Українська геополітична думка післявоєнного періоду.

У повоєнний період українська геополітична думка вступила у фазу свого занепаду. Лише поодинокі спроби українського історика в еміграції Івана Лисяка Рудницького (1919-1984) залишали шанси для її розвитку. У своїх історичних есе “Україна між Сходом та Заходом”, “Формування українського народу й нації” він звертався до геополітичної проблематики.

На думку І.Лисяка-Рудницького “Україна, - розташована між світом грецько-візантійської й західної культур і законний член їх обох, намагалася на протязі поєднати ці дві традиції в живу синтезу” [28; с.9].

Він вважав, що східні та західні впливи завжди були невід’ємним елементом української історії і, органічно доповнюючи один одного, визначали її розвиток. Тому українці повинні усвідомити себе як цілком оригінальну та самодостатню силу, здатну освоїти всі закони цивілізованого розвитку. А ці закони, як показує світова історія найкраще виробилися у Європі [27; с.103]. Таким чином Україні слід головну увагу спрямувати у Європу. Обґрунтовуючи цю тезу він доводить що Україна становить складову частину спільноти європейських народів. Місце України серед країн Європи. У своєму історичному розвитку, - продовжує обґрунтування думки І.Лисяк Рудницький, - мала тісні зв’язки з країнами Європи, а особливо з країнами, “що положені на схід від німецької етнічної території” [28; с.2]. Німцям судилося репрезентувати в очах українців Західну Європу, адже із Францією, Великобританією, Італією зв’язки не були настільки міцними й постійними, як із Німеччиною. Однак не потрібно забувати і країни Півночі – Литву та Швецію, з якими Україна історично мала тісні зв’язки у різні періоди історії. Але не тільки західні впливи, як вище зазначалося, мали вплив на формування української культури, способу життя, мислення, а й східні, зокрема особливий вплив мала візантійська культура. Зовнішній вплив на український народ мала також “Євразійська кочова стихія”, проте вона на стала складовою українського “національного типу”.

Важливою геополітичною опорою українського народу І.Лисяк-Рудницький називає Чорне море. Він говорить, що “постійність геополітичної ситуації теж є наваженим елементом тяглости. І таким для України виступає Чорне море, яке постійно притягало до себе українську хліборобську цивілізацію. Намагання опанувати береги Чорного моря можна зустріти “в Київській Русі, в Галицько-Володимирській державі, Великому Князівстві Литовському, Гетьманщині та новітній УНР. Це пов’язує між собою окремі епохи формування української нації” [28; с.23].

Отже, для України, як держави з особливим геополітичним становищем та країни, де переплітаються культури Заходу і Сходу, необхідно врахувати такі умови та відповідно до них, розвивати свої зовнішньополітичні, економічні і культурні відносини. Пріоритетними та найбільш близькими українському народові є європейські країни та Причорномор’я. З Росією українців хоча й поєднує спільна історія, однак у культурному розвитку український народ завжди стоять у одному ряді із європейськими народами і належить до європейських, або “західних”.

На території СРСР геополітика, як наука і теорія була забороненою. З проголошенням незалежності 24 серпня 1991р. Україна взяла курс на побудову демократичної соціально-правової держави. За таких умов виникла можливість для розвитку геополітики в Україні.

Теоретичними проблемами геополітики в Україні займається ряд вчених, зокрема О.Дергачов, Ф.Рудич, С.Василенко, М.Дністрянський, І.Зінько тощо. Особливе місце у сфері геополітичних досліджень займає Національний Інститут Стратегічних Досліджень (НІСД), що займається розробкою стратегії у галузі геополітики та геоекономіки. Інститут також публікує праці стосовно даної проблематики, зокрема було видано такі наукові монографії з проблем геополітики: Валевський О., Гончар М. “Структура геополітичних інтересів України”; Кулініч М. “Україна в новому геополітичному просторі”; Кремінець В., Безлюда Д., Бондаренко В. та ін. “Соціально-політична ситуація в Україні: поступ п’яти років”. За роки незалежності в Україні було проведено ряд міжнародних наукових семінарів на яких висвітлювалися також проблеми геополітичного характеру.

Для сучасної української геополітики актуальним завданням є політологічне обґрунтування зовнішньополітичної стратегії. Складність ситуації для України полягає не лише в тому, що до проголошення незалежності Україна не була суб’єктом геополітичного простору, а й тим, що самі геополітичні реалії внаслідок розпаду СРСР, втратою світом біполярності, істотно змінилася. Специфіка геополітичного становища України заключається у її приналежності одночасно до двох регіонів – Європи і Євразії. Присутність у цих регіонах України традиційно не збалансована, “і сьогодні, намагаючись дистанціюватися від реінтеграційних процесів в СНД, і значно поступаючись за темпами суспільних перетворень західним сусідом, Україна виявляється не в змозі реалізувати європейську альтернативу і як учасник міждержавних відносин займає в обидвох регіонах периферійне становище” [37; с.129]. Українському суспільству необхідно докласти максимум зусиль для розширення співробітництва з Європою, оскільки воно сприятиме оздоровленню економіки, а значить, і всього суспільного життя. На думку авторів монографії “Україна: шлях до себе”, “Європа, у перспективі, складатиметься із могутнього ядра, тісно пов’язаного із США, та периферії, що тяжітиме до цього ядра” [31; с.350]. Україні, для свого претендування на вхід у ЄС та НАТО, необхідно здійснити чималий шлях у економічному та політичному розвитку. А “історична приналежність до європейської цивілізації, - на думку О.Дергачова, - сьогодні потребує підтвердження через подолання крайнощів етатизму та домінування колективістської ідеології, піднесення рівня самодіяльності громадян” [38;с.449]. Для цього потрібні цілеспрямовані зусилля у проведенні форсованих суспільних перетворень.

Специфічні небезпеки пов’язані з незалежністю України до пострадянського регіону, який являє собою особливу зону в системі міжнародних відносин, якій властива геополітична рухливість, незавершеність, непевність державного облаштування.

З точки зору геостратегічних інтересів України не існує принципових перешкод для того, щоб визнати Росію своїм геостратегічним союзником. Потрібно враховувати також той чинник, що характер російсько-українських відносин впливає на розвиток внутрішньополітичної ситуації в Україні. Тому “найбільш оптимальним варіантом україно-російських відносин видається так звана модель “кооперативної незалежності” – міждержавних відносин держав, що кооперуються, співробітничають на двосторонній основі [30;с.30].

Вагомим для української геополітики є Південно-Східний напрям зовнішньої політики. Своєрідним кроком у цьому напрямку для України було створення ГУУАМу.

На думку Зінька І., в Центрально-Східній Європі потрібно створити певну економічну структуру, самодостатній макрорегіон, який здатний проводити власну політику мирного співіснування і співробітництва [27;с.104].

У сучасній ситуації для України є необхідним визначення державного зовнішньополітичного курсу, який би відповідав інтересам народу та держави, а також не створював поля для можливого конфліктного загострення.

Геополітичні вчення післявоєнного періоду розвивалися на українській еміграції, а після здобуття Україною незалежності – в умовах державотворення. Перші кроки української геополітики у власній державі показали необхідність глибокого вникнення у суть геополітичної проблематики та розробку геостратегічного курсу незалежної держави, яка на сьогодні балансує між двома світовими силами – Заходом та Росією. Геополітична ситуація України в таких умовах потребує виваженого й обміркованого рішення щодо своєї зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності. При виборі такого курсу необхідно мотивуватися інтересами народу і держави та враховувати всі геополітичні чинники для України, які матимуть вплив після прийняття рішення.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: