Експлуатація дітей. Аналіз складу злочину.

Стаття 150. Експлуатація дітей

Експлуатація дітей, які не досягли віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, шляхом використання їх праці з метою отриман­ня прибутку - карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або за­йматися певною діяльністю на строк до трьох років.

Ті самі дії, вчинені щодо кількох дітей або якщо вони спричинили істот­ну шкоду для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини, або поєднані з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві,-караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1.Згідно з Конвенцією про права дитини, у зв'язку з фізичною та розумовою незрі­лістю дитина потребує особливої охорони, турботи і допомоги, у т. ч. належного пра­вового захисту, для повного і гармонійного розвитку її особистості дитині необхідно рости в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння. Експлуатація ди­тини знаходиться у явному протиріччі з наведеними вимогами. У цьому й полягає су­спільна небезпека злочину, передбаченого ст. 150.

2. Об'єкт злочину - воля, честь і гідність, фізичне і психічне здоров'я дитини.

3. Обов'язковою ознакою складу злочину є потерпілий. Ним може бути тільки ди­тина, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування. Відповідно ж до законодавства України допускається прийняття на роботу осіб, які до­сягли шістнадцяти, за згодою одного з батьків або особи, що його замінює,-п'ятнадцяти, а за сукупністю інших, крім такої згоди, умов (щодо учнів певних на­вчальних закладів, для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не по­рушує процесу навчання, у вільний від навчання час) - чотирнадцяти років. При цьому для дітей, що мають вік менше 16 років, тривалість робочого часу обмежується відпо­відно до потреб їх розвитку та професійної підготовки. Діти, які досягли 16-річного віку, мають також право займатися підприємницькою діяльністю, можуть бути членами колективного сільськогосподарського підприємства та членами селянського (фермерсь­кого) господарства в порядку, встановленому законом.

Під законодавством у ст. 150 слід розуміти закони України, чинні міжнародні до­говори України, згода на обов'язковість яких надана ВР, а також постанови ВР, укази Президента України, декрети і постанови KM, прийняті в межах їх повноважень та від­повідно до Конституції України і законів України.

4.З об'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 150, полягає в суспільно небезпечних діях - експлуатації дитини.

Про поняття «експлуатація» див. коментар до ст. 149. У ст. 150 під експлуатацією дитини розуміється привласнення не будь-яких матеріальних результатів (продуктів) її праці (доходу у вигляді матеріальних благ), а лише прибутку як різниці між доходами і виробничими витратами. Проте, якщо особа не несе виробничих витрат у зв'язку з ви­користанням праці дитини, отримані нею доходи і є фактичним прибутком. Слід також мати на увазі, що, оскільки діяльність, пов'язана з експлуатацією дитини, яка не досягла певного віку, є завжди незаконною, то для кваліфікації злочину за ст. 150 не має зна­чення, обліковується чи не обліковується винним одержаний прибуток.

Злочин вважається закінченим з моменту фактичного початку роботи дитиною, праця якої використовується суб'єктом злочину.

Примушування чи втягнення дитини у заняття проституцією кваліфікується за ч. З ст. 303, а якщо ці дії були вчинені в рамках сутенерства - за частинами 3 і 4 ст. 303.

Втягнення дитини у жебрацтво кваліфікується за ст. 304, а якщо ці дії вчинені щодо дитини, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, шляхом використання її праці як жебрака з метою отримання прибутку - за сукупністю злочинів, передбачених частинами 1 або 2 ст. 150 і ст. 304.

5.Суб'єкт злочину загальний. Експлуатація дитини, вчинена службовою особою, за наявності підстав кваліфікується за статтями364 або 365.

6.З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Обов'яз­ковою метою експлуатації дитини є отримання прибутку.

Ставлення винної особи до наслідків у вигляді істотної шкоди для здоров'я, фізич­ного розвитку або освітнього рівня дитини (ч. 2 ст. 150) може характеризуватися тільки необережністю.

Примушування дитини до роботи з метою спричинення їй тілесних ушкоджень (на­приклад, з метою перервати вагітність дитини жіночої статі) або як спосіб катування кваліфікується, відповідно, за статтями 121, 122, 125 або 127.

7. Кваліфікованими видами злочину (ч. 2 ст. 150) є експлуатація: 1) кількох (двох чи більше) дітей одночасно або в різний час; 2) дитини, якщо вона потягла істотну шкоду для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини; 3) поєднана з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві.

Під істотною шкодою для здоров'я дитини у ч. 2 ст. 150 слід розуміти шкоду, яка полягає у спричиненні потерпілій дитині з необережності тяжкого чи середньої тяжкос­ті тілесного ушкодження.

Істотною шкодою для фізичного розвитку дитини є шкода, яка полягає, напри­клад, у припиненні або істотному гальмуванні її фізичного розвитку відповідно до пев­них медичних критеріїв, а істотною шкодою для освітнього рівня дитини - в трива­лому припиненні її навчання у загальноосвітній школі, професійно-технічному закладі тощо, зокрема таке, що порушило конституційне право дитини на обов'язкову повну середню освіту.

Причинний зв'язок між експлуатацією дитини та її суспільно-небезпечними наслід­ками є обов'язковою ознакою цього кваліфікованого виду злочину. При цьому наяв­ність істотної шкоди для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини тавказаний причинний зв'язок встановлюються за допомогою судової експертизи (медич­ної, психіатричної, психологічної тощо).

Згідно із законодавством України забороняється залучення дітей до участі у важких роботах і роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підзем­них роботах. Тому шкідливим виробництвом слід вважати не тільки виробництво зішкідливими і небезпечними умовами праці, на якому відповідно до законодавства України забороняється застосування праці неповнолітніх, а й будь-яке інше виробницт­во, яке може бути шкідливим для здоров'я дітей (зокрема, підземні роботи, важкі робо­ти, роботи з шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється засто­сування праці жінок).

32) Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК)

Стаття складається з п'яти частин, що містять заборонювальні норми. Родовим та безпосереднім об'єктом злочину є врегульовані законом суспільні відносини власності. Предметом злочину є чуже майно, яке було ввірене винній особі чи перебувало в її законному віданні, тобто таке майно, що знаходилося в неї на законних підставах і стосовно якого вона здійснювала повноваження щодо розпорядження, управління, доставки використання або зберігання тощо.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 191 КК, характеризується такими формами: 1) привласнення чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні; 2) розтрата такого майна зазначеною особою (ч. 1 ст. 191 КК); 3) привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК).

Привласнення - незаконне безоплатне обернення (вилучення, утримання) винним на свою користь чужого майна, яке було йому ввірене чи перебувало у його законному віданні. Розтрата - незаконне безоплатне обернення (відчуження, витрачання, використання) винним чужого майна, яке було йому ввірене чи перебувало у його віданні (споживання, дарування, продаж, обмін на інше майно, передача іншим особам тощо), на користь інших осіб. Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем має місце тоді, коли службова особа незаконно обертає чуже майно на свою користь чи користь третіх осіб, використовуючи при цьому своє службове становище всупереч інтересам служби.

Злочин є закінченим з моменту незаконного безоплатного заволодіння чужим майном (матеріальний склад).

Суб'єкт злочину - спеціальний. Суб'єктом привласнення і розтрати (ч. 1 ст. 191 КК) є фізична, осудна особа з 16-річного віку, якій майно, що є предметом цього злочину, було ввірене чи перебувало в її законному віданні. Суб'єктом привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК) є лише службова особа (див. прим. до ст. 364 КК).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 3 ст. 191 КК) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) у великих розмірах (ч. 4 ст. 191 КК); 2) в особливо великих розмірах; 3) організованою групою (ч. 5 ст. 191 КК).

Про зміст деяких кваліфікуючих і особливо кваліфікуючих ознак привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (див. у прим. до ст. 185 КК).

Вимагають розмежування схожі за багатьма ознаками такі злочини, як заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК) і шляхом зловживання владою або службовим становищем, вчинювані з корисливих мотивів (ст. 364 КК). Основною лінією розмежування є встановлення об'єкта злочину, яким у першому випадку визначається право власності, відповідно до якого здійснюється володіння, користування та розпорядження майном, а в другому - правомірна діяльність державних або самоврядних органів (апарату), підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності у будь-яких галузях їхньої діяльності та їх авторитет. Крім того, суттєвою є різниця у характері заподіюваної шкоди. Викрадення шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем веде до обернення на користь цієї особи частини чужого майна, чим завдаються прямі збитки власникові майна. У процесі ж корисливого зловживання своїм службовим становищем воно (зловживання) не поєднується з безоплатним оберненням чужого майна на свою користь, а створює шлях до незаконного отримання прибутків, пільг, уникнення законних витрат (наприклад, плати за квартиру) тощо. Заподіювана винним шкода не має характеру прямих майнових збитків, а виглядає як не одержані суб'єктами законні прибутки та понесені незаплановані витрати (наприклад, у результаті незаконного підвищення ставки заробітної плати).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: