Синонімія числівників

1. Синонімічні відношення існуют

2. ь між кількісними і збірними числівниками

3.: два хлопці — двоє хлопців, два відра

4. — двое відер. Вибираючи грама­тичний

5. синонім, треба зважати на семантичні,

6. функціональностилістичні особливості

7. двох розрядів числівників.

Збірні числівники виражають кількість

предметів як сукупність, як о.піс ціле: трос синів,

п'ятеро робітників, двадцятеро

співробітник Кількісні

числівники позначають

роздільну кількість, а також

уживаються як назви числа і

цифри: сто зошитів,

сорок метрів, дев'ять

ділиться на три. Збірні

чи­слівники

вживаються для позначення

невеликої кількості (двоє— двадцятеро,

тридцятеро). Вони не можуть

бути компонентами складених

числівників. отже,

такі словосполучення як

сто п'ятеро учнів, сорок

двоє студентці і порушенням норми.

Кількісні числівники не

мають обмежень у

вираженні кількісних понять.

Збірні числівники широко

використовуються в

розмовній мові та мові художніх

творів. Науковому й офіційно-

діловому стилям вони не властиві.

Кількісні числівники належать

до стилістично нейтральних одиниць

і вони використовуються у будь

-якому стилі.

2. Збірні іменники від двоє до

восьмеро утворюють здрібніло-

пестливі форми: двійко, трійко,

четвірко, п'ятірко, шестірко, семірко

, восьмірко; двоєчко, троєчко

. Такі форми є приналежністю

розмовного мовлення.

3. Синонімами числівників

можуть виступати іменники з

числовим значенням: десять

, десятеро — десяток; дванадцять

, дванадцятеро— дюжина; сто —

сотня; одна друга — половина, одна

третя — третина, одна четверта —

чверть. Іменники десяток, дюжини, сотня

властиві розмов­ному мовленню.

4. Збірні числівники обидва, обоє,

обидві синонімічні займенниковим

виразам: «і цей і той», «і один і другий»,

«і ця і та», «і одна і друга».

Синтаксичні норми

і культура фахового мовлення

Офіційно-діловий

стиль передбачає

точний, чіткий, ло­гічний

виклад думки шляхом

використання синтаксич­них

конструкцій (словосполучень і речень).

Вибір варіантів побудови простих

і складних речень ре­гулюють

синтаксичні норми. їх вивчають у

межах такого мовознавчого

розділу як синтаксис.

Синтаксис — розділ граматики

, що вивчає будову простих і

складних речень, їх типи, форми

та умови вживання.

Мовним засобам офіційно-ділового

стилю властиві кон­серватизм і сталість

через його незначну експресивність.

Тому мова ділових паперів

характеризується великою кіль­кістю

словосполучень, які є мовними

кліше: доводжу до вашого відома

, у зв'язку з, прошу надати.

Комунікативній функції ділового

мовлення прита­манний іменний

характер (вживання іменникових

сло­восполучень). У діловому професійному

мовленні широ­ко використовують

віддієслівні іменники, основним

завданням яких є уникнення

двозначності: з метою створення

— створити, шляхом відновлення

— відно­вити.

Для офіційно-ділового стилю

характерне використан­ня

простих речень. Речення

ділових паперів має прямий

порядок слів, що передає загальний

зміст без спеціального виділення

окремих його елементів. Підмет

завжди стоїть перед присудком,

узгоджене означення —

перед означува­ним словом,

неузгоджене — одразу

після нього. Вставні слова

стоять на початку речення,

оскільки вказують на

ви­словлену раніше думку,

систематизують виклад,

поясню­ють окремі слова

та словосполучення.

Непрямий порядок слів у

ділових паперах доцільний

лише в тому разі, коли

логічний наголос падає

на присудок.

Присудок вживають здебільшого

у формі теперішнього часу зі

значенням позачасовості, постійності

. Поширені пасивні конструкції, у

яких вибір присудка обмежується

лексичним значенням підмета:

Ознакою офіційно-ділового

стилю є розміщення кількох

слів підряд в одному відмінку,

найчастіше в родовому чи орудному.

Синтаксис ділової документації

характеризується на­явністю узвичаєних

інфінітивних конструкцій, неозначе­но

-особових та безособових речень

резолюційного змісту: допускаються до

захисту роботи,

Із метою економії висловлювання й

точності відтворен­ня думки в

документах поширені дієприслівникові

та діє­прикметникові звороти. Дієприслівникові

звороти не вжи­вають на позначення умови,

часу і причини. У таких випадках їх замінюють

підрядними конструкціями. Дієприкметникові

звороти в офіційно-діловому стилі використовують

з метою уточнення інформації.

Для ділових паперів характерне використання

непря­мої мови. Пряма мова має місце тоді,

коли цитують розпо­рядчий документ,

законодавчий акт тощо.

У простому реченні не завжди можна

відобразити складність взаємозв'язків між

фактами, ієрархічну послі­довність, тоді

послуговуються складними реченнями.

У діловому мовленні складне речення

використовують обмежено, оскільки офіційно

-діловий стиль тяжіє до системності й лаконічності.

Різні типи синтаксичних струк­тур сприяють

якнайточнішому вираженню змісту ділових

паперів та передаванню різноманітнихлогічних відношень.

Для зв'язку компонентів думки у складних

реченнях найчастіше з-поміж різних типів

синтаксичних одиниць обирають

займенникові зв'язки (цей, такий, той тощо).

Поширеними синтаксичними конструкціями

у ділових паперах є складносурядні реченн

зі сполучниками а, але, і.

1. Класифікація документів

Документ - основний

вид ділового мовлення,

що містить інформацію,

"зафіксовану на матеріальному

носії, основною функцією якого є

зберігати та передавати Ї

Ї в часі та просторі**¹.

Документи виконують офіційну,

ділову й оперативну функції, оскільки вони

- писемний доказ, джерело відомостей

довідкового характеру. Оформлюють їх

на папері, фотоплівці,

магнітній та перфострічці,

дискеті, перфокарті.

У практичній діяльності установ,

організацій і підприємств

найпоширенішим є текстовий

документ, зміст якого – мовна

інфомація, зафіксована будь-яким

типом письма або певною

системою звукозаписування.

Документи поділяються на

види за кількома ознаками.

1.3а найменуванням розрізняють:

заяви, листи, телеграми, довідки,

службові записки, інструкції,

протоколи та ін.

2. За походженням документи

поділяють на службов

і (офіційні) й особисті.

Службові документи

створюються організаціями,

підприємствами та службовими

особами, які їх представляють. Вони

оформлюються відповідно

до єдиних вимог.

Особисті документи створюють

окремі особи поза сферою

їх службової діяльності.

До особистих належать

також і ті документи, які містяться

у приватному зібранні особи.

3.3а місцем виникнення

документи поділяють на внутрішн

і й зовнішні. До внутрішніх належать

документи, що мають чинність

лише всередині тієї організації,

установи чи підприємства, де їх

складено; до зовнішніх –

документи, які є результатом

спілкування установи з

іншими установами або організаціями.

4.3а призначенням розрізняють

документи організаційні,

розпорядчі, обліково-фінансові,

господарсько-договірні, щодо особового

складу, інформаційні.

5. За напрямком документи

поділяють на вхідні й вихідні

. Вхідний - це службовий

документ, що надійшов

до установи. Вихідний –

це службовий документ,

який надсилають іншій

юридичній чи фізичній особі.

7. За формою документи

8. бувають стандартні (типові)

9. й індивідуальні (нестандартні).

Стандартні документи мають

однакову форму і

заповнюються у певній

послідовності й відповідно до

обов'язкових правил

(типові листи, типові

інструкції, типові положення).

Індивідуальні документи

створюються в кожному

конкретному випадку для

розв'язання окремих ситуацій.

їх друкують або пишуть

від руки (протоколи, накази, заяви).

8. За термінами виконання є

9. документи звичайні

10. безстрокові, термінові й дуже термінові.

Звичайні безстрокові документи

виконуються в порядку загальної черги.

Для термінових установлено строк

виконання. До них належать також

документи, які є терміновими за

способом відправлення (телеграма, телефонограма).

До дуже термінових належать

документи з позначкою "дуже терміново".

8. За ступенем гласності

9. документи поділяють

10. на загальні, таємні, дл

11. я службового користування

12. (ДСК). Таємні документи

13. мають угорі праворуч

14. позначку "Таємно".

15. Розголошення змісту

16. такого документа веде

17. до кримінальної відповідальності.

18. Конфіденційним документам

19. надається гриф обмеженого

20. доступу "Для службового

21. користування", який проставляють

22. у правому верхньому куті першої

23. сторінки на відстані 104 мм від

24. межі лівого берега.

10. За стадіями створення розрізняють

11. оригінали, копії та виписки.

Оригінал - це основний вид документа,

перший і єдиний його примірник.

Він має підпис керівника установи й

за потреби завірений штампом і печаткою.

Оригінал першим набуває юридичної сили.

Копія - це точне знакове відтворення

змісту оригіналу чи іншого документа.

На копії документа вгорі праворуч обов'язково

робиться помітка "Копія". Листуючись із

підприємствами, організаціями й

установами, у справах завжди залишають

потрібні для довідок копії.

Такі копії називаються відпуском.

Коли треба відтворити не весь документ, а

лише його частину, робиться витяг з нього.

Якщо документ загублено, видається його

повторний

примірник - дублікат.

Юридично оригінал і

дублікат рівноцінні.

11. За складністю документи

12. поділяють на прості

13. (односкладові) і складні.

12. За термінами зберігання

13. документи бувають постійного

14., тривалого (понад 10 років) і

15. тимчасового (до 10 років) зберігання.

12. За технікою відтворення

документи можуть бути рукописними

й відтвореними механічним способом.

Сукупність процесів, що

забезпечують документування

управлінської інформації та

організування роботи зі службовими

документами, називається діловодством.

Сукупність взаємопов'язаних

службових документів, застосовуваних у

певній сфері діяльності чи галузі,

називається системою документації.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: