Стан здоров’я, функціональні можливості організму, фізичну підготовленість.

На думку І.В. Ауліка [3, с. 91-99], фізичний стан - це певний рівень набутих людиною рухових властивостей і форм людського тіла, що визначається ступенем розвитку рухових якостей, антропометричними даними і станом здоров’я. Антропометричні дані - це об’єктивні дані про фізичний розвиток, а саме:

соматометричні - довжина і маса тіла, обсяги грудної клітки, стегна, гомілки, передпліччя;

фізіометричні (функціональні) - життєва ємність легень, м’язова сила рук, станова сила.

М.М. Амосов [4] фізичний стан порівнює з рівнем розвитку аеробних можливостей людини, що служить кількісною мірою оцінки здоров’я.

На підставі теоретичного аналізу тих визначень, які були зроблені за визначенням

фізичного стану, ми можемо зазначити, що на перший план висувається фізична працездатність, функціональний стан серцево- судинної і дихальної систем, морфологічний стан,

і при цьому деякі автори включають як складову частину фізичного стану показник фізичної підготовленості. Ми погоджуємося з Л.П. Матвєєвим, котрий фізичну підготовленість включає в морфо-функціональний стан, стан здоров’я [5, с. 191]. Це положення підтверджується тим, що тільки на основі тренування, підбору певних параметрів навантажень ми можемо змінювати даний морфо-функціональний стан, впливати на фізичний розвиток. А фізичний розвиток, на думку Л.П. Матвєєва, це процес зміни природних морфо-функціональних властивостей організму протягом індивідуального життя.

Узагальнюючи вищесказане, ми визначаємо, що саме фізичний стан дає можливість об’єктивно оцінити рівень фізичної підготовки. З нашої точки зору,

фізичний стан - це показник процесу фізичної підготовки, спрямованої на розвиток фізичних якостей, вдосконалення фізичного розвитку, спеціальних фізичних навичок і умінь, підвищення функціонального стану серцево-судинної та дихальної систем.

У структуру фізичного стану ми включаємо такі показники:

· фізичні якості,

· фізичний розвиток,

· фізичні навички та вміння,

· функціональний стан серцево-судинної та дихальної систем.

Залучення підлітків до систематичних занять різноманітними видами фізичних вправ, як одного з найдоступніших і ефективних засобів збереження й розвитку їх здоров’я, вважається цілком виправданим. Тим паче, що систематичні заняття фізичною культурою позитивно впливають не тільки на загальний стан організму, але й виконують важливу соціально-виховну функцію, формуючи дитину як цілісну особу з позитивною мотивацією на здоровий спосіб життя [6, с. 68].

Цілком зрозуміло, що найбільша ефективність фізичної підготовки досягається за умови постійної діагностики фізичного стану. Прискорення фізичного розвитку старшокласників вимагає раціоналізації фізичного навантаження. У зв’язку з акселерацією повинні періодично переглядатися регіонарні нормативи, які використовуються для оцінки фізичного розвитку.

· Фізична працездатність.

Під фізичною працездатністю розуміють здатність людини прояви максимум фізичного зусилля в статичній, динамічній або змішаній роботі. Фізична працездатність у широкому значенні є інтегральним вираженням можливостей людини, входить у поняття її здоров'я. Фізичну працездатність розглядають як функціональний стан кардіореспіраторної системи.

Останні дослідження показують, що об'єктивна інформація про функціональний стан кардіореспіраторної системи може бути отримана під час виконання дозованих навантажень (М.Н.Амосов, Я.А.Бендет, 1975, 1989; Г.Л.Апанасенко, 1985, 1992 та ін..). Для оцінки результатів визначення фізичної працездатності користуються як якісними (ступінь змін, характер відновлення показників вегетативних функцій організму і т.ін.) так і кількісними характеристиками (максимальне споживання кисню - МСК, максимальна потужність виконаної роботи і т.ін.). Більшість дослідників надають перевагу функціональним пробам, основаним на якісних показниках, одержаних після фізичного навантаження (проба Мартине, Летунова і т.ін.). Широко використовується функціональна проба степ - тест (Джамгаров Т.Т. і ін., 1968), яка також ґрунтується на реєстрації показників вегетативних функцій після фізичного навантаження і дає кількісну інформацію (в умовних одиницях) про фізичну працездатність. Водночас методики, які ґрунтуються на кількісних характеристиках, що одержані при реєстрації показників під час навантаження, ще не знайшли широкого використання.

Однією з перспективних у цьому напрямку є методика фізичної працездатності або (Phisical Working Capasiti – фізична працездатність - потужність виконаної роботи при частоті серцевих скорочень 170 на хвилину).

Ця методика рекомендована секцією Комітету Міжнародної біологічної програми з координації досліджень пристосування людини до різних умов життя.Згідно цієї методики, між потужністю виконуваної роботи, кількістю споживаного при цьому кисню і частотою серцевих скорочень (ЧСС) існує прямолінійна залежність, що зберігається до ЧСС 170-180 па хвилину (при цій частоті МСК є максимальним). Таким чином, МСК відображає максимальну аеробну здатність людини. Відомо, що рівень працездатності найбільшою мірою залежить від фізичної тренованості індивіда. Цей фактор визначає рівень соматичного здоров'я та адаптаційні здібності організму (Г Л Апанасенко, 1985, 1992).

Зниження фізичної працездатності свідчить про порушення стану здоров'я. Ця залежність дає можливість використовувати дані про фізичну працездатність як діагностичний критерій для визначення адаптаційних можливостей організму і ступеня здоров’я як дітей, підлітків, так і молоді, студентів і осіб старшого віку.

Визначення фізичної працездатності можна проводити в лабораторних умовах за допомогою велоергометра, а також без нього (з допомогою сходинок різної висоти). Дослідження треба проводити не раніше як через 1-1,5 год. після прийому їжі, при і в приміщенні Одяг повинен бути легким, кімнату добре провітрюють.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: