Українське шкільництво у XVIII столітті

Тема 6. Педагогічна думка в Україні у XVIII ст.

План

1. Українське шкільництво у ХУШ столітті.

2. Педагогічна діяльність Ф. Прокоповича.

3. Життя та діяльність Г.С.Сковороди.

4. Принципи та завдання виховання особистості.

5. Розумове виховання дітей.

6. Сковорода про трудове та моральне виховання.

.

Література:

1. Сковорода Г.С. Благодарний Еродій //Антология педагогической мисли Украинской ССР. М: Педагогика 1988.-С.. 143-151.

2. Кравець В П. Історія української школи і педагогіки. - Тернопіль 1994.

3. Педагогічні ідеї Г.С.Сковороди. - К.: Вища школа, 1972.

4. Константинов Н.А й др. История педагогики. - М.: Просвещение,1982.

5. Історія педагогіки /За ред. М.С.Гриценка. - К.: Вища школа, 1973.

Українське шкільництво у XVIII столітті

У першій половині XVIII ст. на Лівобережжі і в Слобідській Україні, що входили до складу Росії, рівень освіти був відносно високим. У полках Лівобережжя існували полкові початкові школи, які відкривало саме населення власним коштом.

На запорізьких землях функціонували, як і у попередньому столітті: січова школа, школа при Самарській фортеці-монастирі і 16 парафіяльних шкіл при церквах. Розвиткові освіти і школи в Україні цього періоду сприяла діяльність мандрівних дяків.

На зразок Києво-Могилянської колегії /академії/, були створені: колегії в Новгород-Сіверському, Чернігові, Харкові, Полтаві й Переяславі, в яких навчалися Діти не лише духовенства й козацької старшини, а й міщан, козаків і селян.

Зазначимо, що переважаючі у першій пол. XVIII ст. школи грамоти, полкові та запорізькі давали дітям хліборобського стану лише початкові знання. Проте вони були доступними і задовольняли на той час скромні потреби трудового люду в освіті. Вони також були єдиним джерелом, де жевріла рідна мова, правда про історію свого краю, зберігалися і примножувалися народні звичаї, традиції тощо.

З посиленням закріпачення селян і козаків, втратою Україною автономії /1775р./та зруйнуванням Січі полкові і запорізькі школи перестали існувати.

Діяльність мандрівних дяків мала місце на Лівобережній Україні до 1786 р. в якому "мандри" були заборонені. З цією метою проведено перепис усіх церковних шкіл і вчителів у них. За реформою 1786 р. ці школи або закривалися, або перетворювалися у парафіяльні.

Особливо варто відзначити діяльність Головної Січової школи /1754-1768/. За місцем і характером навчання вона прирівнювалася до кращих братських шкіл. Тут вивчали піїтику, риторику, математику, географію, астрономію, військову справу.

У цій та інших школах приділяли достатню увагу патріотичному вихованню та музичній підготовці учнів. З неї виходили також кобзарі, сурмачі, цимбалісти, скрипалі.

У 1738 р. в м. Глухові була відкрита школа співаків, в якій готували співаків для Петербурзької придворної капели. Тут навчалося по 20 учнів. Вони вивчали нотну грамоту, гру на скрипці, гуслях, бандурі. Також з ними проводили хорові заняття. Щорічно 10 випускників направлялися до придворного хору, оркестру. Проіснувала співацька школа понад 40 років.

Особливо відомим у середині XVIII ст. стає Харківський колегіум. Багато його випускників стали відомими діячами російської та української культури /Каченовський М.Т. - професор і ректор Московського університету; Толмачов Я.В. - професор і ректор Петербурзького педінституту; Базилевич Г.І. - перший російський клініцист/.

У Харківському колегіумі навчалися діти усіх верств населення. Станом на 1788 р. навчалося 287 учнів /дітей дворян 120, духовних осіб - 50, міщан і селян -67/. У колегіумі постійно переглядався зміст освіти, вводилися нові предмети для задоволення потреб у знаннях українського дворянства. Так, з 1765р. започатковане вивчення французької та німецької мов, поглиблюється курс математики. Вивчається інженерна справа, геодезія тощо. Ведеться загальнокультурна і естетична підготовка/література, музика, живопис, архітектура/.

Якщо на першому етапі навчальний процес у Харківській колегії здійснювався за зразком колегії Київської /граматика, поетика, риторика, філософія, богослов'я/, то у другій пол. XVIII ст. він був перероблений за зразком планів Московського університету /математика, інженерна справа, геодезія, історія, географія, теологія, право, медицина/.

Це зумовлювалося потребами розвитку на Україні промисловості і намаганнями дворянства та української старшини дати своїм дітям досконалу й широку освіту. У колегії навчалися представники різних станів, за винятком дітей кріпаків.

За шкільним Статутом 1786р., в Україні почали відкриватися малі /в повітових містах/ і головні /в губернських містах/ народні училища. Головні /або чотирикласні/ училища передбачали 6-річний термін, а малі /або двокласні/ - 4-річний термін навчання. У 1783 р. були засновані перші училища у Києві й Чернігові. На початок 1801 р. в українських губерніях Російської імперії було 8 головних і 17 малих училищ.

На Правобережній Україні та в Східній Галичині, де панувала польська шляхта, подекуди існували "дяківські школи". Для покатоличення української людності насаджувалися уніатські школи, а також школи духовних орденів - василіан, єзуїтів.

У 1789 р. на Правобережній Україні було дві окружні школи з семирічним навчанням, 14 підокружних шкіл з шестирічним терміном навчання. На Буковині за часів панування Туреччинини шкіл майже не було. На Закарпатті існувало кілька церковно-уніатських шкіл, в яких навчали грамоти. У 1744 р. в м. Мукачеві була відкрита богословська школа, а в 1766 р. були засновані початкові школи в Мукачеві, пізніше - в Тячеві та Вишкові. Існували також Ужгородська гімназія /1646/, реформаторська колегія /1540/ і католицька гімназія в Мармарош-Сигеті /1730/. У 80 рр. XVII ст. в Ужгороді було відкрито "нормальну школу", при якій з 1793 р. існувала вчительська семінарія.

Всі ці школи були центрами денаціоналізації українського народу Закарпаття, їх змадяризування і покатоличення. Наприкінці XVIII ст. обов'язковою мовою навчання в школах Закарпаття була угорська. Потребу в освіті рідною мовою закарпатські українці задовольняли приватним навчання своїх дітей.

Після першого поділу Польщі /1772/ Австрія захопила Галичину. Спочатку тут було відкрито кілька церковнопарафіяльних шкіл, а з 1783 р. у Львові було за­сновано російську духовну семінарію. Одночасно з цим йшло онімечення шкіл. Відкрита з 1784 р. гімназія при Львівському університеті була німецькою.

Загарбавши Буковину /1775/, австрійський уряд і на цій території насаджував німецькі школи, забороняючи українські. У XVIII ст. здійснювалася поступова заборона українського слова. У 1720 р. Петро І своїм указом заборонив друкування українських книжок. Згодом російська мова, за наполяганням царату, стає мовою викладання у всіх навчальних закладах. У 1769 р. Синод наказав вилучити всю літературу, написану українською мовою. За Катерини II для України настали ще тяжчі часи. Українська автономія була знищена, козацтво змінили гусарськими полками, козацька старшина отримала права російського дворянства, а селян-землеробів /які раніше були вільними/ закріпачили. Українська старшина намагалася наслідувати іноземне виховання, доручаючи виховувати дітей гувернерам французам або німцям.

Підкреслюючи свою позірну турботу про освіту, Катерина II все робила, аби затримати її розвиток. Так, багато мандрівних дяків, за її розпорядженням, направляли на військову службу. Інші змушені були обрати постійне місце проживання і потрапили у кріпосну залежність. Посилення кріпосного права призводило не лише до послаблення поширення освіти, а й знищення уже існуючих шкіл. У 1789 р. були закриті всі українські школи і заборонено викладання українською мовою у всіх навчальних закладах.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: