Заходи по охороні атмосферного повітря від забруднень. Правова охорона атмосферного повітря.

Серед системи заходів спрямованих на запобігання атмосферних забруднень, виділяють декілька основних груп:

1. Заходи, спрямовані на скорочення валових викидів забруднювачів в атмосферу.

Заходи технічного, економічного і юридичного характеру: вдосконалення технологічних процесів промислових підприємств; орієнтація на екологічно безпечні джерела виробництва електроенергії (вітрові-, геліо-, припливні-, гідроелектростанції); покращення карбюрації палива, перехід транспортних засобів на екологічно безпечні види палива.

- заходи по плануванню та розбудові міських поселень: озеленення автомагістралей, зонування жилих масивів, створення різнорівневих транспортних розв’язок, кільцевих доріг, використання підземного простору для розміщення автостоянок, гаражів, створення швидкісних автомагістралей, санітарно-захисних зон.

- заходи економічного характеру спрямовані на скорочення викидів в атмосферу: встановлення економічних санкцій (плата за викиди, плата за надмірні викиди, штрафи за заподіяння шкоди навколишньому середовищу); формування екологічних бірж, в рамках яких можна придбати чи продати право на додаткові викиди забруднюючих речовин в атмосферу; розробка заходів по стимулюванню впровадження нових технологічних процесів.

- заходи юридичного характеру представляють законодавчі акти про охорону та використання атмосферного повітря. До них належить міжнародна конвенція ООН про зміну клімату (1992р.), а також ряд законодавчих актів державного рівня: закон України “Про атмосферне повітря” від 16.10.1992р., Положення про порядок видачі дозволів на викиди забруднювачів в атмосферу (Постанова Кабінету Міністрів України від 29.5.1996р.), 2.Заходи, які направлені на зменшення концентрації забруднюючих речовин в границях промислових вузлів, центрів, агломерацій. До них відносять заходи з планування розосередження, деконцентрації шкідливих виробництв по території.

Заходи по запобіганню атмосферним забрудненням: екологоосвітні та екологовиховні. Формування складових екологічної культури населення дозволяє впорядкувати побутове забруднення повітряного середовища, з розумінням відноситись до запровадження повітряноочисних заходів на робочих місцях, в установах, організаціях і підприємствах.

Під правовим регулюванням атмосфероповітряних охоронних заходів слід розуміти систему правових приписів, які регулюють відносини, що виникають у даній сфері, з метою збереження сприятливого стану атмосферного повітря, поліпшення й відтворення його стану, запобігання забрудненню та впливу на нього хімічних сполук, фізичних та біологічних чинників та зниження його рівня. Атмосфероповітряне законодавство України передбачає систему правових заходів: дозвільного, попереджувального (превентивного), контрольного, стимулюючого характеру (заохочення й відповідальність), поновлювального (відтворювального), заборонного характеру. Тут аналізуються власне охоронні правові заходи щодо атмосферного повітря.

До заходів дозвільного характеру належить отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, який видається спеціально уповноваженими органами. Крім цього, дозволи на експлуатацію (спеціальне використання атмосферного повітря) видаються у разі устаткування з визначеними рівнями впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря (ст. 13 Закону); діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери та атмосферних явищ у господарських цілях (ст. 16 Закону), тощо. Кожна юридична особа, яка здійснює викиди забруднюючих речовин, повинна отримати дозвіл на такий викид.

До заходів попереджувального (превентивного) характеру належить планування; стандартизація (ст. 4 Закону); нормування (ст. 5 Закону); проектування будівництва та реконструкції підприємств та інших об'єктів, які впливають або можуть впливати на стан атмосферного повітря (ст. 23 Закону); встановлення санітарно-захисних зон (ст. 24 Закону); державна екологічна та санітарно-гігієнічна експертиза (ст. 25 Закону); державний облік (ст. 31 Закону); моніторинг (ст. 32 Закону) тощо. Ця група заходів містить найбільшу кількість правил, вимог та інших дій із забезпечення безпеки та сприятливого стану атмосферного повітря та довкілля у цілому.

Про стандартизацію і нормування в галузі охорони атмосферного повітря мова вже шла. Розробка стандартів та нормативів належить до відповідального екологічного заходу, оскільки науково обґрунтовані і оптимальні нормативи забезпечують збереження сприятливого стану атмосферного повітря.

Особливої уваги заслуговує виконання вимог щодо охорони атмосферного повітря при застосуванні пестицидів та агрохімікатів (ст. 18 Закону). Встановлення цього правила обумовлено інтенсивним запровадженням у виробництво зазначених засобів. У законодавстві закріплені основні вимоги, яких необхідно додержуватися у процесі транспортування, зберігання і застосування пестицидів та агрохімікатів. Більш конкретно застосування названих хімічних засобів передбачено у Законі України від 2 березня 1995 року «Про пестициди і агрохімікати».

До правових заходів щодо охорони атмосферного повітря належить регулювання здійснення запобіжних заходів від забруднення його виробничими, побутовими під іншими відходами (ст. 20 Закону). Встановлено, що складування, розміщення, зберігання або транспортування промислових та побутових відходів, які є джерелами забруднення атмосферного повітря забруднюючими речовинами та речовинами з неприємним запахом або іншого шкідливого впливу, допускається лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування територіях, з додержанням нормативів екологічної безпеки і подальшої утилізації або видалення. Не допускається спалювання зазначених відходів на території підприємств, установ, організацій і населених пунктів, за винятком випадків, коли це здійснюється з використанням спеціальних установок при додержанні вимог, встановлених законодавством про охорону атмосферного повітряОхоронними є також заходи щодо відвернення, зниження і досягнення безпечних рівнів виробничих та інших шумів (ст. 21 Закону). Вони повинні забезпечуватися: створенням і впровадженням малошумних машин і механізмів; удосконаленням конструкцій транспортних та інших пересувних засобів і установок та умов їх експлуатації, а також утримання в належному стані залізничних і трамвайних колій, автомобільних шляхів, вуличного покриття та ін. Громадяни зобов'язані дотримуватися вимог, встановлених з метою зниження побутового шуму у квартирах, а також у дворах жилих будинків, на вулицях, у місцях відпочинку та інших громадських місцях.

49.Значення радіаційних ефектів для життя і розвитку живих істот і систем.

Вплив іонізуючого випромінювання на життя живих організмів та захворювання, які виникають внаслідок підвищеного вмісту радіонуклідів у навколишньому середовищі – тема яка показує загальний ризик, що може спричинювати радіаційне опромінення. Узагальнивши всі дані щодо зміни стану живих організмів під впливом іонізуючого опромінення можна зробити висновок, що для нормального розвитку людської популяції необхідний жорсткий контроль радіаційної забрудненості та відпрацювання методів захисту людини від впливу не тільки великих але й малих доз радіації.

50.Обґрунтування безпечних умов життєдіяльності людей, тварин і рослин при наявності впливів радіації природного і техногенного походження.

Безпека абсолютна та відносна. Життєдіяльність - як процес існування та самореалізації індивіда в єдності його життєвих потреб і можливостей. Система "людина - життєве середовище" та її компоненти. Аксіома про потенційну небезпеку діяльності людини. Об'єкти та цілі безпеки життєдіяльності в системі "людина - життєве середовище" різного рівня. Ергономічні принципи безпеки, сумісності людини з технікою та середовищем. Ергономіка та умови праці. Категорії тяжкості праці.

Теоретично безпеку людини, суспільства повинні гарантувати закони держави в різних сферах діяльності: в природній - природоохоронне законодавство, у виробничій та соціальній - адміністративне, господарське, карне та інші розділи права. Саме вони повинні регулювати відношення між людьми в суспільстві, їх відношення до природи, оточуючого середовища. Положення законодавства, будь-якого розділу права є теоретичними основами певного напрямку сучасних наук: фундаментальних (хімічні, біологічні, фізичні, математичні), соціологічних (політика внутрішня, політика зовнішня) та гуманітарних (правознавство, культурологія, мистецтво). Науковий аналіз чинників, що впливають на безпеку кожної окремої людини, всього суспільства складає основу курсу, його теоретичні засади, без яких не може бути практичних умінь, адекватних дій у певній ситуації. Безпека - стан, при якому явища, процеси, об'єкти, не можуть завдати шкоди, несумісної із здоров'ям та життям людини, її благополуччям. Безпечний стан не може виникнути сам по собі, як правило для цього потрібно витратити енергію, час та інформацію. Отже, це ентропійний процес, який потребує витрат матеріалів, а отже енергії для підтримання безпечних умов життєдіяльності. Безпеку можна розглядати і як відсутність недопустимого негативного ризику, пов'язаного з можливістю завдати будь-якої шкоди, навіть мінімальної. Стан, протилежний безпечному - небезпека. З усіх найбільших промислових аварій 56% відбулися протягом останніх десятиліть, в тому числі третина з них в останні 15 років. Одночасно збільшилися руйнівні наслідки аварій. При аварії на АЕС в Уіндскнілі (Великобританія) в 1957 році загинуло 13 чоловік і радіоактивному зараженню піддалася територія площею в 500 тис. кв. км. В 1979 році при аварії на АЕС "Три Майл Айленд" у США (1979 р.) шкода склала 1 млрд доларів. При аварії на Чорнобильській АЕС загинуло 30 людей, було евакуйовано 115 тис. чоловік, 17 млн людей потрапили в зону радіохімічного зараження. Нехтування правилами безпеки, незнання основних принципів ергономіки завжди призводить до вкрай важких наслідків. Приклад цього - події в селі Новобогданівці Запорізької області, де влітку 2004 року вибухи на військових складах нанесли велику матеріальну та психічну шкоду населенню. На людину постійно діють чинники, які можуть негативно впливати на її фізіологічний та психічний стан і щоб забезпечити безпечні умови життя потрібно знати їх механізм дії, знати їх природу.

51. Екологічна безпека (екобезпека) являє собою соціоприродну та наукову реальність, є об'єктом дослідження різних наук (природничих, соціальних, юридичних та ін.), оскільки охоплює складний комплекс взаємозв'язків людини з навколишнім природним середовищем.

Довкілля вважається безпечним, коли його стан відповідає встановленим у законодавстві критеріям, стандартам, лімітам і нормативам, які стосуються його чистоти (незабрудненості), ресурсомісткості (невиснаженості), екологічної стійкості, санітарних вимог, видового різноманіття, здатності задовольняти інтереси громадян.

Чинне екологічне законодавство України як критерії безпеки навколишнього природного середовища передбачає спеціальні нормативи екологічної безпеки.

Об'єктами екологічної безпеки відповідно до ст. 3 Закону «Про основи національної безпеки України» є: людина і громадянин

Суб'єктами забезпечення екологічної безпеки є: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Рада Національної безпеки і оборони України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Національний банк України, суди загальної юрисдикції, прокуратура України, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, та iншi.

Об'єктами підвищеної небезпеки вважаються такі, на яких використовуються, виготовлюються, переробляються, зберігаються або трансформуються небезпечні речовини чи категорії речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об'єкти, які є реальною загрозою виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Екологічно небезпечні види діяльності і об'єкти — це важливі чинники, які потребують розробки оптимальних заходів по забезпеченню екологічної безпеки.

Забезпечення екологічної безпеки знаходить своє правове закріплення в нормативних актах, які регулюють окремі види господарської діяльності або використання та охорону природних ресурсів.

52. У людській історії до сьогоднішнього дня переважали дві стратегії ставлення до природи. Одна з них — стратегія, так би мовити, господарська, друга — завойовницька, У першому випадку, людина ставиться до довкілля як господар його, беручи звідти необхідне відповідно до своїх потреб (як з власної комори), намагаючись підтримувати лад. У другому випадку — це ставлення до природи воїна-завойовника: він бере що хоче і як хоче, незважаючи, природно, на об'єкт завоювання.

Природа, однак, потерпає від обох стратегій. Бумерангом це б'є і по самій людині.

53. Планування природокористування являє собою комплекс дій і рішень,

розробка специфічних стратегій, призначених для реалізації поставлених цілей. Основними етапами планування в будь-якій сфері діяльності (за

умови, що мети визначені) є збір і аналіз інформації, прогноз зміни ситуації в майбутньому, розробка конкретних заходів для досягненнявизначеного результату, формування організаційної структури для

реалізації заходів, розподіл ресурсів і вибір джерел фінансування.

Можна виділити наступні принципи в сфері планування охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування України:

послідовне рішення проблем розвитку господарського комплексу держави,

при якому цілком враховуються екологічні і природно-географічні умови

конкретних територій;

послідовне досягнення на кожній конкретній території якості середовища

проживання, що відповідає системі оцінок генетичного здоров'я населення;

відновлення і збереження біосферної рівноваги, генетичного фонду

тваринного світу;

раціональне використання всього природно-ресурсного потенціалу України.

Завданнями державного планування природокористування є:

Визначення основних напрямків державної політики в області охорони

навколишнього природного середовища.

Формування достовірної бази даних про стан природно-ресурсного

потенціалу в Україні, збір системно-організованих даних про природні

ресурси і природні об'єкти в межах адміністративних територій (область,

АР), призначених для забезпечення процесу прийняття управлінських рішень

з питань охорони навколишнього середовища, використання природних

ресурсів і забезпечення екологічної безпеки.

Розробка конкретних програм, планів, заходів, спрямованих на охорону

навколишнього середовища і раціональне природокористування в наступних

сферах:

екологічно безпечний розвиток виробництва і розміщення продуктивних сил;

створення здорового середовища проживання населення; попередження і

зменшення небезпечного впливу природних явищ, техногенних аварій і

катастроф;

оздоровлення порушених екосистем в екологічно несприятливих регіонах

України;

вирішення глобальних екологічних проблем, міжнародне співробітництво в

області природоохоронної діяльності.

Своєчасне забезпечення намічених нормативно-правовою базою заходів і

програм. Розробка стандартів і нормативних екологічних вимог до

господарської діяльності (при усіх формах власності), антропогенних

навантажень і стану довкілля.

54. Гранично допустима концентрація (ГДК) — максимальна кількість токсичної речовини в одиниці об’єму або маси водяного, повітряного середовища або ґрунту, яка практично не впливає на здоров’я людини.

Гранично допустимий рівень (ГДР) — періодичний або постійний протягом усього життя людини вплив факторів оточуючого середовища (шуму, вібрацій, забруднень, низької температури тощо), які не викликають соматичних або психічних захворювань та змін у стані здоров’я.

ранично допустима доза (ГДД) — кількість токсичної речовини, проникнення або вплив якої не пошкоджує організм і не призводить до негативних наслідків.

Згідно поглядів Г.І. Сидоренка (1978), фактичне забруднення оточуючого середовища виражається у вигляді реального навантаження хімічних, біологічних і фізичних факторів. Власне це реальне навантаження визначає можливі зміни у стані здоров’я населення. З цієї причини введено ще одне поняття гігієнічного нормування — це максимально допустиме навантаження (МДН). Під цим поняттям слід розуміти таку максимальну інтенсивність дії всієї сукупності факторів навколишнього середовища, яка не виявляє прямого чи побічного шкідливого впливу на організм людини та її нащадків і не погіршує санітарних умов життя.

МДН і є тим гігієнічним нормативом, який відображає усю складність взаємодії організму і середовища і є критерієм якості середовища. Інші гігієнічні нормативи, а саме ГДК, ГДД, і ГДР, дозволяють визначити рівні впливу лише окремих факторів навколишнього середовища і розробити заходи, спрямовані на оздоровлення лише певних об’єктів середовища (наприклад, зниження рівнів певних хімічних, фізичних і біологічних факторів).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: