Поняття провідної діяльності, її характерні ознаки і розвиваюче значення на різних етапах онтогенезу.

Провідна діяльність - це діяльність, яка, виникаючи в рамках нової соціальної ситуації розвитку індивіда, забезпечує розв'язання психічних суперечностей і формування психічних новоутворень

Провідна діяльність є показником адекватності психологічного віку індивіда і характеризується тим, що в ній виникають і диференціюються інші види діяльності, перебудовуються основні психічні процеси і відбуваються зміни психологічних особливостей особистості на даній стадії розвитку. Значення провідної діяльності для психічного розвитку залежить перш за все від її змісту, від того, що відкриває для себе і засвоює людина в процесі її виконання. Виділяють такі види провідної діяльності (за Л.М. Фрідманом):

Рис. 1.23. Динаміка провідної діяльності в онтогенезі

Зміна провідної діяльності, за словами Д.Б. Ельконіна, відбувається за принципом чергування: якщо в попередньому віковому періоді провідна діяльність забезпечувала розвиток потребово-мотиваційної сфери індивіда, то в наступному періоді вона спрямовується на вдосконалення операційно-технічних можливостей.

Поняття провідної діяльності вказує на її головну роль для психічного розвитку індивіда в певному віковому періоді, однак не заперечує існування інших видів діяльності. Важливо також, що поява нової провідної діяльності не заперечує значення попередньої. Проте, лише в рамках провідної діяльності відбувається тренування і розвиток всіх психічних функцій індивіда.

Внаслідок функціонування провідної діяльності формуються новоутворення психіки, які є головними показниками адекватності психічного розвитку щодо визначеного вікового періоду.

12. Вроджені потреби та інстинктивні форми поведінки немовляти.

Перший період життя дитини триває кілька тижнів. Новонаро-

джена дитина проявляє активність, що грунтується на вроджених

безумовних рефлексах, тому поведінка дитини як така, що будуєть-

ся на вироблених за життя реакцій, відсутня. Активність малюка

обмежена моментами задоволення біологічних потреб у їжі, у теплі

тощо. Значну частину доби новонароджений спить, періодично про-

кидаючись, щоб поїсти. Зберігається фізіологічна залежність малюка

від матері, від грудного годування та гігієнічного догляду. Народжу-

ючись як біологічна істота, новонароджений у соціальному оточенні

швидко набуває соціальних ознак. Все життя дитини будується до-

рослим на основі суспільно вироблених способів: батьки привчають

дитину спати у нічний час та стимулюють його активність вдень; ди-

тину оточують предмети, необхідні для купання, годування, збере-

ження тепла, іграшки. Залежність існування дитини від дорослого,

постійний контакт із ним зумовлює особливий інтерес до його особи,

малюк намагається доступними для себе засобами привернути увагу

дорослого. Головними з них у новонародженого виступають крик та

плач.

Результатом першого досвіду спілкування новонародженого із

близькими дорослими виступає поява в нього потреби у спілкуванні і

співробітництві з дорослими.

Перші прижиттєві реакції малюка виникають у контексті його

спілкування з дорослими, зокрема під час годування дитини матір’ю.

Погляд дитини зосереджується на обличчі матері, дитина ніби завми-

рає, прислуховуючись до голосу матері. Ці реакції отримали назву зо

рового та слухового зосередження, яке становить основу для подаль-

шого формування поведінки дитини.

13. Характеристика безпосередньо-емоційного спілкування як провідної діяльності немовляти та її розвиваюче значення.

Під впливом умов, створених дорослими, помітно змінюється емо-

ційне життя малюка. Від народження для дитини характерними є

негативні емоційні реакції, оскільки вони сигналізують оточуючим

про незадоволені потреби, які мають життєво важливе значення для

малюка. Створений дорослими позитивний емоційний фон, доброзич-

ливість, ласкаві звертання, уважність, турбота викликають у малюка

відповідні емоційні реакції. Посмішка новонародженого виступає пер-

шою соціальною емоцією, яка включається у спілкування з дорослим і

є своєрідною відповіддю на лагідне звертання до неї. Тут проявляються

перші ознаки спрямованості поведінки дитини, на основі якої згодом

розвивається цілепокладання, як необхідна риса діяльності.

Саме в емоційній сфері психіки дитини формується важливе ново-

утворення – «комплекс пожвавлення», що виникає під час контакту

дитини з дорослим і включає емоційні та рухові реакції: посмішку,

вокалізації, дитина тягнеться ручками і спрямовує погляд у напря-

мі дорослого. Вокалізації виражають позитивні емоції задоволення,

спостерігається пожвавлення рухових реакцій. Дитина чітко виріз-

няє дорослого з усього оточення, проявляючи позитивне ставлення

до контакту з ним. У дитини виникають перші соціальні потреби у

пізнанні та спілкуванні, тісне переплетення яких задовольняється за

допомогою «комплексу пожвавлення». Потреба малюка у спілкуван-

ні реалізується в безпосередньо-емоційному спілкуванні як провідній

діяльності немовлячого віку. Поява «комплексу пожвавлення» як

першої форми поведінки дитини свідчить про завершення періоду но-

вонародженості й про початок дитинства.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: