ФІЛОСОФІЯ ТА СВІТОГЛЯД УКРАЇНСЬКОГО РОМАНТИЗМУ

У XIX ст. різні галузі культури Європи охопив роман­тизм, ставши реакцією на обмеженість класицизму, раціо­налістичного просвітництва, протиставляючії їм культ по­чуттів, творчого екстазу, які знайшли місце в художній творчості, релігійності переживань, проголошенні свободи життя, ідеї щастя тощо. Засновниками руху романтизму стали діячі ієнського гуртка філологи Ф. та А. Шлегелі, поети Л.Тік, Ф. Гарденберг (Новаліс), філософ Ф. Шеллінг, проповідник і філолог Ф. Шлеєрмахер. На формування роман­тизму вплинули німецькі пись­менники і поети Гердер, Лессінг, Шіллер, Гете.

Український романтизм по­чинається з творчості І.Котля­ревського, визначальними в якій стають ідеї народності, демокра­тизму, а також політична сати­ра, антикріпацькі тенденції. Сві­тогляд Котляревського набував глибокого філософського змісту в утвердженні духовних сил на­роду, життєлюбства, оптимізму, мужності, справжнього сен­су людського існування.

Важливе місце серед українських романтиків нале­жить М. Максимовичу (1804—1873 рр.). Працюючи в га­лузі мовознавства, фольклору, етнографії, історії, архео­логії, він виходить на теоретичне узагальнення цих наук з позиції новітніх філософських учень, зокрема натур­філософських ідей Шеллінга.

На його думку, завдання філософії - - проникнути у внутрішнє знання та єдність предметів, а роль філософа - звести головні галузі знання до загального початку і роз­винути їх у струнку систему. Предмет філософії охоп­лює всі предмети остаточного пізнання, тому філософія повинна бути історичною наукою.

Романтичне світорозуміння притаманне і М.В. Гого лю, який своїми засобами та формами літературно-культурної творчості направив розвиток української та російської писемності по новому шляху. М. Бердяєв писав, що правда романтизму лежить у невдоволенні скінченістю цього світу, прагненні вийти за межі раціонального порядку.

У Гоголя буття розкривається поступово, не спрощено, не однозначно, а в нескінченності вимірів. Задля розкриття багатомірності світу він вводить новий набір архетипів, міфів мовних понять-образів. Мета творчості — оживлення душі, а цього можна досягти і розумом, волею, а чуттям. Як і іншім романтикам, Гоголю властива закоханість у природу, її обожнення, злиття з нею, використання її символів, пошуки абсолюти цінності в світі. Призначення людини, вважає він, поля­гає в тому, щоб приносити в світ гармонію, добро, красу, працювати над вічним, найдорожчим для нас і завдяки то­му знайти своє місце в світі.

Зі світовою славою Т. Шевченка (1814—1861 рр.) по­в'язана величезна кількість багатогранних досліджень йо­го творчості. Характеризуючи світогляд Шевченка, Д. Чижевський називає його «антропоцентричним», сут­ність якого полягає у зведенні людини в центр усього буття, всього світу, як природи, так і історії, всіх сфер людської культури. При цьому саме природа, вва­жав він, відгукується на життя людського серця, говорить з людиною, озивається до неї, підслуховує її, сумує, хва­лить Бога, плаче, сміється — все це залежить від того, що переживає людина, яка завжди залишається в центрі об­разу історії, історичної події. Особливістю його світогляду, на думку дослідника Г. Грабовича, є відчуття самого себе, власної долі та болю, свого «Я», чітко структурованих через інтенсивний автобіографізм самого митця як поета носія Слова. Шевченко і став великим поетом, генієм пророком тому, що духовні колізії свого часу зробили драмою свого життя, а патріотизм — мірою справжньої любові до людини. Романтизм, сприяючи пробудженню української національної самосвідомості, вплинув на творчість таких українських діячів культури, як В. Антонович, М. Драгоманов, П. Чубинський, О. Потебня, а згодом — Леся Українка, В. Винниченко, В. Липинський, І. Огієнко. Знайшовши для себе сприятливий ґрунт в Україні, переломлюючись через специфічні особливості її соціокультурного буття, романтизм сприяє становленню нової української літератури, пробудженню національної самосвідомості, виявленню національної ідентичності, виробленню історіософських, соціально-політичних ідей, орієнтованих н збереження народної пам'яті, мови, культури, на по дальший розвиток відповідно до нових історичних реалій.