Світоглядно - естетичні позиції автора

У цьому творі автор порушує питання про згубний вплив одноосібної влади і особливо - боротьби за владу, яка перетворює хороброго Макбета, доблесного і прославленого героя, в ненависного всім лиходія.

Ще сильніше звучить у цій трагедії У. Шекспіра його постійна тема – тема справедливої відплати. Справедлива відплата обрушується на злочинців, - обов'язковий закон шекспірівської драми,своєрідний вияв його оптимізму. Його найкращі герої гинуть часто, але лиходії і злочинці гинуть завжди. У «Макбеті» цей закон проявляється особливо яскраво. У. Шекспір акцентує увагу на переломних і кризових станах свідомості, на причини духовної кризи,причини зовнішніх і внутрішніх, суб'єктивних і об'єктивних».І саме такий внутрішній конфлікт людини і становить основну тему трагедії «Макбет».

У трагедії "Макбет" У. Шекспір дає найбільш повну характеристику індивідуаліста як особистості, свідомо і незмінно ставить те, що висловлює її власні інтереси, вище інтересів навколишніх людей.

У. Шекспіра всякого роду фантастична чортівня стає прийомом,дозволяє зримо уявити внутрішній світ людини, його психологічною метафорою. З одного боку перед нами постають казкові персонажі, але вони ж уособлюють погані пристрасті і егоїстичні прагнення людини.

Важливе місце в п'єсі, і в розкритті її своєрідності займає поняття природи.

Природою був весь матеріальний світ, включаючи людину. Але природа зливалася і з усім світовим порядком

Основний зміст «Макбета», як і інших великих Шекспірових трагедій початку XVII ст., пов'язаний з кризою ідеології ренесансного гуманізму. Тут з могутньою художньою силою виражено ще один з істотних аспектів названого явища - кризу ренесансного індивідуалізму, який був одним з наріжних каменів ідеології Відродження. Звільняючись від пут феодально-корпоративної системи середньовіччя, людина Відродження усвідомлювала себе як самодостатню духовну й моральну силу, котра стверджує себе, свою «богорівність» у великих діяннях.

В трагедії великий драматург «дає найповнішу характеристику індивідуаліста», але не індивідуаліста взагалі, а певний його історичний тип, що перебуває в стані кризи.

Макбет веде походження від ренесансних індивідуалістів, які вбачали найвищу мету і ледве не сакральний сенс свого життя в ствердженні й звеличенні своєї особистості, в повному виявленні закладених у ній можливостей. Самому собі - і небезпідставно -Макбет здається завершеним утіленням воїнської доблесті, і у нього з'являється бажання увінчати себе королівською короною,- не тільки тому, що він належить до королівського роду, а й за «природним правом» найдоблеснішого серед доблесних, пайдостойнішого серед достойних, яке визнавалося гуманістичною ідеологією Відродження. Честолюбство є домінуючою рисою в Макбетовому характері. Макбетова душа стає ареною тяжкої боротьби, в якій стикаються людяність з честолюбством, а в широкому плані - дві протилежні моралі, дві точки зору на людину та її сутність.

Другу з них, в якій індивідуалізм переходить у войовничий антигуманізм, що межує зі «звірячою мораллю», виражає леді Макбет. За її логікою, бути людиною - це значить бути готовим на найжахливіший учинок заради досягнення честолюбної мети. Шлях, яким віднині йде Макбет,- це шлях кривавого тирана, котрому не залишається нічого, як убивати й убивати, аж поки стає ясно, що вбивати треба всіх. Шекспір тут не тільки виявляє цю страхітливу логіку політичної боротьби, викликаної узурпацією влади (з цим ми вже зустрічалися в його історичних хроніках), а передусім глибоко розкриває морально-психологічні аспекти трагедії свого героя. Боротьба добра і зла, магістральна тема трагедій Шекспіра початку XVII ст., в «Макбеті» знаходить своєрідне вирішення.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: