Не підконтрольність грошової динаміки перешкоджає запровадженню будь-яких стимулюючих заходів у грошово-кредитній сфері.

Як показує світовий досвід, такі заходи неодмінно мають інфляційний ефект, а отже - потребують зваженого контролю над монетарною динамікою з недопущенням надмірного необґрунтованого збільшення цін та запобіганням різного роду спекулятивним операціям. Завдання забезпечення безупинного інтенсивного економічного зростання протягом 10 років, тим більше - з наданням йому інвестиційної спрямованості, очевидно потребуватиме дієвого регулювання інфляційної динаміки. Експерти висловлюють серйозний сумнів щодо можливості утримання за таких умов інфляції в межах 5-7 %, а отже, необхідне кваліфіковане динамічне суміщення політики зростання з реально припустимим рівнем інфляції та максимальне цільове зв'язування емітованих під цю політику грошових ресурсів.

2. Проблеми з наповненням державного бюджету підштовхують уряд до посилення фіскального тиску. Про його потужність свідчить, зокрема, те, що, якщо, за даними ДПА, платники податків України у 2001 році самостійно сплатили 25 млрд. гривень податків, силами податкової служби в бюджет мобілізовано 9.7 млрд. гривень податкового боргу, або майже40% "добровільно" сплачених сум. Проблеми з наповненням державного бюджету, які з початку року стабільно посилюються, підштовхуватимуть уряд до скасування податкових пільг, посилення жорсткості фіскальних обмежень для підприємств та скорочення бюджетних видатків. Обґрунтоване прагнення забезпечувати 100 % виконанняплащ^-соціальнихвидатків,навітьвразінедонадходженьдобюджет,ведедонедофінансування інших напрямів спрямування державних коштів, в тому числі - фінансування державних закупівель, інвестицій тощо.
Це відтворюватиме уповільнення виробництва, що обумовлюватиме, в свою чергу, подальше зниження податкових надходжень.

Значне недонадходження коштів від приватизації (зокрема, за півроку Фонд держмайна перерахував до бюджету трохи більше 350 млн. гривень за плану 780,7 млн. гривень, загалом за рік очікувалося отримати 5,8 млрд. гривень), а посилення фіскального тиску очевидно погіршуватиме приватизаційні перспективи, створить в другій половині року додаткову проблему покриття бюджетного дефіциту, яка має вирішуватися шляхом отримання позик на внутрішньому чи зовнішньому ринку, або секвестрування бюджету. Обидва шляхи також очевидно суперечать цілям стимулювання економічного зростання.

Перманентні фіскальні проблеми гальмують запровадження податкової реформи. Радикальне зниження податкових ставок шляхом прийняття більш ліберального Податкового кодексу неминуче вестиме до невизначеної тривалості періоду недонадходжень до бюджету і, відповідно, касового дефіциту. Джерелом фінансування цього розриву мають стати кредити Нацбанку, проте вони потребуватимуть додаткової відкритої грошової емісії, припустимість якої в термінах політики макроекономічної стабілізації сьогодні навіть не розглядається.

Бюджетна резолюція на 2003 рік цілком не узгоджена з завданнями стимулювання економічного зростання. Вона не передбачає розробки і реалізації бюджету розвитку. Обсяг централізованих капітальних вкладень планується залишити на рівні украй недостатнього показника поточного року і спрямувати передусім на здійснення пріоритетних державних програм у соціальній сфері - розвиток освіти, охорони здоров'я, оборони та соціально-культурної інфраструктури регіонів. Така "соціальна" спрямованість бюджетній інвестицій залишає невирішеною проблему оновлення основних фондів, рівень зносу яких є критичним і загрожує техногенній безпеці країни.

3.Обмежена дієздатність інструментів економічної політики. Як випливає з вищенаведеного, основні інструменти оперативного економічного регулювання - інструменти Нацбанк}-, податкові ставки та бюджетні витрати, валютний курс тощо не лише не можуть виступати в такій ролі, але й, навпаки, самі є об'єктом політики підтримання макроекономічної стабільності, яка реалізується, в тому числі, адміністративними заходами. Отже, виникає серйозна суперечність між необхідністю переходу до прийнятих у світовій практиці прозорих інструментів економічного регулювання - та їхньою низькою ефективністю в українських умовах.

4.Структурна невідповідність споживчих ринків. Слід пам'ятати, що з підвищенням платоспроможного попиту поступово змінюється його структура та система переваг споживачів, які поступово відмовлятимуться від купівлі найдешевших товарів, орієнтуючись на критерії якості, а також схильні до підвищення рівня своїх запитів. На ринку споживчих товарів ефект відкритості економіки проявляється найбільш яскраво: адже їхнє споживання набагато більш диверсифіковане, не зв'язане особливими технологічними нормами, а ефект цінової конкуренції суттєво вищий, ніж на ринку продукції виробничого призначення. В цьому разі вітчизняне виробництво поступово втрачатиме свої переваги цінової конкурентоспроможності та, якщо не зможе забезпечити поліпшення якісних характеристик та освоєння нових видів товарів та послуг, втрачатиме позиції на багатьох товарній, ринках. Відтак у відкритій економіці підвищення попиту на споживчому ринку веде не до інфляції, а до збільшення імпорту - звісно, в разі відсутності чинників встановлення рівноваги у вигляді девальвації національної валюти чи засобів захисту ринку.

Отже, спроби досягнення стійкого економічного розвитку у відкритій економіці за рахунок стимулювання споживчого попиту безперспективні, якщо не супроводжуються паралельною інвестиційною та інноваційною політикою.

5. Динаміка політичних інтересів всередині країни. Реалізація завдань економічногозростаннятаєвроінтеграціївикличе,нанашпогляд,доситьнеоднозначнуреакцію в українському політико-економічному середовищі:

• лібералізація зовнішньої торгівлі призведе до загострення конкурентної боротьби на внутрішньому ринку, що неминуче викличе втрату ринків низкою національних виробників та вестиме до зниження доходів багатьох вітчизняних підприємств;

• зниження перешкод на шляху руху капіталів через кордони України підвищуватиме конкуренцію на національному ринку капіталів. Відтак можлива втрата позицій фінансових інститутів, насамперед - банків;

• формуваннязбалансованоїекономічноїструктури,орієнтованоїнадовгостроковеінвестиційноорієнтованезростання,потребуватимездійсненняреструктуризаціїв ряді галузей (зокрема - вугільній та металургійній промисловості), що не відповідає інтересам певних політико-економічних угруповань та регіональних еліт;

«реструктуризація галузей та фінансові оздоровлення підприємств вестиме до збільшення на певний час обсягів безробіття, що може призвести до (та буде використане для) посилення соціальної напруженості в країні;

• рух до підвищення "цивілізованості" економічних відносин в торговельній сфері, сфері послуг завдасть значного впливу на структуру малого бізнесу в Україні, вестиме до втрати ним частини доходів та витіснення багатьох працівників цієї сфери;

• зміни макроекономічного та економіко-правового середовища, необхідність співпраці з зарубіжними партнерами вестиме до необхідності зміни технології прийняття рішень у бізнесі, що висуває нові вимоги до якості менеджменту та потребує нової моделі поведінки бізнесу. У досить значної частини українських підприємців готовності до таких змін поки що не відзначається. Хоча на змін\' прошарку "червоних директорів" все більше приходять ринково налаштовані підприємці, вони досить часто орієнтовані здебільшого на дії у напівлегальному та "тіньовому" секторі;

• активна "детінізація" економіки матиме комплексний вплив на досить широкий спектр груп інтересів в українському суспільстві: від великого бізнесу - до найманих працівників.

Вище перераховане дає підстави очікувати здійснення досить потужного політичного впливу як на політичний та економічний зміст і наповнення, так і на реалізацію заходів економічної політики з боку провідних політико-економічних угруповань, політичних партій та груп політичного тиску, в тому числі - із залученням іноземної підтримки як з Заходу, так і зі Сходу.

6. Посилення впливу зовнішніх обмежень економічної політики. Зростання відкритості національної економіки та поетапна реалізація завдань інтеграції до низки міжнародних організацій (СОТ, НАТО. ЄС та ін.) ставлять додаткові обмеження для реалізації політики економічного зростання:

• вступ до СОТ суттєво обмежує можливості захисту внутрішнього ринку та підтримки національного виробництва, змушує формувати принципово нові для України (та протягом тривалого часу неефективні через відсутність досвіду застосування) захисні та регуляторні механізми;

• поступове запровадження міжнародних норм і стандартів в регуляторній сфері (зокрема - в оподаткуванні, фінансовому секторі, соціальній сфері, стандартизації та сертифікації відповідності тощо) змушує запроваджувати та освоювати регуляторні механізми, які властиві розвиненим економікам і не завжди адекватні умовам України;

• продовження співпраці з МВФ та Світовим банком супроводжуватиметься комплексом умов щодо економічної політики, необхідних для виконання з метою отримання кредитних ресурсів чи хоча б простого "схвалення" дій України, яке часто розглядається як важливий чинник підтримання міжнародного іміджу держави;

• просування до членства в НАТО накладатиме додаткові зобов'язання у сфері реформування військ та озброєнь. НАТО також виступатиме додатковим важелем політичного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України, зокрема - продаж}' високотехнологічної продукції країнам, які не є союзниками альянсу, або продукції, яка конкурує з продукцією країн-членів;

• процеси "депнізації" економіки, яка залишається одним з визначальних завдань внутрішньої політики, прискорюватимуться в контексті просування до євро інтеграції та під явним чи неявним впливом низки міжнародних організацій (зокрема, РАТР).

Таким чином, нагальним завданням є забезпечення переходу до побудови в України "економіки зростання" як цілісного комплексу заходів щодо підтримки макроекономічної стабільності, економічного зростання, національної конкурентоспроможності, соціальної орієнтації економіки. Причому відкладення формування інноваційно орієнтованої моделі зростання до часу досягнення "остаточної" стабілізації видається недоцільним, оскільки саме досягнення цієї стабілізації за нинішніх умов можливе лише внаслідок надання економічному зростанню нової якості.Адже, як зазначено в Посланні Президента України "Європейський вибір", "наявний інструментарій економічної політики, сформований у попередній період, не націлений на забезпечення якісних перетворень... у межах нинішньої моделі розвитку широкомасштабна модернізація національної економіки просто неможлива".

Висновок

Отже, підсумовуючи вище написане, можна зробити висновок, що ринок - це складне багатогранне явище, який живе за своїми об’єктивними економічними законами. В основі якого лежать складні товарно-грошові відносини. Ринок діє об’єктивно і стихійного розвитку на ньому бути не може (це підтверджує історичний досвід), на ринку має існувати реальний плюралізм права власності. Пріоритетом має бути наданий на ринку споживачам, саме вони за рахунок свого попиту в значній мірі забезпечують встановленню ринкової ціни, впливають на процес ціноутворення. На мою думку ринок являєть посередником між товаровиробниками та споживачами.

Щодо функцій ринку, то слід виділити такі основні його функції як регулюючу, забезпечення постійного процесу суспільного відтворень, стимулювання, визначення остаточної вартості товарів, і чи не найважливіша функція ринку – це розвиток конкурентних засад.

Саме остання функція визначає в значній мірі форми реалізації функцій ринку. Конкуренція сприяє здійсненню таких функцій ринку, як визначення ринкової ціни, стимулювання виробництва, розвиток науково-технічного процесу та. І безперечно, що значна роль на ринку безпосередньо належить державі. Як вже було зазначено ринок не може розвиватись стихійно, за ним повинен здійснюватись розумний наглядовий контроль, саме держава має забезпечити цей контроль.

Ми бачимо, що формування ринкової економіки в Україні розпочалося зі створенням ринкових інституцій. Передусім зазначимо, що Україна ніколи не мала високорозвинених товарно-грошових відносин.

Розглядаючи моделі ринків, розуміємо, що для України найспринятнішою є модель соціально орієнтованого ринку, який підпорядковуватиме діяльність своїх функціональних структур задоволенню матеріальних і духовних потреб людини. Така стратегія повинна ґрунтуватися на чітко визначених пріоритетах економічного розвитку, які сприятимуть досягнення зазначених цілей.

Варто зауважити, що на практиці існує значна кількість різноманітних структур. Ринкова структура – форма організації ринку, яка зумовлена кількістю фірм у галузі, характером продукту та умовами вступу до галузі. Останні три моделі позначаються загальним терміном "недосконала конкуренція".

Також слід пам’ятати, що досконала конкуренція, чиста монополія, монополістична конкуренція та олігополія – економічні моделі. Вони не призначені до абсолютно точного опису конкретної ринкової структури.

Органічний зв'язок ринку з відносинами економічної власності, а отже, й привласнення, виявляється в тому, що процес купівлі-продажу товарів і послуг означає водночас наявністю відносин відчуження і привласнення.

Головним чинником створення ринку має бути послідовна діяльність держави щодо формування необхідних інституцій ринку. Для цього слід розробити цільові програми розвитку пріоритетних напрямків економіки, надати для цих цілей кредити, зменшити податки.

Держава має регулювати випуск національної грошової одиниці, здійснювати контрольовану емісію, забезпечувати взаємодію національного ринку з міжнародним.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: