3 страница. У поведінку людини включаються воля, творчість, емоційна сфера

У поведінку людини включаються воля, творчість, емоційна сфера. Для індивідуальної специфіки поведінкової реакції істотне значення мають особливості біології людини.

Розділ IV

ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИННОСТІ.

ПЛАНУВАННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ

БОРОТЬБИ ІЗ ЗЛОЧИННІСТЮ

1. Поняття і принципи

попередження злочинності

Попередження злочинності є багаторівневою системою цілеспрямованих державних і громадсьних заходів для виявлення, усунення, ослаблення й нейтралізації причин і умов злочинності, окремих видів злочинів і конкретних злочинів, а також утримання від становлення чи повернення на злочинний шлях людей, умови життя і (чи) поведінка яких вказують на таку можливість.

Профілактика злочинності повинна відповідати принципам законності, демократизму, гуманізму, справедливості й науковості.

Законність діяльності з попередження злочинності передбачає наявність достатнього правового регулювання на рівні законів і інших нормативних актів, завдань, методів, форм профі-лактики, прав і обов’язків суб’єктів (учасників) цієї роботи, гаран-тій законних інтересів осіб щодо яких вона здійснюється.

Демократизм у профілактиці злочинності означає, що вона здійснюється:

•під контролем органів представницької влади відповідного рівня;

• при особистій участі і під контролем громадських об’єднань і формувань, роль яких у цьому зв’язку не можна зводити до ролі „помічників” державних органів;

•з урахуванням результатів постійного моніторингу суспільної думки.

Гуманізм і справедливість профілактичної діяльності означають, що:

• особи, щодо яких вона проводиться, розглядаються як суб’єк-ти взаємодії з органами профілактики, а не як безправні об’єкти;

• ставиться завдання як можна раніше виявити і попередити подальший розвиток криміногенних процесів, щоб мінімізувати збиток для особистості, суспільства і держави;

•профілактичний вплив починається з найбільш м’яких заходів, і лише при неефективності цих заходів здійснюється перехід до більш дієвішого впливу.

Говорячи про гуманізм як принцип профілактичної діяльності, не можна зводити його до вимоги „не нашкодь” стосовно осіб, що втягуються у сферу профілактики. Необхідно враховувати й інший аспект – значення профілактичної діяльності в цілому, її напрямів, конкретних заходів для забезпечення безпеки, спокою, стабільності в суспільстві, прав, свобод і законних інтересів його громадян, що можуть стати потерпілими від злочинів. Тому мінімізація попереджувального впливу виправдовує себе лише до того моменту, доки вона на вступає в протиріччя з метою профілактичної діяльності.

Науковість як принцип профілактики означає:

• наявність і потреба в програмуванні й плануванні попе-реджувальної діяльності, правовому регулюванні й керуванні нею, а також у безпосередньому застосуванні профілактичних заходів, наукової концепції цієї діяльності, заснованої на пізнанні її закономірностей і місця в соціальних системах;

• супровід усіх рівнів, етапів, напрямів, видів профілактичної діяльності науково-методичним забезпеченням, заснованим на комплексному використанні наукових даних про боротьбу зі злочинністю, поєднаних кримінологією і кримінальною полі-тикою; наявність при цьому механізмів впровадження наукових рекомендацій після їхньої об’єктивної оцінки;

• усвідомлення практикою тієї обставини, що спроби вирішити проблеми концептуальної бази, правового регулювання, керування профілактикою тощо, які вимагають професійного використання наукових знань, не звертаючись до них, а використовуючи поня-тійний апарат на рівні побутового слововживання, приводять тільки до серйозних провалів; у цьому зв’язку має бути усві-домлена необхідність виділяти у всіх програмно-планових документах розділ про наукове забезпечення попереджувальної діяльності;

• проведення кримінологічних чи комплексних експертиз законодавчих і управлінських актів, пов’язаних із профілактикою злочинності, у процесі їхньої підготовки.

2. Рівні попередження злочинності

У залежності від масштабів і цілей застосування профі-лактичних заходів рівні попередження злочинності поділяються на загальсоціальний і спеціально-кримінологічний.

Загальносоціальний рівень попередження злочинності характерний тим, що складові його заходи є необхідним еле-ментом соціально-економічного будівництва, поліпшення мо-рально-психологічної й духовної сфер суспільства. Ці заходи спрямовані на поліпшення умов праці й відпочинку трудящих, підвищення рівня їхньої матеріальної забезпеченості, зміцнення дисципліни й організованості, а також інші позитивні зміни в суспільстві.

На даний час загальносоціальний рівень є ослабленим через наявність різних соціально-економічних негативних проце- сів, котрі ускладнюють життєзабезпеченість членів нашого суспільства.

Спеціально-кримінологічний рівень попередження зло-чинності характеризується сукупністю заходів, спеціально спрямованих на усунення причин злочинності чи конкретних злочинних проявів. Масштаб їхнього застосування менший, ніж загальносоціальних заходів, хоча в деяких випадках він дістає значних розмірів й охоплює цілі галузі народного господарства або поширюється на окремі категорії осіб (неповнолітніх зло-чинців, рецидивістів тощо).

Спеціальне кримінологічне попередження вимагає спеці-альних кримінологічних знань, котрі необхідні при розробці комплексних планів, при виробленні заходів попередження окремих видів злочинів і т. д.

Цей рівень визначається суб’єктивними чинниками. Звідси велика потреба в керуванні спеціальним попередженням зло- чинів. Останнє припускає використання специфічних критеріїв прийняття рішень, особливої системи оцінок соціальної корисності й ефективності цієї діяльності.

Рівні попередження злочинності на основі вертикальної диференціації виглядають так:

• перший рівень (вищий) передбачає вирішення значних соціальних, економічних і інших проблем життєдіяльності суспільства, котрий виражається в соціально-економічних перетвореннях, посиленні виховної й ідеологічної роботи, а в цілому – в удосконаленні суспільних відносин на даному етапі розвитку суспільства;

• другий рівень (середній) містить у собі попереджувально-профілактичний вплив на конкретні соціальні групи і суспільні прошарки населення, піддані впливу негативних тенденцій;

• третій рівень (нижчий) пов’язаний з індивідуально-профілактичним впливом на конкретних осіб. Завдання такого впливу полягає в позитивній зміні системи ціннісних орієнтацій людини, у подоланні її антигромадських поглядів і установок, переорієнтації поведінки в соціально схвалюваному напрямі.

3. Класифікація заходів

профілактики злочинності

на соціальному рівні

Класифікація заходів попередження злочинності проводиться за наступними критеріями:

• за соціальним рівнем попереджувальної діяльності;

• за обсягом (масовістю) охоплення;

• за територіальним масштабом;

• за етапом впливу на об’єкт профілактики;

• за спрямованістю, виду (змісту) впливу;

• за суб’єктами розробки й застосування.

За соціальним рівнем в попереджувальній діяльності виділяють три групи заходів:

• загальносоціальні;

• протидіючі соціальним патологіям;

• спеціальні (кримінологічні).

Функція загальносоціальної профілактики послідовно здійснюється прогресивним розвитком суспільства. Загаль-носоціальне попередження злочинності пов’язане з найбільш значимими й довгостроковими видами соціальної діяльності і здійснюється в процесі вирішення великомасштабних соціаль- них задач.

Вирішення протиріч суспільного розвитку, його проблем і труднощів, помилок у соціальному управлінні є водночас еко-номічна, політична, ідеологічна, соціально-психологічна і правова основа для усунення, ослаблення й нейтралізації процесів і явищ, які детермінують злочинність.

До загальносоціальних заходів попередження злочинності належать зміни в соціально-економічній сфері, спрямовані на підняття життєвого рівня членів суспільства, якості їхнього життя.

Стабілізація стану в економіці і на споживчому ринку, підвищення платоспроможності широкого кола населення в сукупності є передумовами попередження економічної й іншої злочинності.

Зменшенню побутової, насильницької й іншої злочинності сприяють заходи щодо вирішення житлової проблеми, зміцненню сім’ї, поліпшенню умов праці й побуту жінок, охороні материнства та дитинства, організації дозвілля тощо.

Спеціальна (кримінологічна) профілактика включає заходи, спрямовані на виділення, усунення, ослаблення, нейт-ралізацію криміногенних чинників, виправлення осіб, що можуть вчинити (чи вчинити повторно) злочини.

На рівні спеціальної профілактики мета боротьби зі зло-чинністю, її окремими видами і конкретними злочинами виділена у вигляді єдиної або головної для відповідних заходів соціального контролю, соціальної реабілітації чи правоохоронній діяльності. Розробка й реалізація заходів спеціальної профілактики нар-котиків, зброї тощо.

Особливі заходи здійснюються в межах груп ситуацій чи осіб, виділених за визначеними родовими ознаками, наприклад:

• щодо осіб, схильних до вчинення злочинів у зв’язку з споживанням наркотиків, заняттям проституцією, бродяжництвом та жебракуванням тощо;

• стосовно ситуацій, які сприяють вчиненню корисливих злочинів, що пов’язані, наприклад, з відсутністю стандартів безпеки для житла і офісних приміщень; із порушеннями правил обліку й збереження документів, грошей, товарно-матеріальних цінностей тощо.

Індивідуальна профілактика – це конкретизація загально-соціальних і спеціальних запобіжних заходів щодо окремих осіб. Вона спрямована на:

• усунення несприятливих впливів на конкретну особу, що можуть призвести до формування антигромадської спрямованості і суспільно небезпечної поведінки;

• зміна соціально несхвальної поведінки, яка приводить на злочинний шлях, і корекцію орієнтації та рис, що привели її на цей шлях (якщо її перекручене формування вже мало місце);

• застосування негайних заходів з попередження злочинів, що готуються, припинення спроб їхнього вчинення.

Російський кримінолог Г.М. Міньковський відзначає, що загальна, особлива й індивідуальна профілактика в залежності від стадій прояву криміногенних детермінант, розвитку на їхній основі перекручених орієнтації й рис особи, і моменту початку попереджувальної роботи поділяються на сім етапів впливу на об’єкт:

• ранню профілактику у формі соціального захисту (допомоги), яка полягає у виявленні й усуненні криміногенних ситуацій, несприятливих життєвих умов у контингентів підвищеного ризику, груп, конкретних осіб до того, як ці ситуації й умови сформували істотні перекручування ціннісних орієнтацій і мотивацій;

• ранню профілактику у формі сполучення соціальної допомоги і коригувального впливу, якщо негативний вплив несприятливих життєвих умов уже привів до перекрученої позиції груп та конкретних осіб і соціально несхвалюваної поведінки;

• безпосередню профілактику, коли соціально несхвальна поведінка осіб (групи) перетворилася в систематичне (неод-норазове) вчинення правопорушень, характер яких вказує на зростаючу небезпеку переходу на злочинний шлях;

• профілактику безпосередньої небезпеки вчинення злочинів; припинення на стадії готування чи замаху на злочин, що включає заходи, спрямовані на те, щоб не допустити продовження вже розпочатого злочину і доведення його до кінця, а також на створення обстановки, що виключає подальшу злочинну діяльність;

• процесуальні заходи профілактики за фактами вчинених злочинів, а також заходи реалізації цілей кримінально-правової превенції;

• профілактику рецидиву на стадії відбування покарання і ресоціалізації після його відбуття, що включає усунення й нейтра-лізацію негативних умов пенітенціарного і постпенітенціарного характеру.

4. Класифікація заходів профілактики

злочинності за спрямованістю і видами

Класифікація заходів профілактики злочинності за спря-мованістю і видами (змістом) їхньої дії поділяє заходи профі-лактики всіх рівнів, масштабів і обсягів на:

• соціально-економічні;

•організаційно-управлінські;

• ідеологічні;

• соціально-психологічні;

• медичні і психолого-педагогічні;

• технічні;

• правові.

Заходи соціально-економічного характеру впливають на усунення, ослаблення і нейтралізацію криміногенних чинників, пов’язаних зі спадом життєвого рівня населення, кризовими явищами в виробничому й соціальному середовищі. Сюди ж від-носяться:

• заходи соціального захисту найуразливіших верств населення;

• заходи оздоровлення економіки і стабілізації ситуації в цілому;

• заходи боротьби з безвідповідальністю і безгосподарністю, поліпшення обліку, збереження, зменшення непродуктивних втрат і своєчасне їх виявлення, контролю схоронності майна, стягнення збитку з винних;

• забезпечення платежів зборів;

•підбір кадрів тощо.

До організаційно-управлінських заходів відносяться вдосконалення державного й суспільного соціального контролю за роботою управлінських апаратів для того, щоб обмежити масштаби недоліків і порушень, котрі сприяють існуванню майнової, економічної, службової й іншої злочинності.

Велике значення мають організаційно-управлінські заходи у сфері правоохоронної діяльності: її координація, спеціалізація стосовно окремих видів злочинності, інформаційне, методичне, кадрове, ресурсне забезпечення профілактичних функцій тощо.

Під ідеологічними заходами розуміються такі заходи, що усувають чи обмежують криміногенні чинники шляхом фор-мування в членів суспільства моральної позиції, орієнтованої на базові загальнолюдські цінності: заходи, що формують у су-спільній думці, нетерпимість до злочинів і інших правопорушень, заходи підвищення культури людей.

Заходи, що мають соціально-психологічний зміст, спря-мовані на формування в країні, окремих регіонах і місцевостях, у середовищі окремих контингентів і груп населення громадського спокою, впевненості у власній безпеці, готовності до взаємо-допомоги, взаємопідтримки у важких життєвих ситуаціях, довіри до правоохоронних органів, готовності допомагати їм. Значна частина цих заходів здійснюється через інститути соціального виховання, через освітні установи й засоби масової інформації.

Медичні й психолого-педагогічні заходи профілактики містять:

• попередження поширення хвороб, які створюють небезпеку для навколишніх; лікування і ресоціалізація осіб, які страждають цими хворобами;

• протидія поширенню форм поведінки, пов’язаних із со-ціальною дезадаптацією і відтворенням злочинності, – бродяж-ництва, проституції, пияцтва, серйозних побутових конфліктів тощо; соціальна, психолого-педагогічна, медична допомога носіям цих форм поведінки.

До технічних заходів відносяться різні засоби і пристосування:

• якізатрудняють перекручування кількісних чи якісних показників при виробництві, відпуску, збереженні, транспорту-ванні матеріальних цінностей; фальсифікацію банківських операцій;

• які перешкоджають проникненню в сховища, житло, службові приміщення з метою вчинення крадіжок;

• які протидіють виникненню аварійних ситуацій на вироб-ництві й транспорті, розкраданням, пожежам тощо.

До них також відносяться: різноманітні вимірювальні прилади, автомати для фіксування виробничих процесів, визначення якості і кількості товару, який випускається й реалізується, зупинки механізмів при виникненні аварійних ситуацій; засоби охоронної сигналізації, замикаючі пристрої; освітлювальні прилади в громадських місцях; пристрої швидкого виклику працівників міліції.

Правові заходи попередження злочинності створюють пра-вову базу для розробки й застосування заходів профілактики усіх видів, перерахованих явищ. Правові заходи профілактики включають:

• удосконалення кримінальної, адміністративної, трудової, цивільної, сімейної й іншої галузей законодавства, для того щоб забезпечити оптимальні умови для виявлення, усунення, ослаб-лення, нейтралізації причин і умов злочинів, загальної й інди-відуальний превенції, ресоціалізації осіб, схильних до вчинення злочинів;

• введення й удосконалення правових заборон і обмежень, які сприяють попередженню і припиненню виникнення умов для вчинення злочинів;

• введення й удосконалювання адміністративно-правових норм, спрямованих на те, щоб заходами стягнень за правопорушення припинити формування звичок і стереотипів поведінки, котрі за певних обставин можуть призвести до злочину;

• введення й удосконалення кримінально-правових норм подвійної превенції, спрямованих на те, щоб не допустити тяжких і особливо тяжких злочинів шляхом залучення до відповідальності осіб, які створили умови для них;

•введення й удосконалення норм, які заохочують припинення злочинних дій і самозахист від них;

• заохочення добровільної відмови від доведення злочину до кінця;

• заохочення повного виявлення і розкриття злочинів;

•правову регламентацію діяльності суб’єктів профілактики;

• виховання правосвідомості для того, щоб досягти рівня дотримання правових норм за особистим переконанням;

• виховання профілактичної активності громадян, їхньої готовності допомагати боротьбі зі злочинністю;

• нормативне закріплення стандартів безпеки від злочинів.

5. Поняття і класифікація суб’єктів

профілактики злочинності

Суб’єктами попередження злочинності (злочинів) є органи, установи, організації, підприємства, а також службові особи (службовці) і окремі громадяни, на яких законом покладені завдання і функції з виявлення, усунення, ослаблення, нейт-ралізації причин і умов, котрі сприяють існуванню і поширенню злочинності в цілому, її окремих видів і конкретних злочинів, а також утриманню від переходу на злочинний шлях і забезпеченню ресоціалізації осіб, схильних до вчинення злочинів (рецидиву).

За місцем у державній та суспільній системі суб’єкти профілактики можуть класифікуватися:

• державні, муніципальні (місцеві);

• неурядові (недержавні і немуніципальні), зокрема, комерційні і некомерційні структури, громадські об’єднання і спеціалізовані формування;

• громадяни.

За завданнями, компетенції й змісту діяльності, щопопереджає злочинність, суб’єкти профілактики класифіку- ються на:

• органи влади загальної компетенції (установи, організації, підприємства);

• неспеціалізовані;

• частково спеціалізовані;

• спеціалізовані органи.

Забезпечення законності, правопорядку, громадської безпеки, а отже, і попередження злочинності перебувають у спільному віданні центральних та місцевих органів влади.

У спільному віданні знаходяться також охорона навколишнього природного середовища, загальні питання виховання й освіти, координація питань охорони здоров’я, захист родини й дитинства, соціальний захист. Ці напрями правового регулювання й органі-заційно-управлінської діяльності тісно пов’язані з попередженням злочинності.

Верховна Рада України видає закони, які складають правову базу профілактики. У межах своєї компетенції органи місцевого самоврядування приймають нормативні акти, пов’язані з профі-лактикою злочинів, вирішуючи питання місцевого значення щодо охорони громадського порядку.

Президент України і уряд видають у відповідності зі своїми повноваженнями нормативні акти з попередження злочинності, ґрунтуючись на Конституції й законодавстві.

Неспеціалізовані суб’єкти профілактики злочинності – це господарські структури, установи культури й спорту, засоби ма-сової інформації; органи, що регулюють природокористування, міграцію, котрі здійснюють працевлаштування, пенсійне забез-печення; житлово-комунальні органи; установи, котрі надають послуги з проведення дозвілля, і інші, котрі беруть участь у різних галузях життєдіяльності суспільства.

Хоча діяльність цих суб’єктів профілактики в ряді випадків сприяє попередженню злочинності, однак таке завдання в їхній діяльності особливо не виділяється, а профілактичний ефект дося-гається принагідно, або припускає звернення з боку спе-ціалізованих суб’єктів профілактики з конкретними проханнями чи дорученнями.

До частково спеціалізованих органів попередження злочинності відносяться установи соціального обслуговування, освіти охорони здоров’я, а також природоохоронні, контрольно-ревізійні й аудиторські організації.

Ці органи одержали найменування частково спеціалізованих з тією метою, щоб провести межу між ними і неспеціалізованими структурами. Останні деякою мірою пов’язані з профілактикою злочинності, але відповідні питання вирішуються ними лише після звернень відповідних органів, котрі ведуть цілеспрямовану боротьбу зі злочинністю або в зв’язку з забезпеченням пра-вопорядку і безпеки в середовищі працюючих. Частково спе-ціалізовані суб’єкти профілактики мають у межах своїх основних завдань системно виділену функцію профілактики.

Спеціалізованими суб’єктами попередження злочинності є правоохоронні органи, для яких завдання й функції профілактики є головними та пріоритетними.

Це органи суду, прокуратури, внутрішніх справ, податкової міліції, служби безпеки, юстиції, митна і прикордонна служби, внутрішні війська, наукові й освітні юридичні установи. До си-стеми правоохоронних органів примикають деякі спеціалізовані громадські об’єднання (формування), а також адвокатура.

6. Правоохоронні органи як суб’єкти

попередження злочинності

Судові органи вирішують задачі попередження злочинності за допомогою різних засобів і методів. Відповідно до законодавства про судоустрій суди зобов’язані своєю діяльністю виховувати громадян у напрямі точного і неухильного виконання законів, дбайливого відношення до державної і приватної власності, дотримання трудової дисципліни, поваги до прав, честі і гідності громадян.

Профілактичний ефект діяльності суду пов’язаний з вико-нанням його основного завдання – здійснення правосуддя. Виносячи справедливий вирок по кримінальних справах, суд забезпечує загальну і спеціальну привенцію, у тому числі вносить свій внесок у попередження рецидиву. Справедливі рішення по цивільних, сімейних, трудових, господарських справах сприяють усуненню чи пом’якшенню криміногенних конфліктних ситуацій, чинників, які детермінують кримінальну мотивацію і полегшують її реалізацію.

Профілактичну спрямованість мають аналітична робота, узагальнення судової практики, котрі створюють інформаційне забезпечення для методичної роботи у сфері попередження злочинності.

Профілактичний ефект діяльності суду забезпечується реалізацією принципу гласності в його роботі, що допускає висвіт-лення ходу і результатів судових процесів.

Форми попереджувальної роботи судових органів дуже різноманітні: виїзні засідання, залучення представників громад-ськості до судового розгляду, окремі ухвали, контроль за ви-конанням вироків, рішень і визначень.

Профілактика злочинності – завдання, яке підлягає вирішенню за кожним напрямом діяльності прокуратури.

Широта компетенції прокуратури, обсяг її повноважень визначають специфіку діяльності органів прокуратури як суб’єктів профілактики злочинності.

Прокуратура не тільки виконує свої безпосередні функції з попередження злочинності, але і здійснює нагляд за виконанням державними й місцевими органами влади, громадськими організаціями, іншими недержавними структурами вимог законів, які регламентують їхню діяльність з профілактики злочинів.

Профілактичні функції виконуються при здійсненні нагляду за виконанням законів органами дізнання і попереднього слідства.

На попередження рецидивної злочинності спрямований нагляд за виконанням законів у місцях позбавлення волі, в інших органах, що виконують покарання, а також здійснюють соціальну допомогу й контроль щодо осіб, які відбувають і відбули покарання.

Попереджувальна діяльність прокурора реалізується також у процесі його участі в судовому розгляді справ. Прокурор зобов’язаний виявляти обставини, котрі сприяли вчиненню злочину, з’ясовувати механізм їхнього впливу на поведінку підсудного.

Попередження злочинності здійснюється в різних формах і різними методами. До засобів прокурорського реагування на виявлення порушення закону відносяться: опротестування незаконного акта чи незаконних дій службових осіб; внесення подання про усунення порушень; винесення постанови про порушення кримінальної справи, дисциплінарного провадження чи провадження про адміністративне правопорушення.

Закон України „Про міліцію” відносить попередження зло-чинів і інших правопорушень до числа її основних обов’язків. Згідно ст. 10 Закону міліція відповідно до поставленого перед нею завдання зобов’язана запобігати й припиняти злочини, виявляти обставини, що їм сприяють, і в межах своїх прав вживати заходів з їх усунення.

Органи міліції у процесі профілактичної діяльності правомочні:

• проводити бесіди;

• застосовувати заходи адміністративно-правового впливу;

• здійснювати віктимологічну профілактику;

• вилучати речі, предмети, речовини, які обмежені або заборонені в цивільному обігу і зберігаються без відповідного дозволу;

• контролювати збереження і використання зброї, боєприпасів, вибухових речовин;

• вимагати обов’язкових перевірок, інвентаризацій і ревізій виробничої, господарської, фінансової, торгової діяльності;

• проводити контрольні закупки, вилучення і дослідження зразків сировини й продукції.

Особливістю профілактичної діяльності міліції є те, що поряд із гласними способами збирання інформації, заходами виховного і виховно-правового впливу застосовуються оперативно-розшукові заходи.

Важливі функції несуть установи, котрі виконують покарання у вигляді позбавлення волі, і установи, котрі організовують виконання інших покарань. Їхня діяльність має профілактичний зміст у силу своєї спрямованості на виправлення засуджених, попередження вчинення ними нових злочинів.

Специфіка профілактичної роботи із засудженими залежить від виду покарання і режимних вимог. Особливе значення для попередження рецидивної злочинності має робота в місцях позбавлення волі з підготовки засуджених до звільнення, взаємодія з територіальними органами внутрішніх справ, органами соціального захисту з питань, пов’язаних із соціальною адаптацією даної категорії осіб, трудовим і побутовим облаштуванням, контролем за їх поведінкою у період адаптації тощо.

Одним із головних завдань служби безпеки України є попередження розвідувально-підривної діяльності іноземних спецслужб проти України. У взаємодії з органами прокуратури, МВС і іншими правоохоронними органами вони здійснюють:

• попередження і припинення наркобізнесу, інших видів організованої злочинності;

• попередження злочинів, розслідування яких віднесено законом до ведення служби безпеки і тероризму зокрема;

• розробку заходів для захисту комерційної таємниці;

• профілактику певних видів економічних злочинів.

Органи Міністерства юстиції беруть участь у профілактиці злочинності, реалізуючи свої завдання і функції з організаційно-методичного керівництва експертних установ, нотаріату, служби судових виконавців, реєстраційної діяльності.

Правовими заходами профілактики є:

• діяльність органів Міністерства юстиції з удосконалення законодавства й участі в законотворчій діяльності, систематизації і кодификації законодавства, приведення його у відповідність із сучасним напрямом розвитку суспільства;

• вивчення ефективності чинного законодавства;

• діяльність зі створення єдиної системи правової інформації в масштабах країни;

• методичне керівництво правовою пропагандою, визначення її найважливіших напрямів, розробка ефективних засобів і методів пропаганди, а також упровадження їх у практику.

До функцій органів юстиції, що мають профілактичну спрямованість, відносяться також організаційне й методичне забезпечення правового навчання в навчальних закладах.

7. Правове регулювання

попередження злочинності

Правове регулювання попередження злочинності полягає в нормотворчій діяльності держави і її органів, яке визначає в законах і інших нормативних актах мету і завдання попередження злочинності, коло суб’єктів, які здійснюють цю діяльність, їхню компетенцію, основні форми і методи роботи.

Попередження злочинності передбачає такий розвиток економіки, політики, ідеології, культури і побуту, котрий сприяв би усуненню чи подоланню негативних сторін громадського життя, що можуть проявитися як причини й умови злочинності. Така організація суспільного життя повинна бути забезпечена належним правовим регулюванням.

Сутність правового регулювання в тому, що правові норми стимулюють соціально корисну поведінку, протидіючи чинникам, які негативно впливають на формування й життєдіяльність осо-бистості, тим самим створюючи умови для оптимального здійс-нення попереджувальної діяльності.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: