43 страница

Гр. А. звернувся в суд з позовом до гр. Б. про визнання цієї угоди
договором довірчого управління і відшкодування збитків, нанесених
йому та його сину у результаті неправомірного збагачення довіреної
особи.

Вирішіть справу.

Чим відрізняється прямо виражена і передбачувана воля на
створення довірчого управління майном?

Завдання № 5

За договором управління майном в управління передано належний
установникові на праві власності житловий будинок на користь вигодо-
набувача з правом безоплатного проживання в будинку строком десять
років. Через один рік після укладання договору установник управління
майном продав будинок іншій особі. Новий власник будинку пред’явив
позов до суду про визнання недійсним цього договору і позбавлення
права вигодонабувача проживати в спірному будинку.

Наведіть умови дійсності довірчого управління майном.

Підготуйте позовну заяву позивача і письмовий відзив відпо-
відачів (вигодонабувача та управителя) на позовну заяву.

Тести

1. Довірче управління майном може виникати на підставі:

а) договору, рішення суду, закону;

б) договору управління майном або внаслідок закону;

в) заповіту, іншого правочину;

г) з будь-яких підстав виникнення цивільних прав.

2.Предметом договору управління майном можуть бути:

а) будь-яке майно;

б) підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні
папери, майнові права та інше майно;

в) майнові та особисті немайнові права;

г) індивідуально визначені речі.

3. Право довірчої власності управителя на отримане в управ-
ління майно виникає:

а) якщо це прямо передбачено договором управління майном;

б) якщо це прямо передбачено законом;

в) на підставі закону або рішення суду;

г) в будь-яких випадках довірчого управління майном.

4. Істотними умовами договору управління майном виступа-
ють:

а) перелік майна, що передається в управління;

б) розмір і форма плати за управління майном;

в) предмет договору;

г) строк і сторони договору.

5.Якщо сторони не визначили строку договору управління май-
ном, такий договір вважається:

а) укладеним на п’ять років;

б) неукладеним;

в) недійсним;

г) укладеним на невизначений строк.

6.Вигоди від майна, що передане в управління, належать:

а) установникові управління;

б) управителеві;

в) вигодонабувачеві;

г) установникові або вказаному ним у договорі вигодонабувачеві.

7. При здійсненні управління майном управитель виступає:

а) від свого імені;

, б) від імені установника управління;

в) від свого імені або від імені установника.

8.Лише за згодою установника управління управитель може:

а) користуватися та розпоряджатися майном, переданим в управ-
ління;

б) розпоряджатися майном, переданим в управління;

в) відчужувати майно, передане в управління;

г) відчужувати майно, передане в управління, укладати щодо нього
договір застави.

9. Звернення стягнення на майно, передане в управління, за ви-
могою кредитора установника управління:

а) не допускається;

б) не допускається, крім випадку визнання установника управління
банкрутом або звернення стягнення за вимогою заставодержателя на
майно, що є предметом договору застави;

в) допускається в будь-яких випадках;

г) допускається, якщо інше не передбачено договором управління
майном.

10. Управитель має право на:

а) плату, якщо інше не передбачено договором;

б) плату, встановлену договором;

в) розумну плату, якщо договором не встановлено розмір плати;

г) плату, встановлену договором, а також на відшкодування необхід-
них витрат, зроблених ним у зв’язку з управлінням майном.

11. У разі припинення договору управління майном, майно, що
було передане в управління, передається:

а) вигодонабувачу;

б) управителю;

в) передається установникові управління, якщо інше не встанов-
лено договором;

г) установнику та вигодонабувачу порівну.

Контрольні питання

1. Наведіть ознаки договору управління майном?

2. В чому спільне і відмінне між англо-американським інститутом
трасту (Ъгиз!;) та передбаченими ЦК України договором управління
майном і правом довірчої власності?

3. Хто є власником майна, переданого в управління за договором
управління майном?

4. Які істотні умови договору управління майном, передбачені за-
коном?

5. З якого моменту договір управління майном вважається укла-
деним?

6. В чому полягає обов’язок управителя проявляти належну турбо-
тливість про інтереси установника управління або вигодонабувача?

7. Поясність зміст правил «розумної людини» і «розумного екс-
перта» в доктрині англо-американського права?

8. В яких випадках управитель майна несе субсидіарну відпо-
відальність за боргами, що виникли у зв’язку із здійсненням ним
управління?

9. Чи може бути припинено договір управління майном з підстав,
не встановлених главою 70 ЦК України?

10. Чи може залишатися чинним договір управління майном в разі
смерті фізичної особи чи ліквідації юридичної особи - установника,
управителя чи вигодонабувача?

ТЕМА 51: СТРАХУВАННЯ

Питання для обговорення

1. Соціально-економічна суть страхування та його правове ре-
гулювання.

2. Основні страхові поняття: страховий ризик; страховий випа-
док; страхова сума; страхова премія; франшиза; суброгація.

3. Поняття та підстави виникнення страхових зобов’язань.

4. Порядок укладання та форма договору страхування.

5. Зміст договору страхування.

6. Припинення дії та недійсність договору страхування.

7. Окремі види зобов’язань з особистого страхування.

8. Деякі види зобов’язань з майнового страхування.

Нормативні акти

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // Офіційний вісникУкраїни, 2003,
№ 11 (28.03.2003), ст. 461; з наступними змінами і доповненнями.

Закон України від 10.04.2001 р. № 2745-ІІІ «Про внесення змін до Закону України
«Про страхування» // - Урядовий кур’єр. - 2001. - № 205. - 7 листопада.

Закон України від 12.07.2001 р. № 1775-111 «Про фінансові послуги і державне
регулювання ринків фінансових послуг// Відомості Верховної Ради України. - 2002.

- № 1. - Ст. 1; з наступними змінами і доповненнями.

Указ Президента України від 4.04.2003 р. № 292/2003 «Про Положення про
Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України» // Урядовий
кур’єр. - 2003. - № 14.

Законодавство України про страхування: Збірник нормативних актів /
За реакцією П. Д. Біленчука, О. Ф. Філонюка, І. В. Яковенка. - Київ: Атіка, 1999. - 464 с.

Література

Александрова Т. Г., Мещерякова О. В. Коммерческое страхование (Справочник).
-М., 1996.-253 с.

Аномалії в цивільному праві України: Навч.-практ. посібник // Відп. ред.
Р. А. Майданик. - Київ: Юстініан, 2007. - (Серія «Аномалії цивільного права»). -
912с.

Біленчук Д. П., Біленчук П. Д., Зальотов О. М., Клименко Н. І. Страхове право
України. - К.: Атіка, 1999. - 60 с.

Воронова Л. К. Фінансове право: Підручник. - X.: Консум, 1998. - 495 с.

Граве К. А., Лунц Л. А. Страхование. - М.: Юрид. лит-ра, 1960. - 76 с.

Залетов О. М., Слюсаренко О. О. Основи страхового права України / За ред.
Данилишина Б. М. - К.: Вее^опе, 2003. - 384 с.

Осадець С. С. Страхування. - К., 2000. - 599 с.

Пацурія Н. Б. Страхові організації (компанії) як суб’єкти господарського права//
Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. - № 1. - С. 12-17.

Пацурія Н. Б. Система законодавства України про страхову діяльність //
Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. - № 3. - С. 20-23.

Пацурія Н. Б. Правовий режим майна страховиків // Предпринимательство,
хозяйство и право. - 2000. - № 4. - С. 27-29.

Тарабия X. Страхование гражданско-правовой ответственности владельцев
транспортных средств // Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. -
№9. - С. 10-13.

Шиминова М. Я. Страхование: история, действующее законодательство,
перспективы. - М., 1989.

Янишев В. Система личного страхования в Украине // Предпринимательство,
хозяйство и право. - 2000. - № 10. - С. 24-27.

Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / О. В. Дзера (кер. авт. Кол.),
Д. В. Боброва, А. С. Довгертта ін.; За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. - 2-е вид.,
допов. і перероб. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - Кн. 2.

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. О. В. Дзери,

Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. - К.: Юрінком Інтер, 2008.

Методичні вказівки

У сучасних умовах страхування набуває актуальності з огляду
на те, що виступає методом захисту юридичних та фізичних осіб
від матеріальних втрат, до яких можуть призвести стихійне лихо,
нещасний випадок та інші ризикові обставини.

Необхідно знати, що страхування як економічна категорія
представляє собою систему економічних відносин, які засновані на
принципі розподілу майнових втрат, зумовлених певними обстави-
нами, матеріальною формою яких виступає страховий фонд, який
використовується з метою відшкодування випадкових збитків, які
виникають у осіб, що беруть участь у його створенні.

Правові норми, які регулюють страхові відносини, містяться в
нормативних актах різних галузей права (конституційного, фінан-
сового, екологічного та інших). Проте пріоритетне значення мають
акти цивільного законодавства. При вивченні даної теми студенту
необхідно приділити увагу законодавству України про страхуван-
ня. Основоположним нормативним актом такого законодавства
є Закон України «Про страхування» в редакції від 10.04.2001 р.

(далі Закон - «Про страхування»), потрібно засвоїти його основні
положення. У ст. 1 Закону України «Про страхування» поняття
страхування визначено як вид цивільно-правових відносин із
захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі
настання певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових
фондів, що формуються шляхом сплати ними страхових платежів
(страхових внесків, страхових премій), та дохід від розміщення
коштів цих фондів.

Страхування характеризується особливим понятійним апара-
том, який дозволяє з’ясувати його соціально-економічну та правову
природу.

Одним із страхових понять є поняття страхового ризику. Необ-
хідно знати, що цей страховий термін відповідає кільком поняттям.
По-перше, під страховим ризиком розуміють подію чи сукупність
подій, на випадок яких здійснюється страхування. По-друге, під
страховим ризиком розуміють вид відповідальності страховика. І
нарешті, під страховим ризиком інколи розуміють розподіл між
страховиком і страхувальником шкоди, заподіяної страховим ви-
падком.

Страховий випадок - це реалізований страховий ризик, про-
те, дана обставина не є підставою для ототожнення даних понять.
Оскільки страховий ризик - це можливість вірогідності настання
конкретної події, страховий випадок - подія, яка вже настала.
Необхідно знати законодавче визначення цього поняття. Студен-
ту необхідно знати, що страхові випадки видів страхування, які
здійснюються у добровільній формі, визначаються за взаємною
згодою сторін у договорі страхування. Страхові випадки видів
страхування, які здійснюються в обов’язковій формі, визначені
законодавством.

Страхова сума має суттєве значення для визначення розміру
страхових виплат і страхового відшкодування. Необхідно знати
визначення страхової суми, яке міститься в ст. 9 Закону України
«Про страхування». Розмір страхової суми визначається договором
страхування або чинним законодавством під час укладення дого-
вору страхування чи зміни договору страхування. Проте правила,
відповідно з якими відбувається визначення страхової суми для
майнового та особистого страхування, різні, оскільки здійснення
особистого страхування має певні особливості. Зокрема, при його
проведенні дуже важко правильно оцінити той ризик, який береть-
ся на страхування. Через це таке страхування пов’язане, по суті,
із встановленням умовної страхової суми, яка лише наближено
відбиває збиток, що його може завдати страховий випадок.

При особистому страхуванні страхова сума встановлюється за
власним розсудом сторін і її розмір не обмежується. Крім цього,
договором страхування життя може бути передбачено індексацію
(зміну) за офіційним індексом інфляції розміру страхової суми
протягом дії договору страхування за умови відповідної індексації
(зміни) розміру страхового платежу.

Необхідно звернути увагу на особливість розміру страхової суми
за договором страхування життя, яка передбачається Законом
України «Про страхування» (ст. 9 Закону).

При страхуванні майна страхова сума встановлюється в меж-
ах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент
укладення договору, якщо інше не передбачено договором стра-
хування. Закріплення цього принципового положення в Законі
означає, що в основу страхування майна покладено принцип
відшкодування шкоди, який полягає в тому, що страхувальник
після настання страхової події повинен перебувати в такому ж
фінансовому стані, в якому він був безпосередньо перед цим.
При майновому страхуванні страхова сума не повинна переви-
щувати дійсну вартість об’єкта. Вона може збігатися із дійсною
вартістю майна, тоді майно вважається застрахованим за повною
його вартістю, може бути меншою за дійсну вартість об’єкта. В
останньому випадку важливим чинником при визначенні розміру
страхового відшкодування є система (вид) страхового забезпечен-
ня. У майновому страхуванні застосовуються дві основні системи
страхового забезпечення: пропорційна і першого ризику. Студент
повинен знати, що пропорційна система передбачає виплату від-
шкодування в тій самій пропорції щодо реального збитку, в якій
страхова сума за договором перебуває відносно дійсної вартості
застрахованого майна.

Система першого ризику передбачає виплату страхового від-
шкодування в розмірі збитку, але в межах страхової суми. За такої
системи страхового забезпечення збитки в рамках страхової суми
(перший ризик) повністю погашаються страховиком, а збитки по-
над страхову суму (другий ризик) не погашаються.

Під страховою премією (страховим платежем, страховим
внеском) Закон України «Про страхування» розуміє плату за
страхування, яку страхувальник зобов’язаний внести страховику
згідно з договором страхування (ст. 10). Премія представляє собою
визначений грошовий внесок, який може бути внесений страху-
вальником відразу - за весь строк страхування чи вноситися пе-
ріодично. В основі визначення розміру страхового внеску лежить
складний економіко-математичний механізм побудови страхових
тарифів (їх ще називають тарифною ставкою), які забезпечують
фінансово-економічну стійкість страхових операцій, і служить
основою формування страхового фонду.

Страховий тариф - це ставка страхового внеску з одиниці стра-
хової суми за визначений період страхування.

Законодавець окремо регулює питання форми платежів, які
страхувальники мають право вносити згідно з укладеними до-
говорами страхування. Так, відповідно із ст. 19 Закону «Про
страхування» страхувальники-резиденти мають право вносити
платежі лише у грошовій одиниці України, а страхувальники-
нерезиденти — в іноземній вільно конвертованій валюті або в
грошовій одиниці України у випадках, передбачених чинними
законодавством України. Проте грошові зобов’язання сторін по
договорах страхування життя, за їх згодою, можуть бути визначені
як у національній валюті України, так і у вільно конвертованій
валюті або у грошовій одиниці України у випадках, передбачених
чинним законодавством України.

Значне місце серед страхових понять займає поняття франшиза
(фр. ітапсіїізе - пільга, привілей). Франшиза є особливим способом
обмеження розміру страхової суми за договором страхування.

Франшизою визнається частина збитків, що не відшкодовується
страховиком згідно з договором страхування (ст. 9 Закону «Про
страхування»).

Франшиза може бути визначена в сумі або у відсотках до стра-
хової суми.

Необхідно знати, що традиційно розрізняють два види франши-
зи: умовну та безумовну. Умовна франшиза звільняє страховика
від відповідальності за збитки, які не перевищують встановленої
франшизи, і зобов’язує його покривати збитки повністю, якщо їх
розмір перевищує франшизу. Даний вид франшизи частіше ви-
користовується в особистому страхуванні. Наприклад, договором
страхування може визначатися кількість днів хвороби до початку
надання страхової допомоги. Безумовна франшиза передбачає
визначене застереження в договорі страхування. Вона означає,
що відповідальність страховика визначається розміром збитку за
відкиданням франшизи.

Суброгація — даний термін в законодавстві пов’язаний ви-
ключно з майновим страхуванням. Необхідно знати законодавче
визначення суброгації(ст. 27 Закону «Про страхування»), а також
з’ясувати її правову природу. Доцільно порівняти суброгацію із
регресом.

За формою проведення страхування поділяється на обов’язкове

і добровільне. Добровільне здійснюється на підставі договору
страхування між страхувальником і страховиком. Обов’язкове
страхування встановлюється законодавчими актами України і по-
діляється на обов’язкове страхування, що здійснюється за рахунок
певного страхувальника, і обов’язкове державне страхування, що
здійснюється за рахунок державного бюджету і поширюється,
здебільшого, на державних службовців, робота яких пов’язана з
підвищеною небезпекою для їхнього життя і здоров’я. Варто за-
значити, що держава встановлює обов’язкове страхування в тих
випадках, коли страховий захист певних об’єктів пов’язаний з
інтересами всього суспільства. Потрібно орієнтуватися в тому, які
види страхування здійснюються в обов’язковій чи добровільній
формі, які лише в обов’язковій чи тільки в добровільній формі.
Окремо слід приділити увагу принципам обов’язкового та добро-
вільного страхування.

Відповідно до об’єкту страхування поділяється на галузі. Галу-
зями страхування є особисте, майнове та страхування відповідаль-
ності (ст. 4 Закону «Про страхування»).

Зобов’язання із страхування представляють собою самостій-
ний вид цивільно-правових зобов’язань, які оформляють від-
носини з надання фінансових послуг. Потрібно знати, що в силу
зобов’язання із страхування одна особа (страховик) зобов’язана
при настанні в конкретний строк (або без вказівки строку) перед-
бачених обставин (страхового випадку) провести страхову виплату
іншій особі (страхувальнику, вигодонабувачу, застрахованій
особі), а також вимагати сплати страхових премій, а страхуваль-
ник зобов’язаний сплачувати страхові премії і вправі вимагати
надання відповідних страхових виплат.

Підставою виникнення зобов’язань із добровільного страху-
вання виступають договори майнового, особистого страхування чи
страхування відповідальності або договір перестрахування.

Підставою виникнення зобов’язань із обов’язкового страхуван-
ня є складний юридичний факт, а саме: 1) наявність закону. Так,
зокрема, на законодавчому рівні визначаються: перелік об’єктів,
що підлягають страхуванню, перелік страхових подій, винятки зі
страхових подій, максимальні страхові тарифи та мінімальні стра-
хові суми, рівень (норми) страхового забезпечення, основні права
та обов’язки сторін, інші питання; 2) факт наявності у суб’єкта на
певній правовій підставі майна, яке відповідно до законодавства
підлягає обов’язковому страхуванню (для майнового страхування),
або факт, що дозволяє відносити дану особу до категорії застрахо-
ваних осіб (для обов’язкового особистого страхування).

Студент повинен знати, що договір страхування, по-перше, є
оплатним договором, оскільки діям страхувальника відповідає
обов’язок страховика вчинити зустрічну дію. По-друге, договір
страхування є двостороннім, оскільки у кожної із його сторін ви-
никають права та обов’язки. Важливо, що права однієї сторони
співвідносяться з обов’язками іншої сторони так, що відповідному
обов’язкові страховика кореспондується відповідне право страху-
вальника і навпаки. За загальним правилом договір страхування
є реальним, оскільки він набирає чинності з моменту внесення
першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором
страхування (ст. 983 ЦК). Договір страхування відноситься до але-
аторних (ризикових) договорів. Елемент ризику, який приймає на
себе кожна із сторін договору, полягає у вірогідності того, що чи
один, чи інший контрагент фактично отримає зустрічне задоволен-
ня менше за обсягом, ніж ним самим надано. Варто також звернути
увагу на те, чи можна договір страхування вважати правочином,
укладеним з умовою, оскільки відповідальність страховика обу-

39. Зам. 61
мовлюється невизначеністю настання чи ненастання страхового
випадку.

Безпосередніми сторонами договору страхування, як випливає
із його визначення, є страховик та страхувальник. Проте в біль-
шості випадків у договорі страхування можуть брати участь і треті
особи (ст. З Закону «Про страхування»). Такими третіми особами
є вигодонабувач і застрахована особа. Дуже важливо з’ясувати їх
правовий статус.

Необхідно звернути увагу, що страхувальник може укласти
договір страхування на свою користь, виступаючи при цьому одно-
часно і застрахованою особою і вигодонабувачем. Можливе укла-
дення договору без визначення вигодонабувача - в таких випадках
вигодонабувачем вважається сама застрахована особа (у випадках
її смерті - її спадкоємці). У договорі може бути визначений і кон-
кретний вигодонабувач за наявності застрахованої особи (див. п. 4
ст. З Закону «Про страхування»).

Порядок укладення договору регулюється ст. 18 Закону «Про
страхування». Для укладення договору страхування страхуваль-
ник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою
страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти
договір страхування. При укладанні договору страхування страхо-
вик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про
фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою),
та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового
ризику.

Договір страхування життя може бути укладений як шляхом
складання одного документа (договору страхування), підписаного
сторонами, так і шляхом обміну листами, документами, підпи-
саними стороною, яка їх надсилає. У разі надання страхувальни-
ком письмової заяви за формою, встановленою страховиком, що
виражає намір укласти договір страхування, такий договір може
бути укладений шляхом надіслання страхувальнику копії пра-
вил страхування та видачі страхувальнику страхового свідоцтва
(поліса), який не містить розбіжностей з поданою заявою. Заява
складається у двох примірниках, копія заяви надсилається стра-
хувальнику з відміткою страховика або його уповноваженого
представника про прийняття запропонованих умов страхування.

Правила страхування — це локальний нормативний акт страхової
компанії, який містить умови конкретного виду страхування, і
підлягають реєстрації в Державній комісії з регулювання ринків
фінансових послуг при видачі ліцензії на право здійснення
відповідного виду страхування. Закон «Про страхування» встанов-
лює окремі умови Правил страхування. Потрібно знати такі умови
(див. ст. 17 Закону).

Факт укладення договору страхування може посвідчуватися
страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою стра-
хування. Страховий поліс, сертифікат - тотожні за своєю юридич-
ною природою документи. Страховий поліс може бути іменним та
на пред’явника. Варто порівняти цінні папери і страховий поліс та
визначити чи можна останній вважати цінним папером.

Оскільки умови договору розробляються страховиком в одно-
сторонньому порядку і пропонуються страхувальнику шляхом про-
дажу страхових полісів, потрібно визначитися чи можна договір стра-
хування вважати договором приєднання та публічним договором.

Зміст страхування становлять його умови. Умови договору
поділяються на істотні, звичайні і випадкові. Відповідно до ст.
638 ЦК істотними умовами договору є умови про предмет догово-
ру, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для
договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою
хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Таким чином, ЦК України виділяє декілька груп істотних умов
договору:

умова про предмет;

умови, що визначені законом як істотні;
умови, які є необхідними для договорів даного виду;
умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути до-
сягнуто згоди.

В широкому значенні слова предмет охоплює весь набір
показників того, з приводу чого укладений договір. Сюди входять
дані про предмет як такий, включаючи кількість, якість і ціну на-
даних послуг страховиком страхувальнику. Відповідно до ст. 980
ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові
інтереси, які не суперечать закону і пов’язані з:

життям, здоров’ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням;

володінням, користуванням і розпорядженням майном;

відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником.

Варто зазначити, що ЦК України встановив деякі обмеження
на інтереси, страхування яких не допускається. До таких інтер-
есів перш за все не відносяться протиправні інтереси. При цьому
необхідно звернути увагу на те, що ні Цивільним Кодексом, ні зако-
нодавством про страхування не визначено поняття протиправності
інтересу, в тому числі і пов’язаного з укладенням договору страху-
вання, тому можна припустити, що доказування правової підстави
для дійсності страхового зобов’язання лежить на одній із сторін
договору.

Страховий інтерес існує тоді, коли обставини, в яких знаходить-
ся зацікавлена особа, можуть спричинити їй збитки, в тому числі
позбавити її певних благ. З огляду на це особа намагається себе
захистити. Так, у майновому страхуванні потреба і можливий
інтерес полягає в отриманні грошових коштів для компенсації
матеріальних втрат, викликаних різного роду несприятливими
подіями, як-от: землетрус, повінь, нещасний випадок та інші ри-
зикові обставини.

В особистому страхуванні виникнення збитків чи шкоди
пов’язується перш за все із втратою доходів особи чи виникненням
непередбачуваних витрат, пов’язаних із його життям та здоров’ям.
Такого роду збитки в медичному страхуванні можуть бути оцінені
як витрати, пов’язані із лікуванням хворої застрахованої особи,
у страхуванні від нещасних випадків - у розмірі різниці між до-
ходами потерпілої застрахованої особи до нещасного випадку і
після нього.

У страхуванні відповідальності майновий інтерес полягає у
збереженні фінансового стану страхувальника, який за наявності
страхового полісу звільняється від витрат, пов’язаних зі спричине-
ною ним шкодою третім особам. Загальноприйнятою точкою зору
в юридичній літературі є та, що страховий інтерес є універсальною
категорією страхового права і зберігає своє значення як підстава
страхового договору.

До умов, що визначені законом як істотні, належать умови, які
:і;іипічаються в ст. 16 Закону «Про страхування» та ст. 982 ЦК
У кршнм.

Звичайні - це ті умови, які передбачаються у законі чи іншому
нормативному акті й стають обов’язковими для сторін внаслідок
самого факту укладення договору.

Випадковими прийнято вважати такі умови, які погоджені
сторонами у відступ від положень диспозитивних норм або з метою
вирішення питань, що взагалі не врегульовані законодавством.
Наприклад, якщо сторони визначили, що договір страхування
набирає чинності після закінчення трьох днів з дати підписання
договору обома сторонами, ця умова для даного конкретного до-
говору вважатиметься випадковою. Всі умови - істотні, звичайні,
випадкові - після укладення договору стають однаково обов’язко-
вими і мають додержуватися сторонами.

Закон «Про страхування» та ЦК (ст. 997) окремо регулюють
питання припинення дії договору страхування. Потрібно знати
підстави припинення договору страхування, що визначені законом
(ст. 283 Закону «Про страхування»).

Після укладення договору страхування може виникнути потре-
ба у достроковому припиненні його дії. Дію договору страхування
може бути достроково припинено за вимогою страхувальника або
страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування.
Дія договору особистого страхування не може бути припинена
страховиком достроково, якщо на це немає згоди страхувальника,
який виконує всі умови договору страхування, та якщо інше не
передбачено умовами договору та законодавством України.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: