ІІ.2.2. індивідуалміо-осихологічні, психофізіології властивості особистості темперамент

Біологічні властивості індивіда ^— вікові, спадкові, соматичні, статеві, фізіологічні, біохімічні, антропологічні — значною мірою впливають на розвиток та психічні прояви особистості. Психофізіологічні властивості особистості ви­вчає психофізіологія.

Ця наука досліджує закономірності функціонування нер­вових механізмів психічної діяльності у двох аспектах. ^ГУ першому вивчаються нервові механізми, що реалізують ок­ремі психічні функції та пронеси -— відчуття, сприймання, увагу, мислення, мовлення, емоції, довільні дії тощо. У дру­гому предметом психофізіології є виша нервова діяльність мозку, що забезпечує цілісну психічну діяльність та пове­дінку особистості. В межах диференціальної психофізіології розглядається залежність індивідуально-психологічних особ­ливостей діяльності та поведінки особистості від.типоло­гічних розбіжностей у роботі мозку.

Одним з основних понять психофізіології вважається тем­
перамент, наукове вивчення якого ведеться вже протягом
двох тисячоліть. Ця категорія Ірущовво дослщкуєсься в
працях І. П. Павлова, Б. M. Теплова, В. Д. Небишцинз,
В. М. Русалова, Б. Й. Цуканова та ін. Розглянемо поняття
темпераменту, з якого у психології традиційно починається
аналіз щдивідуально-психологічних властивостей особис­
тості. '

Темперамент (лат. temperamentum — відповідне співвід­
ношення рис) характеризує Індивіда з боку динамічних особ­
ливостей його психічної діяльності, тобто за показниками
темпу, швидкості, ритму, інтенсивності, енергійності, емо­
ційності. Психофізіологічний аналіз структури темперамен­
ту дає змогу, за В. Д. Небиліциним, виділити три головних
його компоненти, які виявляються в загальній акйпйгоеті
індивіда, його моториці та емоційності.
' Загальна активність індивіда полягає в тенденції осо­
бистості до самовиражЕННЯ, оволодіння та перетворення зов­
нішньої дійсності. Ступінь активності індивіда мезйв буш
різний — від млявості, інертності та пасивного сяоглядашія
на одному полюсі до найвищих рівнів прояву енергії, стрйм-
кості дій — на іншому., *.

Динаміка психічних станів актуалізується за допомогою моторики. Серед динамічних якостей рухового компонента

слід виділити такі ознаки м'язового руху, як швидкість, си­ла, різкість, ритм, амплітуда. Сукупність особливостей м'я­зової та мовленнєвої моторики легше піддається спостере­женню і тому частіше, ніж інші показники, використову­ється для оцінки темпераменту.

Емоційність як компонент темпераменту являє собою комплекс властивостей, що характеризує особливості ви­никнення, перебігу і згасання різних почуттів, афектів та настроїв. Основними характеристиками емоційності є враз­ливість, імпульсивність та емоційна лабільність (нестабіль­ність).

Зазначені три компоненти темпераменту в актах людсь­кої поведінки утворюють єдність спонукання, дії та пере­живання. Це дає можливість відносно чітко відмежувати темперамент від інших психічних утворень особистості —- її спрямованості, характеру, досвіду, інтелекту.

Найдавніша теорія темпераменту була розроблена Пп-> пократом (460—377 до н. е.), який пов'язував типи темпера­менту з гуморальним фактором — співвідношенням між чотирма рідинами, які циркулюють у людському організмі, — це кров, жовч, чорна жовч та слиз (лімфа, флегма). На основі теорії Гіппократа поступово сформувалося вчення про темперамент, згідно з яким існує чотири типи темпера­менту — залежно від домінування в організмі людини тієї чи іншої рідини. Так, при сангвінічному темпераменті в організмі переважає кров, при холеричному — жовч, при меланхолійному — чорна жовч, а при флегматичному — флегма.

/. Кант (1724—1804) був прибічником гуморальної теорії темпераменту. Він вважав органічною основою типів темпе­раменту якісні особливості крові. До речі, І. Кант уперше створив психологічну характеристику типів темпераменту, дав класифікацію психологічних властивостей темпераменту і характеру людини.

П. Лесгафт (1837—1909) розробив оригінальну теорію, згідно з якою в основі проявів темпераменту лежать власт тивості системи кровообігу, зокрема товщина стінок крово­носних судин, діаметр їхнього просвіту, побудова і форма серця тощо. Малому просвіту і товстим стінкам судин від­повідає холеричний темперамент, малому просвіту і тонким стінкам — сангвінічний, великому просвіту і товстим стінкам — меланхолійний і, нарешті, великому просвіту та тонким стінкам — флегматичний темперамент. На думку П. Ф. Лес-

гафта, діаметр судин і товщина стінок визначають швидкість і силу кровотоку, а від цього залежить швидкість обміну ре­човин при харчуванні і в підсумку — індивідуальна харак­теристика темпераменту як міри збудження організму та тривалості його реакцій.

Великий вплив має теорія темпераменту Е. Кречмера (1888—1964), який спробував визначити типи темпераменту через типи морфологічної конституції тіла людини. Він ви­ділив два основних типи конституції — астенічний та пік­нічний.

Астенічному типу конституції тіла властиві довга і вузька грудна клітка, довгі кінцівки, видовжене обличчя, слабкі м'язи. Цьому типу конституції відповідає шизоїдний (шизо-темічний) темперамент, якому притаманні індивідуальні особливості — від надмірної афективності та подразливості до безчуттєвої холодності й тупої байдужості, а також замк­неність, вихід у внутрішній світ, невідповідність реакцій зовнішнім стимулам, контрасти між конвульсійною рвучкістю та скутістю дій.

Для пікнічного типу конституції тіла характерні широка грудина, кремезна фігура, кругла голова, випнутий живіт. Цьому типу відповідає циклоїдний (циклотемічний) темпе­рамент з індивідуальними особливостями, розташованими впродовж «діатетичної» шкали — від постійно підвищеного, веселого настрою у маніакальних суб'єктів до постійно зни­женого, сумного, похмурого стану у депресивних індивідів. Циклоїдному типу властиві відповідність реакцій стимулам, відкритість, уміння з'єднатися з навколишнім середовищем, природність, м'якість та плавність рухів.

Відомий американський психолог В. Шелдон (нар. 1898) також запропонував морфологічну теорію темпераменту, за якою виділяються три основних типи соматичної консти­туції («соматотипи»): ендо-, мезо- і ектоморфний.

Для ендоморфного типу характерні м'якість та округлість зовнішнього вигляду, слабкий розвиток кісткової та м'язо­вої систем — йому відповідає вісцеротонічний темперамент із схильністю до комфорту, з чуттєвим потягом, розслаб­леністю та повільною реакцією.

Мезоморфному типу властиві жорстка і різка поведінка З переважанням кістково-м'язової системи, атлетичність і си­ла. З цим типом пов'язаний соматотонічний темперамент, якому притаманні любов до пригод, схильність до ризику, жадання м'язових дій, активність, сміливість, агресивність.

Ектоморфний тип конституції характеризується витон­ченістю і тендітністю тіла, відсутністю виразної мускула­тури. Цьому соматотипу відповідає церебротонічний темпе­рамент, якому властиві слабко виявлена товариськість, схильність до усамітнення, підвищена реактивність.

Поглядам Е. Кречмера і В. Шелдона притаманна ідея про зумовленість психологічних рис темпераменту соматич­ними факторами.

Наукова основа побудови теорії темпераменту була роз­роблена /. П. Павловым (1849—1936) у його вченні про типологічні властивості нервової системи тварин і людей. Видатний фізіолог виділив три основні властивості нервової системи — силу, врівноваженість і рухливість збуджуваль­ного та гальмівного нервових процесів. За його даними, з можливих комбінацій цих властивостей доцільно розглядати лише чотири основні, які характеризують чотири типи ви­щої нервової діяльності. Ці комбінації збігаються з антич­ною класифікацією темпераменту. Так, сильний, врівнова­жений, рухливий тип нервової системи розглядався І. П. Пав-ловим як відповідний темпераменту сангвініка; сильний, врівноважений, інертний •— темпераменту флегматика; сильний, неврівноважений —темпераменту холерика; слаб­кий — темпераменту меланхоліка.

У працях психологів Б. М. Теплова (1896—1965), В. Д. Не-биліцина (1930—1972) та інших було показано, що структура властивостей нервової системи є складнішою, а число основних комбінацій цих властивостей значно більше, ніж це вважалося раніше. Однак для практичного психологіч­ного вивчення особистості достатньо розподілу на чотири основних типи темпераменту.

Так, для холеричного темпераменту характерні високий рівень нервово-психічної активності та енергії дій, різкі ру­хи, а також сила, імпульсивність і яскрава виразність емо­ційних переживань. Якщо немає адекватного виховання, в рисах поведінки холерика можуть закріпитись такі риси, як нестриманість, гарячковість, нездатність до самоконтролю в емоціогенних умовах.

Сангвінічному темпераменту притаманні висока нервово-психічна активність, різноманітність та багатство міміки і рухів, емоційність, вразливість і лабільність. Водночас пере­живання сангвініка неглибокі, а його рухливість при нега­тивних виховних впливах призводить до втрати необхідної зосередженості, до поспіху, а іноді й поверховості.

Меланхолійний темперамент пов'язується з низьким рів­нем нервово-психічної активності, стриманістю та приглу-шеністю моторики й мовлення, значною емоційною реак­тивністю, глибиною і стійкістю почуттів при слабкому зов­нішньому їх виявленні. Тому за недостатнього виховного впливу в меланхоліка можуть розвинутися підвищена емо­ційна вразливість, замкненість і відчуженість, схильність до тяжких внутрішніх переживань, які не відповідають об'єк­тивній дійсності.

Флегматичний темперамент характеризується такими озна­ками поведінки, як низький рівень активності та невміння переключатись, повільність і спокій у діях, міміці та мов­ленні, рівність, сталість, глибина почуттів і настроїв. При неадекватному вихованні у флегматика можуть розвинутися такі негативні риси, як млявість, збідненість та слабкість емоцій, схильність лише до звичних дій.

Зазначені психологічні характеристики діяльності й по­ведінки властиві людям з так званим «чистим» типом темпе­раменту. Вони можуть бути замасковані рисами характеру, які відповідають вимогам соціального оточення та діяль­ності й не завжди збігаються з «детермінованими» типом темпераменту динамічними рисами поведінки. З іншого бо­ку, притаманні людям якості можуть не збігатися з «чис­тими» типами, а розподілятись у певному континуумі про­міжних типологічних позицій. Так, український психолог Б. Й. Цуканов, використовуючи метод відтворення часових сигналів малої тривалості (кілька секунд) у слуховому, мо­торному та зоровому аналізаторах, встановив, що пред­ставникам «чистих» типів темпераменту властиві «психоло­гічні» помилки у відтворенні часових сигналів. При цьому холерик «поспішає» і відтворює часовий сигнал швидше, а флегматик «запізнюється» і тому відтворює сигнал пізніше. Якщо зобразити це у вигляді коефіцієнта (І — «тау-тип»), то для «чистого» холерика він дорівнюватиме 0,7, для санг­вініка — 0,8, для врівноваженого (цей тип був виведений Б. Й. Цукановим додатково) —0,9, для меланхоліка — 1,0, а для флегматика — 1,1. Однак експериментальне виявлені індивідуальні типи темпераменту у значному контингенті піддослідних (кілька тисяч) розподілилися по всій шкалі — між 0,7 та 1,1.

В. М. Русалов у структурі темпераменту виділяє два пла­ни — соціальний і предметний, які стосуються соціальної поведінки та предметної діяльності людини. Компоненти

темпераменту, що відповідають за психофізіологічне забез­печення активності індивіда, можуть бути поділені на такі групи: соціальна і предметна ергічність (витривалість сен­сорних систем людини у соціальних стосунках і предметних діях); соціальна і предметна пластичність (здатність до гнуч­кого програмування поведінки та зміни планів дій); соціаль­ний і предметний темп (ретельність у виконанні актів пове­дінки, дій); соціальна і предметна емоційність (характер пе­реживань у соціальній поведінці та предметній діяльності).

Синтез індивідуально-психологічного та соціально-пси-хологічного підходів є важливим для цілісного розуміння природи особистості, створення адекватного психологічного уявлення про неї.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: