Психологічне консультування дітей - жертв насильства

Політанська Марина 1169.1

У процесі консультування таких дітей - жертв насильства надзвичайно важливо для психолога встановити контакт з дитиною, причому акцент слід зробити на постійній демонстрації турботи про дитину.
Завдання, які стоять перед психологом:
- Сприяти у зменшенні у дитини почуттів сорому, провини, безсилля;
- Допомогти в зміцненні почуття власної значимості;
- Сформувати нові поведінкові патерни;
- Сприяти диференційованому взаємодії з оточуючими людьми;
- Сприяти розвитку самовизначення дитини, сприйняття власного «Я» в тому числі і фізичного образу «Я».
Фахівці в області роботи з дітьми, які зазнали сексуального або фізичного насильства, вважають, що кризовий втручання і короткострокове психологічне консультування ефективні в разі одиничного інциденту, при тривалому насильстві необхідна тривала робота не тільки з дитиною, але й з усією родиною.
Найбільш ефективними в роботі з такими дітьми вважаються: візуалізація, когнітивно-поведінкова терапія, гештальт-терапія,психодрама, арттерапія, музикотерапія, танцювальна терапія.
Найбільш підходящим варіантом роботи з дітьми, пережили насильство, є модель консультування, в якій поєднуються три основних психотерапевтичних напрямки: робота з думками, робота з емоціями, робота з поведінкою.
Вибір конкретного методу в практичній роботі залежить від:
- Віку дитини;
- Стадії консультування, то є над чим у даний момент іде робота (над думками, емоціями чи поведінкою);
- Рівня когнітивного розвитку дитини.
Консультування краще проводити в ігровій або неформально обставленій кімнаті, ніж в кабінеті або класі. Це сприяє зняттю напруги, посилює відчуття безпеки і контролю над ситуацією. Вважається, що процес консультування йде успішніше, якщо діти можуть контролювати дистанцію між собою і дорослим, оскільки дорослі бувають занадто агресивними, ініціюючи розмову з дитиною.
Консультант повинен служити прикладом обов'язковості для дитини, не запізнюватися і, по можливості, не переносити часзустрічей, оскільки це може бути інтерпретовано як відсутність інтересу або народжує занепокоєння, роздратування.
Консультант повинен бути готовий віддати дитині всю свою увагу, звільнившись від сторонніх думок і турбот. Цілкомприродно, що вона - жертва насильства відчуває особливий страх при зустрічі з незнайомим дорослим, при відвідуванні нового місця. Іноді він навіть не знає, куди і навіщо ведуть його батьки чи вчителі. Це може вилитися в початкове недовіру до психолога і формування негативних очікувань.
Зазвичай мотивація зустрітися з психологом у дитини відсутній. Навіть отримавши травму, дитина прагне відчувати позитивні думки і почуття і уникає негативних, тому візит до фахівця навряд чи стане для нього приємним. Виняток становлять ті випадки, коли діти вже знайомі зі шкільним психологом, з яким вже сформовані довірчі відносини.
Діти, що пережили сексуальне насильство, є зазвичай набагато більш важкими клієнтами, ніж діти, що пережили фізичне або емоційне насильство. Тим не менше, всі вони навчилися не довіряти оточуючим, оскільки випробували сильний біль від тих, кого вони любили. Его означає, що первинне встановлення контакту фахівця з дитиною та подальше формування довірчих відносин буде нескоро і непростим.
Вибір підходу до психологічного консультування жертв насильства залежить від того, які у дітей існують проблеми у когнітивному, афективному та поведінковому плані. У жертв насильства найчастіше спостерігаються відхилення у всіх вищезгаданих сферах, зокрема:
- Когнітивний рівень: низька самооцінка; ірраціональні, руйнівні думки або проблеми з прийняттям рішення або проблеми з пошуком виходу зі складних ситуацій;
- Афективний рівень: гнів, злість; тривожність, відчуття провини; страх відкидання; фобії; депресія;
- Поведінковий рівень: бійки; сльози; низька навчальна успішність; нічні кошмари; ізоляція від оточуючих; конфлікти з оточуючими.
Діти обирають такі форми опору: відмовляються говорити; заперечують, що проблема насильства існує; відмовляються говорити на хвору тему; говорять про щось несуттєве; уникають контакту очей; спізнюються або пропускають зустрічі; невербально закриваються і розмовляють вороже; не йдуть на контакт з психологом (наприклад, ховаються за меблі) і т. п.
Фахівцю буде потрібно чимало терпіння і стійкості до фрустрації при роботі з такими дітьми, особливо якщо дитина розглядає психолога як частина системи (як частина світу дорослих чи школи), яка заподіює біль. Основне завдання фахівця - стати заодно з дитиною, щоб допомогти йому.
При консультуванні дітей, які зазнали насильства, існують такі загальні рекомендації.
1. Визначення проблеми за допомогою активного слухання. Для встановлення контакту з дитиною важливо, як психолог слухає. Потрібно пам'ятати про вільну, розслабленій позі тіла: це допомагає дитині почати говорити. Коли стає очевидно, що дитина готова обговорювати проблему, важливо почути три моменти:
- В чому полягає проблема, яка не дозволена;
- Що відчуває дитина у відношенні цієї проблеми;
- Чого дитина чекає від фахівця.
2. Уточнення очікувань дитини. Психологу необхідно пояснити дитині, яким очікуванням клієнта він може відповідати. Наприклад, психолог не може сам покарати гвалтівника. Тим не менше, потрібно проінформувати дитини та її батьків або опікунів про те, що в змозі зробити психолог, і дати їм можливість самим вирішити, чи готові вони продовжувати роботу з даним фахівцем. Якщо сім'я відмовляється від допомоги, психолог може запропонувати їм обговорити інші варіанти отримання бажаної дитиною допомоги.
3. Уточнення кроків, які вже були зроблені для вирішення проблеми. Необхідно пам'ятати про те, що більше інформації можна отримати, задаючи питання відкритого типу, а не закритого. Рекомендується разом з дитиною на папері записати перелік тих вчинків, які той робив, щоб вирішити свою проблему. Подібний прийом важливий в тому випадку, коли фахівець хоче допомогти дитині відмовитися від вчинків, які виявилися безрезультатними або, гірше того, руйнівними.
4. Пошук нових шляхів вирішення проблеми. Наступним кроком може стати сесія, на якій психолог, використовуючи метод мозкового штурму, пропонує дитині придумати якомога більше нових шляхів вирішення проблеми, у даному випадку важлива не якість, а кількість придуманих способів.
5. Укладення домовленості з дитиною про втілення однієї з ідей вирішення проблеми в дію. Домовитися з дитиною спробувати будь-які нові кроки буває важко, хоча якщо це вдається, то нерідко перші ж спроби дитини зробити нові дії приносять успіх. Важливо, щоб поставлені цілі були реалістичні, і особливо важливо, щоб дитина знала: результати він обов'язково буде обговорювати з психологом. Якщо щось не виходить, фахівець допомагає дитині шукати інші шляхи виходу з ситуації до тих пір, поки ситуація не вирішиться.
6. Завершення сесії полягає в тому, що фахівець просить дитину підсумувати, що відбувалося під час їхньої зустрічі, до яких важливим ідеям вони прийшли, які плани на майбутнє склали. Зазвичай узагальнення займає 2-4 хвилини. Рекомендується просити дитину на початку кожної наступної сесії згадати, що відбувалося на попередній. Це дозволяє навчити дитину приділяти увагу процесу консультування, а психолога перевірити власну ефективність.
У процесі консультування фахівця важливо з'ясувати не стільки те, що саме сказав дитина, а що він при цьому відчував. Всяісторія події може стати цілком ясною, якщо замість здавна питань застосовувати техніку активного слухання і давати дитині зворотний зв'язок у вигляді можливих тверджень (гіпотез) про те, які важливі думки і проблеми його займають.
Іноді в бажанні допомогти дитині психологи задають надто прямі, директивні питання, що викликає у клієнта бажаннязакритися і піти від контакту. Безумовно, в психотерапії є моменти, коли необхідно задавати директивні питання з метою уточнення або роз'яснення. У такому випадку питання відкритого типу більш доречні. Вони дають можливість дитині обраний, то, що для нього значимо, і не обмежують свободи вираження своєї думки.
Наприклад, відкрите запитання: «Розкажи мені про свою родину» має на увазі потенційні відповіді на такі питання, як «Чи живеш ти з обома батьками?»; «Кого ти включаєш в свою сім'ю?»; Як ти ставишся до членів своєї сім'ї?»
Необхідно обережно ставитися до питання «Чому?», Так як він часто асоціюється із звинуваченням «Чому ж ти це зробив?» Дитина може інтерпретувати подібне питання наступним чином: «Чому ж ти зробив таку дурість (або помилку)?» У такому випадку дитина починає захищатися, як ніби від нього вимагають дати логічне пояснення своєму вчинку, хоча насправді відповідь лежить на рівні підсвідомості, а завдання психолога - допомогти дитині усвідомити свої мотиви. Зазвичай відповідь на подібні питання дозволяє зрозуміти тільки одне: як дитина використовує захисний механізм у вигляді раціоналізації, намагаючись свідомо пояснити причини своїх дій.
Питання повинні бути адекватні рівню розвитку дитини, і пропонують наступні рекомендації для постановки питань дошкільнятам:
- Використовувати пропозиції з кількістю слів, що не перевищує 5;
- Використовувати частіше імена, ніж займенники;
- Використовувати термінологію дитини;
- Не говорити: «Ти зрозумів, про що й питаю?», А попросити дитину повторити слова психолога;
- Не повторювати ті питання, які дитина не розуміє, а замість цього перефразувати питання;
- Не ставити кілька питань одночасно;
- Після отриманої відповіді краще узагальнити, що сказав дитина, а не ставити наступне питання, щоб спонукати дитину продовжити обговорення, розширити свою відповідь.
Узагальнюючи, можна сказати, що перш, ніж задавати питання, фахівцеві слід визначити, наскільки ці питання є доречними:
- Наскільки поставлене питання дозволяє зрозуміти дитину та його проблему;
- Наскільки поставлене питання сприяє розкриттю і самовираження клієнта.
Незважаючи на те, що більшість професіоналів повідомляють про валідності дитячих спогадів про насильство, тим не менше, завжди потрібно враховувати схильність дітей до перебільшення з метою викликати до себе симпатію і привернути увагу. Слід враховувати, що батьки можуть використовувати звинувачення в насильстві в шлюборозлучних процесах і при винесенні судових рішень про опіку над дитиною.
Існує два джерела помилкової пам'яті: засоби масової інформації та нав'язування психологом своїх гіпотез. Дитина отримує інформацію про насильство над дітьми з екрану телевізора або з розмов дорослих. Батьки можуть постійно попереджати дитини про небезпеку зустрічі із гвалтівником.
Психолог, зі свого боку, може ненавмисно зробити свій внесок у формування помилкової пам'яті, задаючи питання, які як би підштовхують клієнта до ствердної відповіді, або інтерпретуючи фантазії дитини в заданому напрямку. На жаль, фахівці не мають прямого інструментарію, який би визначав правдивість маленьких клієнтів. Тим не менш, існує ряд рекомендацій, які можуть допомогти:
- Не потрібно поспішати з висновками і спиратися тільки на один якийсь метод при визначенні, чи мало місце насильство;
- Не варто задавати навідні запитання;
- Не слід сподіватися лише на власну пам'ять, особливо якщо обговорюється болюча проблема, але фіксувати те, що відбувається за допомогою записів або аудіо-і відеотехнологій;

- У разі неясною ситуації консультуватися з фахівцями;
- Корисно використовувати метод вільних асоціацій;
- Сумніваючись, чи говорить дитина правду, можна попросити: «Розкажи мені про це докладніше».
Очевидно, що психотерапевтичний процес необхідно закінчувати, коли мета, поставлена ​​спільно психологом і клієнтом, досягнута. На останній сесії обов'язково обговорюється наступне:
- Що відбувалося з дитиною в процесі консультування;
- Яка мета була поставлена, досягнута вона;
- Які зміни відчуває дитина, що реально в його житті змінилося (відношення до себе і відносини з оточуючими);
- Як дитина буде вирішувати ситуацію в наступний раз, якщо вона виникне;
- Які у дитини плани на найближче майбутнє, чим він збирається займатися, чого хоче досягти.
Дитині необхідно дати зрозуміти, що турбота про нього психолога не закінчується разом із закінченням консультування, тому фахівець обговорює час і можливість подальших зустрічей з клієнтом, щоб дізнатися про його життя.
Можна попросити дитину зателефонувати або написати або домовитися про коротке візит - зазвичай подібне відстеження результатів консультування відбувається через 1 місяць чи пізніше, але не пізніше ніж через півроку. Крім цього, психолог при прощанні завжди говорить про те, що, якщо будуть виникати якісь проблеми, двері завжди відкриті: дитина та її батьки завжди можуть звернутися за допомогою.
Групові дискусії та вправи допомагають дітям вирішити для себе, кому в цьому світі вони можуть довіряти, а з ким слід бути обережними. Хоча слід з великою передбачливістю використовувати групове психологічне консультування для дітей, які пережили сексуальне насильство, оскільки їхні рани можуть бути надто свіжими, щоб висловлювати свої почуття на групі.
Завданням терапії є не тільки допомога дитині в подоланні психологічної травми, нанесеної сексуальним зловживанням, по і формування у нього життєвих навичок, відповідних віку.
Процес групової терапії орієнтований на соціалізацію дитини. Він сприяє формуванню здорових взаємовідносин дітей один з одним і вчить їх поважати як свої права, так і права інших.
Одна з головних цілей групової терапії - допомогти дитині розвивати самоконтроль і вміння вести себе відповідно до норм, прийнятих у суспільстві. Крім цього, участь у групових заняттях підвищує самооцінку. Саме в ході групової роботи психотерапевтів найлегше показати дитині, що став жертвою сексуального зловживання, що не тільки він випробовує подібністрахи й сумніви. У дітей з'являється можливість у спокійній і доброзичливій обстановці розібратися у власних суперечливих почуттях.
Таким чином, саме групова терапія є оптимальною формою роботи з дітьми, пережили сексуальні зловживання, оскільки в процесі такої роботи у них знижується почуття ізольованості, розвиваються навички спілкування, з'являється можливість проаналізувати внутрішні конфлікти і переживання.
Пріоритетні завдання групової терапії можуть бути сформульовані наступним чином:
- Зміна агресивних форм поведінки по відношенню до навколишнього світу, до інших людей, до самого себе;
- Опрацювання травмуючих ситуацій, зміна змісту переживань;
- Можливість нової інтерпретації пережитого;
- Усвідомлення і розвиток емоційної сфери;
- Занурення дитини в атмосферу поваги, довіри, прийняття;
- Розвиток базових соціально-психологічних навичок;
- Відновлення позитивного ставлення до навколишньої дійсності;
- Розширення уявлень про світ;
- Розвиток позитивної перспективи майбутнього;
- Створення системи підтримки в даний час і на майбутнє;
- Повернення дитини до нормального життя.
Дітям - жертвам сексуального зловживання дуже важко з власної ініціативи обговорювати те, що сталося з ними. Тому групова терапія з жертвами насильства, зокрема, сексуального, особливо ефективна при наявності директивної і структурованої програми.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: