IIL4.4. Проблемна ситуація і задача. Проблемне навчання

Що таке мислення з конкретно-психологічного бо­ку, тобто в плані його виявлення, діагностики, розвитку й тренінгу? На це питания можна відповісти однозначно: мис­лення — це процес розв'язування задач. Таке трактування сггипагтт,ся на основні.здобутки прикладних досліджень мислення.

Як у теоретичному, так і в практичному мисленні задача визріває з проблемної ситуації. Виявлення проблемної си­туації, перехід її у сформульовану проблему й далі — в задачу — процес неоднозначний і непрямолінійний. У ре­альному мисленні побачити та сформулювати проблему Ін­коли значно важче й важливіше, ніж її розв'язати. З цього приводу можна згадати афористичне висловлювання Н. Бо­ра: «Проблеми важливіші за рішення. Рішення можуть за­старіти, а проблеми залишаються». В широкому смислі сло­ва проблемною є будь-яка ситуація, практична або теоре­тична, в якій немає готового відповідного до обставин рі­шення і яка саме тому вимагає обдумування.

З практичною метою навчання з розв'язування проблем важливо їх класифікувати залежно саме від наявності або відсутності названих вище ознак: чи сформульована пробле­ма з самого початку, чи відомий метод розв'язування проб­леми, чи відоме рішення проблеми (або, принаймні, чи існує критерій того, що саме можна вважати рішенням). За цими ознаками всі проблемні ситуації поділяються на вісім різних типів (табл. 7).

Таблиця 7. Типи проблемних ситуацій

Перші чотири типи — це очевидні проблемні ситуації, коли задача сформульована з самого початку. Відмінності між ними зводяться до того, чи відомо, яким методом має розв'язуватися проблема, і чи визначені критерії того, що саме є рішенням, «відповіддю», якщо вжити шкільну тер-

мінологію. Останні чотири типи (п'ятий — восьмий) — це неявні проблемні ситуації, коли проблему ще потрібно ви­явити й сформулювати.

Розглянемо основні типи цих ситуацій. Так, проблемні ситуації першого типу інколи називають показовими зада­чами. Є питання, відповідь на яке потрібно знайти, відомий метод розв'язування і відомо, що саме вважати рішенням. Такі задачі дуже часто застосовуються в навчанні.

Цікавим є і другий тип: є питання, добре зрозумілий процес розв'язування, невідомий тільки критерій того, що є рішенням (зверніть увагу — йдеться саме про критерій того, що вважати рішенням, а не безпосередньо про рішення). Ось приклад такої задачі, який наводить О. А. Івін: «Про людину відомо, що юна живе на шістнадцятому поверсі й завжди їде вниз ліфтом; угору вона піднімається тільки до десятого поверху і далі йде пішки. Чому?»

Проблема визначена, оскільки є питання та інформація, необхідна для одержання відповіді. Як розв'язувати задачу? Зрозуміло, що треба знайти особливість мотиву поведінки цієї людини порівняно зі стандартними мотивами. Що ж вважати рішенням?

Ця задача відома, і добре відоме її «стандартизоване» рішення: людина невисокого зросту, і вона не може натис­нути кнопку вище десятого поверху. Але чому саме така відповідь є правильною? Це важко довести. Може, людина заходить у гості до своїх друзів, які живуть на десятому поверсі, або хоче потренуватися, а на всі 16 поверхів у неї сил не вистачає. Мабуть, можливі й інші варіанти рішення. Такі задачі не мають єдиної відповіді й тому в психології називаються «відкритими». Пошук вирішення таких задач передбачає принципове перевизначення їх з урахуванням критерію його правильності. Цей процес творчий І нетри­віальний.

Третій тип проблемних ситуацій інколи називають рито­ричними проблемами, їхніми характерними особливостями є те що вони, як правило, чітко сформульовані кимось (не тим хто розв'язує), обов'язково мають рішення (впевне­ність у цьому допомагає його знаходженню), коло пошуку досить обмежене. Приклад проблем цього типу — крос­ворди та інші аналогічні задачі. До четвертого типу нале­жать так звані класичні проблеми, скажімо наукові, які вже поставлені, однак через якісь обставини ще не розв'язані.

Останні чотири типи проблемних ситуацій — ситуації сшлостійної постановки проблеми. Процесові розв'язування

людиною будь-якої задачі передує її постановка. Цей етап важливий у всіх задачах, однак особливо в тих, які вини­кають у практичній трудовій діяльності. Вміння знаходити майбутню задачу — проблемну ситуацію — одна з провідних властивостей мислення практика-професіонала. Проблемна ситуація найчастіше не усвідомлюєтеся повністю й існує постільки, поскільки в ній, гак би мовити, «присутня» лю­дина, яка ЇЇ виявила. Задача відрізняється від проблемної ситуації тим, що вона усвідомлена суб'єктом, об'єктивована й найчастіше описана словесно або в іншій знаковій (чис­ловій, графічній) формі. Постановка задачі містить її аналіз і розуміння на певному рівні, попереднє визначення задуму рішення, стратегії, плану дій. Вона обов'язково передбачає врахування можливих реально доступних і наявних засобів розв'язання задачі. Під засобами розв'язування розуміються матеріальні, матеріалізовані та ідеальні об'єкти, що безпосе­редньо не входять до умов задачі, але залучаються до її розв'язання. У цьому сенсі матеріальним засобом розв'я­зування с і олівець, яким пише людина, і верстат, на якому виготовляється деталь, і комп'ютер, на якому обчислюються дані для проектування.

З поняттям «засоби розв'язування» пов'язане поняття «стратегія розе 'язуваиня». У психологічній літературі існує кілька визначень стратегій розв'язування задач. Відоме ви­значення В. О. Моляко, за яким стратегія — це домінуюча тенденція в інтелектуальній поведінці суб'єкта, що розв'язує задачу. Стратегія передбачає вміння поставити й проана­лізувати нову задачу, здійснити пошук найадекватаішої гі­потези розв'язання і саме розв'язування. Цей термін необ­хідно співвіднести з такими, як «метод», «спосіб», «прийом» розв'язування та ін., які визначають сукупність (послідов­ність, систему) дій (операцій, кроків), що забезпечують роз­в'язання задачі. Інакше кажучи, «метод», «спосіб» та інші терміни такого типу належать до процесу розв'язування за­дачі в його виконавчій, реалізаційній частині. Стратегія ж стосується механізмів, які керують процесом розв'язування і породжують послідовність виконуваних дій. Визначити стратегію можна як систему засобів і рекомендацій щодо їх перетворення в процесі розв'язування.

Стратегія в найбільш розвиненому вигляді формується у професіоналів, здебільшого визначаючи індивідуальний стиль їхньої діяльності, загальні підходи до постановки й роз­в'язування нових задач. Практичного працівника навчають

так званих початкових (робочих) стратегій, а далі профе­сіонал, нагромаджуючи практичний досвід, перетворює їх у міцніші й ефективніші процедури, пов'язані з індивідуаль­ною підсистемою засобів професійної діяльності та індиві­дуальними прийомами роботи з ними.

Зазначені вище підходи до поняття задачі та процесу її розв'язування, творчого мислення широко використовують­ся в проблемному навчанні для організації такої діяльності школяра, студента та ін., яка сприяє не тільки засвоєнню ними знань, умінь, навичок, а й розвиває творчі здібності, формує творчий потенціал. В основі концепції проблемного навчання лежить поняття навчально-творчої задачі, тобто такої форми організації змісту навчального матеріалу, за допомогою якого педагог уводить школярів у проблемну (творчу) ситуацію, безпосередньо або опосередковано задає мету, умови та вимоги навчальної діяльності з елементами суб'єктивної творчості.

Можливості такої організації навчального матеріалу до­сить широкі та різноманітні, оскільки можна підібрати й розробити багато типів і видів творчих задач, залежно від мети розвитку певних компонентів творчого потенціалу. Так, відповідно до класифікації В. І. Андреева задачі з явно ви­раженою суперечністю (задачі-парадокси, антиномії) спри­яють виробленню вміння бачити суперечності, здатності фор­мулювати проблему, задачі з конкретно заданою інформа­цією (неповною, зайвою, суперечливою тощо) сприяють роз­виткові здатності відшукувати потрібну інформацію й вико­ристовувати її, задачі з прогнозування (прогресивного або регресивного) розвивають здатність генерувати гіпотези та ін. Усього класифікація В. І. Андреева окреслює 15 типів творчих задач (кожен з яких налічує до 8—10 видів) і є, як зазначає автор, відкритою, тобто може доповнюватися ін­шими тинами. Спробуйте самі назвати ще кілька типів та­ких задач, виходячи з викладеного вище про мислення й творчу діяльність.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: