Тема №1: Соціальна педагогіка як наука, зв’язок з іншими науками.

Питання:

1. Основні підходи до визначення об’єкту і предмету соціальної педагогіки. Завдання соціальної педагогіки

2. Основні розділи соціальної педагогіки.

3. Функції соціальної педагогіки як науки.

4. Взаємозв’язок, взаємозалежність соціальної педагогіки та інших наук.

5. Загальнонауковий рівень методології соціальної педагогіки.

6. Технологія соціально-педагогічного дослідження.

1. Поняття «соціальна педагогіка» було використано А. Дістервегом в 1850 році в його роботі «Керівництво для німецьких учителів», але сутність його не була ще розкрита. Пізніше першу спробу визначити термін «соціальна педагогіка», її мету, об’єкт, предмет зробив П.Наторп, проте воно було недостатнє чітким і зводилося тільки до педагогіки середовища, що досліджує її роль у культурному і соціальному становленні особистості.

Характеризуючи соціальну педагогіку як науку треба визначити її об’єкт і предмет. Виділяють три основні підходи до визначення предмету і об’єкту соціальної педагогіки:

1. Педагогічний. З позиції цього підходу, соціальна педагогіка є складовою педагогіки. Тому об’єкт і предмет соціальної педагогіки визначають через зіставлення з об’єктом і предметом педагогіки. Об’єкт соціальної педагогіки – це дитина, предмет – закономірності соціалізації дитини. Отже, педагогічний підхід означає, що соціальна педагогіка досліджує процес входження дитини в суспільство, її соціальний розвиток, але за педагогічним підходом такі питання, як виховний потенціал с4успільства, його вплив на дитину не розглядаються. Тому у рамках педагогічного підходу соціальна педагогіка зводиться до педагогіки соціального розвитку особистості дитини.

2. Соціологічний. У контексті цього підходу, соціальна педагогіка є складової соціології. Тому об’єкт і предмет соціальної педагогіки визначається у співвідношенні з соціологією. Об’єкт соціальної педагогіки – соціум, предмет соціальної педагогіки – соціалізуючи сили соціуму. У соціологічному підході соціальна педагогіка зводиться до педагогіки середовища і до педагогіки соціальної роботи, але на соціалізацію самої дитини, її соціальному розвитку увага не приділяється.

3. Соціально-педагогічний. У цьому інтегральному підході основні положення всіх визначених підходів (педагогічного, соціологічного, педагогічно-соціологічного) не відкидаються, а об’єднуються.Соціальна педагогіка за таким підходом включає: педагогіку соціального розвитку дитини, педагогіку середовища, педагогіку соціальної роботи.

Об’єкт соціальної педагогіки в цьому підході – дитина в соціальному середовищі (у їх взаємозв’язку) та її найближче оточення (сім’я). Предмет – взаємодія дитини і соціуму (процес соціалізації). Метою соціальної педагогіки є створення умов в соціумі для позитивного розвитку особистості, гуманізація міжособистісних стосунків у суспільстві, гармонізація духовної та матеріальної структур в соціумі.

Серед провідних завдань соціальної педагогіки виокремлюють: вивчення дії об’єктивних і суб’єктивних факторів соціального середовища, характеру їх впливу на формування особистості; дослідження закономірностей та перспектив соціально-педагогічної взаємодії особистості та середовища; розробка механізмів регулювання й корекції відносин особистості та суспільства; попередження негативного впливу факторів соціального середовища на особистість.

2. Соціальна педагогіка може розглядатися як самостійна наукова галузь і водночас як наукова дисципліна, що відображає соціально-педагогічну практику і складає ядро підготовки майбутніх соціальних педагогів. В даному випадку соціальну педагогіку поділяють на певні підрозділи:

1. Загальні розділи соціальної педагогіки: історія соціальної педагогіки, теорія соціальної педагогіки, методика роботи соціального педагога. Дані розділи містять знання, що є загальними для окремих дисциплін соціальної педагогіки,її наукових напрямів, галузей, течій. Знання загальних розділів виявляються на всіх рівнях і у всіх видах соціально-педагогічної діяльності.

2. Окремі дисципліни соціальної педагогіки відображають її науково-дисциплінарну структуру. До них відносяться: педагогіка соціальної роботи, методи і методологія соціально-педагогічних досліджень, професійна культура соціального педагога, профілактика девіантної поведінки, соціально-педагогічна діяльність у конфесіях, додаткова освіта як сфера соціалізації дітей і молоді, педагогічна підтримка, допомога і супровід дитини в процесі соціалізації, гендерна соціалізація дитинства.

Таким чином соціальна педагогіка – це наука, що вивчає соціалізуючи взаємодію дитини і суспільства з метою їх гармонізації та позитивного розвитку. Поняттям « функція»позначається певна сукупність наслідків соціальної діяльності, задана поведінка того чи іншого об’єкта, спосіб досягнення мети, результат щодо завершення дії, яка його формує. У соціальному плані «функція» означає обов’язок, поле діяльності, призначення, роль. До головних функцій соціальної педагогіки відносяться:

- теоретико-пізнавальна – це накопичення, систематизація і синтез знань про соціальний розвиток дитини і суспільства, про соціалізуючи сили середовища та її перетворення, про взаємодію дитини і середовища, про організацію доцільного впливу на цю взаємодію;

- прикладна – це розробка методик, технологій, рекомендацій з соціально-педагогічної діяльності з дітьми, що потребують допомоги і підтримки в процесі соціалізації, а також встановлення форм і способів їх взаємодії із суспільством;

- гуманістична – проявляється в розробці шляхів удосконалення соціально-педагогічних процесів, що створюють сприятливі умови для соціалізації, саморозвитку та самореалізації особистості і соціуму;

- комунікативна, яка забезпечує налагодження взаємодії особистості, соціальної групи та державних і недержавних організацій, що виступають клієнтами, волонтерами, спонсорами та партнерами соціального педагога;

- організаторська, яка характеризує соціально-педагогічну діяльність з точки зору соціального менеджменту, який полягає у структуруванні, плануванні, розподілі видів професійної діяльності та координації роботи з різними соціально-виховними інститутами;

- діагностична, що покликана виявляти окремі соціальні аномалії в певному мікросоціумі, конкретизувати проблему особистості, виявляти індивідуальні та специфічні особливості окремої особистості чи певної групи, дає змогу адекватно вирішувати соціально-педагогічні завдання;

- прогностична, яка полягає у передбаченні результатів зусиль соціального педагога щодо різних аспектів його професійної діяльності;

- попереджувально-профілактична має на меті виявлення, запобігання та обмеження асоціальних явищ, причин соціальної дезадаптації серед різних соціальних груп та окремих осіб, забезпечення умов для формування соціально-позитивної спрямованості особистості;

- корекційно- реабілітаційна передбачає зміну й удосконалення якостей особистості, особливостей життєдіяльності та створення умов для розвитку потенційних можливостей осіб з функціональними обмеженнями, активне залучення їх до участі в суспільному житті;

- соціально-терапевтична спрямована на вчасне подолання кризових ситуацій та проблем клієнта на основі самоусвідомлення особистістю відношення до себе, оточуючих і навколишнього середовища;

- охоронно-захисна передбачає створення органами влади правової бази процесів соціалізації різновікових і соціальних категорій населення, вивчення та пропаганда цих основ; відстоювання прав і інтересів дітей і молоді на сонові державних і міжнародних документів з метою забезпечення для неповнолітніх і молоді гарантованих їм прав і умов життєдіяльності;

- виховна полягає у спрямованості соціально-педагогічної діяльності на вироблення у об’єктів соціалізації внутрішньої готовності до нормалізації процесу власної соціалізації;

- доброчинна окреслює той напрям соціально-педагогічної діяльності, який пов’язаний з організацією надання духовної та матеріальної підтримки окремим особам чи певним групам населення, які потрапили в біду, або які з інших причин гостро потребують цього.

3. В першу чергу, соціальна педагогіка має взаємозв’язки з науками про суспільство і науками про людину. Тому, соціальна педагогіка взаємопов’язана з філософією. В основі світогляду соціальної педагогіки лежить гуманістична філософська ідея про людину як найбільшу цінність. У соціальній педагогіці необхідне розуміння універсальних категорій філософії, таких як людина, соціум, свобода, гуманізм, соціальна справедливість.

Соціальна педагогіка ґрунтується на юриспруденції: будь-яка дія соціального педагога має відповідати закону. На цьому базується така дисципліна, як «Управління соціальним захистом дитинства», що побудована на вивченні нормативної бази роботи соціального педагога.

Соціальна педагогіка взаємопов’язана з історичними дисциплінами, перш за все, з історією розвитку соціальної структури суспільства, розвитку системи освітніх установ і соціального обслуговування. Розгляд історичного розвитку об’єктів і явищ соціальної педагогіки дозволяє виявити певні тенденції та закономірності.

Соціальна педагогіка взаємопов’язана з психологією. Знання вікових особливостей психічного розвитку дітей, урахування особливостей психіки людей як представників різних соціальних груп лежить в основі соціально-педагогічних знань і практики.

Соціальна педагогіка взаємопов’язана з валеологією, що досліджує всі чинники, які впливають на здоров’я людини. Адаптація, реабілітація в соціальній педагогіці безпосередньо пов’язані з валеологічними знаннями.

Поява наукових напрямів розширює можливості соціальної педагогіки, як теорії, так і практики, відкриває перспективи подальших досліджень.

Таким чином, соціальна педагогіка має інтеграційний і міждисциплінарний характер.

4. Аналіз змісту поняття соціальної педагогіки, її об’єкту і предмету дає можливість виокремити її основні категорії, тобто основні педагогічні поняття, що відображають наукові узагальнення. Соціальна педагогіка виявляє тісний взаємозв’язок з багатьма науками, тому вона користується трьома групами понять:

- міждисциплінарні, використовувані в більшості гуманітарних наук: формування, розвиток, особистість, процес, метод, прийом, технологія, сім’я та інші;

- вузькодисциплінарні, наприклад, з педагогіки: виховання, навчання, колектив, педагогічна діяльність та інші або з психології: увага, темперамент, агресивність, поведінка, відношення тощо;

- базові категорії соціальної педагогіки: соціалізація, соціальне середовище, соціальний захист, чинники соціалізації, соціум, соціальне виховання, соціальний інститут, опікунство, сирітство, усиновлення, де соціалізація, соціальна адаптація.

Соціальне середовище – трактується як сукупність соціальних умов життєдіяльності людини (сфери суспільного життя, соціальні інститути, соціальні групи), що впливають на її свідомість і поведінку, об’єктивну реальність, своєрідний показник ототожнення особистості з культурою, показник рівня соціального розвитку, способу життя, цінностей суспільства.

Соціалізація особистості – процес послідовного входження індивіда в соціальне середовище, що супроводжується засвоєнням та відтворенням культури суспільства внаслідок взаємодії людини зі стихійними та цілеспрямовано створюваними умовами життя на всіх її вікових етапах.

Під соціальним вихованням розуміють створення у суспільстві умов та заходів, спрямованих на оволодіння і засвоєння підростаючим поколінням загальнолюдських і спеціальних знань, соціального досвіду з метою формування у нього соціально-позитивних ціннісних орієнтацій.

Соціальна адаптація – процес активного пристосовування індивіда до умов соціального середовища, формування адекватної системи відносин із соціальними об’єктами, інтеграція особистості в соціальні групи; діяльність, спрямована на засвоєння стабільних соціальних умов, прийняття норм і цінностей нового соціального середовища.

Соціальна дезадаптація – процес втрати особистістю чи не сформованості у неї соціально значущих якостей, які перешкоджають успішному пристосуванню до умов соціального середовища.

Соціальна профілактика має на меті зусилля, спрямовані на превенцію соціальних проблем чи життєвих криз клієнтів, окремих груп або попередження ускладнення вже наявних проблем. Це комплекс економічних, політичних, правових, медичних, психологічних, педагогічних заходів, спрямованих на попередження, обмеження, локалізацію негативних явищ у соціальному середовищі.

Соціальна реабілітація – комплекс заходів, спрямованих на відновлення порушених чи втрачених індивідом суспільних зв’язків та відносин внаслідок стану здоров’я зі стійкими розладами функцій організму; зміни соціального статусу.

Соціальне обслуговування – це вид соціальної діяльності державних та недержавних органів, спрямований на забезпечення матеріальних, оздоровчих, освітніх естетичних та інших потреб особистості.

5. Загальнонаукова методологія соціальної педагогіки представлена сукупністю взаємопов’язаних підходів. Застосування системно-структурного підходу в педагогічній науці привело до обґрунтування поняття педагогічної системи, що складається із компонентів і зв’язків між ними. В педагогічній системі мають місце процеси навчання, виховання та розвитку особистості.

В соціальній педагогіці обґрунтовано поняття соціально-педагогічної системи, в якій має місце соціально-педагогічна діяльність, соціалізація, соціальне виховання, соціальна адаптація. Моделювання, конструювання і здійснення цих процесів мають спрямування на особистість як мету, суб’єкт, результат і головний критерій їх ефективності. В цьому полягає сутність особистісного підходу, який вимагає визнання унікальності особистості, її інтелектуальної і моральної свободи, права на повагу.

Діяльність – це основа, засіб і умова розвитку особистості, її соціалізації. Цей факт обумовлює необхідність реалізації в соціально-педагогічному дослідженні діяльнісного підходу, зв’язаного з особистісним. Значення цього підходу було розкрито О.М.Леонтьєвим: кожне нове покоління повинне здійснювати діяльність для оволодіння здобутками людської культури [19]. Діяльнісний підхід вимагає переведення людини із об’єкта у суб’єкт пізнання, спілкування, праці. Активність особистості виявляється через спілкування з іншими людьми, яке має форму діалогу. Діалогічний, особистісний і діяльнісний підходи у їх взаємозв’язку складають сутність гуманістичної методології в людинознавчих дисциплінах (серед них – у соціологічній педагогіці). Вищезазначені підходи зв’язані з культурологічним. Культура розуміється як універсальна характеристика людської діяльності, як спосіб її здійснення. Виявлення культури соціально-педагогічної діяльності – це актуальна проблема сучасної науки.

Людина живе, навчається, діє у конкретному соціокультурному середовищі; вона належить до певного етносу. У зв’язку з цим, культурологічний підхід трансформується в етнопедагогічний. Його завдання полягає у тому, щоб вивчати, формувати середовище на основі національної культури, а також – максимально використовувати виховні можливості цього середовища.

В дослідженні об’єктів соціальної педагогіки дуже важливим і своєчасним виступає антропологічний підхід, розроблений К.Д.Ушинським. Соціальна педагогіка має справу з реальною людиною, тому вона повинна ґрунтуватися на всебічному її пізнанні. До кола антропологічних наук К.Д.Ушинський відніс анатомію, фізіологію і патологію людини, психологію, логіку, філософію, географію, статистику, політичну економію та історію (релігії, цивілізації, філософських систем, літератури, мистецтв, виховання). якщо педагогіка хоче виховати людину в усіх відношеннях, вона повинна перш за все пізнати її теж в усіх відношеннях. Це положення К.Д.Ушинського є істинним для всього комплексу педагогічних наук.

6. Дослідження – це процес і результат наукової діяльності. У соціальній педагогіці дослідження спрямоване на соціально-педагогічну систему, процеси, які мають місце в ній, принципи, зміст, методи, форми соціально-педагогічної діяльності, її технологію. Всі дослідження розподіляються на фундаментальні, прикладні і розробки (за їх спрямованістю). Фундаментальні дослідження мають на меті розробку концепцій складних педагогічних явищ і процесів (наприклад, концепції формування культури соціально-педагогічної діяльності).

Прикладні дослідження спрямовані на вивчення окремих сторін складного педагогічного явища (наприклад, впливу сукупності педагогічних принципів на здійснення процесу соціалізації особистості). Розробки мають на меті обґрунтування конкретних науково-практичних рекомендацій, що враховують відомі теоретичні положення.

Будь-яке педагогічне дослідження припускає визначення загальноприйнятих методологічних параметрів: протиріччя, проблеми, теми, об’єкти, предмету, мети, завдань, гіпотези і положень, що виносяться на захист.

Основні критерії дослідження – це його актуальність, теоретична новизна, практичне значення. Наукова проблема зв’язана з наявністю протиріччя, яке можливо вирішити засобами науки. Мета дослідження полягає у вирішенні проблеми. Об’єктом дослідження може бути процес у соціально-педагогічній системі (скажімо, процес соціалізації студентів педагогічного університету).

Предмет дослідження – це сторона, частина об’єкта. Предметом дослідження можуть бути теоретичні і методичні основи процесу соціалізації студентів в процесі вивчення дисциплін гуманітарного циклу. Згідно з метою, об’єктом і предметом дослідження визначаються його завдання, які спрямовані на перевірку гіпотези. Гіпотеза являє собою сукупність теоретично обґрунтованих припущень, істинність яких слід перевірити.

Критерії наукової новизни використовується для оцінки результатів дослідження. Новизна може бути теоретичною і практичною. Теоретичне значення дослідження полягає у створенні концепції, розробці гіпотези, виявленні закономірностей, розробці моделі, методу, обґрунтуванні тенденції. Практичне значення полягає у розробці пропозицій, рекомендацій і та ін.

Технологія наукового дослідження полягає в обґрунтуванні його етапів і відповідних ним методів і засобів. Всі методи можливо розділити на три групи: методи вивчення соціально-педагогічного досвіду, методи теоретичного дослідження і математичні методи. Методи вивчення соціально-педагогічного досвіду допомагають виявити протиріччя у функціонуванні соціально-педагогічної системи. Ці методи відомі з курсу педагогіки: спостереження, бесіда, інтерв’ю, анкетування, вивчення результатів діяльності, педагогічної документації. Особливе значення має експеримент, який здійснюється з метою вивчення причинно-наслідкових зв’язків в педагогічних явищах і передбачає моделювання педагогічного явища та умов його здійснення, активне втручання дослідника, виміряння результатів.

Спеціальна група методів теоретичного дослідження використовується для аналізу одержаних результатів: теоретичний аналіз і синтез, індуктивні і дедуктивні методи.

Математичні і статистичні методи використовуються для обробки одержаних даних, встановлення кількісних залежностей між явищами. Вони допомагають оцінити результати експериментів, підвищують надійність висновків, дають змогу зробити теоретичні узагальнення.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: