Зараження ВІЛ або іншою невиліковною хворобою. Аналіз складу злочину.

Стаття 130. Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої неви­ліковної інфекційної хвороби

Свідоме поставлення іншої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини,- карається арештом на строк до трьох місяців або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби особою, яка знала про те, що вона є носієм цього вірусу,- карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені щодо двох чи більше осіб або неповнолітнього,- караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

Умисне зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини,- карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

1. Синдром набутого імунодефіциту людини (СНІД) - це особливо небезпечна інфекційна хвороба, що викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) і через від­сутність у даний час специфічних методів профілактики та ефективних методів ліку­вання призводить до смерті.

2. Об'єктом злочину виступають життя та здоров'я особи.

3. Об'єктивна сторона злочину виражається у:

1) поставленні іншої особи у небезпеку зараження ВІЛ чи вірусом іншої невиліков­ної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини (ч. 1 ст. 130);

2) зараженні іншої особи ВІЛ чи вірусом іншої невиліковної інфекційної хвороби особою, яка знала про те, що вона є носієм цього вірусу (ч. 2 ст. 130);

3) зараженні іншої особи ВІЛ чи вірусом іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини (ч. З ст.130).

До ВІЛ-інфікованих, тобто осіб, в організмі яких виявлено вірус імунодефіциту людини, належать як особи без клінічних проявів хвороби (носії ВІЛ), так і хворі на СНІД. ВІЛ вражає імунну систему людини, покликану захищати її від інфекційних та інших хвороб. В організмі особи, хворої на СНІД як кінцевої стадії ВІЛ-інфекції, відбуваються глибокі патологічні зміни, які роблять людину беззахисною від різнома­нітних хвороб, у т. ч. тих, які в звичайних умовах не становлять небезпеки для життя.

Взагалі до інфекційних хвороб належать розлади здоров'я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, ге­льмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності(токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоро­вим і схильні до масового поширення. Законодавство про охорону здоров'я не вживає поняття невиліковної інфекційної хвороби. Однак виділяють особливо небезпечні ін­фекційні хвороби, тобто хвороби, які характеризуються важкими та (або) стійкими роз­ладами здоров'я у значної кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким по­ширенням цих хвороб серед населення. Крім СНІДу, це чума, холера, хвороба Марбург,гарячка Ебола, туберкульоз, кримська гарячка, хвороба Лайма, гострий респіраторний синдром (атипова пневмонія) тощо. Висновок про визнання тієї чи іншої особливо не­безпечної інфекційної хвороби невиліковною слід робити у кожному конкретному ви­падку з урахуванням висновку судово-медичної експертизи. При цьому слід враховува­ти те, що у ст. 130 йдеться лише про ті інфекційні хвороби, які передаються від зараже­них людей здоровим вірусами, а не іншими живими збудниками.

Свідоме поставлення іншої особи у небезпеку зараження ВІЛ може полягати, зо­крема, у здійсненні без застосування запобіжних засобів статевих контактів незалежно від їх

гетеро - або гомосексуальної спрямованості, наданні донором - ВІЛ-інфікованою особою своєї крові або тканин, недотриманні профілактичних заходів, спрямованих на недопущення розповсюдження ВІЛ-інфекції (наприклад, спільне використання не сте­рилізованих шприців для ін'єкцій наркотичних засобів).

Чинне законодавство покладає на ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД такі обов'язки: а) вживати заходів щодо запобігання поширенню ВІЛ-інфекції, запропоно­ваних закладами охорони здоров'я; б) до виявлення факту інфікованості повідомити осіб, які були з ними у статевих контактах, про можливість їх зараження; в) відмовити­ся від донорства крові, її компонентів, інших біологічних рідин, клітин, органів і тка­нин для використання їх у медичній практиці.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 130, належить до формальних складів і визнається за­кінченим з моменту вчинення дій, які створюють реальну небезпеку зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини. Для притягнення особи до відповідальності за ч. 1 ст. 130 не має значення те, чи знав потерпілий про хворобу винної особи, чи погоджу­вався він на вчинення щодо нього дій, які ставлять у небезпеку зараження вірусом не­виліковної інфекційної хвороби.

На кваліфікацію за ч. 2 ст. 130 не впливає те, в який конкретно спосіб потерпілого заражено вірусом невиліковної інфекційної хвороби. Даний злочин вважається закінче­ним з моменту фактичного зараження ВІЛ-інфекцією або іншим вірусом. Для визнаннязлочину закінченим не має значення те, було потерпілого лише ВІЛ-інфіковано або він фактично захворів на СНІД.

Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хво­роби, що є небезпечною для життя людини, яке сталося внаслідок зґвалтування потер­пілої особи або насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним спосо­бом, охоплюється ч. 4 ст. 152 або ч. 4 ст. 153 (за ознакою спричинення особливо тяжких наслідків) і додаткової кваліфікації за ст. 130 не потребує. Якщо зараження вказаним вірусом сталося в результаті вчинення інших злочинів проти статевої свободи і статевоїнедоторканності, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 130 і, зокрема, статтями 155 або 156.

4. Суб'єкт злочину - осудна особа, якій виповнилось 16 років, що хворіє на невиліковну інфекційну хворобу (у т. ч. ВІЛ-інфікований) і знає про це.

5. Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 130, характеризується прямим або непрямим умислом.

Для суб'єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 2 ст. 130, можуть бути харак­терні як умисел, так і необережність.

Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 4 ст. 130, характеризується прямим або непрямим умислом. У разі, коли встановлено прямий умисел на позбавлення життя потерпілого, дії винного треба додатково кваліфікувати за ст. 115.

3. Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 130, є зараження: 1) двох або більше осіб; 2) неповнолітнього (ч. З ст. 130). Про поняття цих ознак див. коментар до ст. 133.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: