Загальна характеристика ведичної релігії

Назва її походить від назви збірника священних пісень, урочистих гімнів, жертовних закликань – Вед. Це – одна з найдавніших релігій світу, яку принесли у ІІ тис. до н.е. в Індію кочові племена аріїв. То був період розпаду первіснообщинного ладу і формування класового суспільства.
У лоні ведичної релігії з часом сформувалися основні засади індуїзму.
Веди – священні книги давньоіндійських релігій. Початок створення найдавніших книг індуїзму – Вед – припадає на ІІ тис. до н.е. Послідовники індуїзму стверджують, що вони не є людським створінням, а були почуті мудрецями від всевідаючого Брахмана як священне знання. Тривалий час вони передавалися усно, і тільки в І тис. були записані мовою санскрит. Вважається, що Веди існують у їх вічній досконалій формі. Хоч насправді з плином часу вони зазнали багатьох змін.
Веди є складним, багатогранним літературним масивом, який утворюють 4 групи текстів, створених у різні історичні періоди: Самхити («Зібране»), Брахмани («Пояснення Брахмана»), Арах’яни («Лісова книга»), Упанішади.
Самхити складаються з 4-х книг: 1. Ригведи («Веда наспівів», які славлять богів, звернені до них молитви), 2. Яджурведи («Веда жертвопринесень» - збірник жертовних формул і заклинань), 3. Самоведи («Веди наспівів» - для ритуальних цілей), 4. Атхарваведи («Веда заклинань» - магічні заклинання проти злих духів). Спільна їх ознака - славовслів’я мудрим, могутнім, милостивим божествам, звертання до них з молитвами, проханнями, жертвопринесеннями.
Найдавнішою є Ригведа, з якої і починається давньоіндійська літературна традиція.
Брахмани – це книги, написані брахманами для брахманів. Вони містять коментарі до Самхитів, метою яких є зміцнення ролі та авторитету жерців, обґрунтування кастового поділу суспільства.
Араньяки та Упанішади – збірки правил для пустельників, старців, заглиблених у пізнання природи, буття.
Головні особливості ведичної релігії. Ведична релігія містить яскраво виражені патріархальні риси, струнку ієрархію богів, напівбогів, які уособлюють сили та явища природи. Головними її особливостями є обожнення сил природи, анімізм, первісна магія. За своїм характером вона була обрядовою: стрижневим моментом у ній було жертвопринесення богам. Велику роль відігравали співи. гімни, молитви, магічні заклинання. Святилищ, храмів, зображень богів у ній не було. Жертвопринесення відбувалися під відкритим небом на спеціально побудованих вівтарях. Посередниками між людьми вважали жерців-брахманів, які володіли священним знаннями – ведами.
Головні боги: бог неба Варуна, богиня матері-землі Притхіва, боги Сонця Сур’я, Савітар, Мітра, Вішну, Пушан, бог вогню Агні тощо.
Як цілісна система, ведична релігія вже не існує, але її головні положення є серцевиною майже всіх релігій та релігійно – філософських вчень Індії.
Пізньоведичну релігію називають брахманізмом.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: