Поняття про волю. Вольові якості особистості. Розвиток та виховання волі у школярів

Воля - це активність особистості, передусім активність регуляції в умовах подолання труднощів (В. Селиванов). Воля — це довільне створення спонукання до дії через уявний мотив (В. Іванников). Воля — здатність людини досягати поставленої цілі в умовах подолання перешкод; свідомо контролювати свою поведінку, вчинки; активно керувати своїми діями; долати перешкоди; свідомо керувати своєю поведінкою; мобілізувати сили для досягнення мети; пов'язана з активністю і свідомістю; є спрямованою активністю особистості, внутрішньою активністю психіки людини; належить до вищих психічних процесів (понятійне мислення, уява).

Вольові якості особистості — це відносно стійкі, незалежні ВІД конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою (О.В.Скрипченко). Енергійність, терплячість, витримку та сміливість, відносять до базальних (первинних) якостей особистості (В. К. Каліч). Під енергійністю розуміють здатність вольовим зусиллям швидко піднімати активність до необхідного рівня Терплячість визначають як уміння підтримувати допоміжним вольовим зусиллям інтенсивність роботи на заданому рівні у разі виникнення внутрішніх перешкод (угома, поганий настрій, незначні хворобливі прояви). Витримка — здатність вольовим зусиллям швидко гальмувати (послаблювати, уповільнювати) дії, почуття та думки, що заважають здійсненню прийнятого рішення. Сміливість — здатність у разі виникнення небезпеки (житію, здоров'ю чи престижу) зберегти стійкість організації психічних функцій і не знизити якість діяльності. Сміливість пов'язана з умінням протистояти страху і йти на виправданий ризик задля визначеної мети (О.В.Скрипченко).

Ціла низка вольових якостей особистості є системними — - цілеспрямованість, напо­легливість, самостійність, ініціативність, рішучість, дисциплінованість, принциповість, організованість (В. Селиванов). Цілеспрямованість -- свідома і активна направленість особистості на певний результат діяльності. Наполегливість — уміння постійно і тривало переслідувати мету, не знижуючи енергії в боротьбі з труднощами. Самостійність знаходить виявлення у вмінні людини дотримуватись власних принципів, єдиної власної лінії у діях, незважаючи па тиск суспільства, зовнішньої ситуації. Ініціативність передбачає здатність людини до започатковування змін, тобто до
встановлення новаторських цілей, до прийняття гнучких рішень і дієвого втілення новацій; здібність здійснювати спроби до реалізації ідей, що виникли у людини. Рішучість (в якій співвідносяться імпульсивність і поміркованість, афект і інтелект) виявляється у швидкому та свідомому обранні мети, визначенні шляхів її досягнення, у певності в прийнятому рішенні (тоді як нерішучість виявляється у марних роздумах, ваганнях, передуючих прийняттю рішення, у підкоренні волі людини, боротьбі мотивів, у постійному перегляді вже готових рішень). Дисциплінованість — свідоме підкорення своєї поведінки загальноприйнятим нормам, установленого порядку. Принциповість — це уміння людини керуватися в своїх вчинках стійкими принципами, переконаннями в доцільності певних моральних норм поведінки, які регулюють взаємовідносини між людьми. Організованість полягає в умінні людини керуватися в своїй діяльності твердо наміченим планом.

Виховання волі. Головне правило виховання волі: треба вибирати якомога більше важких справ і їх долати, тобто виявляти щоразу свою волю. При цьому бажано заохочувати себе за свої успіхи, аби було ба­жання продовжувати ці тренування. Внутрішня боротьба між "я хочу" і "треба" — це боротьба мотивів. Мотив — те, що спонукає людину до діяльності, що є внутрішньою силою поведінки. Треба усвідомити, які стани треба пройти, щоб реалізувати вольове зусилля. Спочатку завжди йде усвідомлення мсти. Тепер треба усвідомити низку можливостей. Шляхами можна досягти мети: читати, перекладати, переказувати, заучувати слова і вірші. Після цього розпочинається боротьба мотивів: треба чи не треба вивчати іноземну мову. Причому за "треба" виступає бажання бути освіченою людиною, більше знати, випробувати свої сили, виявити характер. Л за "не треба" — інертність, небажання "перевантажуватися", працювати тощо. І ось той чи інший мотив перемагає. Треба зазначити, що вольові дії єдині, що приносять людині моральне задоволення. Поставивши перед собою мету, навіть найпростішу, треба прагнути обов'язково її досягти.

Правила виховання волі: 1. Перелічити для себе важкі, але корисні справи (на день) і налаштуватися на їх виконання, намагатися дотримуватися прийнятого рішення. 2. Поставити мету і поміркувати, який буде результат від цієї справи для себе і для інших. 3. Після прийняття рішення одразу братися за його виконання. 4. Займатися фізичними вправами і важкою працею для розвитку сили, витримки, швидкості, спритності. Для більшої ефективності роботи з виховання волі можна запропонувати вести щоденник самовиховання.
Активний вплив на проблему — коли атака проблеми передує способам зміни ставлення до неї, відображає природну логіку. Треба визначити проблему. Коли проблема правильно визначена, той, хто прагне з нею справитися, може дізнатися якомога більше про проблему. Зосередженість на роботі з проблемою має великі психологічні переваги: сприяє підвищенню самоповаги людини, ефективності її дій, контролю за зовнішніми ситуаціями.

Зміна погляду на проблему — інша інтерпретація проблеми, тобто сприймання проблеми по-новому, знайти сенс в даному нещасливому випадку, досяіти уміння піднятися над проблемою, відновити самоповагу, яка знизилася, почати знову ставитися до себе добре, незважаючи на опір складних обставин. Способи нової інтерпретації проблеми — переоцінка (все не настільки погано), соціальне порівняння (мені краще, ніж іншим), уникання (це не проблема), гумор (це смішно).

Приймання проблеми та зменшення фізичного ефекту стресу — релаксація або розслаблення. У тих, хто тривалий час використовує методи релаксації, часто виявляються позитивні зрушення у структурі особистості, спрямовані в бік зміцнення психічного здоров'я. Фізичні вправи і прояви: біг, танці, їзда на велосипеді (фізичні вправи), плач, сміх (фізичні про­яви) дуже важливі для підтримування здоров'я і зменшення стресу.

Комплексні способи подолання стресу — допомога іншим, "видужання через взаємодопомогу". Саме це веде до розв'язання проблеми, допомагає переоцінити конфлікт, побачити його очима інших, дозволяє розглянута проблему в перспективі замість перебільшення її значущості. Через такі складові, як терпимість (толерантність), прощення, відчуття зв'язку з людьми приходить допомога й полегшення. Зміна способу життя, наближаючи його до здорового і врівноваженого. Те, що з нами трапляється — це наслідок того, як ми живемо, що їмо, як поводимося, яких звичок дотримуємося. Варто змінити причину, щоб змінився наслідок.

Поняття про особистість ("людина", "індивід", "особистість", індивідуальність"). Структура особистості. Спрямованість особистості та її види. Основні властивості особистості

Людина. Специфічною особливістю людини як біологічної істоти, яка належить до класу ссавців, є пряма хода, пристосування рук до трудової діяльності, високорозвииений мозок. Індивід — окрема жива істота, представник біологічного роду. Особистість. Людина, яка вийшла завдяки праці з тваринного світу, розвивається в суспільстві, спілкується з іншими людьми з допомогою мови, стає особистістю. Основним у характеристиці особистості є її суспільна сутність. Індивідуальність. Кожна людина має свої специфічні особливості. Особистість у її своєрідності і є індивідуальність. Індивідуальність може проявлятися в інтелектуальній, емоційній і вольовій сферах. Індивідуальність — це найвужче за змістом поняття з усіх, визначених вище. Воно містить в собі лише ті індивідуальні й особистісні властивості людини, таке їх поєднання, які конкретну людину відрізняють від інших людей. Індивідуальність — неповторність поєднання природних та соціальних якостей індивіда, що втілюється у проявах його темпераменту, характеру, здібностей, особливостей перебігу психічних процесів (сприймання, пам'яті, мислення, мовлення, почуттів, волі), особливостей її мотиваційної сфери, сприятливості, специфіці потреб та інтересів, стилю діяльності.

Структура особистості. За А. В. Петровським, в структурі особистості можна вирізнити три складові згідно з концепцією персонолізації: 1) внутрішньоіндивідну підсистему, яка представлена темпераментом, характером, здібностями людини, всіма характеристиками її індивідуальності; 2) інтеріндивідну підсистему, яка виявляється у спілкуванні з іншими людьми і в якій особистісне виступає як вияв групових взаємовідносин, а групове — в конкретній формі виявів особистості; 3) надіндивідну підсистему, в якій особистість виноситься як за межі органічного тіла індивіда, так і поза зв'язки "тут і тепер" з іншими індивідами. Цей вимір особистості визначається "внесками", що їх робить особистість в інших людей.

Структура особистості за К.К.Платоновим включає чотири підструктури (за системио-діяльніснии підходом). Перша підструктура — спрямованість особистості: моральні якості, установки, стосунки з іншими. Друга — підструктура досвіду (знання, вміння, навички, звички). Третя підструктура форм відображення. Вона охоплює індивідуальні особливості психічних процесів, що формуються протягом соціального життя і специфічно виявляються в пізнавальній та емоційно-вольовій діяльності людини. Четверта підструктура — біологічно зумовлені психічні функції особистості. Об'єднує типологічні властивості особистості, статеві (І вікові особливості та їх патологічні зміни, що великою мірою залежать від фізіологічних і морфологічних особливостей мозку.

Спрямованість особистості — це усталена система найважливіших цільових програм особистості, що визначає смислову єдність її ініціативної поведінки, яка протистоїть випадковостям життя.

Мотив — це реальне спонукання, яке змушує людину діяти у певній життєвій ситуації, за певних умов. Групи мотивів: 1) прості, до яких відносять потяги, бажання, хотіння; 2) складні, до яких відносять інтереси, схильності, ідеали; 3) випадкові, до яких відносять почуття, звички й афекти. Неусвідомлюваними мотивами є установки і потяги, усвідомлюваними — інтереси, переконання, прагнення. Установка — це неусвідомлюваний особистістю стан готовності до певної діяльності чи поведінки. Установка часто є результатом поспішливих, недостатньо обґрунтованих висновків з фактів особистого досвіду або некритичного засвоєння стереотипів мислення (стандартизоване судження, усталене в певній групі) Потяг — це спонукання до діяльності, що є недиференційованою, недостатньо чітко усвідомленою потребою, невиразна потреба в чомусь (О.В.Скрипченко). Потреба -— це нужда, в якій виявляється залежність людини від певних умов, необхідних їй для житгя та діяльності. Інтерес — це стійке, вибірково забарвлене прагнення особистості до життєво значущих об'єктів. Інтереси виникають на ґрунті потреб, але не зводяться до них. Розрізняють інтереси за змістом (безпосередні й опосередковані), метою, широтою (широкі і вузькі), глибиною(поверхові і глибокі), стійкістю (стійкі і нестійкі).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: