Психіка – суб'єктивний образ («картина») зовнішнього і внутрішнього середовища, орієнтація в цьому середовищі, сукупність усіх психічних станів і процесів, свідомих і несвідомих.

Основні функції психіки:

- людиною свого місця в відображення впливів навколишньої дійсності;

- регуляція поведінки і діяльності;

- усвідомлення навколишньому світі.

Відображення – загальна властивість матерії, що полягає в здатності об'єктів відтворювати з різним ступенем адекватності ознаки, структурні характеристики і відносини інших об'єктів..

Психічне відображення – найскладніший і найрозвиненіший вид відображення. Відображення впливів навколишньої дійсності – одна з основних функцій психіки. Психічне відображення носить як об'єктивний, так і суб'єктивний характер. Образи матеріального світу, що виникають у свідомості, є знімками, зліпками, копіями існуючих предметів, явищ, подій. Але для психіки не менш істотним є відношення до матеріального об'єкта, який вона відбиває. Вплив об'єктивної дійсності через конкретний стан людини, активне перетворення того, що відображається, обумовлюють суб'єктивність психічного відображення.

Психіку можна охарактеризувати як суб'єктивний образ об'єктивного світу.

Домашнє завдання: Скласти словник и дати визначення наступним поняттям: суб’єктивний, об’єктивний, свідомість, несвідоме, діяльність, поведінка. Привести опис поведінки людини з художньої літератури.

МЕТОДИ ПСИХОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Методи наукових досліджень – це ті прийоми і засоби, за допомогою яких вчені одержують достовірні зведення, використовувані далі для побудови наукових теорій і вироблення практичних рекомендацій.

Основними методами одержання фактів у психології є спостереження, експеримент. Кожен із цих загальних методів має ряд модифікацій, що уточнюють, але не змінюють їхню сутність.

Спостереження – найдавніший метод пізнання. Його примітивною формою – життєвими спостереженнями - користується кожна людина у своїй повсякденній практиці.

Спостереження полягає в навмисному, систематичному, цілеспрямованому і фіксованому сприйнятті зовнішніх проявів психіки. Розрізняють наступні види спостереження:

Бесіда як психологічний метод передбачає пряме чи непряме, усне чи письмове одержання від досліджуваних зведень про його діяльність, у яких об'єктивуються властиві йому психологічні явища.

Однак головним методом психологічного дослідження є експеримент – активне втручання дослідника в діяльність випробуваного з метою створення умов, за яких виявляється психологічний факт.

Природний експеримент проводять у природних умовах життя, навчання, праці людей, причому люди не підозрюють, що над ними проводиться експеримент (але його результати повинні бути зафіксовані, наприклад, схованою фотокамерою). Природні експерименти дозволяють виявляти більш достовірну інформацію, але не можуть проводитися багаторазово, оскільки втрачають свою природність і прихованість від випробуваних. В даний час проблема етичності проведення психологічних експериментів широко обговорюється. Так, використання схованої апаратури (фотокамер, відеокамер, диктофонів) вважається неетичним і неприпустимим, оскільки записуюча техніка може бути використана тільки за згодою випробуваного. Широту дослідження це, звичайно, обмежує, зате знижується ризик нанесення безсумнівної травми випробуваним.

Метод тестів представляє собою систему стандартизованих завдань, що дозволяють вимірювати рівень розвитку пізнавальних, інтелектуальних, типологічних і особистісних особливостей людиниТести можуть бути прогностичні і діагностуючі. Тести повинні бути науково обґрунтовані, надійні, і виявляти стійкі психологічні характеристики.

Моделювання як метод застосовується в тому випадку, коли дослідження цікавлячого явища шляхом простого спостереження, опитування, тестом чи експериментом ускладнене чи неможливе в силу складності або важкоприступності. Тоді прибігають до створення штучної моделі досліджуваного феномена, що повторює його основні параметри і передбачувані властивості. На цій моделі детально досліджують дане явище і роблять висновки про його природу.

Моделі можуть бути технічними, логічними, математичними, кібернетичними. Математична модель є вираженням чи формулою, що включає перемінні і відносини між ними, що відтворюють елементи і відносини в досліджуваному явищі. Технічне моделювання припускає створення приладу чи пристрою, за своєю дією нагадує про те, що підлягає вивченню. Кібернетичне моделювання засноване на використанні елемента як моделі понять з галузі інформатики і кібернетики. Логічне моделювання засноване на ідеях і символіці, що застосовуються в математичній логіці.

Крім перерахованих методів, призначених для збору первинної інформації, в психології широко застосовуються різні способи і прийоми обробки цих даних, їх логічного і математичного аналізу для одержання вторинних результатів, тобто фактів і висновків, що випливають з інтерпретації переробленої первинної інформації. З цією метою застосовуються, зокрема, різноманітні методиматематичної статистики, без яких найчастіше неможливо одержати достовірну інформацію про досліджувані явища, також методиякісного аналізу.

В психології існує особлива група методів, в основі яких лежіть феномен проекції. Проективні методики спрямовані на експериментальне дослідження тих особливостей особистості, які найменш за все доступні безпосередньому спостереженню або опитуванню Вони ґрунтуються на єдиному психологічному механізмі «проекції».

Домашнє завдання. Охарактеризувати в більш докладніше наступні методи: спостереження 1 -5 номер у журналі. Тестування 6 - 10 номер у журналі. Бесіда 10 – 15 номер у. Експеримент 16 – 20 номер у журналі. Моделювання 20 – 25 номер у журналі.

Охарактеризувати функції лівої та правої півкулі 26 -36 номер у журналі.

ОСНОВНІ ГАЛУЗІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ НАУКИ

Сучасна психологія становить широко розгорнуту систему знань, яка включає ряд окремих дисциплін.

Загальна психологія. Займається вивченням пізнавальних процесів, емоційно-вольової сфери, властивостей особистості.

Психологія розвитку (дитяча психологія, психологія юності, психологія дорослої людини, геронтопсихологія).

Порівняльна психологія (зоопсихологія, етнопсихологія).

Соціальна психологія (вивчає як люди спілкуються і взаємодіють один з одним. Виявляє, як соціальні умови впливають на поведінку людей).

Психологія аномального розвитку (патопсихологія, сурдопсихологія, тифлопсихологія).

Диференційована психологія (психологія індивідуальних розбіжностей).

Практична психологія (центри психологічних служб).

Психологія конкретної діяльності (психологія праці, юридична психологія, педагогічна психологія, медична психологія та ін..).

Педагогічна психологія вивчає умови і закономірності психічних новоутворень під впливом освіти та навчання. Вона вивчає закономірності розвитку людини в процесі навчання та виховання.

Юридична психологія (від лат. «juris» - право) – прикладна галузь психології, що вивчає закономірності і механізми психіки людей, включених у сферу відносин, регульованих правом.

У центрі уваги цієї науки знаходяться психологічні проблеми узгодження людини і права як елементів однієї системи. Вона розробляє рекомендації на підвищення ефективності системи «людина – право».

Предметом юридичної психології є вивчення закономірності поведінки людей в системі правових відносин, а також структури і видів юридичної діяльності.

Юридична психологія вирішує такі задачі:

· науковий синтез юридичних і психологічних знань;

· розкриття психолого-юридичної сутності фундаментальних категорій права;

· розкриття психічних особливостей різних суб'єктів правовідносин і психічних станів у різних ситуаціях правозастосування і правоохорони;

· сприяння розумінню юристами сутності об'єкта їхньої діяльності – поведінки людини;

· розробка наукових рекомендацій із підвищення ефективності правоохоронної діяльності, суворому дотриманню законності, успішному здійсненню задач правосуддя і перевиховання осіб, що вчинили злочин.

М. І. Єнікєєв вважає, що юридична психологія як галузь знань включає в себе:

1. Науково-організаційний, методологічний і методичний розділ, у якому розкривається предмет, задачі, система, методи і методологічні основи юридичної психології.

2. Правова психологія.

3. Психологія цивільного правового регулювання.

4. Кримінальна психологія.

5. Судова психологія.

6. Психологія виправної діяльності.

Правова психологія – розділ юридичної психології, що вивчає психологічні проблеми правотворчості, правосвідомості, правової соціалізації особистості

Правосвідомість - система знань, оцінок і уявлень про правопорядок даного суспільства, це суб'єктивне моделювання об'єктивно існуючого правопорядку.

В індивідуальній правосвідомості розрізняють три взаємозалежні сторони:

1. Пізнавальна (зв'язана з адекватним відображенням правових цінностей у свідомості індивіда);

2. Оцінна (виявляється в особистісному ставленні людини до правових явищ, у визначенні їхнього змісту. Ця сторона правосвідомості мотивує поведінку);

3. Регулятивна (зв'язана з контролюванням процесу конкретної правозначущої дії й оцінкою її результатів. Це прояви в дії, у правомірній поведінці).

Психологія цивільно-правового регулювання – розділ юридичної психології, що вивчає психологічні аспекти майнових, економічних і особистих відносин, врегульованих цивільним правом.

Кримінальна психологія – розділ, що вивчає проблеми особистості злочинця, типологію особистості злочинця і злочинних груп, психологічні механізми правопорушень.

Судова психологія – розділ юридичної психології, що вивчає психологічні основи розкриття і розслідування злочинів, проблеми судово-психологічної експертизи і психологічні аспекти судового процесу (Єнікєєв А.М.).

Психологія виправної діяльності (або пенітенціарна психологія) – розділ юридичної психології, що вивчає психологічні проблеми виконання кримінального покарання, психологію засуджених і психологічні особливості їх ресоціалізації після відбуття покарання, тобто відновлення раніше порушених соціальних якостей особистості, необхідних для повноцінної її життєдіяльності в суспільстві.

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ПСИХОЛОГІЇ

БІХЕВІОРИЗМ

Біхевіоризм (від англ. behavior. – поведінка), напрямок в психології, в рамках якого вважається, що психологія повинна вивчати поведінку людини, за якою можна тільки спостерігати. Звідси і назва цього напрямку.

Особистість людини, з погляду біхевіоризму, не що інше, як сукупність поведінкових реакцій, властивих даній людині. Та чи інша поведінкова реакція виникає на певний стимул, ситуацію. Формула «стимул – реакція» була ведучою в біхевіоризмі. Зв'язок між S і R підсилюється, якщо є підкріплення. Підкріплення може бути позитивним (похвала, одержання бажаного результату, матеріальна винагорода і т.п.) або негативним (біль, покарання, невдача, критичні зауваження і т.п.). Поведінка людини випливає насамперед з чекання позитивного підкріплення, але іноді переважає бажання насамперед уникнути негативного підкріплення..

Людина в концепції біхевіоризму розуміється насамперед як реагуюча, діюча, істота, яка навчається, запрограмована на ті чи інші реакції, дії, поведінку. Змінюючи стимули і підкріплення, можна програмувати людину.

Основний недолік біхевіоризму – у недообліку складності психічної діяльності людини, зближення психіки тварин і людини, ігнорування процесів свідомості, творчості, самовизначення особистості.

Досягнення біхевіоризму по вивченню поведінки людини активно використовуються в юридичній психології., що розробляє психологічні основи правомірної поведінки, злочинної поведінки, правоохоронної діяльності, ресоціалізації правопорушників.

ГЕШТАЛЬТПСИХОЛОГІЯ

Приблизно в той самий час, коли в США почався рух біхевіоризму, у Німеччині зародилася гештальтпсихологія. Слово «гештальт» як поняття не має точного еквівалента ні в англійській, ні в російській мовах. Дуже приблизно в залежності від контексту, його зміст може передаватися словами «образ», «структура», «форма», «організоване ціле». Тому в психологічних текстах воно, як правило, не переводиться.

Головний постулат гештальтистів говорив, що первинними даними психології є цілісні структури (гештальти), в принципі не виведені з утворюючих його компонентів.. Заслуга гештальтпсихологів полягає у твердженні системного підходу до психічних явищ.

Проблема цілого і частини створила також вододіл між гештальтизмом і біхевіоризмом. Гештальтизм відстоював ідею цілісності на противагу бихевіористському погляду на складну реакцію як суму елементарних.

Гештальтпсихологи порівнюють поведінку скоріше з музикою, чим з математикою. Згадайте свою улюблену пісню. Якби сприймали кожну ноту окремо, ви б не змогли відтворити мелодію. Крім того, можна всі ноти поміняти місцями чи зіграти ту ж саму мелодію в іншій тональності. Таким чином, першорядне значення має взаємозв'язок чи організація нот.

Келлер вивчав поведінку шимпанзе на іспанському острові Тенериф (на Канарських островах). У дослідах Келлера, що стали класичними, центральне місце зайняв доказ ролі «інсайту» (раптового схоплювання відносин) при вирішенні інтелектуальних задач. Мавпи повинні були вирішити задачі типу підтягування банана за допомогою ціпка. Іноді для цього було потрібно скласти довгий ціпок із двох коротких. Успіх рішення ставився в залежність від бачення ситуації в цілому, від «гештальтування» поля сприйняття. Поняття про інсайт (від англ. insight – розсуд) стало ключовим у гештальтпсихології. Йому був доданий універсальний характер. Воно стало основою гештальтистського пояснення адаптивних форм поведінки, що біхевіористи пояснювали принципом «проб, помилок і випадкового успіху).

,Гештальтисти приділяли велику увагу дослідженню мислення людини.. Заслуги гештальтпсихології складаються в розробці поняття психічного образа, у твердженні системного підходу до психічних явищ. Теорія гештальта, поняття про інсайт стали ключовими в розробці педагогічних технологій, спрямованих на розвиток творчого мислення тих, кого навчають. Гештальтпсихологія привернула увагу дослідників до нових цікавих проблем.

ПСИХОАНАЛІЗ

На початку ХХ століття в психології виник напрямок психоаналізу, чи фрейдизму. Його засновником є Зиґмунд Фрейд (1856 – 1936).

Фрейд застосовував топографічну модель, відповідно до якої в психологічному житті можна виділити три рівні: свідомість, підсвідомість, несвідоме. Рівень свідомості складається з відчуттів і переживань, що ви усвідомлюєте в даний момент часу. Свідомість охоплює тільки малий відсоток всієї інформації, що зберігається в мозку, причому визначена інформація усвідомлюється лише протягом короткого періоду часу, а потім швидко занурюється на рівень підсвідомого чи несвідомого, у міру того як свідомість людини переміщається на інші сигнали.

Підсвідомість чи «доступна пам'ять». Сфера підсвідомого містить у собі весь досвід, що не усвідомлюється в даний момент, але може легко повернутися у свідомість спонтанно чи в результаті мінімального зусилля.

Несвідоме – це найглибша і значима сфера людської психіки. Несвідоме являє собою сховище інстинктивних спонукань плюс емоції і спогади, що настільки загрожують свідомості, що були подавлені і витиснуті у сферу несвідомого, але саме цей неусвідомлюваний матеріал багато в чому визначає повсякденне функціонування людини, хоча вона цього і не усвідомлює. Несвідомі переживання цілком недоступні свідомості людини, але в значній мірі визначають дії людей..

До несвідомого належать багато інстинктів, взагалі недоступні свідомості, а також думки і почуття, піддані «цензурі». Ці думки і почуття не загублені, але не допускаються до спогаду, а тому виявляються у свідомості не прямо, а опосередковано, манівцями - в обмовках, описках, помилках пам'яті, сновидіннях, неврозах, «нещасних» випадках..

У структурі особистості Фрейд виділяє ВОНО, Я, понад – Я (ІД, ЕГО, супер - ЕГО).

ВОНО – це первісна, основна, центральна і разом з тим найбільш архаїчна частина особистості. ВОНО, вважає Фрейд, - «містить все унікальне, усе що є при народженні, що закладено в конструкції...». ВОНО служить джерелом енергії для всієї особистості, і разом з тим ВОНО – цілком несвідоме. Думки чи почуття, витиснуті зі свідомості в несвідоме ВОНО, як і раніше здатне впливати на психічне життя людини, при тому згодом сила цього впливу не зменшується. ВОНО можна порівнятися зі сліпим і глухим диктатором, влада якого необмежена, але панувати він може тільки через посередників.

ВОНО розвивається з Я і на відміну від останнього знаходиться в постійному контакті з зовнішнім світом. Я захищає ВОНО, як кора дерево, але при цьому харчується енергією ВОНО.

ВОНО реагує на потреби, Я – на можливості. Я є під впливом зовнішніх (середовище) і внутрішніх (ВОНО) імпульсів. Наростання цих імпульсів супроводжується напругою, почуттям «невдоволення», зменшення – релаксацією, почуттям «задоволення». «Я, - вважає Фрейд, - прагне до задоволення і намагається уникнути невдоволення».

Понад – Я (Супер-Я) розвивається з Я й є суддею, цензором його діяльності і думок виконує роль критика. Це сховище вироблених суспільством моральних установок і норм поведінки. Фрейд указує на три функції Понад-Я: совість, самовладання, формування ідеалів..

Основна мета взаємодії всіх трьох систем: Воно, Я і Понад –Я (Суппер-Я) – чи підтримувати (при порушенні) відновлювати оптимальний рівень динамічного розвитку щиросердечного життя, збільшуючи задоволення і зводячи до мінімуму невдоволення.

Від напруги, випробовуваного під впливом різних сил (внутрішніх і зовнішніх), Я оберігає себе за допомогою таких захисних механізмів, як витиснення, заперечення, раціоналізація, реактивні утворення, ізоляція, проекція і регресія.

Витиснення – знищення зі свідомості почуттів, думок і намірів до дії, потенційно зухвала напруженість. Однак витиснуті в несвідоме, ці «комплекси» продовжують діяти на щиросердечне життя і поведінку людини і постійно шукають виходу «назовні».Тому для утримання в несвідомому потрібно постійна витрата енергії.

Заперечення – це спроба не приймати за реальність події, небажані для Я. Примітно здатність у таких випадках «пропускати» у своїх спогадах неприємні пережиті події чи заміняти їх вимислом.

Раціоналізація – це перебування прийнятних причин і пояснень для прийнятних думок і дій. Природно, що ці «виправдувальні» пояснення думок і вчинків більш етичні і шляхетні, ніж їхні щирі мотиви.

Реактивні утворення – поведінка, яка протиставляється бажанню. Це явна чи неусвідомлена інверсія чи протидія – підміна дії, думки, почуттів, що відповідають справжньому бажанню на діаметрально протилежні поведінку, думки, почуття.

Ізоляція – це відділення психотравмуючої ситуації від зв'язаних з нею щиросердечних переживань. Заміна ситуацій відбувається як би неусвідомлено, принаймні не зв'язується з власними переживаннями. Усе відбувається начебто з кимсь іншим. Ізоляція ситуації від власного Я особливо яскраво виявляється у дітей. Взявши ляльку чи іграшкову звіринку, дитина, граючи, може «дати» їй «робити» чи «говорити» усе, що їй самій забороняється: бути безрозсудною, саркастичною, жорстокою, лаятися, висміювати інших і т.п.

Проекція – підсвідоме приписування власних якостей, почуттів і бажань іншій людині.

Регресія – сковзання на більш примітивний рівень поведінки чи мислення. Навіть здорові люди, щоб якось захиститися від постійного емоційного пресингу, «спустити пару», час від часу прибігають до різних форм регресії. Вони курять, напиваються, колупають у носі, гризуть нігті, читають бульварні романи, псують речі, вірять містифікаторам, ризиковано водять автомобіль і роблять масу «дурниць».

Сублімація - це найбільш розповсюджений захисний механізм, за допомогою якого лібідо й агресивна енергія трансформуються в різні види діяльності, прийнятні для індивіда і суспільства. Різновидом сублімації можуть бути спорт, інтелектуальна праця, творчість. Сублімована енергія, на думку Фрейда, створює цивілізацію.

.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: