Тема 2. Морське страхування 3 страница

5)інші види діяльності відповідно до статусу порту.

Морський порт очолює начальник порту, який призначається згідно з чинним законодавством України. Начальник морського порту видає обов’язкові постанови, що регулюють питання безпеки руху, охорони вантажів, майна порту і громадського порядку, проведення санітарних і протипожежних заходів у порту, охорони навколишнього природного середовища, порядку заходу суден у морські порти і виходу з них, видає звід звичаїв порту, а також розпорядження про затримку суден і вантажів у випадках і у порядку, передбачених ст. 80 КТМ України, забезпечення безпечного руху в портових водах, безпечної стоянки та обробки суден. Начальнику порту підзвітні усі служби порту.

Судно або вантаж можуть бути затримані в морському порту начальником порту:

1)на прохання особи, яка має морську вимогу, обґрунтовану: загальною аварією, рятуванням, договором перевезення вантажу, зіткнення суден або іншим заподіянням шкоди;

2)на морські вимоги порту, що виникли внаслідок пошкодження портових споруд, іншого майна і навігаційного обладнання, що знаходиться в порту;

3)морські вимоги органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, що виникли внаслідок порушення природоохоронного законодавства України, до достатнього забезпечення морської вимоги судновласником або вантажовласником.

Відповідальність за збитки, завдані необґрунтованим затриманням судна або вантажу, несуть особи, на вимоги яких відбулося затримання. Розпорядження начальника морського порту про затримання судна або вантажу на морські вимоги дійсне протягом трьох діб. Якщо протягом визначеного терміну не прийнято рішення суду або Морської арбітражної комісії про накладання на судно чи вантаж арешту, вони підлягають негайному звільненню.

У морському порту справляються такі цільові портові збори: корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, вантажний, адміністративний та санітарний. Використання портових зборів допускається виключно за їх цільовим призначенням.

Відповідно до Господарського Кодексу України, Закону України „Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” на території України можуть створюватися спеціальні (вільні) економічні зони типу „вільний порт”.

Згідно із Законом „Про спеціальну (вільну) економічну зону „Порто – франко” на території Одеського морського торговельного порту” у межах штучно насипаної та намитої в акваторії Одеської затоки Чорного моря території Карантинного молу площею 32,5 га створено спеціальну (вільну) економічну зону „Порто – франко” строком на 25 років. Метою створення СЕЗ „Порто – франко” є залучення інвестицій у пріоритетні галузі виробництва для збереження існуючих та створення нових робочих місць, впровадження новітніх технологій, сприяння розвитку зовнішньоекономічних зв’язків і підприємництва, завантаження потужностей портового комплексу та розвитку його інфраструктури, збільшення постановок високоякісних товарів і послуг, створення сучасної виробничої, транспортної та ринкової інфраструктури. Органами управління СЕЗ „Порто – франко” є: Одеська обласна державна адміністрація; Одеська міська рада; орган господарського розвитку і управління СЕЗ „Порто – франко”. Суб’єктами СЕЗ „Порто – франко” є суб’єкти підприємницької – юридичні особи, які розташовані на території СЕЗ „Порто – франко” і реалізують на цій території затверджені Одеською обласною державною адміністрацією інвестиційні проекти вартістю, еквівалентною не менше 1 млн. доларів США, на підставі договору (контракту) з органом господарського розвитку щодо умов реалізації цього інвестиційного проекту та які, зареєстровані органом господарського розвитку як суб’єкти СЕЗ „Порто – франко”.

Державний нагляд за мореплавством у порту здійснює капітан морського торговельного порту, який підпорядкований Міністерству транспорту та зв’язку України і очолює Інспекцію державного портового нагляду. Капітан морського торговельного порту діє відповідно до „Положення про капітана морського торговельного порту України”.

Капітан морського торговельного порту України - посадова особа, яка здійснює державний нагляд за мореплавством у морському торговельному порту України. Капітан порту призначається на посаду й звільняється з неї Міністерством транспорту України за пропозицією Держфлотінспекції України та за погодженням з Державним департаментом морського і річкового транспорту. На посаду капітана порту призначаються особи зі спеціальною освітою, які мають диплом капітана суден валової місткості від 3000 т і більше (або капітана далекого плавання) та стаж роботи на посаді капітана морського торговельного судна не менше 5 років.

До складу служби капітану порту, яку він очолює, входять інспекція державного портового нагляду (правовий статус врегульовано „Положенням про Інспекцію державного портового нагляду морського торговельного порту України) і дипломно – паспортний відділ. Капітан порту виконує функції керівництва лоцманською службою і службою регулювання руху суден, нагляд та контроль за ними. Капітан порту має гербову печатку і штамп із повною назвою служби капітана порту українською та англійською мовами. Капітан порту видає розпорядження в межах своєї компетенції, веде листування з використанням спеціальних бланків капітана порту.

Розпорядження капітана порту з питань забезпечення безпеки мореплавства і порядку в порту, що входять до його компетенції, обов’язкові для всіх суден, юридичних і фізичних осіб, які перебувають на території та акваторії порту.

Обов’язки капітана порту:

1)нагляд за дотриманням чинного законодавства і правил мореплавства, а також міжнародних договорів України щодо мореплавства;

2)надання дозволу на вихід з порту в порядку, встановленому Міністерством транспорту та зв’язку України;

3)реєстрація суден у Державному судновому реєстрі України і Судновій книзі України і видача суднових документів, якщо інше не передбачено чинним законодавством України;

4)перевірка суднових документів, а також дипломів, сертифікатів і кваліфікаційних свідоцтв плавскладу суден;

5)видача посвідчень особи моряка членам суднового екіпажу;

6)видача дипломів, кваліфікаційних свідоцтв та інших документів, що підтверджують кваліфікацію, необхідну для виконання обов’язків на судні особами командного та рядового складу;

7)контрольний огляд судна з метою оцінки його придатності для плавання та дотримання виконання правил щодо запобігання забрудненню довкілля із суден;

8)контроль за дотриманням вимог законодавства і міжнародних договорів України щодо безпечного морського перевезення пасажирів, вантажів; здійснення перегляду документів, що містять інформацію про вантаж, з метою його безпечного морського перевезення суднами, які завантажуються в порту.

Права капітану порту:

1)забороняти вихід судна в море у випадках:

а)непридатності судна до плавання, порушення вимог щодо його завантаження, постачання, комплектування екіпажу та наявності інших недоліків, що становлять загрозу безпеці плавання або здоров’ю людей, які перебувають на судні, або загрозу заподіяння шкоди довкіллю;

б)порушення вимог щодо суднових документів;

в)відсутність на судні відкоригованих карт, лоцій, сповіщення мореплавцям, таблиць приливів та іншої навігаційної інформації, необхідної для здійснення рейсу;

г)несплати встановлених зборів, штрафів та інших передбачених законодавством платежів;

д)відповідного рішення уповноважених чинним законодавством державних органів;

2)інспектувати всі судна, що перебувають у порту, з метою встановлення їх мореплавного стану, при потребі оголошувати учбові тривоги;

3)безперешкодно в будь – який час відвідувати підприємства, установи, організації, розташовані на території порту, з метою перевірки дотримання ними вимог щодо безпеки судноплавства;

4)забороняти експлуатацію суден і об’єктів, виконання робіт, що створюють загрозу безпеці судноплавства та довкілля, до усунення порушень вимог нормативних актів з питань безпеки руху суден; надавати обов’язкові для виконання судновласниками та посадовими особами приписи щодо усунення порушень вимог нормативних актів з питань безпеки судноплавства;

5)порушувати клопотання та накладати адміністративні стягнення відповідно до законодавства України за порушення чинного законодавства і правил щодо безпеки мореплавства, охорони довкілля і порядку в порту;

6)у районах необов’язкового лоцманського проведення встановлювати обов’язкове лоцманське проведення суден;

7)визначати час лоцманського проведення;

8)забороняти лоцманське проведення, якщо безпечному проведенню судна перешкоджає його стан, стан його механізмів або обладнання (у тому числі остійність і керованість), стан погоди або моря (погана видимість, шторм, землетрус тощо), а також за наявності інших надзвичайних обставин, що створюють загрозу судноплавству;

9)видавати дозволи на підняття майна, що затонуло в морі, а також на проведення в межах території та акваторії порту будівельних, гідротехнічних, водолазних та інших робіт;

10)затверджувати посадові інструкції працівників служби капітана порту;

11)накладати на працівників служби капітана порту дисциплінарні стягнення та вживати щодо них заходів заохочення в установленому чинним законодавством порядку;

12)отримувати від органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій інформацію, необхідну для здійснення нагляду за забезпеченням безпеки мореплавства;

13)виходити в рейс у складі екіпажів суден українських компаній для підтримання професійних навичок на посадах, які відповідають його кваліфікації згідно з дипломом.

Правове положення морського порту визначається правовим статусом та правовим режимом території та акваторії, на яких він розташован. Територія та акваторія морського порту являється державною власністю та надаються порту в користування. Територією морського порту є відведені для нього землі, що включають у себе також намиті, насипані або створені із застосуванням інших гідротехнічних технологій площі, створені за кошти порту і за користування якими не стягується плата. Акваторія морського порту – це відведені порту водні простори. Відведення земельних та водних ділянок для морського порту здійснюється в порядку, встановленому законом. Берегові спорудження порту розміщуються на сухопутній території держави, на яку в повному об’ємі поширюється державний суверенітет. Води портів, розташовані в сторону берега від початкової лінії територіального моря, згідно з Конвенцією о територіальному морі та прилягаючій зоні, 29 квітня 1958 р. та Конвенції ООН по морському праву, 10 жовтня 1982 р., входять до складу внутрішніх морських вод, складаючи частину усіх внутрішніх вод держави.

В Україні склад внутрішніх морських вод визначен Законом України „ Про державний кордон України”. До внутрішніх вод України відносяться води портів України, обмежені лінією, яка проходить крізь постійні портові спорудження, найбільш виступаючі в сторону моря.

Правовий режим внутрішніх морських вод, як частини державної території, визначається прибережною державою. Розвиток міжнародного судноплавства ставить прибережну державу в умови необхідності забезпечення допуску іноземних суден в національні порти. Це обумовлює особливості режиму внутрішніх морських вод, невід’ємливою частиною якого є порядок заходу іноземних суден та їх перебування в таких водах.

Загальні принципи, які застосовуються до режиму портів, на думку Д. Коломбоса, можна звести до наступних:

1)В мирний час торговельні порти повинні бути вільними для міжнародних сполучень; свобода доступу в порти, яка надається іноземним судам, включає право навантаження й вивантаження їх товарів, посадки й висадження їх пасажирів. Цей принцип був підтверджений професором Саусер Холлом в його арбітражному рішенні у справі Saudi – Arabia v. Aramco в 1958 р. Він зазначив, що „згідно з важливим принципом міжнародного публічного права порти кожної держави повинні бути відкрити для іноземних торговельних суден і могуть бути закриті лише тоді, коли цього потребують життєві інтереси держави. Свобода доступу іноземних суден в порти тої чи іншої держави включає право на навантаження й вивантаження товарів”.

2)Жоден з портів не може бути коли – небудь закритий для іноземних суден, шукаючих сховища від бурі або змушених до заходу по причині лиха.

3)Військові порти можуть бути закрити для усіх іноземних військових суден або торговельних суден по міркуванням виправданої обережності.

4)Захід військових суден навіть в торговельні порти може бути підкорен певним обмеженням як у відношенні кількості суден, які допускаються в порт, так й у відношенні тривалості їх перебування у ньому; так, в 1825 р. французький флот був зупинен біля входу в порт Гавани до тих пір, поки адмірал де ля Гравьєр не пояснив своїх намірів.

5)Кожна держава має право на видання законів у цілях нагляду за судноплавством у межах своїх національних вод.

Морські порти являються відкритими, якщо в них забезпечен вільний доступ усіх суден, незалежно від їх прапору. Тільки прибережна держава вправі вирішувати питання, які порти являються відкритими для допуску іноземних суден та відповідно для їх заходу в внутрішні морські води. Об усіх відкритих портах держава повідомляє в офіціальному виданні. Згідно міжнародній практиці, у відкриті порти забезпечується вільний доступ усіх суден, незалежно від прапора та без якої – небудь дискримінації. Судно, що терпить лихо, може здійснювати захід в будь – який порт держави.

Для відвідування торговельними суднами відкритих портів іншої держави не потрібно попередньо запитувати дозвіл на захід або направляти повідомлення по дипломатичним каналам. Так, згідно з законодавством Болгарії та Греції, усі порти, за виключенням грецьких портів Суда (острів Крит) та Нефстасмос (острів Саламін), відкриті для заходу іноземних торговельних суден. У законодавстві Греції міститься застереження у відношенні необладнаних бухт, заток та рейдів. Для заходу в ці води потрібно запитувати дозвіл на загальних підставах, як при заході в внутрішні води. По законодавству Франції встановлен дозвільний захід іноземних торговельних суден в внутрішні води тільки у військовий час, а в інший час доступ у відкриті порти вільний. В Японії вільний захід торговельних суден допускається тільки в окремі порти, а в інші тільки з попереднього дозволу відповідних місцевих органів.

Прибережна держава, оголошуючи свої порти і, отже, відповідні райони внутрішніх морських вод відкритими для заходу іноземних суден, по своєму ж розсуді в інтересах безпеки та в інших цілях може в будь – який час закрити для заходу іноземних суден ці води та порти. Якщо ж порт оголошен відкритим для заходу іноземних суден, то не повинна допускатися дискримінація у відношенні суден будь – якого прапору. Будь – якого роду обмеження для суден той або іншої держави можуть викликати відповідні міри.

Згідно зі ст. 73 Кодексу торговельного мореплавства України, перелік морських портів України, відкритих для заходу іноземних суден, визначається Кабінетом Міністрів України, про що повідомляється в Повідомленнях мореплавцям.

Іноземні судна можуть заходити у відкриті порти відповідно з правилами, що видаються прибережною державою. Так, згідно зі ст. 14 Закону України „ Про державний кордон України ”, перелік відкритих для заходу іноземних невійськових суден рейдів та портів України, порядок заходу та перебування у них, виробництво вантажних і пасажирських операцій, сполучення суден з берегом, сходу на берег членів екіпажу суден, та інші правила, пов’язанні з заходом іноземних невійськових суден в внутрішні води та порти України, встановлюються законодавством України та правилами, які публікуються у встановленому порядку.

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України „ Про відкриття пунктів пропуску через державний кордон України ” для пропуску через державний кордон України оголошені відкритими наступні порти:

- Одеський морський торговельний порт та Ізмаїльський морський торговельний порт – для міжнародного морського сполучення;

- Ялтинський морський торговельний порт – для міжнародного морського пасажирського сполучення;

- Бердянський морський торговельний пор, Білгород – Дністровський морський торговельний порт, Дніпро – Бузькій морський торговельний порт, Іллічівський рибний порт, Керченський морський та Керченський рибний порти, Маріупольський морський торговельний порт, Усть – Дунайський морський торговельний порт, Херсонський морський торговельний порт, морський торговельний порт Юний, спеціальний порт Октябрськ – для міжнародного морського вантажного сполучення.

На українські та іноземні торговельні судна при проходженні в порти України поширюються звичайний повідомлений порядок заходу суден. Керуючись „ Загальними правилами морських торговельних та рибних портів України ”, а для наливних та суховантажних суден, крім того, правилами Положення „ Про порядок застосування норм обробки наливних суден в морських портах та портових пунктах ” та Положення „ Про порядок застосування норм обробки суховантажних суден силами та засобами клієнтури ”, капітан судна забов’язан зробите перше повідомлення про час приходу в порт не пізніше ніж за 96 годин, капітан танкеру – за 72 години; друге повідомлення необхідно дати не пізніше ніж за 12 годин.

Окрім публікації переліку портів, відкритих для заходу іноземних суден, прибережні держави в цілях безпеки мореплавства оголошують також перелік внутрішніх водних шляхів, що належать до категорії судноплавних. В Україні, відповідно до Водного Кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України затверджен „ Перелік внутрішніх водних шляхів, що належать до категорії судноплавних ”.

Виходячи із суверенітету прибережної держави над внутрішніми морськими водами, як вже відмічалось, держава вправі виключати із числа портів, відкритих для заходу іноземних суден, будь – який порт, а також тимчасово заборонити доступ в усі порти, якщо цього потребує його національні інтереси, а також оголосити в своїх внутрішніх водах зони, заборонені для заходу іноземних суден.

Це відноситься, насамперед, до мір, пов’язаних з однієї сторони, з необхідністю охорони навколишнього природного середовища, та забезпеченням безпеки на морі, з другої. Багатьма прибережними державами прийнято правило, обмежуюче заходи в їх порти іноземних суден, що не відповідають вимогам безпеки. Це правило прибережної держави передбачено Конвенцією ООН по морському праву 1982 р., в якій відмічено, що „ у відношенні суден, які прямують у внутрішні води або які використовують портові спорудження за межами внутрішніх вод, прибережна держава має також право приймати необхідні міри для попередження будь – якого порушення умов, на яких ці судна допускаються у внутрішні води та використовують портові спорудження ”.

Ця норма більш конкретизована в п. 3 ст. 211 Конвенції ООН по морському праву 1982 р., відповідно до якої право прибережної держави пред’являти до іноземних суден певні вимоги у якості допуску в порти пов’язано з наступною умовою: „ Держави, які встановлюють будь – які вимоги для попередження, скорочення та збереження під контролем забруднення морського середовища у якості умови для заходу іноземних суден в їх порти або внутрішні води та для встановлення в них прибережних терміналів, належним чином публікують такі вимоги та повідомляють їх компетентній міжнародній організації ”.

Умови відносно заходу суден з ядерними силовими установками, передбачені Міжнародною конвенцією по охороні людського життя на морі 1974 р., зміненої Протоколом 1978 р. (СОЛАС 74 / 78) (завчасне надання інформації про безпеку та т.п.).

Міжнародна конвенція по попередженню забруднення з суден 1973 р., змінена Протоколом 1978 р. (МАРПОЛ 73 / 78) дозволяє державі – учаснику відмовлять іноземному судну у заході в порти на підставі того, що це судно не відповідає положенням Конвенції.

Захід у внутрішні морські води та порти іноземних військових кораблів носить, як правило, дозвільний порядок. Згідно з затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України „ Правилам плаванням й перебування у територіальному морі, внутрішніх водах, на рейдах та в портах України іноземних військових кораблів ”, іноземна держава запитує дозвіл на вхід його корабля у внутрішні води України за 30 діб до передбачуваного заходу.

Відповідно до „ Правил плавання й перебування в територіальному морі, у внутрішніх водах, на рейдах та в портах України іноземних військових кораблів ” підставою для допуску іноземних військових кораблів у внутрішні води, на рейди та в порти України являється попередній дозвіл Кабінету Міністрів України, якщо інший порядок не передбачен міжнародними договорами України. Ця умова не поширюється у тому випадку, якщо на борту іноземного військового корабля знаходиться глави держав або урядів, а також на іноземні військові кораблі, здійснюючі вимушений захід (п. 16 Правил). Аналогічний порядок заходу іноземних військових кораблів у внутрішні води і порти передбачен законодавством Туреччини та Болгарії та багатьох інших держав.

Рядом держав встановлен дозвільний порядок для заходу державних суден, що використовуються на некомерційній службі, - гідрографічних, навчальних, лоцманських, рятувальних та т.п. Так, деякі держави (Норвегія, Канада, Іспанія, Філіппіни) встановлюють для науково – дослідницьких суден більш тверді вимог, ніж для військових кораблів. В Норвегії, наприклад, для заходу іноземного військового корабля потрібно подати заявку на дозвіл за 7 діб, а для науково – дослідницького судна за 14 діб.

У випадку, коли судно вимушено здійснити захід в порт іноземної держави (терпить лихо, необхідність надання термінової медичної допомоги особі, що знаходиться на судні), йому повинен бути доступен будь – який порт, незалежно від того, являється він відкритим або закритим для міжнародного судноплавства. Судна, що вимушено ввійшли в порт зобов’язані дотримувати правила, встановлені прибережною державою для усіх іноземних суден. Але вони звільнюються від уплати портових зборів та податків, крім оплати фактично зроблених послуг.

Поширення державного суверенітету на внутрішні води обумовлюють дотримання морськими судами законів та правил в порту держави прибування, а в випадку їх порушення, підпорядкування кримінальній, цивільній або адміністративній юрисдикції прибережної держави.

Відповідно до Кодексу торговельного мореплавства України, під час перебування в морському порту будь - яке судно зобов’язано дотримувати діючі закони та правила України, у тому числі ті, що стосуються безпеки порту та судноплавства в порту, митного, прикордонного, санітарного режимів, лоцманської проводки, буксировки, рятувальних робіт, якірної стоянки та надавання місць біля причалів, навантаження та розвантаження вантажів, посадки та висадження людей, послуг, портових зборів, попередження забруднення навколишнього природного середовища. Зобов’язання судна по дотриманню режиму порту встановлені також Законом України „ Про державний кордон України ”.

Правовий режим перебування іноземних суден у внутрішніх морських водах, таким чином, охоплює не тільки права прибережної держави, але і кореспондуючі йому права та зобов’язання іноземного судна під час перебування в таких водах. В іноземному порту судно опиняється під дією двійної юрисдикції. На нього поширюється юрисдикція держави прапора та територіальна юрисдикція прибережної держави в силу суверенітету останнього. Внаслідок конкуренції цих юрисдикцій велике значення для міжнародного судноплавства має міжнародно – правова регламентація порядку заходу іноземних суден у відкриті порти прибережних держав, яка включає розробку загальновизнаних правил, які забезпечують інтереси іноземних суден та їх безпеку під час перебування в портах, а у випадку вимушеного заходу – в цих та інших портах.

Таким чином, на основі усього вище указаного, можливо зробити наступні висновки. Порт, насамперед, - підприємство, основна ланка народного господарства або, як зараз починають казати та писати в різноманітних законодавчих текстах, суспільного виробництва. Та як підприємство порт – самостійний уставний суб’єкт господарювання, маючий право юридичної особи, створений компетентним органом державної влади для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково – дослідницької, торговельної та іншої господарської діяльності у порядку, передбаченому законодавством.

Наступним головним положенням у статусі порту у цей час є те, що він являється комерційним державним унітарним підприємством, яке входить в систему підприємств морського транспорту України. Це положення має як мінімум два важливих наслідку:

1)Як державне комерційне підприємство порт являється уставним суб’єктом підприємницької діяльності та діє на принципах підприємництва або діяльності, яка по законодавству в остаточному підсумку має цілю одержання прибутку.

2)Власником портів як елементів системи транспорту загального користування являється держава в особі Фонду державного майна України, тобто порт являється об’єктом загальнодержавного майна. Як державне унітарне підприємство порт на праві повного господарського ведення наділений відособленою частиною державного майна.

Експедиторська компанія. На сьогоднішній день відношення в галузі транспортно-експедиторської діяльності регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, законами України «Про транспорт», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про транзит вантажів», Закон України Про транспортно-експедиторську діяльність і іншими законами, транспортними кодексами і статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, які видаються відповідно до них.

Процес переміщення вантажів вимагає вдосконалення різних допоміжних дій з боку вантажовідправника, транспортної організації, вантажоодержувача.

Зокрема, перш ніж відправити продукцію споживачеві необхідно її упакувати, маркірувати, доставити до складу відправника на станцію (порт) відправлення, провести підугрупування, маршрутизацію вантажу, скласти провізні документи, здати вантаж перевізникові, занурити, а в необхідних випадках супроводжувати вантаж в дорозі і повідомити одержувача про відправку вантажу, після прибуття вантажу на станцію (порт) призначення необхідно отримати вантаж, вивантажити і доставити одержувачеві. Сукупність всіх цих дій прийнято називати експедицією.

Таким чином, експедиція є проміжною ланкою, обслуговуючою пересування продуктів виробництва до місця споживання. Вона передує цьому пересуванню або завершує його.

По своїй економічній природі експедиційні операції відносяться до розряду послуг.

Термін «експедиція» в перекладі українською мовою означає: по-перше - відправку, розсилку чого-небудь (наприклад, кореспонденції, вантажів), а по-друге - установа або відділ установи для відправки, розсилки чого-небудь.

«Експедирувати» від латинського (exspedire) - відправляти товар, кореспонденцію і інше за призначенням.

На відміну від інших ланок матеріального виробництва транспорт не виробляє продукцію в речовинній формі. Корисний ефект його діяльності виражається в переміщенні вантажів і пасажирів, який споживається в процесі його створення. Споживання це аналогічно споживанню всякого іншого товару. Але при особистому споживанні його вартість зникає, а при переміщенні товарів переноситься на ці товари, як додаткова вартість.

Економічна суть експедиційної діяльності така ж, яку має діяльність транспорту. Хоча результати її не мають фізичної оболонки, але здатні задовольнити потреби, тобто володіють споживчою вартістю.

При обслуговуванні експедитором господарських організацій вартість його послуг, разом з іншими транспортними витратами, переноситься на товар. Суб'єктами договору транспортної експедиції є експедитор і клієнт.

Роблячи висновок, можна сказати, що всі операції, що виконуються в даний час в процесі виконання договорів вантажної, поштової і побутової експедиції, можна розділити на дві групи.

У першу з них входять дії експедитора, необхідні в рівній мірі для будь-якого виду експедиції: доставка вантажу, речей або кореспонденції до перевізника або одержувача, висновок з цією метою операції з перевізником, виробництво з останнім всіх необхідних розрахунків за рахунок клієнта, інформація клієнтів про виконану роботу.

Другу групу складають дії, властиві всякому експедиторові, але що мають різне значення для існуючих видів експедиції. До них відносяться сортування, упаковка, зберігання, завантаження-вивантаження і т.п.

До основних обов'язків клієнтів за договором експедиції відносяться здача вантажу (кореспонденції, речей) експедиторові або прийом його від експедитора, оплата проведених експедитором витрат, винагорода експедитора за надані послуги. До основних обов'язків клієнтів за договором вантажної експедиції відносяться в даний час також і функції по завантаженню-вивантаженню вантажів на своєму складі, приведення вантажів в транспортабельний вигляд, якщо договором не обумовлюється інший порядок виробництва цих робіт.

Хотілося б відзначити найбільш поширені транспортно-експедиторські операції:

- вибір найбільш раціонального виду транспорту з урахуванням вартості і терміну доставки вантажу;

- складання перспективних, річних і поточних планів перевезень;

- організація накопичення вантажу, зберігання на складах і сортувальних базах;

- упаковка, маркіровка, комплектація відвантажувальних партій згідно дорученню замовника;

- організація доставки вантажу з складу відправника на станцію, в порт, а також вивіз вантажів з портів, із станцій на склади одержувача;

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: