Наукові основи кваліфікації злочинів

Кваліфікація злочинів базується на таких принципах: 1) законності; 2) офіційності; 3) об'єктивності; 4) точності; 5) індивідуальності;

6) повноти; 7) вирішення спірних питань на користь особи, дії якої кваліфікуються; 8) недопустимості подвійного інкримінування; 9) стабільності.

Залежно від того, хто здійснює кваліфікацію злочинів (залежно від конкретних суб'єктів, які здійснюють кримінально-правову оцінку скоєного), вона буває двох видів: /) офіційна (легальна) - це кваліфікація злочину, яка здійснюється уповноваженими на те державою особами (працівниками органів дізнання, слідчими, прокурорами та суддями), закріплюються в процесуальних документах та породжує певні юридичні наслідки, що мають обов'язковий характер; 2) неофіційна (доктринальна) - це відповідна правова оцінка, яка дається окремими громадянами, адвокатами, журналістами, науковцями у наукових статтях, монографіях, підручниках, навчальних посібниках, у виступах на наукових конференціях тощо (така кваліфікація не має обов'язкового характеру, але може враховуватися суб'єктами офіційної кваліфікації, впливати на розвиток науки кримінального права та законодавчу діяльність, формувати правові погляди суспільства).

Структуру кваліфікації злочинів утворюють такі елементи: а) об'єкт кваліфікації - це діяння, що підлягає кримінально-правовій оцінці; б) суб'єкт кваліфікації - це органи, що здійснюють кримінально-правову оцінку діяння; в) зміст кваліфікації - це те, що складає її сутність, у зв'язку з чим розпочинається та заради чого здійснюється певна діяльність, тобто це оцінка скоєного з погляду кримінального закону як злочину чи незлочинної поведінки.

Передумовами правильної кваліфікації злочинів є такі вимоги: а) глибокого вивчення та розуміння особою, що застосовує кримінально-правові норми, засад кримінального права, кримінально-правової політики держави та судово-слідчої практики; б) правильного з'ясування та тлумачення змісту кримінального закону, всіх ознак конкретної кримінально-правової норми; в) повного й усебічного дослідження фактичних ознак учиненого суспільно небезпечного діяння; г) застосування правил кваліфікації злочинів, вироблених теорією та практикою, при обґрунтованому поєднанні ознак злочину, що встановлені законом, із ознаками вчиненого діяння.

Підстави кваліфікації злочинів: /) фактична - обставини справи, наявні в реальній дійсності, що стали відомі правоохоронним органам і були процесуально закріплені, - де, коли, ким, за яких обставин, у який спосіб, із використанням яких знарядь або засобів вчинено злочинне діяння, які шкідливі наслідки воно спричинило, ким вчинене, яким чином виявилося суб'єктивне ставлення особи до скоєного тощо (це, так би мовити, фактичний склад злочину); 2) нормативна (юридична) - сформульований у відповідній нормі КК юридичний склад злочину, яким законодавець оголошує певну поведінку особи злочиндаю й, так би мовити, "перетворює" певний тип суспільно небезпечної поведінки на злочин певного виду (лише юридичний склад злочину дозволяє у процесі застосування кримінально-правових норм зробити висновок, який саме конкретний злочин вчинила особа). Основними правилами кваліфікації злочинів є такі:

1) усі фактичні ознаки вчиненого мають відповідати юридичним ознакам складу злочину;

2) ознаки вчиненого злочину слід відмежовувати, відокремлювати від суміжних складів злочинів;

3) до вчиненого злочину завжди повинна застосовуватися та кримінально-правова норма, яка найбільш повно охоплює його ознаки;

4) за наявності у вчиненому діянні ознак загальної та спеціальної норм застосовують спеціальну норму;

5) кваліфікований склад злочину має пріоритет (перевагу) перед основним складом, а особливо кваліфікований - перед кваліфікованим і поглинає його;

6) діяння, при якому заподіяння шкоди додатковому безпосередньому об'єктові посягання є способом, складовою частиною заподіяння шкоди основному об'єктові, кваліфікується як один злочин; діяння, при вчиненні якого шкода додатковому об'єктові заподіюється факультативно, кваліфікується як сукупність злочинів;

7) спосіб учинення злочину не утворює сукупності злочинів, якщо він є обов'язковою, необхідною та невід'ємною ознакою певного діяння;

8) кожна наступна стадія завершення злочину поглинає попередню: склад закінченого злочину поглинає склад замаху, а склад замаху поглинає склад готування до цього злочину;

9) умисел завжди поглинає необережність, а будь-який вищий ступінь вини поглинає нижчий;

10) при конкуренції самостійної норми та норми про співучасть у більш тяжкому злочині застосовується норма про співучасть тощо.

Юридичне закріплення результатів кваліфікації злочинів має чотири основні компоненти:

1. Виклад фактичних обставин справи - це формулювання фактичного складу діяння, тобто опис поведінки особи й інших юридичних фактів, які встановлено (процесуально доведено), які мають кримінально-правове значення та в системному поєднанні утворюють фактичний склад злочину.

2. Складання формули кваліфікації - це здійснення вказівки на статті Особливої, а за певних умов - і Загальної частин КК, які передбачають вчинене діяння через використання скорочених, умовних позначень. Формула кваліфікації - це сукупність буквених (літерних) і цифрових позначень, які вказують на кримінально-правові норми (статті, їх частини та пункти), що підлягають застосуванню. Значення формули кваліфікації полягає в тому, що за її допомогою можна здійснити стисле й точне посилання на закон про кримінальну відповідальність і скоротити обсяг процесуальних документів. Вона дає відповідь на запитання: чи має діяння склад злочину та якою власне статтею кримінального закону його передбачено?

Із Загальної частини КК у формулі кваліфікації злочинів застосовуються тільки такі норми: ч. 1 ст. 14 (готування до злочину); ч. 2 ст. 15 (закінчений замах); ч. 3 ст. 15 (незакінчений замах); ч. 3 ст. 27 (організатор); ч. 4 ст. 27 (підбурювач); ч. 5 ст. 27 (пособник). Якщо ж особа вчиняє замах на злочин через бездіяльність, то при кваліфікації необхідно посилатися на ч. 1 ст. 15 КК і статтю Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за закінчений злочин, на який особа вчиняє замах (це пов'язано з тим, що частини 2 і 3 ст. 15 КК передбачають замах як дію, а тому кваліфікація з посиланням на ці частини при злочинній бездіяльності неможлива). Щодо діяння виконавця злочину, то воно ніколи не кваліфікується за будь-якою з частин ст. 27 КК.

Із Особливої частини КК у формулі кваліфікації злочинів застосовуються тільки статті (частини статей, пункти частин статей), що містять заборонювальні норми (наприклад, ст. 112, ч. 3 ст. 185, п. 6 ч. 2 ст. 115). Не застосовуються у формулі кваліфікації злочинів роз'яснювальні та заохочувальні норми.

3. Юридичне формулювання обвинувачення - це юридичні "розшифрування" та конкретизація формули кваліфікації (іншими словами, це словесне посилання на кримінально-правові норми, що відображені у формулі кваліфікації; юридичні формулювання, що містяться в нормах кримінального закону, який встановлює відповідальність за вчинене посягання).

4. Обгрунтування кваліфікації - це діяльність відповідних органів держави щодо підтвердження прийнятого рішення про кваліфікацію злочину за певною нормою (нормами) КК (воно полягає в наведенні доказової бази, формулюванні логічних і несуперечливих висновків тощо).

Значення кваліфікації злочинів полягає в тому, що за допомогою її досягається істина у кожній кримінальній справі, реалізуються цілі та завдання кримінально-правової політики держави, забезпечується додержання законності, здійснюється відповідне правозастосування, виноситься обґрунтований судовий вирок та, в кінцевому рахунку, досягається справедливість кримінального покарання.

22) Сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією (ст. 303 КК)

Стаття складається з чотирьох частин, що містять заборонювальні норми, та примітки, що має два пункти. Родовим об'єктом злочину є суспільна моральність. Безпосередній об'єкт злочину - моральні засади суспільства в частині вільного задоволення статевих потреб.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 303 КК) полягає у вчиненні таких дій: 1) втягнення особи в заняття проституцією; 2) примушування особи до заняття проституцією; 3) сутенерство.

Проституція - це надання особою (жінкою чи чоловіком) послуг сексуального характеру з метою отримання доходу різним партнерам і не на основі особистої симпатії (приязні). За заняття проституцією в Україні настає тільки адміністративна відповідальність (ст. 181-1 КУпАП).

Втягнення - це залучення особи до заняття проституцією, коли в неї за власною волею виникає бажання надавати платні сексуальні послуги (воно здійснюється різноманітними способами - умовлянням, підкупом, розповідями про легкість і доступність певних дій, навчанням способам та прийомам їх виконання тощо). Примушування - це дії, внаслідок яких інша особа всупереч своєму бажанню вимушена займатися проституцією (у ч. 1 ст. 301 КК окреслено такі способи примушування: обман; шантаж; використання уразливого стану потерпілого; насильство чи погроза його застосування). Під сутенерством, згідно п. 1 примітки до ст. 303 КК, слід розуміти дії особи по забезпеченню заняття проституцією іншою особою (наприклад, надання транспорту, охорони, забезпечення необхідними засобами, підшукування клієнтів, надання медичної допомоги тощо).

Суб'єкт злочину - загальний (фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку).

Суб'єктивна сторона розглядуваного злочину характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що справляє психічний вплив на жінку (чоловіка) і бажає в такий спосіб схилити (примусити) її (його) до заняття проституцією. Мотив злочину є корисливим. За цією ознакою суб'єктивної сторони можна проводити відмежування сутенерства (ст. 303 КК) та звідництва (ч. 1 ст. 302 КК).

У той же час виникає питання: як відмежовувати сутенерство від звідництва з метою наживи (ч. 2 ст. 302 КК)? Для цього слід згадати правило кваліфікації конкуренції частини та цілого: застосовується ціле - тобто ст. 303 КК. Але, як видається, таке дублювання відповідальності є недоречним. Тому з ч. 2 ст. 302 КК слід виключити таку кваліфікуючу ознаку, як звідництво з метою наживи. Особа хоче отримати доход шляхом експлуатації потерпілого для надання платних сексуальних послуг - це мета злочину (ст. 303 КК).

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 303 КК) є вчинення його: 1) щодо кількох осіб; 2) повторно; 3) за попередньою змовою групою осіб; 4) службовою особою з використанням службового становища; 5) особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) щодо неповнолітнього; 2) організованою групою (ч. 3 ст. 303 КК); 3) щодо малолітнього; 9) спричинення ним тяжких наслідків (ч. 4 ст. 303 КК).

Відповідальність за втягнення малолітнього чи неповнолітнього в заняття проституцією чи примушування їх до заняття проституцією за цією статтею має наставати незалежно від того, чи вчинені такі дії з використанням обману, шантажу, уразливого стану зазначених осіб або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, використанням службового становища, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності (п. 2 примітки до ст. 303 КК)

Заподіяння при втягненні особи в заняття проституцією тяжких тілесних ушкоджень, від яких сталася смерть потерпілого, слід розглядати як настання тяжких наслідків, передбачених ч. 4 ст. 303 КК, тому додаткова кваліфікація за ч. 2 ст. 121 КК не потрібна.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: