Інтерв’ю як основний метод психоконсультування.

Інтерв'ю - це метод психологічного консультування. Воно спрямоване на те, щоб в процесі обговорення різноманітних тем зробити більш динамічним ставлення людини до різних властивостей її психічної реальності. Інтерв'ю пропонує здійснення впливу за допомогою запитань і спеціальних завдань, які розкривають активні та потенційні можливості іншої людини.

Зазвичай описують покрокову модель інтерв'ю:

1 крок - "Привіт" - стадія інтерв'ю, на якій відбувається структурування, досягнення взаєморозуміння. Завершується досягненням між клієнтом і психологом відповідності позицій. На цій стадії психолог демонструє клієнтові свою позицію у взаємодії.

Консультант стосовно клієнта може займати такі позиції:

- позиція "над клієнтом", коли мудрий, досвідчений, сильний консультант простягає руку допомоги слабкому, дезадаптованому, недосвідченому клієнту;

- позиція "на рівних", коли зникла дистанція між консультантом і клієнтом, консультування приймає форму буденної розмови;

- позиція "радника", за якої консультант виступає в ролі особи більш компетентної у проблемі клієнта і допомагає йому розібратися в ній.

Остання позиція консультанта є найбільш ефективною. Вона відповідає зазначеним принципам та характеризується відсутністю оцінок, відмовою від прямого виховного тиску, створенням атмосфери довіри, співчуття і доброзичливості.

У процесі консультування позиція психолога може змінюватися.

2 крок - "У чому проблема?". Ця стадія інтерв'ю розпочинається зі збору інформації про контекст теми, відбувається виділення проблеми, розв'язується питання про ідентифікацію потенційних можливостей іншої людини.

3 крок - "Чого ви прагнете досягти?". На цій стадії психолог кваліфікує запит клієнта, орієнтуючись на будову його психічної реальності й її можливу модальність. Відбувається формулювання проблеми для клієнта і визначення вектора бажаних змін у проблемі клієнта.

4 крок - "Що ще можна зробити?". Це стадія, на якій відбувається пошук альтернативних рішень.

5 крок - "Чи будете ви це робити?" полягає в узагальненні всіх попередніх кроків й у переході від навчання до дії. Психолог докладає зусиль для зміни думок, дій і почуттів клієнта в його повсякденному житті, поза ситуацією інтерв'ю.

44. Специфіка змісту діяльності, завдань та функцій психологічної служби шкільної системи освіти.

На основі аналізу зарубіжного і вітчизняного досвіду, результатів експериментів по запровадженню посади шкільного психолога були сформульовані цілі, задачі ШПС, визначено зміст, форми роботи, функції, права та обов'язки шкільного психолога.
Головна мета ШПС:максимальне сприяння психічному, особистісному, індивідуальному розвитку школярів, що забезпечує їм на момент закінчення школи психологічну готовність до самовизначення в самостійному житті (І. В. Дубровіна) [47].
Функція ШПС: психологічне забезпечення процесів навчання і виховання.
Завданнями ШПС є:
o виявлення резервів психічного розвитку дитини, їх реалізація в навчанні та вихованні (мова йде і про обдарованих, і про дітей із фізичними вадами та затримкою психічного розвитку);
o конструювання змісту навчання;
o створення різноманітних програм для шкіл різного типу;
o визначення відповідності програм цілям виховання і навчання,
o прогнозування запитів суспільства та їх відображення в навчальних програмах;
o розв'язання проблеми послідовності вивчення різних предметів;
o з'ясування відповідності матеріалу віковим можливостям учнів;
o відображення у навчальних програмах завдань розвитку здібностей учнів до самостійного пошуку, відбору, застосуванню знань відповідно до нових потреб і ситуацій;
o аналіз та експертиза методів, які використовуються в навчально-виховному процесі;
o вирішення проблем контролю знань - екзаменів, колоквіумів, тестів, конкурсів, які ще не дають повної картини про розвиток учнів;
o вивчення причин низької успішності учнів;
o контроль за процесом навчання і виховання дітей з метою підвищення якості навчання і виховання (йдеться про необхідність побудови цих процесів відповідно до закономірностей психічного розвитку та формування особистості; про відповідність основним положенням психологічної теорії виховання і навчання);
o практичний вплив психологів на безпосередніх учасників педагогічного процесу: дітей, вчителів, батьків і керівництво
(йдеться про надання прямої психологічної допомоги всім учасникам навчально-виховного процесу);
o профорієнтаційна робота та розробка рекомендацій щодо вибору професії (через вивчення нахилів учнів, їх здібностей, розробку індивідуальних програм навчання);
o профілактика та корекція девіантної поведінки дітей;
o розв'язання спільно з представниками інших спеціальностей - педагогами, дефектологами, соціологами, юристами, лікарями тощо - різноманітних питань, що стосуються долі дітей, які потребують специфічних умов для задоволення своїх потреб (у випадку аномального розвитку, інвалідизації тощо);
o відбір до спеціальних закладів розумово відсталих дітей, дітей-інвалідів;
o робота з малими контактними групами (вирішення комплексу соціально-психологічних проблем).
Особливості організації ШПС:
- застосування специфічних методів і прийомів впливу на поведінку людини, що потребують високого професіоналізму;
- висока відповідальність спеціалістів за результати діагностично-корекційної роботи і за ті поради, які вони дають;
- анонімність у роботі та необхідність обережного надання інформації фахівцям різного профілю, батькам, дітям;
- врахування індивідуальних, специфічних потреб кожного клієнта, оскільки робота з людьми, що перебувають у складній життєвій ситуації, у стані депресії, стресу, внутрішньоособистісного або міжособистісного конфлікту, мають певні органічні чи психічні захворювання, відрізняються від інших нестандартними формами поведінки.

42. Основні положення про Національну систему соціально-психологічної служби в галузі освіти. (аналогічне 10)
До Національної системи соціально-психологічної служби входять:
o психологічні та соціально-психологічні служби і підрозділи, які функціонують у різних відомствах (поки що спостерігається певна ізоляція і розрізненість у їх функціонуванні);
o соціально-психологічні служби державної адміністрації;
o територіальні (муніципальні) структури (об'єднання), які надають соціально-психологічні послуги населенню.
Основною метою Національної системи соціально-психологічної служби є забезпечення необхідних соціально-психологічних умов підвищення ефективності діяльності людини в усіх сферах суспільного життя (від політики й управління державою до сімейних стосунків та міжособистісних взаємодій) і водночас - підтримка розвитку і захист психічного здоров'я особистості громадян України.
Основними завданнями Національної системи соціально-психологічної служби є:
1) надання допомоги органам управління у розробці та реалізації державної політики на основі вивчення стану масової свідомості, прогнозування та активного впливу на соціально-психологічні процеси у суспільстві;
2) виконання консультативних, дорадчих та експертних функцій у сфері управління державою, в економіці, в інших галузях науки і культури, в органах законодавчої, виконавчої та судової справи;
3) забезпечення соціально-психологічного захисту і підтримки індивідуального розвитку громадян України з урахуванням їх здібностей, особливостей життя та праці;
4) участь у розробці та практичному застосуванні нових технологій та практик навчання і виховання, розвитку і перевиховання дітей та молоді, впливу ЗМІ на людей;
5) здійснення психометричного нагляду. Контроль за дотриманням професійної етики;
6) участь у ліцензуванні навчальних закладів і в атестації спеціалістів відповідно до державних і міжнародних стандартів;
7) координація прикладних психологічних, соціологічних та педагогічних досліджень у практичній діяльності; підтримка пріоритетних науково-методичних і практичних програм щодо роботи з сім'єю та молоддю, в галузях педагогічної, юридичної, військової, медичної та політичної психології, соціології, педагогіки. Створення єдиної інформаційної системи соціально-психологічної служби.

43. Види психологічного консультування.
Оскільки психологічного консультування потребують різні люди і звертаються за допомогою з різних проблем, то психологічне консультування можна поділити на види залежно від індивідуальних особливостей клієнтів і тих проблем, з приводу яких вони звертаються за психологічною допомогою.
Виділяють такі види психологічного консультування [34]:
- інтимно-особистісне консультування;
- сімейне консультування;
- психолого-педагогічне, психолого-управлінське консультування;
- ділове консультування.
Інтимно-особистісне консультування здійснюється з проблем психологічних або поведінкових недоліків, яких хотів би позбутися клієнт; особистісних взаємин зі значимими людьми; з приводу різноманітних страхів, невдач, глибокого невдоволення клієнта самим собою, інтимними взаєминами.
До сімейного консультування вдаються при виборі дружини чи чоловіка, з метою попередження і розв'язання конфліктів у внутрішньо сімейних відносинах та у відносинах членів сім'ї з родичами, з приводу розв'язання поточних внутрішньо сімейних проблем (розподіл обов'язків, економічні питання сім'ї тощо), до та після розлучення.
Психолого-педагогічне консультування передбачає обговорення консультантом і клієнтом питань навчання і виховання дітей, підвищення педагогічної кваліфікації дорослих, вдосконалення педагогічного керівництва, управління дитячими та дорослими групами.
Останній різновид консультування слід відрізняти від рекомендацій, які надаються вчителям, учням, батькам, адміністрації тощо, сутність яких зводиться до того, що психолог радить вдаватися до конкретних дій, змін поведінки, стосунків з метою впливу на інших учасників навчально-виховного процесу.
3а тривалістю співпраці психолога і клієнта розрізняють [34]:
o разову консультацію. Це консультація, тривалістю 45- 60 хв. Вона проводиться у випадках, коли клієнт звернувся до психолога з приводу проблеми, з якої йому, насамперед, потрібна допомога інших спеціалістів; коли психолог інформує клієнта з питань, які належать до його компетентності; коли клієнт звертається до психолога за підтримкою рішення, яке він збирається прийняти відносно певної життєвої ситуації;коли клієнт вдруге прийти не може;
o короткотермінове консультування. Триває впродовж 3-4 зустрічей. Найчастіше проводиться у випадках, коли клієнт потребує консультації просвітницько-рекомендаційного характеру або з діагностичною метою;
o середньотермінове консультування. Впродовж 10-15 зустрічей здійснюється значна психокорекційна робота;
o тривале консультування. Психолог працює з клієнтом впродовж року.
Проведення психологічного консультування висуває ряд вимог до психолога-консультанта. Так, зокрема, людина, яка займається психологічним консультуванням, повинна мати вищу психологічну освіту, достатній практичний досвід роботи в ролі психолога-консультанта, підтверджений відповідними сертифікатами. Крім знань та вмінь, психолог-консультант повинен бути наділений рядом спеціальних особистісних якостей: любити людей, бути проникливим, добрим, терплячим, відповідальним і комунікабельним. Р.Мей зазначав, що головне у психолога-консультанта - це "доброзичливість і прагнення зрозуміти клієнта, допомогти йому побачити себе з кращого боку і усвідомити свою цінність як особистості" [28].

44. Специфіка змісту діяльності, завдань і функцій психологічної служби системи освіти.
На основі аналізу зарубіжного і вітчизняного досвіду, результатів експериментів по запровадженню посади шкільного психолога були сформульовані цілі, задачі ШПС, визначено зміст, форми роботи, функції, права та обов'язки шкільного психолога.
Головна мета ШПС: максимальне сприяння психічному, особистісному, індивідуальному розвитку школярів, що забезпечує їм на момент закінчення школи психологічну готовність до самовизначення в самостійному житті (І. В. Дубровіна) [47].
Функція ШПС: психологічне забезпечення процесів навчання і виховання.
Завданнями ШПС є:
o виявлення резервів психічного розвитку дитини, їх реалізація в навчанні та вихованні (мова йде і про обдарованих, і про дітей із фізичними вадами та затримкою психічного розвитку);
o конструювання змісту навчання;
o створення різноманітних програм для шкіл різного типу;
o визначення відповідності програм цілям виховання і навчання,
o прогнозування запитів суспільства та їх відображення в навчальних програмах;
o розв'язання проблеми послідовності вивчення різних предметів;
o з'ясування відповідності матеріалу віковим можливостям учнів;
o відображення у навчальних програмах завдань розвитку здібностей учнів до самостійного пошуку, відбору, застосуванню знань відповідно до нових потреб і ситуацій;
o аналіз та експертиза методів, які використовуються в навчально-виховному процесі;
o вирішення проблем контролю знань - екзаменів, колоквіумів, тестів, конкурсів, які ще не дають повної картини про розвиток учнів;
o вивчення причин низької успішності учнів;
o контроль за процесом навчання і виховання дітей з метою підвищення якості навчання і виховання (йдеться про необхідність побудови цих процесів відповідно до закономірностей психічного розвитку та формування особистості; про відповідність основним положенням психологічної теорії виховання і навчання);
o практичний вплив психологів на безпосередніх учасників педагогічного процесу: дітей, вчителів, батьків і керівництво
(йдеться про надання прямої психологічної допомоги всім учасникам навчально-виховного процесу);
o профорієнтаційна робота та розробка рекомендацій щодо вибору професії (через вивчення нахилів учнів, їх здібностей, розробку індивідуальних програм навчання);
o профілактика та корекція девіантної поведінки дітей;
o розв'язання спільно з представниками інших спеціальностей - педагогами, дефектологами, соціологами, юристами, лікарями тощо - різноманітних питань, що стосуються долі дітей, які потребують специфічних умов для задоволення своїх потреб (у випадку аномального розвитку, інвалідизації тощо);
o відбір до спеціальних закладів розумово відсталих дітей, дітей-інвалідів;
o робота з малими контактними групами (вирішення комплексу соціально-психологічних проблем).
Особливості організації ШПС:
- застосування специфічних методів і прийомів впливу на поведінку людини, що потребують високого професіоналізму;
- висока відповідальність спеціалістів за результати діагностично-корекційної роботи і за ті поради, які вони дають;
- анонімність у роботі та необхідність обережного надання інформації фахівцям різного профілю, батькам, дітям;
- врахування індивідуальних, специфічних потреб кожного клієнта, оскільки робота з людьми, що перебувають у складній життєвій ситуації, у стані депресії, стресу, внутрішньоособистісного або міжособистісного конфлікту, мають певні органічні чи психічні захворювання, відрізняються від інших нестандартними формами поведінки.

45. Психодіагностична робота практичного психолога.
Психодіагностична робота практичного психолога - це одне з найскладніших напрямків та форм діяльності практичного психолога, яке потребує спеціальної підготовки та сформованості діагностичних, прогностичних та організаторських вмінь спеціаліста-психолога.
Психодіагностика передбачає обстеження психіки індивіда (або соціально-психологічних характеристик соціальної групи) за допомогою спеціальних методик з метою встановлення психологічного діагнозу.
Для психодіагностичного обстеження використовують психо-діагностичні методи, тобто дослідницькі методи психологічної науки. Основними вимогами до психодіагностичних методів є:
а) стандартизація інструментарію, в основі якої лежить поняття норми;
б) надійність і валідність інструментарію;
в) жорстка регламентація процедури обстеження. Психодіагностичні методи конкретизуються у трьох основних
Психодіагностичне обстеження може проводитися у індивідуальній та груповій формі. Вибір форми психодіагностичного обстеження залежить від мети та методик, які використовуватиме практичний психолог.
Індивідуальне обстеження передбачає роботу практичного психолога з людиною впродовж визначеного терміну. При груповому обстежені кожна людина отримує бланк відповіді та стимульний матеріал. Розміщення людей в приміщенні при груповому психодіагностичному обстеженні повинно забезпечувати необхідні умови для зосередженої роботи.
Процедура психодіагностичного обстеження передбачає реалізацію трьох етапів:
а) збір даних відповідно до задачі дослідження;
б) обробка та інтерпретація отриманих даних;
в) постановка діагнозу або прогнозу.
Підвищити ефективність психодіагностичного обстеження можна реалізовуючи такі принципи [27]:
o добровільність участі у психодіагностичному обстеженні та зацікавленість ним;
o забезпечення фізичного та психологічного комфорту під час психодіагностики;
o емпатійне ставлення психолога до клієнта;
o всебічність та комплексність діагностики;
o врахування індивідуально-типологічних особливостей досліджуваного: динаміки втомлюваності, темпу діяльності, інтересів, контактності, властивостей темпераменту тощо;
o підтримка позитивної мотивації впродовж психодіагностичного обстеження.

46. Структура, напрямки та форми діяльності шкільної психологічної служби в Україні.
Вирішуючи таке широке коло завдань, яке було окреслено вище, ШПС функціонує натрьох наступних рівнях.
1. Науковий: ШПС - один з напрямків вікової та педагогічної психології, що вивчає закономірності психічного розвитку і формування особистості з метою розробки шляхів застосування психологічних знань; концепцій ШПС (її змісту, функцій, моделей). Цей рівень реалізують наукові співробітники;
2. Прикладний займається розробкою навчальних програм, створення підручників. Цей рівень реалізують педагоги, методисти, дидакти у співробітництві з психологами;
3. Практичний включає безпосередню роботу з дітьми і дорослими в школі. Реалізується практичними психологами. У діяльності ШПС існує два напрямки:
1) актуальний, орієнтований на розв'язання поточних проблем, подолання труднощів навчання та виховання, порушень поведінки, спілкування та діяльності;
2) перспективний має метою розвиток індивідуальності, формування готовності до самостійного життя, створення умов для розвитку кожної дитини. Цей напрямок відіграє провідну роль у діяльності ШПС.

Його реалізація залежить від початкової та кінцевої мети взаємодії шкільного психолога із дитиною. Початкова передбачає визначення готовності до навчання, виявлення індивідуальних особливостей як основи пошуку оптимального співвідношення навчання і виховання. Кінцева мета полягає у формуванні психологічної готовності до життєвого (особистісного, професійного, соціального) самовизначення.
Професійні дії працівників ШПС реалізуються в таких основних видах діяльності.
Діагностика: соціальне і психолого-педагогічне обстеження всіх учасників навчального процесу; моніторинг змісту та умов індивідуального розвитку дітей та підлітків, визначення причин, що утруднюють розвиток та навчання.
Профілактика: систематична робота, спрямована на попередження відхилень у розвитку особистості, профілактику виникнення конфліктів та проблем у міжособистісних стосунках тощо.
Психологічна експертиза:визначення психічних якостей, здібностей та перспектив розвитку особистості, структури та змісту спілкування в колективі у відповідь на запити різних органів управління системи освіти, оцінка психолого-педагогічної ефективності нових технологій навчання та виховання тощо.
Психологічна прогностика: проектування змісту та напрямків індивідуального розвитку дитини, складання на цій основі життєвих планів, визначення тенденцій розвитку групи, міжгрупових процесів, освітньої ситуації в цілому, участь у плануванні освітньої політики тощо.
Консультативно-методична допомога всім учасникам навчально-виховного процесу з питань навчання та виховання, розвитку дітей та допомога органам державного управління освіти в оцінці професійної придатності педагогічних та управлінських кадрів.
Психолого-педагогічна корекція: здійснення психолого-педагогічних заходів для усунення відхилень в індивідуальному розвитку та поведінці, у міжособистісних та міжгрупових взаєминах, формування адекватної життєвої перспективи, подолання різних форм девіантної поведінки тощо.
Психологічна просвіта: підвищення психологічної культури всіх учасників навчально-виховного процесу, роз'яснення змісту, завдань психологічної служби тощо.
Соціально-психологічна реабілітація: надання психолого-педагогічної допомоги учасникам навчально-виховного процесу, які перебувають у кризовій ситуації, перенесли психічні травми, стреси, тяжкі хвороби тощо з метою адаптації до нових умов.
Структура психологічної служби системи освіти в Україні
поєднує дві моделі її організації:
o психологічна служба навчально-виховного закладу;
o центри практичної психології відповідного рівня (районного, обласного, державного).
Психологічна служба, яка діє в закладах і установах системи освіти України, підпорядковується адміністративно керівникові закладу; методично - керівникові психологічної служби відповідного рівня (головному психологові). Психологічна служба навчального закладу включає посади психологів, соціальних педагогів, дефектологів, консультантів, логопедів та інших спеціалістів залежно від профілю навчального закладу.
Очолює психологічну службу навчально-виховного закладу психолог.
Регіональні та обласні центри практичної психології є головними методичними та адміністративними закладами психологічної служби на даному рівні. Вони мають права юридичної особи. Як правило, вони виконують усі види діяльності психологічної служби, надають психологічну допомогу населенню, контролюють діяльність психологічних служб, які їм підпорядковані, надають методичну, практичну та інформаційну підтримку діяльності психологічним службам, які їм підпорядковуються.

47. Поняття психокорекції, її мета і завдання.
Психокорекція та психотерапія є видами психологічної допомоги, які передбачають активний цілеспрямований вплив на особистісний, поведінковий й інтелектуальний рівень функціонування людини.
Метою психологічної корекції є усунення недоліків у розвитку особистості. Психологічна корекція відрізняється від психологічного консультування та психотерапії тим, що вона не націлена на зміну поглядів, внутрішнього світу особистості і може здійснюватися навіть у тому випадку, коли клієнт не усвідомлює своїх проблем і психологічного змісту корекційних вправ..
Психокорекція характеризується такими ознаками:
- дискретність (означає вплив психолога на відносно незалежні конкретні складові внутрішнього світу людини);
- орієнтація на вікові норми (тобто орієнтація на певний контингент корекційного впливу - діти, підлітки тощо, або на використання відповідних методик).
Завдання психокорекції формулюються залежно від адресату (дитина з аномальним розвитком чи особистість, яка має відхилення і труднощі в межах психологічної норми), а також змісту корекційної роботи (корекція розумового чи емоційного розвитку, корекція і профілактика невротичних станів та неврозів).
Корекції підлягають такі недоліки характеру: підвищена збудливість, гнівливість, конфліктність, підвищена імпульсивність, песимізм, легковажність, упертість, байдужість, неохайність, надмірне прагнення до насолоди, гіпертрофована активність або пасивність, замкненість, хвороблива сором'язливість, схильність до крадіжок, негативізм, схильність до блукання, брехливість тощо.

48. Етичні проблеми у науково-дослідній діяльності практичного психолога.
Серед етичних проблем у науково-дослідницькій діяльності психолога виокремимо такі:
1) Надмірне експериментування. Психолог заради отримання «цікавих результатів» ставить інтереси науки чи свої кар’єрні інтереси вище за інтереси клієнтів.
2) Вторгнення в особисте життя, у духовний світ обстежуваних/досліджуваних людей.
3) Страх перед дослідженням найбільш гострих соціально-психологічних проблем, що може не сподобатись адміністраторам, замовникам чи науковим керівникам, які не хочуть із-за вашої ініціативи мати неприємності з вищим керівництвом.
4) Проблема недобросовісності дослідження має два варіанти: умисна недобросовісність (підтасування результатів) та низька кваліфікація чи недбалість дослідника. На жаль, отримані таким чином результати, а ще якщо вони опубліковані у солідних виданнях, можуть дезорієнтувати інших дослідників.
5) Некоректне співавторство та відвертий плагіат, які можуть виражатися: у цитуванні чи переказуванні у великому обсязі інших авторів без посилань на них; у включенні свого прізвища в роботи своїх підлеглих за відсутності хоча б одного рядка, написаного власною рукою і т.д.
6) «Кастовість» та «сімейність» в науці. Г.Сельє зазначав, що іноді причиною «кастовості» є пихатість, марнославство та егоїзм деяких дослідників, які дуже занепокоєні тим, щоб хто-небудь не випередив їх у науковому пошуку. Це змушує деяких дуже «авторитетних» дослідників упереджено ставитися до молодих вчених, не допускати їх у «свої ряди», перешкоджаючи їхнім публічним доповідям чи публікаціям в серйозних виданнях.
7) Проблема «професійних секретів». «Професійні секрети» – це секрети від клієнтів, яким далеко не все слід говорити про результати дослідження, інакше вони можуть бути просто травмовані;
8) Проблема необґрунтованого «просування» в науці не гідних цього людей проявляється в таких ситуаціях: по дружбі комусь пишеться позитивний відгук, хоча сама робота примітивна;

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: