ТОР 5 статей: Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы КАТЕГОРИИ:
|
Поняття про здібності та їхню природуПроблема здібностей виникла декілька століть тому. Незважаючи на зміну соціально-історичних умов, вона й досі залишається актуальною і з теоретичного, і з практичного погляду. Це зумовлено тим, що потенціал обдарованості є найміцнішим ресурсом духовного поступу й матеріального розвитку країни. Як і будь-який ресурс, його слід вчасно виявити і розумно використати. У XX ст, у багатьох державах було сформовано політику щодо пошуку та виховання обдарованих дітей та молоді, а також створено умови, які б усіляко сприяли їхньому розвиткові. Одна з пертих програм почала діяти в Японії ще на початку XX ст. З середини XX ст. такі програми були розроблені в США і Європі. З 1988 р. діє «Євроталант» — комітет європейських країн з освіти інтелектуально розвинених, обдарованих і талановитих дітей та підлітків. У 1991 р. в Україні було прийнято комплексну програму пошуку, навчання і виховання обдарованих дітей «Творча обдарованість», однак внаслідок кризової ситуації у країні не було до кінця реалізовано. У 2001 р. вийшов Указ президента «Про програму роботи з обдарованою молоддю на 2001-2005 р>. Він передбачав нлуково-методичне забезпечення роботи; систему пошуку обдаро- наной молоді; їхнє навчання, виховання та розвиток; забезпеченій соціальио-правових гарантій. Усі ці заходи вживають для підтримки і розвитку здібностей людини. Здібності — це такі індивідуально-типологічні особливості особистості, які зумовлюють успішне виконання певного різновиду діяльності. Вони виявляються у швидкості, глибині та міцності оволодіння засобами і прийомами діяльності, і їх слід відрізняти від знань, умінь та навичок людини. Особа, яка володіє великим обсягом знань, необов'язково є здібною у цій галузі, а яка не осягнула цього обсягу — нездібна. Так само не можна однозначно стверджувати, що здібною є людина, яка навчилася добре виконувати якусь роботу і це стало її навичкою. Однак, здібності допомагають людині швидше і якісніше оволодіти цими знаннями, уміннями і навичками порівняно з іншими людьми. У психологічній літературі можна знайти два діаметрально протилежні підходи до природи здібностей: здібності вроджені — здібності набуті. Англійський психолог Ф. Гальтону XIXст. намагався обґрунтувати спадковість здібностей, зокрема таланту, аналізуючи біографічні дані видатних людей. У 1875 р. було опубліковано його книгу «Спадковість таланту. Її закони та наслідки». Дослідивши родинні зв'язки сотень видатних людей, він дійшов висновку, що талант можна успадковувати так само, як і фізіологічні характеристики батьків: колір очей та волосся, будову тіла, тембр голосу тощо. Для підтвердження своєї гіпотези вчений наводив вражаючи факти: в родині Бахів обдарованість до музики вперше проявилась у 1550 р. і з особливою силою була продемонстрована через п'ять поколінь у великого композитора І.-С. Баха; в родині Моцартів було п'ять відомих музикантів. «Якщо людина, — писав Ф. Гальтон, — обдарована, енергійна в роботі й здатна до тяжкої праці, навряд чи якісь причини перешкодять їй висунутися». Справжній талант, немов джерело, обов'язково «проб'ється» на поверхню. Природну зумовленість здібностей деякий час намагались пов'язати з вагою головного мозку Справді, у декотрих видатних людей мозок був чималої ваги, наприклад, у Тургенєва — 2021 г, Байрона — 1800 г. Проте є факти, які доводять, що у безперечно обдарованих людей вага мозку була нижчою, від середніх — 1400 г {наприклад, у відомого вченого-хіміка Лібіха — 1362 г). Отже, вага мозку не впливає на рівень обдарованостей. Якою б не була роль вродженого у природі обдарованостей, все- таки багатовіковий досвід людства надає перевагу соціальним умовам їхнього розвитку. Початок такого трактування природи здібностей заклав, мабуть, французькій просвітитель XVIII ст. Гельвецій. В особі Гельвеція та його майбутніх прихильників відобразилась крайня позиція щодо ролі середовища у формуванні здібностей. Він вважав, що засобами виховання можна сформувати геніальність. Ця теорія пов'язувала обдарованість із соціальним станом людини. На початку XIX ст. пастор К. Вітте з німецького містечка Лохау спробував практично довести слушність поглядів Гельвеція. «Все залежить, — твердив Вітте, — від належного виховання в перші и'ять-шість років життя». Розробивши певну систему, він за нею виховував сина з дня його народження. В результаті маленький Карл у дев'ятирічному віці вступив до Лейпцігського університету, а рік по тому блискуче його закінчив. У тринадцять років він став доктором філософії, а у п'ятнадцять отримав ступінь доктора юриспруденції. У 18-річному віці Карл став професором Гейдельберзького університету. Помер Карл Вітте на 83-му році життя. Отже, соціальне оточення відіграє важливу роль у формуванні обдарованості. Провідними є такі чинники, як сприятливе культурне оточення, можливість отримати ґрунтовну освіту, престиж інтелектуальних (художніх, технічних тощо) цінностей у сім'ї, опіка, заохочення. У сучасній психології все більше дослідників схильні вважати, що здібності та обдарованість зумовлені як біологічними, так і соціальними чинниками, отже мають біосоціальну природу. Очевидно, спадкові чинники здібностей пов'язані із задатками людини і визначають межу досягнень людини. Задатки розглядають як спадкові анатомо-фізіологічні особливості, які є основою для розвитку на їх базі здібностей. їх вважають передумовою розвитку здібностей, бо лише за певних соціальних умов задатки включаються у процес формування здібностей. Для реалізації задатків потрібні сприятливі умови (як природні, так і соціальні), а також індивідуальна праця людини. Здібності тісно пов'язані з обдарованостями — інтегральним проявом здібностей, що забезпечує можливість досягнення вищих, Відомий американський дослідник проблем здібностей та обдарувань кінця XX ст. Дж. Рензуллі вважав, що обдарованість є результатом поєднання трьох характеристик: інтелектуальних здібностей, які мають бути вище середнього рівня; творчого підходу; мотиваційної спонуки, тобто внутрішньої готовності до розв'язання завдання. Зв'язок між цими трьома компонентами зображено у вигляді трьох кіл. Звідси походить і назва моделі обдарованості Дж. Рензуллі — трикільцева (див. рис. 2).
Проблемами здібностей та обдарованості у сучасній вітчизняній психології займались Т. С. Костюк, В. А. Роменець, Ю. 3. Гільбух, В. 0. Моляко. Зокрема, В. О. Моляко обдарованість визначає як специфічне поєднання здібностей, інтересів, потреб, яке дає змогу виконувати певну діяльність на якісно високому рівні, що відрізняється від умовного «середнього» рівня. Спорідненими зі здібностями є поняття таланту і генільності. Талант — це система якостей та властивостей, які дають змогу особистості досягати значних успіхів в оригінальному виконанні тієї Види здібностей Різноманітні види здібностей можна класифікувати залежно від ступеня їхньої загальності. На цій основі виділяють загальні та спеціальні здібності. До загальних належать інтелектуальні та творчі; до спеціальних — академічні, технічні, мистецькі, моторні, соціальні та практичні. 7.2.1. Загальні здібності Загальні здібності пов'язані з успішним виконанням будь-якого виду діяльності. Обдарована людина швидко оволодіває загальними поняттями, легко запам'ятовує та зберігає інформацію. Це дає змогу досягати успіху у багатьох видах діяльності. Завдяки дослідженням американських психологів Дж. Гічфор- да> Я. Торренса та інших учені дійшли висновку, що існують два види загальних здібностей: інтелектуальні та творчі. Інтелектуальні здібності (від лат. іпіеііесіїїз — розуміння, пізнання) — це загальні здібності до пізнання і розв'язання проблем, які визначають успішність будь-якої діяльності і складають основу інших здібностей, Іноді їх розуміють як систему пізнавальних процесів (відчуттів, сприймання, пам'яті, мислення, уяви, уваги) та волі. Якщо в інтелектуальній діяльності домінує мовлення, такий інтелект називають вербальним. Вербальний інтелект визначає словарний запас, ерудиція, вміння розуміти прочитане. Якщо в інтелектуальній діяльності домінують обра- и — інтелект називають невербальним. Невербальний інтелект изначає багатство образів і чуттєві враження людини, вміння п еру вати ними. Головною функцією інтелекту є управління інтелектуальними ресурсами людини. Суттєвим у людському інтелекті є те, що він дає змогу не лише розкривати закономірні зв'язки і відношення у навколишньому світі, а й пізнавати свій внутрішній світ і вплива Англо-американський психолог Р, Кеттелл (70-ті роки XX ст.) виділив два види інтелекту: мінливий і кристалізований. Мінливий інтелект пов'язаний з отриманням нових знань та пристосуванням до нових ситуацій; він досягає свого максимуму в юнацькому віці, а після 40-50 років знижується. Кристалізований інтелект працює під час розв'язання тих задач, які вимагають вже сформованих навичок та використання минулого досвіду; до 25-30 років він зростає і з віком залишається майже незмінним. Інтелект прийнято вимірювати за допомогою коефіцієнта інтелекту (10), який визначається як відношення розумового віку до хронологічного, виражений у процентах. Розумовий вік визначається за допомогою спеціальних психологічних тестів. Одним із перших ініціаторів такого вимірювання інтелекту був французький психолог початку XX ст. А. Біне. Творчі здібності, або креативність (від лат. сгеаііо — творення), — це загальні здібності, які дають змогу успішно виконувати творчу діяльність. Показниками творчих здібностей є схильність людини до оригінальності, продуктивності, гнучкості та деталізації. Оригінальність виявляється у здатності відмовлятися від стереотипних способів мислення, уяви, почуттів. Продуктивність визначається кількістю різноманітних ідей, запропонованих людиною; гнучкість — кількістю ідей різного класу Саме тому творчістю вважають схильність людини до нових ідей. Деталізація — це ступінь уточнення нових ідей. Основою творчих здібностей є дивергентне мислення, тобто таке, що відступає від логіки, передбачає декілька шляхів розв'язку і декілька вірних відповідей. У психології відомо декілька моделей творчої обдарованості. Український психолог В. О. Моляко наприкінці XX ст. запропонував свою модель творчої обдарованості, у якій розглядають шість основних параметрів: сфера реалізації обдарованості, її переважаючий тип; прояви творчого пошуку; прояви інтелекту; динаміка діяльності; рівні досяпіень; емоційна забарвленість. Автор виділяє такі основні типи творчої діяльності, як науково-логічна, техніко- конструктивна, образно-художня, вербально-поетична, музично- рухова та ситуативна. Прояви творчого пошуку мають три ознак: Інтелектуальні і творчі здібності пов'язані між собою. Згідно з теорією інтелектуального порогу, якщо ^ не перевищує розумову норму для певного віку, інтелект та креативиість взаємозалежні; якщо перевищує — творчі здібності стають незалежною величиною. Останнім часом взаємозв'язок між інтелектуальними та творчими здібностями знайшов своє відображення у понятті «творчий інтелект». Можна виділити три основні інтелектуальні властивості, які відображають його специфіку. Однією з них є вміння імінювати функції об'єкта. Винахід часто пов'язаний зі зміною функцій речей та явищ, коли їх використовують не за звичним іризначенням, а в новій, раніше не властивій їм якості. У багатьох нпадках для того, щоб знайти нове рішення, слід перебудувати сповні функціональні зв'язки між поняттями у старій системі іпань. Другою властивістю творчого інтелекту є здатність перест- укгуровувати матеріал. Відомий дослідник цього питання * Дункер писав, що виникнення чогось нового завжди є перест- уктуровуванням матеріалу, коли звичні зв'язки та відношення іняються, «перевертаються». Дуже вірогідно, що найглибші відмінності між людьми у творчій обдарованості визначаються більшою чи меншою здатністю до такого переструктуровуванпя. Нарешті, третьою властивістю творчого інтелекту є виявлення прихованих властивостей предметів та явищ. В основі властивостей творчого інтелекту лежать бісоціацїі — рекомбінація та об'єднання різнорідних, ніяк, на перший погляд, не пов'язаних між собою ідей. При цьому звичні стереотипні зв'язки між поняттями розриваються, натомість встановлюються нові, незвичні та невластиві їм. Саме таке невимушене поєднання непоєднуваних явищ і становить відмінну ознаку творчого генія. Звертаючись до фактів історії науки, можемо навести приклад бісоціації — теорію еволюції Дарвіна, яка народилась з поєднання двох незалежних і відомих до Дарвіна ідей: ідеї боротьби за існування Мальтуса та принципу штучного відбору, який застосовують для виведення нових порід свійських тварин. Для бісоціативного мислення характерна також відмова від законів формальної логіки. Людина тимчасово звільняється від гніту правил логіки, вербальних структур, концепцій та аксіом. Діє творча інтуїція, яка поєднує елементи з різних площин досвіду, руйнуючи всі логічні перепони і бар'єри між поняттями. Загальні здібності складають основу для розвитку спеціальних здібностей, однак разом з тим є незалежними від них. Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|