50 страница

Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу і за
результатами конкурсу, будучи різновидами одного і того ж са-
мого правового інституту, все ж мають чимало відмінностей. Ці
відмінності покладені в основу структурного розподілення норм,
що регулюють публічну винагороду і публічний конкурс, у різні
параграфи глави 78 ЦК.

Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу
полягає у публічному сповіщенні необмеженого кола осіб про
зобов’язання автора оголошення сплатити матеріальну вина-
городу за передання йому певного результату, обумовленого в
оголошенні.

Таким чином, для появи обов’язку щодо сплати винагороди
необхідно, щоб настали два юридичних факти: 1) публічне оголо-
шення про сплату винагороди; 2) виконання результату, визна-
ченого в оголошенні. З перерахованих дій лише публічна об’ява
про винагороду завжди спрямовується на настання юридичних
наслідків, тому з її змісту повинно бути чітко зрозуміло про ба-
жання особи, яка зробила оголошення, вважати себе пов’язаною
обов’язком щодо виплати винагороди перед особою, яка досягла
потрібного результату. Друга з цих дій - досягнення необхідного ре-
зультату - не обов’язково спрямовуються на досягнення правових
наслідків. Дане твердження пояснюється тим, що суб’єкт може до-
сягнути певного результату (знайти річ, фізичну особу тощо) навіть
не знаючи про існування оголошення або незалежно від нього. Тому
ЦК України і не надає жодного значення волевиявленню особи, яка
досягла потрібного результату. Право на одержання обумовленої в
оголошенні винагороди виникає у неї в будь-якому випадку, якщо
результат досягнутий і особа, яка публічно пообіцяла винагороду,
буде поставлена про це до відома.

Другим різновидом зобов’язань з публічної обіцянки винагороди
є публічна обіцянка винагороди за результатами конкурсу.

Публічний конкурс являє собою повідомлення фізичної або
юридичної особи (засновника конкурсу), адресоване невизначе-
ному колу осіб або персональним учасникам, про зобов’язання
сплатити майнову винагороду (премію) або надати моральне заохо-
чення особі, чий результат буде визнаний найкращим засновником
конкурсу (переможцеві конкурсу).

На відміну від публічної обіцянки винагороди, яка передбачає
появу права на винагороду у кожного, хто першим виконав за-
вдання, в публічному конкурсі надання винагороди обумовлюється
не просто якнайшвидшим здійсненням певного завдання, а до-
сягненням найкращого результату серед числа можливих. Тому
право вимагати винагороду має лише особа, офіційно визнана
переможцем конкурсу.

Інститут ведення чужих справ без доручення поряд з публічною
обіцянкою винагороди належить до зобов’язань, які виникають із
односторонніх дій. Ці зобов’язання виникають у випадках, коли
існує нагальна потреба у вжитті заходів, спрямованих на поперед-
ження, усунення або зменшення негативних наслідків певних
факторів для майна іншої особи, яка сама не в змозі охороняти свої
інтереси через відсутність або знаходження в безпорадному стані. В
якості прикладів таких дій можна навести рятування майна іншої
особи, щодо якого існує небезпека знищення внаслідок стихійного
лиха, аварії, пожежі тощо; повернення кредиту за боржника, якщо
невиконання зобов’язання тягнуло за собою звернення стягнення
на заставлене ним майно; здійснення ремонту вхідних дверей
квартири тимчасово відсутнього сусіда, якщо вони в силу певних
обставин були пошкоджені настільки, що не виконують функції
попередження доступу до квартири неуповноважених власником
житла осіб; протидія протиправному вилученню майна у особи,
яка втратила свідомість; догляд та годування тварин відсутнього
їх володільця тощо.

Мета цього інституту полягає в узгодженні законних інтересів
його учасників, що виявляється, з одного боку, в стимулюванні
особи діяти з метою усунення або зменшення майнових втрат інших
осіб, а з другого, в недопущенні недоцільного, необґрунтованого
втручання в чужі інтереси.

Основною визначальною ознакою зобов’язань, що розгля-
даються, є те, що дії однієї особи (гестора) здійснюються на ко-
ристь іншої особи (домінуса) за власною ініціативою гестора, а не
у зв’язку з укладенням договору доручення чи іншого цивільно-
правового договору, а також взагалі без будь-якої попередньої
вказівки домінуса.

З викладеного випливає, що норми глави 79 ЦК України не
застосовуються до відносин за участю осіб, які здійснюють дії в
чужому майновому інтересі не через власне бажання, а в силу
прямої вказівки закону, який покладає на них відповідні обов’язки
(охоронці спадкового майна, опікуни та піклувальники, пожеж-
ники, працівники органів міліції, Міністерства з надзвичайних
ситуацій тощо).

Дії, які здійснюються в майнових інтересах іншої особи, можуть
бути як фактичними (рятування чужого майна), так і юридични-
ми (укладення правочину в чужих інтересах). Особою, яка діє
в чужому інтересі, може виступати як особа, яка безпосередньо
здійснює усі необхідні дії для охорони інтересів іншого, так і особа,
яка залучила для цієї мети третіх фізичних осіб або організацію,
уклавши з ними договір підряду.

Таким чином, правовим регулюванням глави 79 ЦК України
охоплюються відносини щодо: 1) рятування чужого майна; 2) ве-
дення чужих справ без доручення.

У тісному взаємозв’язку з зазначеними правовідносинами
перебувають норми глави 80 ЦК України «Рятування здоров’я
та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи».
Однак, незважаючи на схожість у назві, зміст норм глави 80
дозволяє чітко відмежувати правовідносини, що регулюються нею,
від правовідносин, які виникають із вчинення дій у майнових
інтересах іншої особи без її доручення (глава 79 ЦК).

Глава 80 ЦК регулює зобов’язання з відшкодування шкоди, яка
завдана особі, яка без відповідних повноважень рятувала життя,
здоров’я та майно фізичної особи. Центральним змістом глави
79 ЦК є відшкодування витрат, понесених особою у зв’язку із вчи-
ненням нею дій в майнових інтересах іншої без її доручення.

По-друге, глава 80 ЦК розрахована на випадки рятування
фізичною особою не лише майна, але також життя і здоров’я
фізичної особи. Змістом інституту ведення чужих справ є вчинення
дій виключно в майнових інтересах домінуса, вони не є спрямо-
ваними на охорону особистих немайнових благ, причому, ці дії
можуть носити також і юридичний характер (укладення право-
чинів). Крім того, ці дії можуть здійснюватися не лише фізичними
особами, але й іншими суб’єктами цивільних правовідносин.

По-третє, якщо шкода завдана у зв’язку з рятуванням життя та
здоров’я фізичної особи, вона підлягає відшкодуванню державою.
Водночас при зобов’язаннях з вчинення дій у майнових інтересах
іншої особи без її доручення фактичні витрати завжди відшкодо-
вуються особою, заради якої здійснювались відповідні дії.

По-четверте, рятування життя та здоров’я особи може відбува-
тись незалежно від волі особи, в той час як в основу здійснення дій у
майнових інтересах, як вже підкреслювалося, покладене справжнє
або припущене волевиявлення заінтересованої особи.

Зміст зобов’язання із вчинення дій у майнових інтересах іншої
особи без її доручення складає обов’язок домінуса відшкодувати
гесторові понесені витрати (ст. 1160 ЦК України). Розмір витрат
у даному випадку обмежується реальними збитками. Компенсація
упущеної вигоди та одержання винагороди не передбачається,
оскільки метою дій гестора є здійснення дій, спрямованих на
запобігання майнових втрат домінуса, а не на одержання доходів
чи якої-небудь іншої вигоди.

Завдання

Завдання №> 1

Гр-н О. випадково знайшов у метро гаманець, в якому виявилася
візитка з домашньою адресою та фотографією гр. К. Виявилося, що

гаманець дійсно належить К., якому О. його і повернув. Після цього О.
випадково у газеті натрапив на оголошення про винагороду в розмірі
300 грн., обіцяну К. тому, хто знайде його гаманець.

Гр-н О. звернувся до гр-на К. з вимогою про сплату винагороди, по-
силаючись на те, що він виконав умови публічної обіцянки винагороди,
визначені К. Останній відмовився виплатити винагороду, пославшись
на те, що він здійснив би її виплату, якби О. пред’явив до нього вимогу
одночасно з поверненням гаманця.

Чи має право гр-н О. претендувати на одержання винагороди?

Завдання № 2

Повертаючись додому з роботи, пожежник Т. побачив, що з-під
дверей магазину, що належить ТОВ «Весна», йде густий дим. Оскільки
в магазині ніхто не відповідав на крики Т., останній вибив вітрину
магазину, загасив пожежу і врятував непритомну прибиральницю
магазину С., через недопалок цигарки якої виникла пожежа.

ТОВ «Весна» пред’явила вимогу до Т. про відшкодування шко-
ди, завдану знищенням вітрини, посилаючись на те, що товариство
не уповноважувало Т. на вчинення зазначених дій. Т. в свою чергу
зазначив, що рятувати чуже життя та майно від пожежі — його служ-
бовий обов’язок, тому ці відносини взагалі не можуть регулюватися
цивільним правом, адже є трудовими. Т. вважав, що пожежна части-
на, в якій він працює, зобов’язана відшкодувати шкоду, завдану його
здоров’ю, адже, рятуючи життя і майно інших від пожежі, Т. ушкодив
руку і зазнав опіків, на лікування яких витратив 1500 грн.

Чиї вимоги є правомірними? Вирішіть справу по суті.

Завдання № З

По телеканалу «ТВТ» торговельна марка «Старт» оголосила
конкурс про створення найкращого рекламного слогану спортив-
ним товарам, що нею виробляються. ІІоет П. вирішив узяти участь
у конкурсі, надіславши на адресу, зазначену в оголошенні, кілька
варіантів рекламних слоганів.

На ім’я П. надійшов лист від торговельної марки «Старт», в якій
була висловлена вдячність П. за його працю, проте вказувалося, що у
зв’язку з перепрофілюванням її діяльності вона більше не займається
виробництвом спортивної продукції, а відтак конкурс був скасований,
про що раніше повідомлялося по радіо.

Хто виступив організатором конкурсу? Чи правомірні дії
торговельної марки «Старт»? Чи може П. претендувати на ви-
плату винагороди?

Чи змінилося б вирішення справи, якби П. у зв'язку з виконанням
конкурсного завдання узяв би відпустку за свій рахунок?

Тести

1. Публічна обіцянка винагороди має обов'язково містити
(помітьте всі вірні варіанти):

а) завдання, яке належить виконати;

б) розмір винагороди за виконання завдання;

в) коло осіб, які можуть виконувати завдання;

г) строк та місце виконання завдання.

2. Зміна умов публічної обіцянки винагороди без оголошення
конкурсу:

а) допускається за волею особи, яка зробила публічну обіцянку
винагороди;

б) допускається за погодженням змін із особою (особами), які при-
ступили до виконання завдання;

в) не допускається.

3. Закритий конкурс - це:

а) конкурс, в якому можуть брати участь особи, які мають певні
ознаки (визначений у завданні вік, місце роботи (навчання), місце
проживання і т.п.);

б) конкурс, в якому зміст завдання оголошується після того, як буде
повністю визначене коло учасників;

в) конкурс, до участі в якому запрошуються персональні учасники;

г) конкурс, завдання до якого містять інформацію, що є державною
таємницею.

4. Особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без їі
доручення, має право вимагати від цієі особи відшкодування фак-
тично зроблених витрат:

а) якщо дії в чужих інтересах призвели до позитивного для заінтер-
есованої особи результату;

б) якщо витрати були виправдані обставинами, за яких були вчи-
нені дії;

в) в будь-якому випадку;

г) якщо це передбачено угодою із заінтересованою особою.

5. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої
правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених
нею необхідних витрат на майно:

а) за весь період користування чужим майном;

б) від часу, з якого вона зобов’язана повернути доходи;

в) з моменту пред’явлення до неї вимоги про повернення майна.

6. Волевиявлення учасників відносин публічної обіцянки винаго-
роди — оголошення про винагороду та звернення особи, що виконала
завдання, за виплатою винагороди розглядаються як:

а) двосторонній правочин;

б) два односторонні правочини;

в) односторонній правочин;

г) односторонній правочин з відкладальною умовою.

7. Якщо завдання, вказане у публічній обіцянці винагороди, ви-
конано двома або більше особами одночасно:

а) винагорода надається кожному, хто виконав у розмірі, що не
перевищує 20% розміру обіцяної винагороди;

б) винагорода надається особі, яка перемогла за результатами же-
ребкування;

в) винагорода поділяється між всіма виконавшими завдання по-
рівну;

г) відбувається будь-яка дія, передбачена у п. а) - в за рішенням
суду.

8. Зобов'язання із набуття або утримання майна без достат-
ньої правової підстави іменується:

а) деліктним;

б) кондикційним;

в) акцесорним;

г) федуціарним.

9. Прикладом безпідставного збагачення є:

а) збільшення спадкоємцем свого майна за рахунок майна спадко-
давця;

б) збільшення дарувальником свого майна за рахунок дарунку;

в) збереження боржником свого майна в результаті прощення боргу
кредитором;

г) повторне виконання зобов’язання боржником.

10. Не є безпідставним збереженням майна:

а) неповернення боргу за договором позики;

б) неоплата покупцем продукції;

в) несплата аліментів;

г) все, вказане в п.п. а) - в).

Контрольні питання

1. Наведіть поняття публічної обіцянки винагороди.

2. Яка правова природа публічної обіцянки винагороди?

3. Дайте визначення поняття закритого конкурсу.

4. В чому зміст зобов’язання з дій особи, яка діяла без доручення в
чужому інтересі?

5. Наведіть поняття набуття або збереження майна без достатньої
правової підстави.

ТЕМА 58: ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ІЗ ЗАВДАННЯ ШКОДИ

Питання для обговорення

1. Поняття та елементи зобов’язань із завдання шкоди.

2. Деліктна відповідальність: поняття, зміст, підстави.

3. Підстави звільнення від відповідальності за завдання шкоди.

4. Окремі (спеціальні) випадки відповідальності за завдання
шкоди:

а) відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, за-
вдану їхнім працівником або іншою особою;

б) відповідальність за шкоду, завдану малолітніми, неповноліт-
німи та недієздатними особами;

в) відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної
небезпеки;

г) відповідальність за шкоду, завдану актами влади;

д) відповідальність за шкоду, завдану правоохоронними орга-
нами;

е) відповідальність за шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкод-
женням здоров’я або смертю;

є) відповідальність за шкоду, завдану внаслідок недоліків това-
рів, робіт (послуг);

ж) компенсація моральної шкоди.

Нормативні акти

Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня
1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № ЗО. - Ст. 141; з наступними
змінами і доповненнями.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Голос України. - 2003. - № 47-
48; з наступними змінами і доповненнями.

Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. // Відомості Верховної Ради Украї-
ни. - 2002. - № 21-22. - Ст. 135; з наступними змінами і доповненнями.

Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. // Відомості
Верховної Ради Української РСР. - 1961. - № 2. - Ст. 15; з наступними змінами і
доповненнями.

Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. //Ві-
домості Верховної Ради Української РСР. - 1984. - Додаток до № 51. - Ст. 1122; з
наступними змінами і доповненнями.

Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради.

- 2001. - № 25-26. - Ст. 131; з наступними змінами і доповненнями.

Закон України «Про захист прав споживачів» від 15 грудня 1993 р. // Відомості
Верховної Ради. - 1991. - № ЗО. - Ст. 379; з наступними змінами і доповненнями.

Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові
незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» від
1 грудня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 1. - Ст. 1; з на-
ступними змінами і доповненнями.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 «Про
практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди».

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 «Про судову прак-
тику у справах про відшкодування моральної шкоди».

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1989 р. «Про практику
застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди,
заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна».

Література

Антимонов Б. С. Гражданская ответственность за вред, причиненный источником
повышенной опасности. - М., 1952.

Белякова А. М. Имущественная ответственность за причинение вреда. - М.,
1972.

Боброва Д. В. Проблемы деликтной ответственности в советском гражданском
праве: Дис.... д-ра юрид. наук. - К., 1988.

Братусь С. Н. Юридическая ответственность и законность (очерктеории). - М.:
Юридлит-ра, 1976.-216 с.

Гражданское право: Учебник// Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. Т. 3. - М.:
ПБОЮЛ Л. В. Рожников, 2001. - 632 с.

Єрьоменко Г. В. Цивільно-правові засоби захисту прав осіб від неправомірних
актів органів влади і управління: Автореф. дис.... канд. юр. наук. - X., 1994.

Загорулько А. И. Обязательства по возмещению вреда, причиненного
субъектами гражданского права. - Харьков: Консум, 1996. - 112 с.

Иоффе О. С. Обязательственное право. - М.: Госюриздат, 1975. - 880 с.

Ківалова Т. С. Зобов’язання відшкодування шкоди у цивільному законодавстві
України (теоретичні аспекти): монографія/Т. С. Ківалова; М-во освіти і науки України;
Одеська нац. юрид. акад. - Одеса: Юридична література, 2008. - 360 с.

Красавчиков О. А. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной
опасности. - М., 1966.

Лов’як О. О. Відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими
особами органів внутрішніх справ України: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. - К.,
2007.- 17 с.

Матвеев Г. К. Основания гражданско-правовой ответственности. - М.:
Юридическая литература. - 1970. - 315 с.

Смирнов В. Т., Собчак А. А. Общее учение о деликтных обязательствах в
советском гражданском праве. - Л.: Издательство Ленинградского университета.

- 1983.- 152 с.

45. Зам. 61.

Советское гражданское право: Учебник // Под ред. Маслова В. Т., Пушкина А. А.
в 2-х частях, Ч. 1. - К.: Вища школа, 1977. - 477 с.

Шиктыбаев Т. Т. Деликтные обязательства по законодательству Республики
Казахстан: Автореф. дисс.... д-ра юрид. наук. - Алматы. - 2007. - 42 с.

Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / О. В. Дзера (кер. авт. Кол.), Д. В.
Боброва, А. С. Довгертта ін.; За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. - 2-е вид., допов.
і перероб. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - Кн. 2.

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. О. В. Дзери,

Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. - К.: Юрінком Інтер, 2005.

Методичні вказівки

Заподіяння шкоди відповідно до ст. 509 та ст. 11 ЦК України
є однією із підстав виникнення зобов’язання. Зобов’язання із
заподіяння шкоди називають також «деліктними зобов’язаннями»
від лат. сіеіісіит - правопорушення.

Деліктні зобов’язання характеризуються наступними озна-
ками. По-перше, сфера їх дії розповсюджується як на майнові,
так і на особисті немайнові відносини, хоча відшкодування
шкоди носить майновий характер. По-друге, вони виникають в
результаті порушення прав, що носять абсолютний характер,
будь то майнові права (право власності) або особисті немайнові
блага (життя, здоров’я, честь, гідність, ділова репутація тощо).
По-третє, оскільки порушено абсолютне право, ці зобов’язання
носять позадоговірний характер навіть тоді, коли абсолютне право
порушено особою, з якою потерпілий знаходиться у договірних
відносинах. По-четверте, такі зобов’язання спрямовані на повне
відшкодування шкоди потерпілому. По-четверте, у випадках,
передбачених законом (ст. 1172-1176; ст. 1178 ЦК України),
обов’язок відшкодувати шкоду може бути покладений не тільки
на заподіювача шкоди, але і на інших осіб.

Отже, зобов’язання із заподіяння шкоди - це позадоговірні
зобов’язання, які виникають внаслідок порушення майнових та
особистих немайнових прав потерпілого, що носять абсолютний
характер, та які покликані забезпечити найбільш повне відновлен-
ня цих прав за рахунок заподіювача шкоди або за рахунок інших
осіб, на яких законом покладений обов’язок відшкодування
шкоди.

Суб’єктами зобов’язання із заподіяння шкоди є кредитор
(потерпілий) та боржник. Кредитор (потерпілий) - це особа, якій
заподіяно шкоду. Ним може бути будь-яка фізична особа (незалеж-
но від віку та дієздатності) або юридична особа. Боржник — це
особа, яка відповідає за заподіяну шкоду. Як правило, боржни-
ком є заподіювач шкоди. У випадках, передбачених законодав-
ством, боржником є не заподіювач шкоди, а треті особи (батьки
(усиновителі), опікуни малолітньої особи; юридична особа за шко-
ду, заподіяну з вини її працівників тощо). Об'єктом деліктного
зобов’язання є відшкодування, яке боржник зобов’язаний надати
потерпілому. Воно полягає у поновленні майнової сфери потерпі-
лого в натурі або в повному відшкодуванні заподіяних збитків
(ст. 1192 ЦК України).

Необхідними умовами виникнення зобов’язання із заподіяння
шкоди є:

а) наявність самої шкоди. Шкода може виражатися у знищенні
або пошкодженні майна, позбавленні або зменшенні працездатності
потерпілого, смерті годувальника, заподіянні фізичних або мораль-
них страждань тощо;

б) протиправність поведінки заподіювача. Протиправною
визнається поведінка, що порушує норми права;

в) причинний зв’язок між протиправною поведінкою та шкодою
як зв’язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при яко-
му протиправність є причиною, а шкода - наслідком;

г) вина заподіювача у формі умислу або необережності.

Система зобов’язань із заподіяння шкоди базується на принципі

генерального делікту, закріпленому у ст. 1166 ЦК Україні. Суть
даного принципу полягає в тому, що заподіяна шкода, кому та ким
би вона не була заподіяна та в чому б вона не виражалася, підлягає
відшкодуванню, крім випадків, передбачених законом. Крім гене-
рального делікту, ЦК передбачає систему окремих (спеціальних)
деліктів, які виділяються як на підставі особливостей загальних
умов виникнення таких зобов’язань, так і на підставі наявності
окремих додаткових умов. В главі 82 ЦК України виділені такі види
спеціальних деліктів: відповідальність за шкоду, заподіяну актами
влади (ст. ст. 1173-1175); відповідальність за шкоду, заподіяну
правоохоронними органами (ст. 1176); відповідальність за шкоду,
заподіяну малолітніми, неповнолітніми та недієздатними особами
(ст. ст. 1178-1184); відповідальність за шкоду, заподіяну джере-
лом підвищеної небезпеки (статті 1187-1188); відповідальність
за шкоду, заподіяну життю та здоров’ю громадянина (§ 2 глави
82); відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок недоліків
товарів, робіт (послуг) (§ 3 глави 82); відповідальність за заподіяння
моральної шкоди (статті 1167-1168).

Відповідальність за шкоду, заподіяну актами влади (статті 1173-
1175 ЦК У країни) настає в разі, якщо шкоду заподіяно незаконними
рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу
влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самовряду-
вання; їх посадовими або службовими особами або в разі прийняття
цими органами нормативно-правового акту, який був визнаний не-
законним та скасований. Відповідальність за шкоду, заподіяну ак-
тами влади, настає незалежно від вини вищезазначених органів або
їх посадових осіб. Відшкодування шкоди здійснюється державою,
Автономною Республікою Крим або органом місцевого самовряду-
вання із коштів відповідних бюджетів.

Відповідальність за шкоду, заподіяну правоохоронними ор-
ганами (ст. 1176 ЦК України), настає в разі заподіяння шкоди
фізичній особі внаслідок незаконного засудження, незаконного
притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного засто-
сування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки
про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення
адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Суб’єктами заподіяння шкоди є органи дізнання, попереднього
слідства, прокуратури або суду. Суб’єктом відшкодування такої
шкоди є держава. Відповідальність за шкоду, заподіяну правоохо-
ронними органами, настає незалежно від вини посадових і служ-
бових осіб цих органів.

Шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла 14 років)
відшкодовується її батьками (усиновителями) або опікунами.
Шкода, завдана спільними діями кількох малолітніх осіб,
відшкодовується їхніми батьками (усиновлювачами), опікунами
в частці, яка визначається за домовленістю між ними або за
рішенням суду. Неповнолітня особа (віком від 14 до 18 років)
відповідає за заподіяну нею шкоду самостійно на загальних
підставах. В разі відсутності у неповнолітньої особи майна, до-

статнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода
відшкодовується в частці, якої не вистачає або в повному обсязі,
її батьками (усиновлювачами) або піклувальниками. Шкода, за-
вдана недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном
або закладом, який зобов’язаний здійснювати нагляд за нею.

Відповідно до ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної
небезпеки визнається діяльність, пов’язана з використанням,
зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та
обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактив-
них, вибухо-, вогненебезпечних та інших речовин, утриманням
диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо,
що створює підвищену небезпеку для особи, яка здійснює цю
діяльність, або для третіх осіб. Перелік видів діяльності, що є
джерелом підвищеної небезпеки, визначений ст. 1187, не є вичерп-
ним. Суб’єктом відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом
підвищеної небезпеки, є особа, яка на законній підставі (право
власності, інше речове право, договір оренди, підряду, доручення
тощо) володіє об’єктом, використання, зберігання або утримання
якого створює підвищену небезпеку.

Особливістю відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом
підвищеної небезпеки, є настання обов’язку нести відповідальність
незалежно від вини заподіювача шкоди. Звільнення від відпо-
відальності настає тільки якщо шкоди було заподіяно внаслідок
непереборної сили або умислу потерпілого.

Конституція України (ст. 3) проголошує людину, її життя і
здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпеку найвищою
соціальною цінністю в державі. Отже, шкода, заподіяна життю або
здоров’ю людини, яка спричинила її каліцтво, травму або смерть,
повинна бути відшкодована особою, яка її завдала, або особою, на
яку законом покладена відповідальність за заподіяння шкоди.

В ЦК України зазначений делікт поділяється на два основні
різновиди. В залежності від того, яким благам завдана шкода,
виділяються: а) відповідальність за шкоду, завдану каліцтвом або
іншим ушкодженням здоров’я; та б) відповідальність за шкоду,
завдану смертю потерпілого.

Відповідно до ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа,
яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я
фізичній особі, зобов’язана відшкодувати потерпілому заробіток
(дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної
чи загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові
витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, сана-
торно-курортного лікування, придбання ліків, протезування,
стороннього догляду тощо.

Шкода у вигляді втраченого заробітку (доходу) визначається з
урахуванням двох факторів, а саме: а) середньомісячного заробітку
(доходу) потерпілого до каліцтва або іншого ушкодження здоров’я;

б) ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її
відсутності - загальної працездатності.

В разі смерті потерпілого особа, яка несе за це цивільно-правову
відповідальність, зобов’язана відшкодувати шкоду, яка виникла у
зв’язку з втратою годувальника у непрацездатних осіб, які знахо-
дилися на утриманні померлого або мали на день його смерті право
на одержання від нього утримання, а також дитини потерпілого,
народженої після його смерті. Відповідно до ч. 1 ст. 1200 ЦК шкода
відшкодовується:

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: