Геноцид (ст. 442 КК). 1. Загальна характеристика, поняття та види злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку

ПЛАН

1. Загальна характеристика, поняття та види злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку

2. Пропаганда війни (ст. 436 КК).

3. Планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни (ст. 437 КК).

4. Порушення законів та звичаїв війни (ст. 438 КК).

Найманство (ст. 447 КК).

6. Застосування зброї масового знищення (ст. 439 КК).

Екоцид (ст. 441 КК).

Геноцид (ст. 442 КК).

9. Піратство (ст. 446 КК).

1. Загальна характеристика, поняття та види злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку

До КК 2001 р. вперше в історії національного кримінального законодавства було включено окремий розділ, присвячений злочинам проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

Норми вітчизняного КК, спрямовані на протидію розглядуваній категорії злочинів, є фактично результатом імплементації окремих положень відповідних міжнародних документів. У цьому полягає складність притягнення до кримінальної відповідальності за такими кримінально-правовими нормами, адже вони мають бланкетний характер, а, отже, при кваліфікації цієї категорії злочинів у багатьох випадках слід звертатися до міжнародно-правових джерел для з'ясування змісту норм або окремих понять.

Розділ XX Особливої частини КК об'єднав майже всі міжнародні злочини вітчизняного кримінального закову, а також містить окремі злочини міжнародного характеру. Так, до категорії міжнародних відносяться злочини, передбачені відповідними статтями цього розділу КК.

Мир, безпека людства та міжнародний правопорядок є родовим об'єктом злочинів, норми про відповідальність за які об'єднані в розділ XX Особливої частини КК, які залежно від безпосереднього об'єкта посягання поділяють на: 1) злочини проти миру: пропаганда війни (ст. 436 КК), планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни (ст. 437 КК), порушення законів та звичаїв війни (ст. 438 КК), найманство (ст. 447 КК); 2) злочини проти безпеки людства: застосування зброї масового знищення (ст. 439 КК), розроблення, виробництво, придбання, зберігання, збут, транспортування зброї масового знищення (ст. 440 КК), екоцид (ст. 441 КК), геноцид (ст. 442 КК); 3) злочини проти міжнародного правопорядку: посягання на життя представника іноземної держави (ст. 443 КК), злочини проти осіб та установ, що мають міжнародний захист (ст. 444 КК), незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала (ст. 445 КК), піратство (ст. 446 КК).

Розглядувані злочини характеризуються надзвичайно високим ступенем суспільної небезпеки. Тяжкий досвід людства, що зіткнувся з цими міжнародними злочинами (агресивними війнами, геноцидом тощо), свідчить про те, що вони ставлять під загрозу саме існування людства або принаймні існування націй чи народів. Тому небезпідставно, відповідно до положень ст. 12 КК, більшість з аналізованих злочинів віднесена до категорії особливо тяжких (статті 437, 438, 439, 441, 442 (ч. 1), 443, 446 КК). До категорії тяжких належать злочини, відповідальність за які передбачено статтями 440,444 (ч. 2), 447.

Крім того, ч. 5 ст. 49 та ч. 6 ст. 80 КК закріплюють, що звільненню від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності не підлягають особи, які винні у вчиненні злочинів, відповідальність за які передбачена статтями 437,438, 442 та 439 КК, що узгоджується з положеннями Конвенції про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства 1968 р.

Специфіка розглядуваних злочинів визначається не лише посяганням на суспільні відносини у сфері забезпечення миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, а й заподіянням шкоди суспільним відносинам в інших сферах - охорони здоров'я, честі та гідності особи, власності тощо.

Об'єктивна сторона злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку має складний характер. Діяння, що утворюють об'єктивну сторону цієї категорії злочинів, можуть вчинятися впродовж тривалого часу на території однієї чи кількох держав. Що стосується співучасті, то такі злочини можуть вчинятися ори будь-якій її формі. Причинний зв'язок має велику кількість ланок. Тому для кваліфікації цих діянь потрібно враховувати як безпосередні наслідки, так і шкоду, віддалену в часі.

У більшості випадків суб'єктами аналізованих злочинів, відповідно до загального правила, можуть бути осудні фізичні особи, які досягли 16-річного віку. Однак стосовно деяких злочинів (це, зокрема, ст. 443 КК) вік, з якої особу може бути притягнуто до кримінальної відповідальності, знижено.

Із суб'єктивної сторони розглядувані злочини, як правило, вчиняються з прямим умислом. Слід мати на увазі, що вчинення особою таких злочинних дій на виконання наказу (уряду чи начальника) не звільняє її від кримінальної відповідальності.

2. Пропаганда війни (ст. 436 КК).

Основним безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини у сфері охорони миру та мирного співіснування держав, їх взаємовигідної співпраці, що ґрунтується на принципах міжнародного права, зокрема, незастосування сили, недоторканності кордонів, територіальної цілісності, невтручання у внутрішні справи суверенних держав.

Суспільна небезпека пропаганди війни полягає в сприянні створенню міжнародної напруженості та у підвищенні загрози реального початку збройного конфлікту.

Об'єктивну сторону злочину, утворюють такі альтернативні діяння: публічні заклики до агресивної війни; публічні заклики до розв'язування воєнного конфлікту; виготовлення матеріалів із закликами до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту; розповсюдження матеріалів із закликами до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту.

Воєнний конфлікт - це форма міждержавного конфлікту, що характеризується таким зіткненням інтересів протиборчих сторін, які для досягнення своїх цілей використовують із різним ступенем обмеження воєнні засоби. Поняття "агресивна війна" виводиться зі ст. 1 додатку до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 р., відповідно до якої агресією вважається застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави.

Публічність закликів передбачає, що вони та форма їх прояву розраховані на обов'язкове сприйняття іншими особами. Такі заклики можуть бути здійснені в кількох формах: при безпосередній присутності третіх осіб (особистий виступ перед аудиторією тощо), із застосуванням технічних засобів масового інформування (наприклад, виступ по радіо чи телебаченню).

Під виготовленням матеріалів із закликами до агресивної війни чи воєнного конфлікту розуміється створення об'єктів матеріального світу, які містять заклики до вчинення зазначених вище дій.

Розповсюдження матеріалів - це дії, метою яких є доведення змісту відповідних матеріалів до відома невизначеної кількості або певного кола осіб. Воно може здійснюватися шляхом підкидання листівок до поштових скриньок, розклеювання їх на дошках для оголошень тощо.

Засобами вчинення аналізованого злочину у формі виготовлення матеріалів із закликами до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту можуть бути матеріальні носії інформації із відповідними закликами (наприклад, папір, фотоплівка, відеоплівка, грамофонна платівка, жорсткий диск, оптичний диск, які містять інформацію відповідного змісту).

Пропаганда війни належить до числа злочинів із формальним складом та вважається закінченою з моменту висловлення особою заклику відповідного змісту саме публічно чи з моменту, коли хоча б частку відповідних підготовлених матеріалів було розповсюджено. Висловлення таких думок лише кільком особам не може розглядатися як злочин, передбачений ст. 436 КК.

Суб'єктом аналізованого злочину може бути будь-яка осудна фізична особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. При цьому не обов'язково, щоб винний вважав агресивну війну чи розв'язування воєнного конфлікту необхідними.

3. Планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни (ст. 437 КК).

Основним безпосереднім об'єктом злочину виступають суспільні відносини у сфері охорони миру та мирного співіснування держав.

Суспільна небезпека злочину полягає в тому, що вчинення агресивних дій, передбачених аналізованою кримінально-правовою нормою, може привести до порушення стану мирного співіснування народів та держав, непередбачуваних людських жертв, руйнування чи знищення об'єктів господарювання, архітектурних пам'яток та інших культурних цінностей.

У випадку зі ст. 437 КК наявність двох частин не означає, що вона містить основний та кваліфікований склади. Тут у межах однієї кримінально-правової норми фактично об'єднано два склади злочину, об'єктивна сторона одного з яких виражається в підготовчих діях до агресивної війни (планування, підготовка або розв'язування агресивної війни чи воєнного конфлікту), а іншого - у веденні такої війни (ведення агресивної війни або агресивних воєнних дій). У зазначеній кримінально-правовій нормі мова йде не про будь-яку агресивну війну, а про застосування державою збройної сили першою з порушенням Статуту ООН. Визвольна війна, коли держава захищається від агресора, не утворює складу злочину, передбаченого ст. 437 КК.

Під плануванням агресивної війни чи воєнного конфлікту розуміється вчинення будь-якої дії інтелектуального характеру, яка ставить на меті досягнення цілей такої війни чи конфлікту (складання стратегії й тактики воєнних дій, організація розвідницької діяльності тощо). Однак не можна плутати діяльність спеціальних органів, які відповідають за військову безпеку держави з плануванням актів агресії.

На відміну від планування, підготовка передбачає вчинення конкретних дій, спрямованих на реалізацію планів агресії (фортифікація вихідних позицій, нарощування збройних сил тощо).

Розв'язування агресивної війни або агресивних воєнних дій становить собою початок конкретних дій з її ведення, у тому числі без оголошення війни. Воно може включати в себе здійснення тих чи інших акцій дипломатичного чи воєнного характеру, які створюють привід для початку повномасштабної агресивної війни (демарші з агресивними цілями, окремі збройні напади на прикордонні пункти іншої держави тощо).

Участь у змові - це безпосередня причетність до стійкого об'єднання осіб, яке діє з метою планування, підготовки або розв'язування агресивної війни чи воєнного конфлікту.

Ведення агресивної війни передбачає здійснення воєнних операцій проти іншої держави із застосуванням усіх видів озброєння чи обмеженої їх кількості у вигляді наступу, нападу, вторгнення на її територію з метою захоплення чи з метою реалізації інших геополітичних цілей.

Досліджуваною кримінально-правовою нормою не охоплюються дії збройних сил, що виділяються державами для миротворчих дій.

З точки зору законодавчої конструкції склади злочинів, передбачених ч. 1 та 2 ст. 437 КК, є формальними і визнаються закінченими з моменту вчинення будь-якої із вказаних у диспозиції кримінально-правової норми дій.

Суб'єкт цього злочину, хоча в диспозиції кримінально-правової норми такої вказівки не міститься, по суті є спеціальним, адже зазначені в ній дії можуть бути вчинені лише вищими посадовими особами держави чи збройних сил, до компетенції яких належать питання воєнного планування та управління'244. Що стосується учасників агресивних війн, то вони несуть відповідальність за вчинення конкретних військових злочинів та злочинів проти людства (застосування зброї масового знищення, найманство тощо).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у вигляді прямого умислу.

4. Порушення законів та звичаїв війни (ст. 438 КК).

Основним безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини у сфері дотримання законів та звичаїв війни, що, як правило, спрямовані на мінімізацію шкоди, яка спричиняється військовими діями. Задля цього в ст. 438 КК зазначено невичерпний перелік заборонених засобів ведення військових дій.

Суспільна небезпека злочину полягає в тому, що при вчиненні цього злочину порушуються не лише норми міжнародного права, а й завдаються невиправдані страждання учасникам збройних конфліктів та мирному населенню, знищується історико-культурна спадщина та інші досягнення цивілізації.

Об'єктивна сторона злочину передбачає кілька альтернативно описаних діянь, які вчиняються в період воєнних дій: жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням; вигнання цивільного населення для примусових робіт; розграбування національних цінностей на окупованій території; застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом; інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; віддання наказу про вчинення таких дій.

Заборона жорстокого поводження з військовополоненими потребує конкретизації, зокрема, окреслення кола осіб, які можуть підпадати під цю категорію. Відповідно до ст. 4 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими 1949 р., до них належить не лише особовий склад збройних сил сторони конфлікту, а й члени ополчення або добровольчих загонів, які є частиною цих збройних сил, що опинилися під владою супротивника. Під цю категорію підпадають також: члени інших ополчень та добровольчих загонів1246. Особи зі складу медичного та духовного персоналу, затримані з метою надання допомоги військовополоненим, не вважаються військовополоненими. До цивільного населення належать будь-які особи, які не беруть участі у війні чи іншому збройному конфлікті, незалежно від того, є вони громадянами держави-сторони конфлікту або інших держав чи особами без громадянства, які опинилися під владою сторони, що знаходиться у конфлікті.

Жорстоке поводження передбачає заподіяння не викликаних військовою необхідністю фізичних чи моральних страждань, у тому числі катування, нелюдські умови утримання, покарання без суду, репресії тощо.

Під вигнанням цивільного населення для примусових робіт мається на увазі примушування до виконання робіт, безпосередньо пов'язаних з веденням військових дій. Примушення ж до виконання робіт, необхідних для забезпечення харчування, житла, одягу, транспорту та здоров'я людей на окупованій території, не тягне за собою кримінальної відповідальності за ст. 438 КК.

Розграбування національних цінностей на окупованій території - це їх самовільне вилучення та вивезення за межі окупованої території з метою привласнення іншою державою чи окремими особами. Майно, що має історичну, культурну чи іншу національну цінність незалежно від форми власності, може бути предметом вищезазначених дій. Окупованою вважається територія, неправомірно зайнята державою-агресором чи державою - стороною міжнародного збройного конфлікту.

Згідно зі ст. 438 КК кримінально караним є і застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом. Відповідно, під засобами ведення війни розуміються предмети та речовини, що застосовуються збройними силами для знищення живої сили та матеріальних засобів супротивника задля пригнічення його сил і здатності до опору. Досвід міжнародно-правового регулювання збройних конфліктів дозволив сформулювати основні положення, що характеризують методи і засоби ведення війни. Це зроблено у І Додатковому протоколі 1977 р. до Женевських конвенцій 1949 р., у ст. 35: у разі будь-якого збройного конфлікту право сторін, що перебувають у конфлікті, обирати методи або засоби ведення війни не є необмеженим; забороняється застосовувати зброю, снаряди, речовини і методи ведення військових дій, які здатні заподіяти зайвих ушкоджень або зайвих страждань; забороняється застосовувати методи або засоби ведення воєнних дій, які мають на меті завдати або, як можна очікувати, завдадуть широкомасштабної, довготривалої і серйозної шкоди природному середовищу.

Законодавець закріпив караність також інших порушень законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ. Під цими діями треба розуміти всі інші порушення міжнародних правил ведення війни, зокрема такі: використання не за призначенням прапора перемир'я чи національного прапора, використання підданих ворожої держави проти їхньої країни, навіть якщо вони перебували на військовій службі в цій державі до початку воєнних дій, здійснення збройних нападів на цивільні об'єкти, насильницьке переміщення цивільного населення у межах окупованої території чи поза нею тощо.

Діяння, відповідальність за вчинення яких передбачена іншими статтями розділу XX Особливої частини КК, кваліфікуються відповідно до спеціальних кримінально-правових норм.

Віддання наказу про вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 438 КК,- це акт керування підлеглими з боку вищого за рангом керівника під час збройного конфлікту для вирішення певних завдань, суттю якого є вимога вчинити згадані дії, що може виражатися як у письмовій, так і в усній формі.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених у диспозиції кримінально-правової норми дій, незалежно від настання наслідків.

Суб'єктом віддання наказу про вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 438 КК, можуть бути посадові особи органів військового керівництва, керівники військових формувань та підрозділів, військовослужбовці чи інші особи, які за своїми повноваженнями можуть віддавати накази, що стосуються питань ведення війни. В інших формах об'єктивної сторони суб'єкт злочину загальний.

Суб'єктивна сторона злочину виражається у формі прямого умислу. Передбачення фактичної величини шкоди, як правило, не конкретизоване, однак це характерно для більшості міжнародних злочинів.

Кваліфікуючою ознакою порушення законів та звичаїв війни, передбаченою в ч. 2 ст. 438 КК, є вчинення дій, зазначених у ч. 1 цієї ж статті, поєднане із вчиненням умисного вбивства. Безпосереднім об'єктом умисного вбивства є життя особи, тому виникає питання про наявність у разі вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 438 КК, двох безпосередніх об'єктів злочину. Якщо такі дії вчинено особою у віці від 14 до 16 років, її дії слід кваліфікувати за ст. 115 КК як умисне вбивство.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: