Назвіть та охарактеризуйте елементи структури політичної системи суспільства?

В структуру пс входять:

політичні інститути державної влади(уряд, парламент)

політичні інститути регіональної влади

політичні інститути місцевого самоврядування

політ інститути, які забезпечують формування політичної влади(виборча система)

суб*єкти політичної системи(церква, партії, профспілки, мафія,громадяни, політичні рухи…)

31. Назвіть та охарактеризуйте засоби політики?

Засоби в політиці - це особливі інструменти, методи, ресурси, за допомогою яких досягаються намічені політичні цілі. В якості засобів в політиці можуть бути використані законодавчі акти, вибори, масові виступи громадян, збройне повстання, військовий переворот, масові репресії, збройні сили, фінанси, ідеологія, демагогія, підкуп, шантаж і ін.

32. У чому полягає суть філософії мислителів Стародавньої Індії (Буддизм)?

- VI ст. До н. е. виступив Сіддхарта Гуатама (624-544 рр до н е), прозваний Буддою – просвітителем

- Він відкидав думку про бога як верховної особи і морального правителя світу

- Драхма у Будди виступає як керуюча світом прир-на закономір-ть

- Вчення Будди визначало традиційний поділ сус-ва, але запереч. Приналеж-ть до касти брахманів за народженням

33. Розкрийте форму політичної діяльності «Політичні відносини».

Політичні відносини – це відносини між суб’єктами політики у п-сі здобуття та утримання політ-ої влади, реалізації інтересів у сфері політики.

Політичні відносини – зв'язки, які відтворюються між людьми в політиці. В основі виокремлення політичних відносин лежить критерій наявності особливого, специфічного виду суспільної діяльності, який характеризується власною властивою саме йому структурою - позначаються метою, засобами, результатом, суб'єктом і об'єктом. Політичні відносини - це завжди взаємозв'язок і взаємодія соціальних спільнот та особистостей з приводу політичної влади, управління та регулювання політичних інтересів суб'єктів. Це - процес свідомої діяльності останніх, в якому інтегрується найбільш значуще для них, що базується, в свою чергу, на окремому конкретному інтерес. Політичні відносини неможливо здійснити тільки індивідуальними зусиллями, нехай навіть і видатних особистостей. Для осіб вони володіють статусом об'єктивної даності. У результаті здійснення політичних відносин відбувається відтворення (регенерація) - просте або розширене - політичного процесу та системи, накопичення і трансляція політичних ідей, знань, досвіду, цінностей, інформації і т. п., а також форм і способів практичної політичної діяльності. Зміст політичних відносин визначається відносинами держави і суспільства, влади і людини, соціальних груп, шарів і класів, які характеризуються рисами консенсусу (договору), конфліктності, єдності, співробітництва, взаємодії, панування і підпорядкування.

Політичні відносини сучасного суспільства різноманітні. Їх можна класифікувати по трьох підставах:

· по виду взаємозалежних суб'єктів (відносини між активістами партії, відносини між партіями, відносини між інститутами, відносини між суспільно-політичними організаціями, міждержавні відносини й т.п.)

· по предметі відносин (із приводу чого зложилося відношення: відносини влади, відносини політичного керування, відносини політичного лідерства й т.п.)

· по характеру відносин (відносини співробітництва, конкурентні відносини, конфліктні відносини).

34. Що охоплює сфера діяльності політики?

Політична сфера – галузь суспільного життя, яка охоплює політичні відносини даного суспільства, діяльність її суб’єктів. ЇЇ утворюють взаємовідносини великих соціальних груп верств. Націй і держав, громадсько – політичних організацій, рухів і сил з приводу вирішення різних політичних проблем як у середині країни, так і за її межами.

35. Які проблеми досліджує політологія?

Проблеми які складають предмет політології:
´ Ідейно-теоретичне і соціально-філософське пояснення політичних процесів і явищ.
´ Політ. системи, влада, режими, держава, партії, суспільно-політ. Організації і рухи.
´ Політичні процеси, політична діяльність, участь і поведінка.

36. Охарактеризуйте політико-правові вчення Стародавнього Риму (Цицерон, Сенека).

Історія давньоримської політичної думки охоплює ціле тисячоліття до V ст. н. є. У загальнотеоретичному плані ця думка перебувала під значним впливом відповідних учень давньогрецьких мислителів, передусім Сократа, Платона та Арістотеля.

Марк Туллій Цицерон (106-43 рр. до н. є.) – римський оратор, мислитель, юрист і державний діяч;

- Осн. Праці: "Про державу", «Про закон», «Про обов’язки»;

- Держава – це справа, надбання всього народу;

- Наголошував, що народ – це не б-я об’єднання л-ей, зібраних разом якимось чином, а об’єднання л-ей, пов’язаних між собою згодою в питаннях права та спільністю інтересів;

- Основна причина походження держави - вроджена потреба людей жити разом та необхідність охорони власності;

- В залежності від к-ті суб’єктів влади в д-ві він розрізняв три простих форми правління: царську владу (монархію), владу оптиматів (аристократію) і владу народу (демократію);

- Найкращою формою є змішана форма, утворювана шляхом рівномірного поєднання достоїнств трьох простих форм правління. Найважливішими достоїнствами такої держави є її міцність і правова рівність громадян;

- Йому належала першість у закладені основ міжнародного права, він сформулював принцип необх-ті дотрим-ня зобов’язань за міжнародними договорами

- Війну він х-є як вимушений акт, припустимий тільки у випадку безуспішності мирних переговорів, усі війни він поділяв на справедливі (оборонні) та несправедливі.

Сенека: Луцій Анней

- Відстоював їдею дух-ої свободи всіх л-ей незалежно від їх місця у сус-ві;

- Не заперечуючи проти рабства як сусп.-но-політ-го інституту, відстоював л-ку гідність рабів і закликав до гуманного ставлення до цієї соц. групи;

- Він був схильним до проповіді космополізму, індивідуалістичної етики, морального відстоювання.

37. Що вивчає політологія як навчальна дисципліна?

Політологія вивчає політику, закономір-ті і випадковості розвитку політичного процесу, функціонування політ-ї с-ми і влади, ф-ми і м-ди д-сті суб-тів політики, а також проблеми політ-х відносин.

38. Які політичні ідеї порушувалися в епоху Відродження?

До влади приходить буржуазія (власники)

Люди, що розроб-ть нові їдеї наз-ся гуманістами (від лат. - людський), в центрі ставили людину, відб-ся п-с гуманізації сус-го життя.

Людина – найвища сус-на цінність.

Гуманізм (XIV - XV), Відродження (XIV - XVI), Реформація, Просвітництво.

Гуманісти вимагали звільнити від засилля церкви, відстоювали свободу розуму, щоб розвивались творчі сили людей. Прославляли людську особистість, її гідність, вірили в творчий та безмежні здібності л-ни.

Гуманісти стали вождями культурного руху під назвою Відродження або Ренесанс.

Пон-тя В. (оновлення) – оновлення культури, творчий підйом у літературі, розквіт мистецтва. В-ня науки, після їх занепаду у сер-ні віки.

Гуманісти підкреслювали пріоритет особис-ті над б-я соц.-ою спільністю (церква, прихожани, д-ва).

Головними чеснотами особи стають: громадський обов’язок, безкорисливе служіння аг-ій справі. Ідеальною вважалась д-ва з республіканським устроєм, яка опирається на принцип рівноваги і справедливості.

39. Типологія політичних систем суспільства.

Політичні системи типологізуються за кількома ознаками. Кожна політична система має свої ознаки й характеристики, форми і типи. Ця практика була започаткована ще за Платона, який вирізняв монархію, аристократію та демократію. Розширив класифікацію форм правління Аристотель, запропонувавши шестичленну систему: монархія — тиранія, аристократія — олігархія, політія — демократія. Значно пізніше, коли політична система почала набувати структурних рис, марксизм, спираючись на класові пріоритети, вивів типологію з соціально-економічних структур суспільства: рабовласницька, феодальна, буржуазна й соціалістична системи.

Більш сучасною є типологія за критерієм відповідності переважаючого типу політичної культури якості політичної системи, запропонована наприкінці 50-х років ХХ ст Г.Алмондом, який виділяє 4 типи політичних систем:

Англо-американський, які характеризуються переважанням в політичній культурі таких цінностей, як свобода особистості, добробут, соціальна безпека, економічний лібералізм, світоглядний індивідуалізм тощо. Характерними рисами цього типу є чіткий розподіл влад, наявність механізму стримувань і противаг, висока організованість, стабільність.

Континентально-європейський, яка відрізняється фрагментарністю політичної культури, співіснуванням традиційних і нових культур (ФРН, Австрія, Швейцарія), нерівномірним розповсюдженням і розвитком окремих субкультур. У ньому домінують елементи притаманні англо-саксонській політичній системі, але тут помітнішим є вплив традицій, структур, які прийшли з доіндустріальної епохи.

До індустріальний і частково індустріальний, які теж мають політичну культуру змішаного типу, в них вищим є рівень насилля, нечіткий поділ влади, нижчий рівень інтелекту і раціоналізму в рішеннях і діях.

Тоталітарний, який забороняє політичну самодіяльність, всі соціальні комунікації знаходяться під контролем держави-партії і домінує примусовий тип політичної активності.

У сучасній західній політичній науці розрізняють такі типи політичних систем:

§ військові та громадянські;

§ консервативні й ті, що трансформуються;

§ закриті й відкриті (в основу покладено ступінь і глибину зв'язків із зовнішнім світом);

§ завершені й незавершені (основний критерій — наявність усіх складових);

§ мікроскопічні, макроскопічні та глобальні;

§ традиційні й модернізовані;

§ демократичні, авторитарні й тоталітарні.

Усі типології є умовними. Насправді не існує “чистого” типу політичних систем, оскільки всі вони, насамперед, є результатом свідомих зусиль людей, що живуть у певний час і в певному місці. До того ж політична система суспільства — своєрідне утворення, особливості якого визначаються історичними, економічними, культурними та іншими умовами.

40. Що розуміється під об’єктом і предметом політології?

Об’єкт політології – політичні ідеї, політичні проблеми, політичне життя сус-ва, його прояви, тенденції, законом-ті.

Предмет політології – політ-на сис-ма сус-ва і влади.

41. Розкрийте політичні ідеї утопічного соціалізму XVI - XVII ст. (Т. Мор, Т. Кампанелла).

Представники так званого утопічного соціалізму Т. Мор і Т. Кампанелла обстоювали ідею соціальної рівності, головним ворогом якої вони вважали приватну власність. До проблематики держави мислителі-соціалісти звертались у пошуках відповіді на питання про те, якою має бути держава, щоб забезпечити рівність і справедливість, покінчити з тиранічними формами правління.
Родоначальником утопічного соціалізму як системи теоретичних уявлень про справедливий суспільний устрій є видатний англійський мислитель і політичний діяч Томас Мор (1478—1535). Свої погляди він виклав у праці «Утопія» (1516), в якій різко засудив тогочасні англійські соціальні і політичні порядки — злиденність мас, нерівність і несправедливість, злочинність тощо, головною причиною яких вважав приватну власність. На думку Т. Мора, суспільство є результатом змови багатих проти бідних, а держава виступає лише знаряддям багатих, яке вони використовують з метою пригнічення простого народу й захисту своїх матеріальних інтересів. Багаті підкоряють і знедолюють бідних як силою, хитрістю та обманом, так і з допомогою законів, які нав'язують народу від імені держави.
Існуючим соціальним і політичним порядкам Т. Мор протиставляє ті порядки, які панують в уявній державі Утопія. Там немає приватної власності, а засоби виробництва та його результати є суспільним надбанням. Праця обов'язкова для всіх, робочий день триває лише 6 годин, населення забезпечується всім необхідним. Панування суспільної і відсутність приватної власності виключають злочини, пов'язані з жадібністю та егоїзмом людей, їхнім прагненням попри все збільшити власне багатство.
Утопія є державно-організованим суспільством. Її політичний устрій, який Т. Мор вважає ідеальним, грунтується на засадах свободи, рівності й демократизму. Всі основні посадові особи держави, у тому числі верховний правитель, обираються народом, звітують перед ним і зобов'язані діяти в його інтересах. Правитель обирається пожиттєво, але може бути усунутий з посади у разі прагнення до тиранії. Решта посадових осіб і сенат, який складається зі старших за віком і досвідчених громадян, обираються щорічно. Найважливіші справи в Утопії вирішуються правителем з участю сенату і народних зборів. Як бачимо, симпатії Т. Мора на боці своєрідної змішаної форми державного правління, яка поєднує в собі монархічний, аристократичний і демократичний елементи.

В Італії ідеї утопічного соціалізму розвивав філософ, поет і політичний діяч Томмазо Кампанелла (1568—1639). У своїй праці «Місто Сонця», наслідуючи Т. Мора, він стверджував, що причиною всіх суспільних бід є приватна власність. Ідеальним суспільним ладом, який відповідає інтересам простого народу, автор вважає такий, що заснований на суспільній власності. Подібний лад встановлено у місті Сонця. На відміну від Т. Мора, Т. Кампанелла вводить суспільну власність навіть на предмети особистого вжитку. У місті Сонця все детально регламентується, навіть особисте життя кожного громадянина.
Система публічної влади у місті Сонця складається з трьох гілок: військової, наукової і відтворення населення. Кожною з гілок влади керує окремий правитель. Цих трьох правителів називають відповідно Сила, Мудрість і Любов. Увінчує управлінську піраміду верховний правитель, якого іменують Сонцем, або Метафізиком. Він вирізняється вченістю, досвідом і вмінням. Посаду верховного правителя він обіймає не пожиттєво, а лише до того часу, доки серед громадян не з'явиться більш достойний. Тоді верховний правитель зобов'язаний сам відмовитися від влади на користь достойнішого. Верховний правитель міста Сонця та його найближчі помічники — Сила, Мудрість і Любов — не можуть бути усунуті з посад з волі народу, решта посадових осіб обираються громадянами.

Теоретично започатковані представниками раннього утопічного соціалізму Т. Мором і Т. Кампанеллою колективістські принципи організації суспільного життя — заперечення приватної власності, суспільна організація виробництва й розподілу, обов'язковість праці, детальна регламентація суспільного та особистого життя, недооцінка прав і свобод індивіда — знайшли подальше теоретичне обгрунтування і в кінцевому підсумку були покладені в основу організації суспільного життя в країнах соціалізму.

42. Розкрийте зміст поняття «категорії політології» та назвіть їх.

КАТЕГОРІЇ ПОЛІТОЛОГІЇ – це загальні, фундаментальні поняття, які відображають найбільш істотні, закономірні зв'язки й відносини реальної дійсності та пізнання. Їх специфікою є те, що вони розкривають різні сторони процесу здійснення влади у суспільстві.

“Політична влада” – є базовою категорією політології. Влада – це вольове відношення між людьми, тобто таке відношення, за якого одні люди здатні і мають можливість нав'язувати свою волю іншим.

“Політика” – одна з найважливіших сфер життєдіяльності суспільства, взаємин різних соціальних груп та індивідів щодо утримання й реалізації влади задля здійснення своїх суспільно значущих інтересів і потреб, вироблення обов’язкових для всього суспільства рішень.

“Політична система суспільства” – центральна категорія політології. Це інтегрована сукупність відносин влади, суб’єктів політики, державних та недержавних соціальних інститутів, покликаних виконувати політичні функції щодо захисту, гармонізації інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, забезпечувати стабільність і соціальний порядок у життєдіяльності суспільства.

“Політичні інститути” та їх конкретні вияви – “держава”, “політичні партії”, “групи інтересів” тощо, а також “політичні відносини” належать до основних категорій політології.

Політична система містить також “політичну культуру” й такі її складові, як “політична свідомість”, “політична поведінка”, “політичні цінності”, “політичні норми”, “політична соціалізація” тощо, котрі також є категоріями політології.

“Політичний процес” – відносно однорідні серії політичних явищ, пов’язаних між собою причинними або структурно-функціональними залежностями. Це форма функціонування політичної системи суспільства, яка еволюціонує у просторі й часі, – одна з основних категорій політології.

“Політичне явище” – як одна з найбільш загальних категорій політології є сукупністю усіх чинників і явищ, пов’язаних із здійсненням політики.

43. Розкрийте сутність політико-правової течії, яка увійшла в історію під назвою «макіавеллізм».

Макіавеллізм - термін у політології, що позначає державну політику, засновану на культі грубої сили, нехтування нормами моралі і тому подібному.; «для зміцнення держави допустимі будь-які засоби - насильство, вбивство, обман, зрада». Термін проведений від імені італійського мислителя Нікколо Макіавеллі, і пов'язується з ідеями, викладеними ним у його книзі «Государ». У побутовому вживанні відповідає поняттям підступність, віроломство, набуваючи переносного значення.

У політологічному контексті термін «макіавеллізм» зазвичай асоціювався з викладеними в книзі Макіавеллі «Государ»ідеями про жорстку, централізовану владу, що орієнтується в своїх рішеннях насамперед на благо держави, як його розуміє холодний розум, а не на морально-етичні норми.

Не можна при цьому забувати, що кращою формою держави Макіавеллі вважав республіку. При тому, що італійська дійсність (безперервна ворожнеча між собою італійських держав, що піддаються нападам іноземців) вимагала встановлення єдиновладдя, Макіавеллі був переконаний, що тільки при сильному государі можливо створити незалежну італійську державу, вільну від чужоземного ярма. Саме для зміцнення цієї держави він і допускав будь-які засоби - насильство, вбивство, обман, зрада.

Зіставлення праць самого Нікколо Макіавеллі з роботами інших авторів його епохи «схиляє, однак, до думки, що сам Н.Макіавеллі в цьому відношенні не відрізнявся від своїх сучасників. У наше століття досить важко сприймаються рекомендації щодо того, наприклад, хто повинен бути знищений після захоплення території. Однак для середньовічного читача це було в порядку речей. Якщо міряти сучасними мірками, то й авторів Старого Завіту можна було б звинуватити в симпатіях до геноциду».

У наукових і публіцистичних працях з політології макіавеллізм ставиться в контекст маніпуляції масовою свідомістю - одним з різновидів форм і способів панування та управління суспільно-політичними процесами в суспільстві.

МОЖНА ДОДАТИ:

Макіавеллізм - Образ, схема політичної поведінки, сміється з нормами моралі для досягнення політичних цілей. Термін пов'язаний з ім'ям італійського політичного діяча і письменника І. Макіавеллі (1469-1527), прихильника сильної державної влади. Відмінною особливістю макіавеллізму, його підставою є теза "мета виправдовує засоби", коли заради досягнення поставлених цілей вважаються виправданими та прийнятними будь-які засоби, включаючи віроломство, підступність, жорстокість, обман політичного супротивника. Головним механізмом боротьби за владу і її здійсненням є сила. Саме сила дозволяє гарантувати стабільність влади, а при її втраті важко повернути владу. Основа влади государя - хороші закони і хороше військо. Пристрасть до завоювань - річ природна і звичайна, а "міцна і рішуча влада ніколи не допустить розколу". Макіавеллі виділяє чотири способи придбання влади государем: милістю долі, особистою доблестю, шляхом злочину і в силу благовоління до нього співгромадян. Доля грає велику роль в житті людей, але величезна в ній роль самих дій людей, тому, "насправді, хто менше покладався на милість долі, той довше утримувався при владі". У першому випадку влада легко придбати, але утримати її важко, тому що правителі утримуватися при владі не можуть і не вміють в основному.

44. Назвіть та охарактеризуйте методи політології?

МЕТОДИ ПОЛІТОЛОГІЇ. Метод – це сукупність прийомів та операцій практичного й теоретичного освоєння дійсності. Політологія, як і будь-яка наука, має загальні й специфічні методи дослідження, прийоми, підходи.

Діалектичний метод – для пізнання політичних явищ застосовують закони і принципи діалектики. Політичні явища розглядають в єдності й боротьбі протилежностей, у постійному розвитку та оновленні, у співвідношенні етапів реформ і революцій. Історичне тлумачення політичних явищ дає змогу зрозуміти логіку їх розвитку.

Синергетичний метод (грец. sinergetikos – спільний, узгоджено діючий). Передбачає багатоваріантність, альтернативність вибору шляхів суспільно-політичного розвитку, його не лінійність та можливості самоорганізації.

Системний метод – розглядає суспільство та його складові як більш чи менш постійні утворення, що функціонують у межах дещо ширшого середовища. Такі утворення характеризуються як цілісні системи, що складаються з певного комплексу взаємозв’язаних елементів, які можна виокремити з системи та аналізувати.

Системно-історичний метод – передбачає виділення певних типів політичного життя, політичних систем, що виникають у процесі історичного розвитку людського суспільства. Дає змогу не лише пізнати закономірності й особливості розвитку різних типів політичного життя і політичних систем, а й глибше розглянути їх історичний взаємозв’язок і, навпаки, за формальною відмінністю розкрити сутнісну подібність політичних систем.

Структурно-функціональний метод – полягає у розчленуванні складного об’єкта на складові, вивченні зв’язків між ними й визначенні місця і ролі всіх складових у функціонуванні об'єкта як цілого, за умови збереження ним своєї цілісності у взаємодії із зовнішнім середовищем. Застосування структурно-функціонального методу в дослідженні політичної системи суспільства передбачає виокремлення елементів її структури, основними з яких є політичні інститути, з’ясування особливостей їхнього функціонування та зв’язку між ними.

Порівняльний метод – орієнтує дослідження на розкриття спільних і відмінних рис політичних систем та їхніх елементів у різних країнах, народів та епох.

Біхевіористський метод – (англ. behaviour – “поведінка”) полягає в дослідженні поведінки індивідів і соціальних груп, передбачає широке використання в політологічних дослідженнях статистичних даних, кількісних методів, анкетних опитувань, моделювання політичних процесів тощо.

45. Соціалізм як суспільно-політична течія.

Соціалізм — суспільно-політична течія, яка ставить за ціль створити суспільство, що характеризується перевагою громадських інтересів над приватними, перевагою суспільних форм власності при їх плюралізмі, високим рівнем демократії і прав людини.

Соціалізм (від латинського "socialis" — суспільний) як політична ідеологія історично зв'язана з багатовіковими сподіваннями мас про суспільство соціальної справедливості, солідарності, соціального захисту особистості. Сліди подібних мріянь зустрічаються вже на ранніх щаблях класово організованого людського суспільства, грають помітну роль у середньовіччі, у Новий час, кидають потужний виклик лібералізму і консерватизму в останній третині XIX - першій половині XX століття.Від численних соціальних утопій і теорій минулого соціалізм відрізняє акценти на зв'язок соціальних лих із відношеннями власності на засоби виробництва, на необхідність співвіднесення політичних змін із перетвореннями в соціальній сфері.

Свою класичну форму соціалістичні ідеї почали розвивати разом із твердженням капіталізму. Протиріччя, властиві незрілим щаблям нового суспільства, робили його об'єктом гострого соціальної критики.

Під терміном " соціалізм '' протягом останніх півтора століть розуміли, в одному випадку, соціалістичну ідею як: одну з можливих концепцій соціальної справедливості, а в другому — як особливу організацію виробництва та розподілу продуктів і благ, альтернативну ринковій системі. Багато помилок суспільствознавства, політики та ідеології пояснюються саме ототожненням цих двох понять.

Марксистська соціально-політична думка. Учення К. Маркса (1818—1883) і Ф. Енгельса (1820—1895) виникла в кінці 40-х років ХІХ ст. в Європі. Це був період революцій, національних війн, бурхливого промислового розвитку та загострення класової боротьби.

Основна ідея соціально-політичних поглядів Маркса та Енгельса полягала в тому, що в результаті внутрішнього розвитку капіталізму будуть зруйновані вузькі рамки класових та національних відносин, створяться умови для розкріпачення людини. Свобода та всебічний розвиток людини, з погляду засновників марксизму, можливі тільки в асоціації та через асоціацію. Але просування до звільнення людини здійснюється через класову боротьбу і революцію, знищення одного класу іншим, через установлення влади робітничого класу, котра остаточно усуне поділ суспільства на соціальні класи і приведе до однорідного, соціально справедливого суспільства.

46. Визначте основні функції політології.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: