Органи уповноважені розглядати справи, про адміністративні правопорушення.

Систему органів, що розглядають справи про адміністративні правопорушення, визначено Кодексом України про адміністративні правопорушення.

До них належать:

- адміністративні комісії при виконавчих комітетах районних, міських, районних у містах, селищних, сільських рад народних депутатів;

- виконавчі комітети селищних, сільських рад народних депутатів;

- районні (міські) суди (судді);

- органи внутрішніх справ, органи державних інспекцій та інші органи (посадові особи), уповноважені на те цим Кодексом.

Адміністративні комісії при виконавчих комітетах районних, міських, районних у містах, сільських, селищних рад народних депутатів вирішують усі справи про адміністративні правопорушення, за винятком тих, що віднесені до відання інших органів (посадових осіб). Виконавчі комітети сільських, селищних рад народних депутатів, судді районних (міських) судів, органи внутрішніх справ, органи державних інспекцій та інші уповноважені органи розглядають справи про адміністративні правопорушення, віднесені згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення до їх відання.

Адміністративні комісії утворюються відповідними радами народних депутатів у складі голови, заступника голови, відповідального секретаря, а також членів комісії. В адміністративних комісіях при виконавчих комітетах районних, міських, районних у містах рад народних депутатів є посада звільненого відповідального секретаря комісії. Порядок діяльності адміністративних комісій регулюється законодавчими актами України.

Порядок утворення інших колегіальних органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, а також порядок розгляду справ у цих органах визначається законодавчими актами України.

Посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, можуть накладати адміністративні стягнення, передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення, у межах наданих їм повноважень і лише під час виконання службових обов'язків.

Якщо майновий спір виник між фізичними особами, або між фізичною і юридичною особами, то для його вирішення потрібно звертатися до місцевого загального суду (міського, районного, районного у місті, міськрайонного суду) за правилами цивільного судочинства, що встановлені Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 р. (далі – ЦПК).

Якщо майновий спір виник між юридичними особами, а також фізичними особами - суб’єктами підприємницької діяльності, то такий спір вирішує місцевий господарський суд. Тож позовну заяву належить готувати за правилами господарського судочинства, встановленими Господарським процесуальним кодексом України від 6 листопада 1991 р. (далі - ГПК). Однак спочатку слід визначити, до якого саме місцевого господарського суду звертатися з позовом.

Позови про відновлення майнових прав інтелектуальної власнос- ті подаються виключно за місцем вчинення порушення (ч. 3 ст. 16 ГПК)

Справи у спорах про порушення майнових прав інтелектуальної власності розглядаються господарським судом за місцем вчиненняпорушення (частина четверта статті 16ГПК). Якщо відповідне порушення здійснено поза межами України, юрисдикція господарських судів України не поширюється на відносини сторін, пов'язані з таким порушенням (навіть якщо відповідач є резидентом або має представництво в Україні).

Місце вчинення порушення визначається з урахуванням конкретних обставин, зазначених у позовній заяві. Якщо господарським судом буде з'ясовано (в тому числі під час розгляду вже порушеної провадженням справи), що остання не підсудна даному суду, він надсилає її матеріали за встановленою підсудністю в порядку частини першої статті 17 ГПК.

У разі коли порушення вчинено на території двох чи більше адміністративно-територіальних одиниць, зокрема, областей, що входять до складу України (частина друга статті 133 Конституції України), то розгляд справи здійснюється тим господарським судом, до якого звернувся позивач.

Якщо відповідачем або одним з відповідачів у справі виступає Державна служба інтелектуальної власності України, то справа в будь-якому разі відповідно до частини п'ятої статті 16 ГПК підлягає розгляду господарським судом міста Києва, оскільки названа Державна служба є центральним органом виконавчої влади.

Відповідно до статті 77 Закону України "Про міжнародне приватне право" виключно господарським судам України підсудні справи з іноземним елементом, якщо спір пов'язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні.

Загальні положення про зобов’язання. Виникнення зобов’язання. Виконання зобов’язань. Забезпечення виконання зобов’язань. Уступка вимоги і перевід боргу. Відповідальність за порушення зобов’язань. Припинення зобов’язань.

Окремим видом цивільних правовідносин є зобов'язальні правовідносини. Вони виникають, наприклад, на підставі укладення договору, вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення, завдання шкоди тощо.

Зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Підставами виникнення зобов'язань, зокрема, є: 1) договори та інші правочини;

2)створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Залежно від підстав виникнення розрізняють два види зобов'язань:

1) договірні, тобто ті, які виникають на підставі укладеного суб'єктами цивільних правовідносин договору (наприклад, договору купівлі-продажу, дарування, страхування);

2) недоговірні. Такими є зобов'язання, підставою виникнення яких є не договір, а інший юридичний факт, визначений у законі (завдання шкоди, набуття, збереження майна без достатньої правової підстави тощо).

Сторін у зобов'язанні завжди дві:

1) боржник - особа, яка зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від вчинення певної дії;

2) кредитор - особа, яка має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, тобто вчинення певної дії або утримання від її вчинення.

На стороні боржника або кредитора можуть виступати одна особа або кілька осіб.

Часто виникають ситуації, коли кожна зі сторін у зобов'язанні має водночас і права, і обов'язки. У такому разі сторона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь іншої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від цієї іншої сторони. Наприклад, за договором купівлі-продажу на продавця покладається обов'язок передати товар у власність покупцеві (тобто продавець є боржником, а покупець - кредитором), а в покупця виникає обов'язок прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (отже, продавець стає одночасно кредитором, а покупець - боржником).

Виконання зобов'язання є вчинення боржником певної дії або його утримання від вчинення конкретної дії, що випливає із цього зобов'язання.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Для того, щоб зобов'язання було виконане належним чином і у встановлений строк (термін), існують спеціальні заходи цивільно-правового впливу на боржника, що стимулюють останнього до виконання покладених на нього обов'язків, а отже забезпечують виконання зобов'язання.

Хоча виконання зобов'язання забезпечується тільки в разі, якщо це встановлено договором або законом.

На сьогоднішній день у ЦК України передбачено такі види забезпечення виконання зобов'язань:

1) неустойка. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання.

Якщо неустойка обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, вона називається штрафом, а якщо у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання - пенею.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності в кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання;

2) порука. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Крім того, поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником;

3)гарантія. За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.

Гарант також відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником;

4) застава. У силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). У законі передбачено два види застави:

- іпотека - застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи;

- заклад - застава рухомого майна, що передається у володіння застав о держателя або за його наказом - у володіння третій особі;

5) притримання. Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі

або відшкодування кредиторові пов'язаних із нею витрат та інших збитків має право притримати її в себе до виконання боржником зобов'язання;

6) завдаток. Завдатком е грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних із нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

При цьому якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, то завдаток залишається у кредитора, а якщо з вини кредитора - він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.

Договором або законом можуть бути встановлені й інші види забезпечення виконання зобов'язань.

Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Законом установлено такі підстави припинення зобов'язань:

1) виконання, звичайно, якщо воно проведене належним чином;

2) передання відступного. Зобов'язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами;

В) зарахування. Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги;

4) домовленість сторін. Сторони можуть домовишся як про те, що зобов'язання припиняється без певних наслідків для них, такі про те, що первісне зобов'язання припиняється, оскільки його замінено на нове зобов'язання між тими ж самими сторонами;

б) прощення боргу. Зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора;

6) поєднання боржника і кредитора в одній особі (наприклад, кредитор став спадкоємцем свого боржника і до нього перейшли всі права та обов'язки спадкодавця, зокрема й обов'язки за зобов'язанням між цим кредитором і боржником);

7) неможливість його виконання. Але така неможливість обов'язково має бути пов'язана з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає;

8) смерть фізичної особи. Зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним із його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою. Також зобов'язання припиняється смертю кредитора у випадку, коли воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора;

9) ліквідація юридичної особи. Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Якщо боржник не виконав зобов'язання або виконав його з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежно виконав), це є порушенням зобов'язання.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Слід зауважити, що на вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Моральна шкода полягає;

- у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

- в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою стосовно неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

- в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна;

- в приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Якщо інше не встановлено договором або законом, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності). Вона є невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При ньому відсутність своєї вини доводить саме особа, яка порушила зобов'язання.

За певних обставин особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за таке порушення. Так, це відбувається у разі, якщо вона доведе, що відповідне порушення сталося внаслідок:

1) випадку —певної обставини, яку хоча і можна відвернути, але неможна передбачити (наприклад, особа підсковзнулася і розірвала плащ іншій особі).

Проте не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів;

2) непереборної сили - надзвичайної за певних обставин події, настання якої неможливо передбачити, а також яку неможливо відвернути (землетрус, цунамі, страйк тощо).

За загальним правилом боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов'язання, не звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом. Однак при відмові кредитора від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення втратило для нього інтерес, відмові його від договору або передання відступного боржник звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: