Поняття про уяву. Функції уяви. Види та процеси уяви. Способи активізації уяви школярів

1. Уява це процес створення людиною на основі попереднього досвіду образів об'єктів, які вона ніколи не сприймала. Уява — психічний процес, який передбачає відхід від минулого досвіду, перетворення даного і породження на цій основі нових образів, які є продуктами творчої діяльності людини та прообразами для неї. Уява

Функції уяви. 1. Представляє дійсність в образах. Уява активізує наочно-образне мислення. 2. Регулює емоційні стани 3. Довільно регулює пізнавальні процеси і стани людини 4. Створює і реалізує внутрішній план дій (спроможність виконувати їх в умі, маніпулювати образами). 5. Планує і програмує діяльність і поведінку. Керує фізіологічними станами Уява лежить в основі аутотренінгу, ідеомоторних актів

Види уяви. Залежно від участі волі в діяльності уяви її поділяють на мимовільну та довільну. Мимовільна уява - створення нових образів не спрямовується спеціальною метою уявити певні предмети чи події. Довільна уява - створення образів спостерігається переважно у творчій діяльності людини. Репродуктивна уява — це процес створення людиною образів нових об'єктів на основі їх словесного опису чи графічного зображення. Художня уява має переважно чуттєві (зорові, слухові, дотикові та ін.) образи, надзвичайно яскраві й детальні. Технічна уява — створення образів просторових відношень у вигляді геометричних фігур і побудов, їх легке дисоціювання та об'єднання в нові сполучення, уявне перенесення їх у різні ситуації. Образи технічної уяви найчастіше реалізуються у креслення, схеми, на основі яких потім створюються нові машини, об'єкти. Наукова уява — побудова гіпотез, проведення експериментів, узагальнення, що їх роблять при створенні понять. Фантазія відіграє важливу роль у плануванні наукового дослідження, побудові експериментальної ситуації, у передбаченні перебігу експерименту. Мрія — це процес створення людиною образів бажаного майбутнього.

За характером продуктивності виділяють: відтворюючу уяву — продукти якої вже були відомі раніше; творчу уяву. Творча уява включається у творчу діяльність і допомагає людині створювати нові оригінальні образи. За мірою свободи, довільності визначають: пасивну уяву — яка виявляється у хворобливих фантазмах, маренні, або в такому фантазуванні, яке не має усвідомленої мети; активну уяву — яка відбувається в рамках творчої діяльності, підкореній певній меті. За характером образів: конкретну уяву — в ній уявляються певні предмети, речі іт. ін.; абстрактну уяву — вона оперує більш узагальненими образами (схемами, символами).

Процеси уяви. Перетворення дійсності в уяві відбувається за допомогою засобів, які називаються "техніками" уяви. До них належать: комбінування — сполучення даних у досвіді елементів у нові, більш-менш незвичні комбінації. Це найбільш проста техніка уяви, саме її мали на увазі дослідники минулої доби, коли вважали механізмом уяви асоціацію. Аналогія — варіант комбінування. Аглютинація — це створення образу шляхом поєднання якостей, властивостей або частин, узятих з різних об'єктів. Комбінується не випадковий набір рис, а цілеспрямований їх підбір згідно певного задуму, концепції. Акцентування — підкреслення певних рис явища, яке перетворює його загальний вид. Гіпербола та літота — зміни величин, кількісне зростання та зменшення — є особливими варіантами акцентування (акцентується дуже велике або дуже мале по відношенню до дійсності).
Коли в уяві одразу відбувається збільшення одних сторін і зменшення інших, йде мова про поляризацію. Ідеалізація — побудова вільних від усього дріб'язкового ідеалізованих образів, які інколи викликають ілюзію виключності та досконалості певного явища. Типізація — специфічне узагальнення. Через конкретне в образі, який виступає типом, виділяється загальнозначуще. Алегорізація — створення алегорії — використання образу в переносному значенні. Метафоризація — побудова метафор. Метафора с більш глибоким уявним відображенням явища, між алегорія, оскільки між метафоричним образом та його значенням існує певна подібність, аналогія. Символізація — використання символів; є найбільш глибокою за значенням, сутнісним наповненням технікою уяви.

Способи активізації уяви. Уява дитини починає розвившись в кінці другого, на початку третього року життя. Про наявність образів як результатів уяви можна судити по тому, що діти із задоволенням слухають невеликі розповіді, казки, співпереживають героям. Способами активізації уяви в цьому віці є різні види продуктивної діяльності, такі як конструювання, ліплення, малювання. Велике значення в розвитку творчої уяви має дитяче словотворення. Треба стимулювати словесну творчість дітей, заохочувати їх до складання казок, дражнилок і т. ін. Треба вчити дітей ментально змінювати образи, почуття і думки про предмет, не торкаючись його руками; за допомогою уяви створювати і руйнувати віртуальну реальність, не чіпаючи реального оточення. Психологічні експерименти показують, що яскравість і точність уявлень у дитини зростають під впливом вправлення. Активізувати уяву дитини можна в процесі створенні образів, коли вона комбінує отримані раніше уявлення, перетворює їх. До числа найбільш доступних для дитини засобів перетворення дійсності можна віднести зміну величини предметів, яка іноді доходить до крайнощів. Взагалі перебільшення широко використовується дітьми для створення різних протилежностей.

У підлітковому віці, активізація уяви полягає у розширенні змісту її образів, оскільки уява бере участь у процесах розуміння художніх творів, технічних креслень, описів історичних подій, у переходах думки від конкретного до абстрактного, в різних видах творчої діяльності тощо. Про розвиток творчої уяви у підлітків свідчать продуктивність, оригінальність, самостійність процесу уяви, а також зміна домінування її видів: від мимовільного (пасивного) до довільного (активного), від репродуктивного до творчого. 1 Підліток все частіше починає звергатися до творчості. Деякі підлітки починають писати вірші, серйозно займатися малюванням і іншими видами творчості. Старшокласник мріє про майбутнє. Якщо для дітей ЄДИНОЮ усвідомлюваною реальністю є зовнішній світ, куди вони проектують свою фантазію, то рання юність знаменується відкриттям для себе власного внутрішнього світу, розвитком здатності заглиблюватися в себе, у світ своїх переживань і психічних станів. Значне місце у психічному житті в цьому віці посідають мрії, які стають особливо конкретними і дієвими.
3. Про відповідність людини діяльності оратора судять по наявності наступних психологічних характеристик: схильність (нормативний рівень інтелекту, слух і звуковимова, правильне членування мови на періоди та її інтонування, голосові дані і т.п.); готовність до ораторської діяльності (системність і глибина індивідуального досвіду, широта знань, професійна орієнтованість та ін.); включаємість у процес спілкування (уміння одночасно володіти собою,аудиторією, матеріалами виступу, часом та ін.).

4. Перед виступом треба виділити склад аудиторії: наявність постійних контактів між слухачами, їхня кількість, однорідність складу (соціальна, професійна, вікова, статева) організованість, орієнтованість. Психологічно важливо, щоб аудиторія характеризувалася переважно пізнавальними мотивами, оскільки в такому випадку в слухачів уже буде сформована внутрішня настанова на слухання даного матеріалу.

5. При проведенні публічних виступів необхідно попереджати можливі, так називані "софістичні виверти", до числа яких відносяться:

- надмірне уточнення - суть у тім, що один з учасників дискусії намагається спростувати ту чи іншу тезу не звичайними, логічно припустимими способами, а шляхом уточнюючих запитань, відповіді на які заздалегідь неможливі;

- відповідь у кредит - полягає в тому, що учасник полеміки утрудняючись відповісти на запитання не заявляє про це прямо, а під різними приводами переносить відповідь, причому на невизначений термін;

- негативна оцінка самого запитання - не відповідаючи власне на саме запитання, уникаючи відповіді, виступаючий обмежується негативною оцінкою заданого запитання типу ("Це незріле питання", "Це ж догматизм").

6. Для подолання виникаючих значеннєвих бар'єрів спілкування необхідно враховувати що такі ситуації виникають: по-перше, коли думка промовця не знаходить адекватного втілення в мові, він не в змозі висловити повно те, що хоче; по-друге, коли засоби мовного викладу матеріалу не відповідають мовним знанням слухачів; по-третє, коли слухачі не мають необхідні уміння інтерпретувати сприйманий текст.

7. При підготовці публічного виступу потрібно пам'ятати, що сила хвилювання зворотно пропорційна витраченому на доповідь часу. У день виступу уникайте конфліктних ситуацій, оскільки спілкування з великою кількістю людей вимагає напруги духовних і фізичних сил. Доброзичливість привітна посмішка свідчать про добрі стосунки і викликають відповідні почуття.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: