Особливості будови та стилістичні можливості внутр.діалогу

Діалог (dialogos – «мовлення вдвох) – розмова яка відбув між двома особами. Співрозмовники одночасно висловлюються, сприймають чуже мовл і реагують на нього. Тому тут викор неускладнені синтаксичн одиниці, неповн речення, пропущ компоненти, які можна зрозуміти з контексту. Д. пов'яз з усним розмовним мовленням людей у повсякдень житті.. Складниками є міміка, жести, інтонаційні відтінки.

Притаманне прагнення до стиснення – витиснення зайвої інфи. Лексика залежить від індивід й особливостей кожного мовця. Осн. функц – спілкування.

У художн творі Д крім цього викон функт. Художн-естет. Тому автор приділ увагу., шліфує, викор Д для змалювання образ, хар-рів героїв. У драматичн творах Д – засіб самохар-ки персонажів (Мавка)

73) Етимологія та її викор. в стил.плані

Етимологія (гр. etymon – «істина, першооснова», logos – слово) – розділ мовознавства, що вивч. походження слів. Внутрішня форма слова – це його семантична структура, морфологічні властивості, що символіз. зв'язок даного звучання з дан. значенням. Походження слова встановл. таким чином: зіставл. зі спорідненими сл. своєї чи інш. мов. Приклад: віконниця, підвіконня від вікно. Вікно – від око, т.як існ. спільна ознака (внутрішня форма) око - орган жив. істот, через який бачить навколишн. світ, вікно – отвір, в будівлі,через який потрапляє світло і видно навкол. світ. Слово походить з праслов’янських мов, та з часом зазнало фонетичних змін.

Стилістичні можливості Е. поляг. у можливості створення різних зображально-виразових ефектів. Для цього наголош., підкресл. Е. слова. Існ. 2 прийоми: І. Коли потреби тексту змуш. Автора заглянути глибше у значення слова, звільнити від пізніших нашарувань (часто у публіцистиці); ІІ. Викор. Е. слова для створення образу. Проникнення в суть слова – прояв глибокого інтересу автора до матеріалу. Часто походж. сл. встановл. його зіставл. з іншими, близьк. за знач. сл..

Також Е. викор. як: засіб приверн. увагу читача, слухача до певн. слова, виділите одне з його значень із емоц-експресивною, чи композиц. метою. (Приклад – імен: Олена – гр. – «світло», Андрій – «мужній», Олексій – «захисник»); нагадати читачеві незвичне чи не зрозум. сл. У художн. творах пошуки внутріш. форми сл.. часто є засобом змал. внутрішн. стану героя, його думок та асоціац.

Справжня Е. виступ. лише в наук. мові. Тут вона – не стилістичн. Засіб, а один із об’єктів дослідження. У наук-популярних, наук-публіц-них творах автори часто викор. Окремі елементи Е-гізування.(Пр.: Поясн. походж.назви місяця «Листопад – 11-й місяць року, відображ. явище природи - падіння листви»). У нехудожн. текстах Е. викор., якщо сама тема потреб особл. аналізу певн. поняття.; якщо з метою популяриз. треба нагадати про походж сл. чи словоспол, роз’ясн. причину виникн., дати йому чітку хар-ку.

Етимологічно прозорих (мотивованих) найменувань у мовах зберіг небагато. Це поясн-ся деетимологізацією – втрата семантичних зв’язків похідного слова з тим, від якого воно утворене. (Пр. личинка – тварини на перш. стадії розвитку походить від – личина «маска» (архаїчне сл.))

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: