Рефлекторна теорія психічного І.М. Сєченова

Іван Михайлович Сєченов (1829-1905 рр.) - фізіолог за фахом, свої наукові інтереси зосередив на розвитку психології як природничої науки. Досліджував психологічні проблеми фізіологічним шляхом, вважав, що психолог мусить стати фізіологом.

Основоположна теза у теорії Сєченова – мозок є органом психічного. Мозок є орган душі, тобто такий механізм, який, будучи приведеним будь-якими причинами у дію, дає в остаточному результаті той ряд зовнішніх явищ, якими характеризується психічна діяльність.

У праці „Рефлекси головного мозку” (1863 р.) зазначає, що всі зовнішні прояви мозкової діяльності зводяться до м’язового руху: всі без винятку якості зовнішніх проявів мозкової діяльності, яка характеризується, наприклад, словами „натхненність”,

„пристрасність”, „насмішка”, „смуток”, „радість”, є не що інше, як результат більшого або меншого м’язового скорочення.

В ті часи наука вже розділяла за походженням всі м’язові рухи на 2 групи – недовільні і довільні. Сєченов починає своє дослідження з найпростіших рухів за участю не головного мозку, а спинного. Робота мозку в цілому уявляється як машиноподібна: головний мозок, взятий як орган психічного, за певних умов може здійснювати рухи фатально, машиноподібно, як наприклад, в стінному годиннику стрілки рухаються фатально від того, що гирі крутять годинникові колеса. Сєченов до тілесних приєднує психічні процеси, і розглядає остання, як машиноподібні.

У другій частині трактату «Рефлекси головного мозку» здійснює спробу підвести явища довільних рухів під машиноподібну діяльність. Сєченову вдалося показати, що й високі форми довільної діяльності можна розчленувати на рефлекси, які починаються чуттєвим збудженням, продовжуються м’язовим рухом. Джерело довільного руху - в збуджені чутливого нерва.

Механізм «довільності» - це рухова реакція довільного типу на зовнішній подразник. Ми часто його не помічаємо, але наявність його не підлягає сумніву.

Затримка рухів, на думку вченого, сприяє утворенню вміння мислити, думати, міркувати. Психічний акт не може з’явитись у свідомості без зовнішнього чуттєвого збудження, так як і думка. Якщо думка оформлюється в слові, то рефлекс залишається лише у м’язах, які виконують розмовні функції, думка відокремлюється від дії.

Вчений довів, що всі акти свідомого чи несвідомого життя за способом походження - суть рефлексу.

У рефлекторній теорії психічного, природа організму відіграє у визначенні поведінки незначну роль.

У роботі „Елементи думки” дає розгорнуту картину розвитку мислення з чуттєвого досвіду. Будь-яка думка це зіставлення уявних об’єктів один з одним у певному відношенні. Досліджує три головні відношення між елементами думки – схожість, співіснування і послідовність.

Рефлекторна теорія психіки виходить з того факту, що поза людською психікою існує великий об’єктивний світ незалежно від волі людини. Завдання психології полягає в тому, щоб визначити характер їхньої взаємодії, тобто показати, що вносять суб’єкт і об’єкт в той образ дійсності, який створює психіка.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: