У довіднику розглядаються складні випадки українського літературного слововживання. Подано стислі поради, які саме слова чи словосполучення найдоцільніше вживати для передачі потрібного змісту, зроблено певні застереження щодо неправильного або небажаного, невдалого використання слів у тих або інших значеннях.

У додатку вміщено список власних імен людей.

Розраховано на всіх, хто у своїй громадській та виробничій діяльності послуговується українською мовою: державних службовців, студентів і учнів, учителів і педагогів, перекладачів, літературних працівників редакцій і видавництв, радіо- і телекоментаторів, широкий загал користувачів, котрі прагнуть всебічно її вивчити і знати.

ББК81.2УКР-4

ISBN-966-00-0350-1

ПЕРЕДМОВА

Поряд з такими важливими питаннями культури мови, як оволодіння правилами граматики, правопису, вимови й наголошення, величезне значення має також вивчення й правильне використання мовних засобів вираження думки залежно від мети і змісту висловлювання.

Правильність мови – це насамперед дотримання тих літературних норм, які є усталеним зразком, еталоном для носіїв цієї мови. Відомо, що літературна норма утворюється як наслідок суспільно-історичного добору мовних елементів з-поміж наявних або тих, що створюються заново чи залучаються з пасивного запасу минулого й уявляються як правильні, придатні для загального вживання.

Культура мови якнайщільніше пов’язана з дотриманням літературних норм слововживання – з семантично точним і стилістично доречним вибором слова, з граматично й стилістично правильною сполучністю слів. До порушення норм слововживання може призвести змішування при використанні близьких за сферою вжитку, але не цілком семантично тотожних слів, які звичайно розрізняються своїми синтаксичними зв’язками (синонімів), близьких за формою і сферою вживання, проте різних за творенням і змістом слів (паронімів), уживання в певній мовній ситуації слів чи словосполучень іншого функціонального стилю, нерозуміння буквального значення рідковживаних чи застарілих слів, неправильне вживання запозичень, порушення норм сполучності тощо.

Саме цій проблемі – висвітленню літературних норм слововживання – і присвячено довідник. Однак, зважаючи на те, що лексика як один з основних виражальних засобів мови становить собою безмежне море для вивчення й нормалізації в різних аспектах, тут наводяться лише ті слова і лише в тих сполученнях, використовуючи які, студенти, викладачі вищих навчальних закладів і вчителі шкіл, перекладачі, літературні працівники редакцій і видавництв, радіо- і телекоментатори, працівники різних організацій і установ тощо, тобто всі, для кого мова є безпосереднім знаряддям праці, зазнають найбільших труднощів.

У цьому довіднику вміщено слова сучасної української літературної мови. Оскільки в наш час дедалі більшу роль у суспільному житті відіграє термінологія, вона тут подана дещо ширше, ніж в інших українських загальних словниках (зокрема, належну увагу приділено термінам, що ввійшли в повсякденний ужиток – правничим, економічним, фінансовим, торговельним тощо). Застаріла й діалектна лексика, як правило, не подається. Іноді також фіксуються застарілі й діалектні лексичні значення – переважно для застереження, що в якомусь значенні те або інше слово в сучасній літературній мові невживане чи вживається зрідка.

Словник-довідник, присвячений труднощам українського літературного слововживання, не слід вважати мовностилістичним кодексом, зібранням мовних законів, дотримання яких є обов’язковим для всіх авторів і літературних працівників, що мають справу з різними жанрами літератури та інформації, зокрема з мовою художньої літератури. На підставі вивчення словників та посібників, а також аналізу матеріалів лексичної картотеки Інституту української мови НАН України, збірників з культури мови тощо тут подано стислі поради, які саме слова чи словосполучення найдоцільніше вживати для передачі потрібного змісту, зроблено певні застереження про неправильне або небажане, невдале використання тих або інших слів у певних значеннях, у тому чи іншому контексті.

У цьому словнику вміщено такі категорії лексики:

1. Синоніми. Оскільки представити більш-менш повно багату синоніміку української мови й дати їй вичерпну семантичну та стилістичну характеристику в словнику чи посібнику невеликого обсягу неможливо, автор обмежився описом тих синонімів, уживання яких пов’язане із значними труднощами. Зокрема, це:

а) близькозначні синоніми, розрізнити нюанси значень яких без словника надзвичайно важко, внаслідок чого часто порушуються стилістичні норми вживання таких слів, наприклад: жаргон – арго, здатний – здібний, особа – особистість, таємний – таємничий – секретний, цвісти – квітнути – квітувати;

б) слова, замість яких часто помилково використовують інші лексеми, наприклад: винятковий – виключний, завдяки – дякуючи;

в) спільнокореневі слова-синоніми з різними значеннями, які у зв’язку з їхньою подібністю часто сплутують, наприклад: будівник – будівельник – будівничий, пам’ятка – пам’ятник.

Не подаються в словнику, як правило, синоніми, що не відрізняються один від одного ні змістом (лексичні паралелізми, або дублети), ні вживаністю, ні сполучністю з іншими словами, наприклад: жираф – жирафа, пливти – плисти, дерти – драти, розтягнений – розтягнутий.

2. Пароніми. Під паронімами розуміють слова (пари, рідше групи слів), які мають подібність у морфологічній будові (близькі фонетичним складом), але розрізняються за значеннями. Звичайно це спільнокореневі слова, споріднені між собою, що переважно належать до однієї частини мови, мають однакові граматичні ознаки. Оскільки структурна подібність паронімів пов’язана з певною предметною і стилістичною співвіднесеністю таких слів, яка в мові не є незмінною (колишні пароніми внаслідок змішування в процесі мовлення через їхню структурну і змістову близькість іноді стають синонімами), вони часто-густо є джерелом значних труднощів. На відміну від синонімів – слів, що позначають близькі поняття і тому можуть заміняти одне одного, для паронімів така взаємозамінність виключена. Тому при зіставленні паронімів основна увага приділена саме їхній змістовій відмінності. Приклади вміщених паронімів: адресат – адресант, буксувати – буксирувати, досвід – дослід, ефектний – ефективний, телефонувати – телефонізувати.

Примітка. Якщо один з паронімів загальновідомий, зрозумілий і до того ж багатозначний, він може й не наводитися; подається тільки слово, у вживанні, розумінні чи написанні якого спостерігаються ті або інші труднощі, наприклад: англіканський (про церкву) наводиться – англійський не подано, ліктор (стародавнє) вміщено – лектор не подано, саджа (птах) є – сажа немає.

3. Слова, які в сучасній українській літературній мові з різними лексемами поєднуються по-різному – з одними сполучаються, з іншими ні, наприклад: слово участь зі словом брати утворює усталене словосполучення брати участь, а зі словом приймати не вживається.

4. Слова, при визначенні семантичних зв’язків яких з іншими словами виникають певні утруднення, насамперед лексеми, котрі залежно від змістових зв’язків потребують уживання підпорядкованих (керованих) слів з різними відмінками, наприклад: боротися (з ким; з ким-чим, проти кого-чого; з чим і рідше проти чого; за що); позичати (що, кого в кого; що, кого, кого кому).

5. Словотворчі елементи складних слів (передусім іншомовного походження), особливо ті, варіанти яких відрізняються один від одного семантикою або вживаністю, а також префікси, зміст чи написання котрих потребує певних пояснень, наприклад: анти... – проти..., гіпер... – гіпо..., дво... – двох..., ...іада – ...іана, квазі..., напів... – пів... – полу...

Примітка. Пояснення до таких елементів наводяться скорочено: замість "з наступною частиною пишеться разом (або через дефіс)" дано тільки "пишеться разом", "пишеться через дефіс". Префікси й кінцеві частини складних слів такими уточненнями не супроводжуються, бо вони завжди пишуться разом.

6. Граматичні варіанти слів, що вживаються залежно від того, в яких значеннях слово вжите в тому чи іншому контексті, наприклад: вступ – уступ, вкладати – укладати, вправа – управа.

7. Окремі антоніми (переважно іншомовного походження), наприклад: апогей – перигей, екзогенний – ендогенний, нечисленний – незчисленний, мажор – мінор, циклон – антициклон.

8. Деякі так звані міжмовні омоніми: зимний – холодний (рос. зимний – зимовий); красний – гарний (рос. красный – червоний); наглий – раптовий (рос. наглий – нахабний); піл – нари (рос. пол – підлога; стать).

9. Словосполучення, аналогами яких у певному контексті виступають складні слова, наприклад: а вже ж – авжеж, не абиякий – неабиякий, тяжко поранений – тяжкопоранений.

10. Деякі прийменники в найтиповіших синтаксичних зв’язках.

До реєстру словника введено кілька загальних статей, в яких коротко викладено спостереження автора, що стосуються проблем слововживання, з якими найчастіше стикаються мовці (про синтетичні й аналітичні форми ступенів порівняння прикметників, про значення слів, дещо про дієприкметники, дієприслівники і т. ін.).

Автор вважав за потрібне звернути увагу й на деякі прості випадки неправильного слововживання, що пов’язано з їх неабияким поширенням в усному мовленні. Наприклад, кажуть: заключати, заключити угоду замість укладати, укласти угоду; заключення замість висновок; рахувати замість вважати та ін.

У довіднику зіставляються не всі слова того або іншого словотвірного гнізда (синонімічного ряду), а лише ті (переважно спільнокореневі) слова одного граматичного класу (іменники, прикметники, дієслова, прислівники, числівники, прийменники, частки), значення яких у процесі мовлення часто сплутують, які мають відмінні норми сполучності тощо.

Зіставлювані слова подаються в одній словниковій статті як заголовні. Словникові статті розташовано за абеткою першого заголовного слова. На перше місце виноситься не обов’язково найчастіше вживане слово, а переважно те, що становить найбільший інтерес для зіставлення з іншими словами.

До кожного із заголовних слів у відокремлених (поданих з абзацу) розділах словникової статті здебільшого дається максимально стисле семантичне тлумачення, а при потребі (коли труднощі пов’язані із стилістичною чи лексико-граматичною сполучністю, варіантністю словотвірних форм) і стилістична чи граматична характеристика. Залежно від труднощів у вживанні заголовних слів можуть також даватися додаткові різноманітні описи, пояснення, уточнення, рекомендації, застереження тощо.

Значення полісемічних слів (вони для скорочення часто поєднуються в одному розділі словникової статті) беруться до уваги не всі, а лише ті, котрі є спільними, близькими або помилково уявляються як спільні для зіставлюваних синонімів чи паронімів, тобто такі, з якими пов’язані утруднення в їхньому вживанні, які визначають особливості слів, що стали підставою для включення їх до реєстру довідника, а значення, не потрібні для зіставної характеристики слів, звичайно не розкриваються. Наприклад, при характеристиці дієслів відігравати і грати в останньому враховано тільки значення, помилково приписуване йому за значенням слова відігравати. Не наводяться також усі значення при показі відмінностей у керуванні тощо. Зокрема, якщо пояснення в словниковій статті починається словами "крім того", "вживається у значенні", то це свідчить, що з багатьох значень реєстрового слова взято лише це.

Після тлумачень у кожному розділі словникової статті подано ілюстративний матеріал – перелік слів, з якими в зіставлюваному значенні переважно вживається заголовне слово, або найтиповіші словосполучення, де це слово є компонентом, цитати з творів українських письменників, а також зрідка похідні утворення й складні слова, частинами яких є реєстрові слова. Наявність (іноді багатьох) прикладів різного плану чи відсутність або незначна кількість їх в окремих словникових статтях пояснюється, з одного боку, потребою в ілюструванні, з другого – представленістю їх у лексикографічних джерелах. Тобто в довіднику використано, як правило, тільки приклади, засвідчені лексичною картотекою, словниками, граматиками чи мовознавчими посібниками, а до створення словосполучень чи калькування їх з інших мов автор вдавався лише в тих поодиноких випадках, коли без них не можна було обійтися. Якщо вживання слова чи його значень бажано було проілюструвати якнайвичерпніше, замість словосполучень і цитат наводилися слова, з якими переважно сполучається реєстрове слово, – в основному за абеткою (в порядку: чоловічий, жіночий, середній рід, множина), рідше – за описуваними значеннями.

Примітка 1. Пропуски слів у цитатах позначаються двома крапками (..).

Примітка 2. Пояснювальні слова в цитатах від автора довідника, а також назви дійових осіб у прикладах з драматичних творів подано в квадратних дужках.

Примітка 3. Треба мати на увазі, що використаний у словнику цитатний матеріал не завжди стилістично довершений. Це пов’язано з тим, що в розпорядженні автора інших ілюстративних прикладів не було.

Слід підкреслити, що в піднесенні культури мови надзвичайно велику роль відіграють словники різних типів і призначення. Насамперед це тлумачні словники, в яких подано розгорнуту семантичну, стилістичну й граматичну характеристики вміщеної лексики й фразеології, наведено численні приклади (ілюстрації) слововживання й словосполучення тощо. Перекладні (або двомовні) словники (передусім іншомовно-українські), крім іншого, цінні тим, що вони великою мірою допомагають при доборі синонімів, фразеології чи усталених словосполучень рідної мови. Неабияку допомогу можуть надати фразеологічні та синонімічні словники, термінологічні й енциклопедичні, орфографічні та орфоепічні тощо.

Основою для цього видання був довідник автора "Українське літературне слововживання" (К.: Вища школа, 1995).

ПОЗНАЧКИ

безос.	– безособове дієслово
вж.	– вживається
вж. зі сл.	– вживається зі словами
виг.	– вигук
вищ. ст.	– вищий ступінь
вказ.	– вказівний
вст. сл.	– вставне слово
д., д. в.	– давальний відмінок
див.	– дивіться
діал.	– діалектне слово (значення)
дієприкм.	– дієприкметник
дієприсл.	– дієприслівник
дієсл.	– дієслово
док.	– доконаний вид
ж., ж.р.	– жіночий рід
за знач.	– за значенням
займ.	– займенник
запереч.	– заперечний, заперечення
заст.	– застаріле слово (значення)
збільш.	– збільшений, збільшувальний
зменш, -пестл.	–зменшено-пестливий
зн., зн. в.	– знахідний відмінок
знач.	– значення
ім.	– іменник
іст.	– історичний термін
кільк.	– кількісний
кл.	– кличний відмінок
книжн.	– книжне слово, книжний вислів
лінгв.	– у лінгвістиці
розм.	– розмовне слово, значення
с, с. р.	– середній рід
сл.	– слово
словосп.	– словосполучення
спол.	– сполучник
спонук.	– спонукальний
ствердж.	– стверджувальний
майб.	– майбутній час
мин.	– минулий час
м., м. в.	– місцевий відмінок
мн.	– множина
н., н. в.	– називний відмінок
наивищ. ст.	–найвищий ступінь
нак.	– наказовий спосіб
невідм.	– невідмінюване слово
недок.	– недоконаний вид
незм.	– незмінюване слово
неознач.	– неозначений
неперех.	– неперехідне дієслово
одн.	– однина
означ.	– означальний, означення
ор., ор. в.	– орудний відмінок
ос.	– особа
особ.	– особовий
пас.	– пасивний стан
перен.	– переносне значення
перех.	– перехідне дієслово
пит.	– питальний
підсил.	– підсилювальний
пор.	– порівняйте
пох.	– похідне утворення
поясн.	– пояснювальний
преф.	– префікс
прийм.	– прийменник
прикм.	– прикметник
присв.	– присвійний
присл.	– прислівник
присудк. сл.	– присудкове слово
р., р. в.	– родовий відмінок
розділ.	– розділовий
теп.	– теперішній час
у знач.	– у значенні
у пох.	– у похідних утвореннях
у скл. сл.	– у складних словах
у словосп.	– у словосполученнях
ч., ч. р.	– чоловічий рід
част.	– частка
числ.	– числівник

Українська абетка

Аа Бб Вв Гг Ґг Дц Ее Єє Жж Зз Ии Іі Йй Кк Лл Мм Нн Оо Пп Рр Сс Тт Уу Фф Хх Цц Чч Шш Щщ Ьь Юю Яя

А ¹. Як назва літери вживається в с. р.: мале а; як назва звука вживається в ч. р.: довгий а, ненаголошений а.

А2 - ЖЕ, Ж

А, спол. 1. Вживається для приєднання речень, які доповнюють, пояснюють, розкривають, у яких протиставляється зміст попереднього речення тощо. Страшно впасти у кайданах, Умирать в неволі, А ще гірше – спати, спати, І спати на волі (Т.Шевченко); Не питай старого, а бувалого (М.Номис); Коли ідеш ти самотою, Хоч яка твоя тропа, А перед безвістю глухою Душа опиниться сліпа (М.Рильський).

2. діал. Вживається у значенні сполучника "і". Коню сивий, будь щасливий а не спотикайся (П.Чубинський); Тисячі а тисячі усіх отих кутків, закутків, криївок, схованок, невідшуканок дивилися на нього сміливо-чорними очима (Г.Хоткевич); На порозі сидить смуток сірий, Позіхає з нудьги а розпуки (Б. Лепкий).

Же (після приголосних), ж (після голосних). Використовується з тим самим значенням, що й а 1. На городі у себе Чайченко такий самий небалакливий, як і в людях, мати ж його дуже ласкава і привітно до всіх ставилась (Марко Вовчок); Радісно в квітня тріпоче серденько, з грудей же могутніх пісня іллється (М.Коцюбинський).

А... Префікс, уживаний на позначення заперечення, відсутності або недостатності означуваного явища, дії, процесу, властивості тощо: аморальні вчинки, атипова пневмонія.

АБАНДОН, -у. Відмова власника судна чи вантажу від своїх прав на застраховане майно на користь страхової організації для одержання від неї певної страхової суми.

Абеткадив. азбука.

абетковийдив. азбучний.

АБИ-АБИ, присл. розм. Дуже мало. А має аби-аби з голоду не пропасти (А. Головко).

АБИДЕ- АБИ ДЕ

Абиде, присл. Хоч де, в будь-якому місці. Та я абиде захропу (Словник Б.Грінченка); Свої мішки вони складали під лави.., не роздягаючись, сідали абиде, щоб швидше дати перепочинок ногам (А.Хорунжий).

Аби де, спол. з присл. Вона не любила Грицька і пішла за його, аби де прихилитися з дитиною (Б.Грінченко); – Відкіля взяти тілько людей, щоб за татарвою ганятися? Лише на Запорожжі, на Січі знайдеш таких охочих., їм аби де коней і зброї (А.Чайковський).

АБИКОЛИ - АБИ КОЛИ

Абиколи, присл. Хоч коли, в будь-який час. На дощ викидають помело і кочерги і викидають не тільки весною, а і абиколи (Словник Б.Грінченка).

Аби коли, спол. з присл.

АБИКУДИ - АБИ КУДИ

Абикуди, присл. Хоч куди, в будь-яке місце. Не так спроста погодиться абикуди їхати (І.Ле); Корній.. дивиться абикуди, нічого не бачить (Леся Українка).

Аби куди, спол. з присл.

АБИ-ТО- АБИ ТО

Аби-то, присл. розм. Як-небудь, так собі. На Марину Карповну він не дуже задивлявся і слухав річ про неї теж аби-то (Панас Мирний); Він усе робить аби-то (Словник Б.Грінченка).

Аби то, спол. із займ. Одбери мені життя чим хочеш, аби то була почесна зброя (Леся Українка).

АБИХТО- АБИ ХТО

Абихто, абикого, займ. Будь-хто, кожний. – Слова, фрази!.. – шепотить Хо. – Се абихто зможе (М.Коцюбинський); Кому не звісно, що губернатор так аби з ким не поцілується (Панас Мирний).

Аби хто, спол. із займ. Охрім був чоловік добрячий: аби кого побачив у біді, зараз вирятує (Марко Вовчок); Біля дівчат походжає найстарша робітниця, вона настановлена, щоб глядіти, аби хто чого не зіпсував чи не вкрав, аби робота йшла сквапно та справно (Леся Українка).

АБИЧИЙ - АБИ ЧИЙ

Абичий, абичийого, займ. Байдуже чий, належний будь-кому. Отак чини, як я чиню, Люби дочку абичию – Хоч попову, хоч дякову, Хоч хорошу мужикову (Т. Шевченко); – Чиї мені чоботи взути? – Бери абичиї!

Аби чий, спол. із займ.

АБИЩО- АБИ ЩО

Абищо, абичого, займ. Байдуже що, що-небудь; дрібниця, ніщо. Набери Христі хоч абищо на кофту (А. Головко); Валентин Модестович звик до думки, що Маєвський абичого йому не порадить (Ю.Шовкопляс); Це він вигадує на те, щоб Сучок його мав не за абищо (Б.Грінченко).

Аби що, спол. із займ. Аби що запримітив Грицько за Василем – зараз і вибива йому очі, на глузд піднімає (Панас Мирний); Мовчання гнітило, і вона так, аби що сказати: – Кінчили повітку Химці? (А.Головко); Мимо Катуша теж не можна було пройти, аби чого не сталося (Г.Хоткевич).

АБИЯК - АБИ ЯК

Абияк, присл. Як-небудь, сяк-так, погано; недбало, неуважно. – Я не оженюсь абияк, заплющивши очі. Мені треба такої гарної, щоб була як намальована (І.Нечуй-Левицький); Не можуть навіть як слід умивальника приладнати! Все недороблене, все абияк!.. (Б.Антоненко-Давидович); Абияк упорала дітей (А.Головко); Грубо, абияк підбілені голі стіни (С.Васильченко).

Аби як, спол. з присл. Буду йому слугою, аби як віддячити за допомогу.

АБИЯКИЙ - АБИ ЯКИЙ

Абиякий, абиякого, займ. Будь-який, звичайний, перший-ліпший; недоброякісний, поганий. Ви не думайте, що я абиякий чоловік, я чоловік значний на селі (С.Васильченко); Одежа на ньому абияка (Г.Квітка-Основ’яненко); Конспіратор з нього був абиякий (М.Рильський).

Аби який, спол. із займ. Та й пішлося так, що аби яке свято, то або Чайчиха в нас, або наша мати у Чайчихи (Марко Вовчок).

АБО, спол. Вживається на означення того, що предмети або явища періодично чергуються чи змінюються і т. ін.: вчора або позавчора, він або я, пошукай на полиці або в шафі, або пан або пропав, земноводні, або амфібії. Оце посаджена рядами тополя чорна, або ще її звуть українська, чи граціозна (О.Гончар).

АБО², част. розм. Вживається у значенні "хіба, чи". – А що там дозволяти? Або то мало того зела на городі? (Леся Українка); Ти питаєш, чи кохаю? Ба який! Або я знаю... (М.Вороний).

12 3 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных