В педагогічному процесі

Принцип гуманізму. Гуманізм (від латин.) – людяний, це сис-тема ідей і поглядів на людину як найвищу цінність. В історичному аспекті гуманізм пов’язаний з епохою Відродження. Він спрямований на утвердження поваги до людини, її права на земне щастя, вільний вияв природних людських почуттів, здібностей. Представники гуманізму: Леонардо да Вінчі, Т. Кампанелла, Джордано Бруно, Ф. Петрарка, Т. Мор, Ф. Рабле, Я.А. Коменський, Микола Коперник.

Цей принцип передбачає пріоритет завдань самореалізації осо-бистості вихованця, створення умов для вияву обдарованості і талантів дітей. Формування гуманної особистості, щирої, людяної, доброзичливої, милосердної. Створення умов для формування позитивних якостей особистості, розвитку здібностей дитини. Гуманізація взаємин вихова-теля і вихованців. Повага до особистості. Розуміння її запитів, інтересів, довір’я до неї. Виховання людяності.

Принцип демократизму. Демократія (з грецької) – влада наро-ду, це участь народу в управлінні державою, участь членів колективу в керівництві ним. Принцип демократизму передбачає розвиток форм співробітництва між вихователем і вихованцем, повагу до сувере-нітету особистості дитини, розуміння її запитів і потреб. Це усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання її права на свободу, розвиток здібностей і вияв індивідуальності. Співробітництво між викладачем і студентом, участь студентів в управлінні процесом виховання. Демо-кратизм в освіті – це децентралізація в управлінні вищими закладами освіти, їх автономія, розвиток приватних закладів освіти.

Принцип безперервності і наступності виховання передбачає наступність у вихованні, узгодженість його етапів, рух від простого до складного, від засвоєння правил поведінки в сім’ї до формування переконань і звичок. Перетворення виховання на процес, що триває упродовж всього життя людини. Реалізуючи цей принцип, педагог добирає зміст і методику виховної роботи залежно від віку та рівня розвитку студентів.

Принцип цілеспрямованості виховання передбачає спрямування виховної роботи на досягнення основної мети виховання – всебічно розвиненої особистості, підготовка її до свідомої і активної трудової діяльності.

Принцип зв’язку виховання з життям передбачає орієнтацію студентів на те, що вони повинні жити життям суспільства, брати по-сильну участь у ньому під час навчання. Реалізація цього принципу – це використання у виховній роботі краєзнавчого матеріалу, ознайом-лення студентів із суспільно-політичними подіями в країні, залучення їх до посильної участі у громадській роботі. Прилучаючись до громад-ського життя, студенти засвоюють досвід старших поколінь, завдяки чому у них формується психологічна, моральна і практична готовність до самостійного суспільного життя й діяльності.

Принцип виховання в активній діяльності пов’язаний з психо-логічними особливостями студентів. Як відомо, в діяльності формується психіка людини, і студенти прагнуть реалізувати себе в активній діяльності. Тому в основу процесу виховання повинна бути покладе-на різноманітна діяльність, в тому числі трудова, громадська, ігрова, розумова тощо.

Принцип поєднання педагогічного керівництва з ініціати-вою та самодіяльністю студентів передбачає безпосередню участь студентів у плануванні своїх громадських справ, усвідомлення їх не-обхідності й значення, контроль за їх виконанням, оцінювання досяг-нутих рузультатів. Важливо запобігти жорсткому регламентуванню діяльності студентського самоврядування, адмініструванню, надмірній опіці.

Принцип поєднання поваги до особистості вихованця з ро-зумною вимогливістю до нього. А.С. Макаренко сказав: «Треба ви-сувати якнайбільше вимог до людини, але водночас і виявляти якнайбільше поваги до неї.» Принцип передбачає поєднання вимог до вихованців, контролю за їх поведінкою з гуманним ставленням та повагою.

Принцип системності і послідовності у вихованні. Для форму-вання свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки потрібна система послідовних виховних заходів. Позитивні якості особистості важко сформувати, якщо виховний процес являтиме собою випадковий набір виховних заходів, що матимуть епізодичний, а не системний характер.

Виховання досягає своєї мети, якщо воно проводиться регулярно і систематично, послідовно і безперервно. Важливо, щоб виховна ро-бота спиралась на вже засвоєні студентами знання, уміння, навички, звички, тобто на їх життєвий досвід.

Принцип єдності педагогічних вимог навчально-виховного закладу, сім’ї та громадськості. Даний принцип виявляється у змісті, формах навчання і виховання, у загальноприйнятих правилах по-ведінки. Навчально-виховні заклади, сім’я та громадськість повинні узгоджувати педагогічні вимоги до студентів.

Принцип природовідповідності передбачає врахування у про-цесі виховання багатогранної і цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, учнівської та студентської мо-лоді, їх психологічних, національних і релігійних особливостей.

Принцип культуровідповідності передбачає зв’язок виховання з історією народу, його мовою, культурними традиціями, народним мистецтвом, ремеслами і промислами, забезпечення духовної єдності поколінь.

Принцип народності передбачає єдність у виховній роботі за-гально людського і національного, національну спрямованість вихо-вання, оволодіння рідною мовою, формування національної свідомості, любові до рідної землі, прищеплення поваги до національних тра-дицій, звичаїв усіх народів, що населяють Україну.

Принцип етнізації передбачає відтворення у студентах мента-літету українського народу, виховання в підростаючих поколіннях типових, специфічних рис українців.

Принцип диференціації та індивідуалізації виховання перед-бачає врахування у виховній роботі рівнів фізичного, психічного, со-ціального, духовного, інтелектуального розвитку вихованців, стиму-лювання активності, розкриття творчої індивідуальності кожного та здійснення відповідно до цього індивідуального підходу у вихованні.

Принцип оптимістичного прогнозування та опори на пози-тивні якості студентів. В кожній людині є щось хороше, і саме на це позитивне слід опиратись, здійснюючи процес виховання, звертати увагу самого студента на його позитивні особистісні якості.

Принцип виховання особистості в колективі передбачає вплив колективу на виховання особистості, згуртування колективу, участь студентів у самоврядуванні, що сприяє розвитку самостійності, само-діяльності, ініціативи. Індивід стає особистістю завдяки спілкуванню і пов’язаному з ним відокремленню. Найкращі умови для спілкування й відокремлення створюються в колективі. Отже, цей принцип вихо-вання зумовлений об’єктивними закономірностями розвитку особистості. Його реалізація передбачає усвідомлення студентами того, що колек-тив – це могутній засіб виховання, що деякі позитивні риси особис-тості формуються тільки в колективі. Так, розвиткові самостійності, самодіяльності, ініціативи, взаємодопомоги сприяють згуртованість колективу, участь студентів у роботі студентського самоврядування. Виховна цінність колективу ще й у тому, що між його членами ви-никають різноманітні стосунки: взаємної відповідальності і залежності, морально-ділові, вихователів і вихованців, старших і молодших, а та-кож міжособистісні взаємини (симпатії, товариськості, дружби, любові).

Лише сукупність цих принципів забезпечує успішне вирішення завдань виховання через підбір змісту, методів, засобів і форм ви-ховання. Єдність принципів виховання потребує від педагога вміння реалізовувати їх у взаємозв’язку, з урахуванням конкретних можли-востей і умов.

Рекомендована література

1. Бандурка О.М., Тюріна В.О., Федоренко О.І. Основи психології і педагогіки: Підручник. – Харків: Вид-во нац. ун-ту внутр. справ, 2003. – С. 185–190.

2. Виховна робота зі студентською молоддю: навчальний посібник / За заг. ред. Т.Ю.Осипової. – Одеса: Фенікс. – 2006. – 288 с. – С.57–59.

3. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – Київ: Либідь, 1997. – 376 с.

4. Концепція національного виховання студентської молоді (від 25 червня 2009 р.)

5. Концепція національно-патріотичного виховання молоді (від 27 жовтня 2009 р.)

6. Красовицкий М.Ю. Педагогика А.С. Макаренко: какой она видится в конце XX столетия? // Педагогика. – № 1. – 1996. – С. 61–68.

7. Красовицький М.Ю. На власні очі. Проблеми морального виховання учнів у теорії і практиці вітчизняної та американської педагогіки. – К.; Нью-Йорк: Педагогічна думка. – 1998. – 160 с.

8. Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті. – К.: «Шкільний світ». – 2001. – 24 с.

9. Нормативно-методичні матеріали з виховної роботи / Укл. В.І. Рябченко, – 2001. – С. 66–73.

10. Педагогіка. Навчальний посібник / В.М. Газузяк, М.І. Сме-танський, В.І.Шахов. – Вінниця: РВВВАТ «Віноблдрукарня». – 2001. – 200 с.

11. Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: Учебник для студентов пед. вузов: В 2 кн. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. – Кн. 2. – С. 39–58.

12. Фіцула М.М. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. – К.: «Академвидав», 2006. – С. 237–240.

13. Фіцула М.М. Педагогіка: Навч. посіб. – К.: «Академвидав», 2007. – С. 257–264.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: