формується в процесі пізнання правової системи суспільства, сутності та ролі права, вивчення різних юридичних дисциплін, в ході практичної діяльності з реалізації права. Для професійної правосвідомості людини характерно засвоєння правових знань як системи, розуміння взаємозв'язків різних правових норм, уявлення про вплив права на суспільні відносини, на мотиви поведінки особистості в правовій сфері. Професійна правосвідомість юриста разом з системою теоретичних знань на спільних принципах прав, правового життя суспільства включає також певні систематичні пізнання в якій-небудь конкретній сфері права, наприклад: цивільного, фінансового, торгового, трудового, сімейного, адміністративного, екологічного, кримінального.

Найбільш високорозвиненою формою правосвідомості - науковим правосвідомістю, володіють представники юридичної еліти - вчені- правознавці, діяльність яких передбачає глибокі знання з історії держави і права, філософським аспектам права, сучасних проблем правової політики і міжнародних відносин.

Серед функцій правосвідомості виділяються:

пізнавальна - характеризує осмислення правових явищ у суспільному реальності;

регулююча - дасть можливість шляхом зіставлення своєї поведінки з вимогами правових приписів коригувати його;

функції моделювання - служать найважливішим засобом формування відповідної моделі поведінки.

Правосвідомість робить активний вплив на регулювання всього різноманіття життєвих процесів в суспільстві і державі, сприяє консолідації громадян, всіх соціальних груп, підтримці і зміцненню цілісності суспільства, порядку в ньому. Здорове правосвідомість суспільства, повагу громадян до закону є основою фортеці держави, ефективного функціонування політичної і правової систем. Правові уявлення про справедливість, свідомість прав і обов'язків людини, дозволів і заборон - все це впливає на формування мотивів і установок поведінки людини в правовій сфері життя суспільства, а через регулювання правової поведінки особистості виявляється активна роль права, правосвідомості.

Розділ 3. Основні шляхи підвищення рівня правосвідомості українських

громадян.

Проблема розбудови громадянського суспільства, демократичної правової держави є безпосередньо пов’язаною з розвитком правової свідомості та правової культури. Саме правова культура та правове виховання населення є соціальною гарантією дії верховенства правового закону в суспільстві. Слід зауважити, що наукове мислення та наукова правосвідомість у взаємодії з правовим мисленням і правосвідомістю особистості, що є головними елементами правової культури, здійснюють активний вплив на реалізацію верховенства правового закону.

Науковий рівень правового мислення та правосвідомості забезпечує не лише розвиток правової культури в цілому, але й формування ідеалу правової особистості, яка поважає правовий закон, визнає його верховенство в усіх сферах життя, своїми діями підтримує режим правозаконності в Україні. На сьогоднішній день правова свідомість і правова культура набули нового визначення. Цю проблему досліджували такі українські вчені, як В.Д. Бабкін, М.І. Коцюба, В.А. Котюк, П.Ф. Мартиненко, А.Р. Мащок, Є.В. Назаренко, П.М. Рабінович, В.М. Селіванов, С.А. Тихонова та ін. В їх працях характеризується нова сутність правової культури, а саме: правова культура не зводиться лише до правосвідомості громадян суспільства. Вона визначається як сукупність досягнень суспільства, його соціальних груп та громадян у галузі регулювання суспільних відносин, яке забезпечує верховенство права в суспільному житті, тобто панування в суспільному житті правових принципів справедливості й гуманізму, захисту прав і свобод людини, її честі і гідності, реальне забезпечення місця людини як вищої соціальної цінності. Вчені сучасної України (А.П. Заєць, В.В. Копейчиков, П.М. Рабінович та ін.) пов’язують розбудову в Україні громадянського суспільства із суттєвим підвищенням правосвідомості громадян, їх правової культури, законослухняності, подоланням явищ правового нігілізму, професійної деформації. Вони розглядають розвиток правової культури як умову розвитку України. Подолання деформації правової свідомості та створення умов для підвищення рівня правової культури населення, активної й свідомої участі громадян у здійсненні реформи є сьогодні першочерговим завданням суспільства і держави на шляху розбудови в Україні громадянського суспільства і правової держави. Механізм правового регулювання складається із системи засобів, кожен з яких має своє призначення для регулювання суспільних відносин.

Норми права є первинною клітиною правової матерії. Однак лише норм права недостатньо, щоб механізм правового регулювання запрацював, встановлюючи і розвиваючи правові відносини. Окрім норм права, його конструкція включає правовідносини, акти тлумачення норм права, правову свідомість і правову культуру та акти реалізації правових норм. За допомогою норм права законодавець встановлює права та обов’язки певних суб’єктів і, власне, створює необхідні умови для розвитку правовідносин. Дуже важливу роль у механізмі правового впливу відіграє правосвідомість. Вона займає проміжне положення серед елементів правового впливу, оскільки формується у людей під впливом різних чинників у тому числі правових. З іншого боку, правосвідомість при всій своїй різноманітності та недосконалості виступає як засіб регулювання суспільних відносин. Значущість правової свідомості виявляється у її функціях, тобто в основних напрямах її впливу на правові явища та правову систему в цілому.

До основних функцій правосвідомості належать:

- когнітивна - пізнання правової дійсності, в результаті чого формуються правові теорії, концепції, ідеї, носії правосвідомості набувають правових знань.

- п равотворча - правосвідомість знаходить своє об´єктивування, вираження, закріплення у праві. Нормативно-правові акти виступають як форми зовнішнього виразу правосвідомості суспільства в цілому і правотворчих органів держави зокрема.

- р егулююча - право впливає на суспільні відносини через правосвідомість суб’єктів права, їхні правові знання, оцінки, почуття, мотиви й установки.

- о ціночна - правосвідомість оцінює явища реальної дійсності, дії суб’єктів суспільного життя з позиції їхньої відповідності вимогам закон,і навпаки.

З одного боку, правосвідомість передує праву, оскільки останнє є виразом волі суспільства або певної його частини, тобто виражає погляди та настанови суспільства або певної його частини (їхню правосвідомість). З іншого боку, правова система, яка склалася в суспільстві, виступає одним з найважливіших факторів, що впливають на правосвідомість. І, нарешті, функціонування права, його застосування та дотримання залежать від рівня правової свідомості. Правосвідомість, як відомо, є сукупністю уявлень, поглядів, переконань, оцінок, настроїв і емоційного ставлення людей до права та державно-правових явищ. Правосвідомість характеризує соціальну практику як емпіричну діяльність, у процесі якої виражається суб’єктивне ставлення людей до чинного права, уявлення про свої права та обов’язки, про справедливість і несправедливість норм права, про сутність і принципи правової організації суспільства, почуття, настрої, емоції, пов’язані з оцінкою існуючого правового режиму. Одним із проявів колективної правосвідомості є групова правосвідомість. Особливо важливою для нашого суспільства та держави є правосвідомість політичної еліти, зокрема правлячої.

Правова культура припускає відповідні знання людьми певних положень чинного законодавства, порядку його реалізації, уміння користуватися даними знаннями при застосуванні норм права, їх виконанні. Розрізняють правову культуру суспільства в цілому і правову культуру особистості. Причому ці два поняття є взаємозалежними. Чим більше освічених у правовому відношенні особистостей є у суспільстві, тим вищою буде правова культура даного суспільства. Правова культура особистості, будучи компонентом правової культури суспільства, виражає ступінь і характер розвитку суспільства, так чи інакше забезпечує соціалізацію особистості та правомірну діяльність особи.

Правова культура складається з цілого ряду елементів:

- досягнення якісного стану юридичної охорони та захисту основних прав і свобод людини і громадянина.

- ступінь впровадження в практику суспільного та державного життя принципів верховенства права і правового закону.

- рівень правосвідомості громадян та посадових осіб. Суспільна правосвідомість визначається масовістю правомірної поведінки, рівнем правового виховання, масштабами та якістю юридичної освіти.

- досконале як за формою, так і за змістом законодавство.

- стан законності в суспільстві.

- ефективність роботи правозастосовчих, зокрема правоохоронних, органів (суду, прокуратури, органів внутрішніх справ та ін.).

- стан розвитку юридичної науки, ступінь залучення вчених-юристів до розробки проектів нормативно-правових актів і вдосконалення їх змісту, програм боротьби зі злочинністю тощо.

У цілому взаємодія права і правосвідомості має конструктивний характер. Разом з тим, на певних етапах розвитку держави і права можуть створюватися історичні передумови для формування дефектної правосвідомості, яка є антиподом високої правової культури. Деформація правосвідомості виявляється у викривленні уявлень про цінність права. Проявами дефектної правосвідомості є: правовий інфантилізм, правовий ідеалізм, правовий дилетантизм, «переродження» правосвідомості та правовий нігілізм. Спільним для всіх видів деформації є правова неосвіченість, низький рівень правосвідомості та політико-правової культури суб’єктів права. Разом з тим, кожен з названих видів деформації має і свою специфіку.

Правовий інфантилізм - виявляється у не сформованості правових знань або їх недостатній глибині, однак при особистій переконаності в наявності належної юридичної підготовки. Він розглядається як відносно м’яка за наслідками форма деформації правосвідомості. Найбільшого поширення правовий інфантилізм набуває серед працівників правоохоронних та інших правозастосовчих органів, які не здобули фундаментальної юридичної освіти.

Правовий ідеалізм (романтизм) - характеризується таким станом правосвідомості громадян, зокрема посадових осіб державного апарату, за якого відбувається переоцінка реальних можливостей форм права впливати на суспільні відносини та процеси. Очікування від права результатів, які воно об’єктивно не здатне забезпечити, закономірно призводить з часом до розчарування в ньому і далі - до нігілістичних поглядів і оцінок права.

Правовий дилетантизм - означає вільне поводження із законом (поверхове або неадекватне тлумачення правових норм, відсутність системного підходу при їх оцінці тощо) або з оцінкою юридичної ситуації, що в цілому обумовлено легковажним ставленням до права. Особливої небезпеки ця форма може набути в разі тиражування таких підходів через засоби масової інформації (наприклад, всупереч дії презумпції невинуватості твердження про визнання особи до судового рішення винною у вчиненні злочину).

Правова демагогія - передбачає легковажне або свідоме здійснення такого впливу окремої особи або громадських організацій на свідомість людей, наслідком якого стає формування однобічного або викривленого уявлення про правову дійсність. Небезпека правової демагогії полягає в тому, що особа, яка на неї орієнтується, припускає наявність певної цінності права, усвідомлює існування довіри до нього з боку інших і саме тому використовує його для досягнення власних корисливих інтересів, прикриваючи свої наміри розмовами про суспільне благо. Найбільшого поширення така форма деформації правосвідомості набуває під час проведення виборів або референдумів і супроводжується використанням широких можливостей засобів масової інформації та реклами впливати на суспільну думку (чорний піар).

Найпоширенішою, а відтак і особливо небезпечною формою викривлення правової свідомості є правовий нігілізм, який має широкий діапазон проявів: від скептичного ставлення до права, негативного ставлення до правових форм організації суспільних відносин, через заперечення соціальної цінності права і до свідомого ігнорування вимог закону. Правовий нігілізм слід відрізняти від конструктивної критики чинної системи права, юридичної практики, діяльності правоохоронних органів, яка сприяє виявленню існуючих недоліків і спрямована на вдосконалення правової системи держави. Розвитку нігілістичних поглядів та установок, особливо серед молоді, на сьогодні суттєво сприяє романтизація злочинного світу в кінематографі, в художній літературі та інших сферах мистецької діяльності.

«Переродження» правосвідомості обґрунтовано визнається одним з найнебезпечніших проявів деформації правосвідомості громадян. Йому притаманний максимальний ступінь викривлення правових ідеалів, свідченням чого стає свідоме вчинення людиною навмисних, переважно тяжких кримінальних злочинів, мотивами яких найчастіше стають жорстокість, користь та ін.

Побудова правової держави без поліпшення правової культури та підвищення рівня правосвідомості громадян України є неможливою. У цій справі, безумовно, відіграє надзвичайну роль правляча політична еліта, адже саме на прикладі її представників формується якоюсь мірою правосвідомість і правова культура наших людей. Інфантильність їх правосвідомості є вкрай недопустимою. Тим більше, що від рішень політичних діячів залежать долі громадян, справи всього суспільства.

Прийшовши до влади, політики мають знати, що у справі державного керівництва велику, але не єдину роль відіграє відданість справі оздоровлення суспільства та держави. Величезне значення тут має також професіоналізм, знання справи, за яку береться той чи інший політик. Відсутність знань щодо об’єкта управління у політика, як суб’єкта управління може призвести до занепаду об’єкта, яким він керує. Це мають насамперед усвідомити ті, кому пропонують очолити певну сферу державного управління, в межах якої вони не є знавцями справи. Зокрема, результати опитування, яке провів Український центр економічних і політичних досліджень імені Разумкова, засвідчили: 56,9 % українців вважають, що події в Україні розвиваються у неправильному напрямі. Ті ж, хто дивиться на розвиток ситуації у державі позитивно, складають лише 21,2 %. Ще стільки ж вагаються з відповіддю. Водночас, попри всі розчарування людей соціологи фіксують стійку тенденцію їх активності: близько 70 % опитаних заявляють, що візьмуть участь у майбутніх парламентських виборах. Зростанню правосвідомості всього нашого суспільства буде також слугувати підвищення життєвого рівня громадян України, убезпечення бі- знесу, вільний розвиток особистості, посилення її захисту, в тому числі судового. Проблема налагодження механізму правового впливу на суспільні відносини з метою створення правової держави є комплексною, тому і потребує комплексних підходів до забезпечення окремих елементів цього правового явища. Правова еліта нашого суспільства має докласти максимум зусиль для реалізації положень Конституції України щодо створення правової держави України.

Отже, дані науки свідчать, що формування правової свідомості і правової культури в нашому суспільстві не відбувалося і не може відбуватися у майбутньому стихійно, саме собою. Воно має бути результатом активної діяльності суспільства, усіх його громадян, кожної особи. По-перше, на формування правової свідомості та правової культури впливає увесь процес правотворчості, процес реалізації та застосування правових норм державними органами України, стан законності та правопорядку, розвиток правовідносин. По-друге, розкриття рушійних сил правової культури суспільства дозволяє вивести дослідження правової культури на нові рубежі з обліком інтенсивних процесів взаємодії національних правових культур. Значення цієї проблеми для України розкривається на прикладі адаптації законодавства України до міжнародних норм і стандартів прав людини, а також гармонізації законодавства України з нормативними актами Європейського Союзу. По-третє, головну увагу в процесі формування правової свідомості та правової культури суспільства потрібно все ж таки зосередити на формуванні в кожної людини позитивно-правових знань і психологічних механізмів поваги до права в структурі правосвідомості, визначення (що потребує наукового поняття) теоретичної моделі та концепції формування правової культури особи. Тому в Україні має постійно зростати мотивація активного формування правової свідомості та правової культури всіх суб’єктів суспільних відносин, оскільки без них неможливо втілити в життя поставлену мету - збудувати громадянське суспільство. Правова культура громадян є основою, фундаментом нового суспільства в Україні. Адже громадяни є єдиним чинником, здатним утворювати державу і правопорядок, приводячи в дію Конституцію України і законодавство. Успішне вирішення цих завдань залежить від багатьох факторів, але здебільшого - від рівня організації правової освіти і виховання населення країни. Окрім того, Україна потребує створення протягом найближчого періоду загальної концепції формування правової свідомості й правової культури суспільства та прийняття Державної програми формування правової культури громадян шляхом розвитку правової освіти й правового виховання населення. Можливості підвищення правової культури населення в Україні є. Головне нині - рішуче й цілеспрямовано активізувати цю діяльність.

Висновки

Сформовані стереотипи суспільної правосвідомості, звичайно, не залишаються незмінними. Під впливом життя, пропаганди, реформ, які відкривають нові можливості, вони розвиваються, модифікуються. Однак навряд чи величезна країна може швидко скинути з себе ярмо багатовікової авторитарної традиції і полинути назустріч ринкової і політичної волі. Ще більший сумнів викликає можливість швидкого формування нової особистості, девізами якої є «свобода», «приватна власність», «підприємливість». Це збільшується ймовірність не співпадання приймаються державою законів і права, що виражає норми масової культури. Що виникає тут протиріччя буде гальмувати прийняття нових «ринкових законів» і знижувати ефективність вже прийнятих. Лише подолання стереотипів масової свідомості дозволить успішно рухатися до суспільства, заснованого на обмінних відносинах. Таким чином, суспільну правосвідомість можна визначити як систему певних суспільних психічних процесів і їх результатів, які мають різний динамічний чи статичний характер. З позицій результатів і станів можна сказати, що вона зводиться в інтелектуальній сфері до правової ідеології, яка найбільш виражена в системі діючого і бажаного права і законодавства; до системи правових понять, ідей, принципів, теорій і концепцій; до системи юридичної науки. В емоційній сфері вона зводиться до правових почуттів, емоцій і відчуттів, а в вольовій сфері - до мотивів, позицій, орієнтацій, установок, які мають, як правило, масовий характер.Закінчуючи свою роботу, мені б хотілося навести кілька цікавих висловлювань про правосвідомості: «Значення і сила права в тому, що воно усвідомлюється окремими особистостями, як належний порядок суспільного життя». «Право виражає собою не об'єктивно дане підпорядкування особистості суспільству, а суб'єктивне уявлення самої особистості про належне порядку суспільних відносин».

Список використаних джерел:

1. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та інші; За ред. В.В. Копєйчикова. – Стер. вид. – К.: Юрінком Інтер, 2000. Ст..312

2. Теорія держави і права: Навч. посіб./ А.М. Олійник, С.Д. Гусарєв, О.Л. Слюсаренко. – К.: Юрніком Інтер, 2001. Ст..163

3. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. – К.: Юрніком Інтер, 2006. Ст..688

4. Теорія держави і права: Навч. посб. / А. М. Колодій, В. В. Копєйчиков, С. Л. Лисенков та ін.; За аг. ред. С. Л. Лисенкова, В. В. Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2003. Ст..368

5. http://pidruchniki.ws/14051003/pravo/pravosvidomist_pravova_kultura

6. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D1%81%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C

7. http://libfree.com/192470713_pravopravosvidomist_ponyattya_struktura_vidi.html

8. http://www.ebk.net.ua/Book/law/zaychuk_tdp/zmist.htm

9. http://ukrlibrary.com.ua/books/20/6/3/2603.html

10. http://www.ebk.net.ua/Book/Konspekt/TDIP/059.htm

11. http://www.pravo.vuzlib.org/book_z116_page_7.html

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: