Етапи розвитку української політичної думки. Найвизначніші імена.

Політичні ідеї мислителів Княжої Русі у ІХ-ХІУ ст., у княжу добу, фіксовані в творах визначних державних і церковних діячів, літописців. Митрополит Іларіон у "Слові про Закон і Благодать", Ярослав Мудрий у "Руській правді", монахи-літописці Нестор і Сильвестр у "Повісті минулих літ", Володимир Мономах у "Повчанні дітям" розглядали такі теми, як сутність, походження і легітимність влади, взаємовідносини світської і духовної влади, місце Русі серед держав світу.

Вони витлумачували державну владу як відносини панування і підкорення. У рамках цих відносин воля людей, що стоять на вершині суспільної піраміди, рухає нижчими верствами суспільства. Це відбувається з волі Божої та згоди людей на такий порядок у суспільстві. Основними складовими і ознаками влади мислителів тієї доби вважали справедливість — "правду" і примус — "силу". Вони виділяли такі функції влади, як забезпечення захисту, порядку, справедливості та спасіння. Ці ж прояви влади вони розглядали і як чинники легітимації влади, тобто за їх допомогою обґрунтували і справедливість вимог, які ставали носії влади до підданих, і за їх же допомогою пояснювали, чому підвладні зобов’язані коритися.

Походження державної влади літописці пояснювали насамперед в рамках теологічного витлумачення. Законність влади династії Рюрика вони пояснювали, "богообраністю" і "благословенністю". Сутність "богообраності" полягала в тому, що Бог обрав князя і його рід на воладарювання, а "благословенність" — у тому, що Бог оберігав увесь княжий рід, а через нього — всю землю Руську. Одночасно історичну легенду про покликання Рюрика вони інтерпретували у рамках укладення договору між ним і народними зборами слов'янських племен. Незважаючи на ідею «благородності» літописці бачили і цілком світські аспекти здійснення влади. Зокрема вони її розглядали як інструмент надійного захисту від нападів чужинців і ліквідації міжусобиць. Владу Рюрика — правителя знатного походження вони пояснювали й актом вияву народної волі – віча. Яскравим проявом політичної думки того часу стала розробка проблеми ідеального правителя Найбільш повно ідеал князя розкритий Київським князем Володимиром Мономахом у "Повчанні дітям". Він виділяє такі риси ідеального володаря як мудрість, справедливість, милосердя, вірність слову, повага до духовних осіб, шанування родичів, гостей, турбота про підданих, забезпечення рівноваги між прагненнями знаті і потребами простого люду.

Предметом аналізу мислителів княжої доби не могли не стати стосунки світської і церковної влади. Сформувалися дві концепції: "богоугодного" володаря і князівського єдиновладдя. Засновниками першої концепції стали другий ігумен Печерського монастиря Феодосій Печерський і відомий Нестор літописець. Вони сформулювали ідею "духовного проводу " церкви над світською владою; ідею об'єднання київських князів навколо Церкви, а не навколо великокнязівського престолу; ідею божественної природи влади, її обов'язку творити богоугодні справи.

Засновником другої концепції став перший Київський митрополит Іларіон. Він вбачав у сильній монархічній владі князя запоруку територіальної цілісності держави, переконував, що Церква мала слугувати володареві, підтримувати загально-державний централізм.

Політична думка часів Великого князівства Литовського і Руського і періоду включення України до складу Речі Посполитої.

Найяскравішими представниками того часу стали Ю. Дрогобич та С. Оріховський (Роксолан). Вони підняли українську політичну думку до рівня найкращих зразків гуманістичної традиції, Ю.Дрогобич — доктор філософії та медицини Болонського університету. До кола його інтересів належали аналіз та прогноз політичної ситуації на Ленінському півострові середини ХVІ. Він був прихильником сильної королівської влади, визнавав зверхність світської влади над церковною.

С.Оріховський (Роксолан) на початковому етапі наукової діяльності виступав проти божественного походження влади, відстоював принцип невтручання Церкви в державні справи. Держава, на його думку, подібна до живої істоти, яка має своє тіло (посполиті), душу (шляхетний стан), розум (король). Мета держави — плекання релігійної духовності забезпечення, добробуту і свободи громадян. У праці "Про природне право" С.Оріховський одним із перших у Європі розробив концепцію природного права, захищав ______ закону над волею монарха чи інших посадових осіб. На заключному етапі життя та діяльності в праці "Польські діалоги політичні" він відійшов від попередніх поглядів, відстоював зверхність папської влади над королівською. Цей принцип письменник-публіцист поклав в основу моделі владу у Польській державі, яку уявляв у вигляді трикутника. Його вершиною він бачив духовну владу, у двох інших кутах він розмістив — свячено -служителів, та — короля.

Яскравою постаттю другого напряму був автор "Апокрисису" Х.Філалет. У полемічній боротьбі з П.Скаргою він пропонував демократизувати Церкву, в дусі протестантського віровчення захищав право світських людей на участь у церковних справах, на вибори духовної влади, був прихильником релігійної терпимості. Х.Філалет виходив з тези, що відносини влади і народу базуються на суспільному договорі. Відповідно до нього король і піддані зобов’язані непорушно дотримуватися закону. Зневага до прав і свобод підданих як з боку короля, так із боку шляхетства, послаблює державу, ведедо її занепаду. Х.Філалет заперечував абсолютизм монарха.

Інший визначний український письменник-полеміст І.Вишенський висунув концепцію колективного соборного правління християнською Церквою. В її основу він поклав демократичну ідею рівності всіх людей перед Богом. В контексті соборності І.Вишенський заперечував не тільки абсолютизм духовної влади — Папи Римського, а й абсолютизм світської влади — королів і царів. І. Вишенський вважав, що будь-який володар отримує владу від Бога і не може використовувати її на свій розсуд. Разом з владою Бог зобов’язав володарів турбуватися правами і свободами своїх підданих.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: