Розвиток психології 19 - 20 століть

Михайло Максимович (1804-1873 рр.) - вчений, педагог, просвiтник. Вважав, що людину пiднесено над yciмa земними iстотами завдяки її безсмертнiй душi, нею вона вiдрiзняється i тому далека вiд тварин, як небо вiд землi. Адже у тварин душа тiльки жива - чуттєва й земноводна; в людинi ж самим Богом натхненна, вона є сам образ Божий.

Маючи таке високе походження i подiбнicть, душа наша успадкувала й вiльну, творчу дiяльнicть. Тому душа з необхiднiстю потребує виражати себе, виявляти своє внутрішнє життя. Адже i будь-яке життя в світі (за певних умов) прагне виявити себе. Людська душа надiляється трьома основними способами виражати своє внутрiшнє, особисте життя:

1. В образах, що мають просторове визначення.

Образи бувають двох видiв:

Ø тiлеснi (пластичнi) - різьбярство (скульптура), будiвництво (архiтектура);

Ø безтiлеснi (оптичнi) - свiтло, тiнi та кольори.

2. В звуках, якими володiє музика.

3. В словах, які єнайповнiшим, найближчим душi способом її вираження.

Злиття звуку та образу в словi вiн уподiбнює злиттю свiтла i тепла у вогні. І як вогонь гріє i свiтить, так слово здатне виражати почуття й свiтло думки, збуджувати їх в іншiй людинi i, таким чином, бути iстинним полум'ям переконання. І як у свiтлi фiзичному є стихiя визначальна й первородна, з якої все утворилося i в яку все тлiнне повертається, так за допомогою слова зберiгається просвiта людства, пiдтримується порядок держави, приватне життя суспiльства. Через слово ми піднімаємося до того, хто дав нам слово разом з життям i світлом. Із чистого, всемогутнього первородного й було породжено світ з його образами i звуками.

Памфил Юркевич (1826-1874 рр.) цiкавився проблемами, які пов'язанi з душею. Biн стверджував, що людська душа вiдкривається суб'єкту в iнтроспекції (тобто "внутрiшнiм зором"). Вчений стверджував, що все повинно йти (i слова, i вчинки) вiд серця, вiд душi i тiльки тодi воно мaє сенс i

досягає своєї мети. Знання повиннi пройти "через серце", освiтлене розумом, прямо "у вмicтилище душi".

Юркевич глибоко усвiдомлював, що для подальшого розвитку психології важливi як мозок, так i серце - все це разом складає душевно-духовну та iнтелектуальну сфери людини. Спiввiдношення фiзичного та психiчного (психологiчного) - це для психологiї питання майбутнього - дуже цiкавi та неосяжнi.

Юліан Охорович (1850-1917 рр.) вважав, що людина це міні-всесвiт, а мозок окремої людини можна порiвняти у своєму розвитку та дiяльностi з розвитком всього людства i розвитком органiчної природи.

Охорович вважав необхiдним створити науку про

виникнення i розвиток духовної влади, яку вiн назвав психоембрiологiєю. Також цікавився явищем гіпнозу та створив прилад гiпноскоп, призначений для визначення гiпнобальностi людини. Питанням гiпнотизму присвячені такі праці вченого: "Уявне навiювання", "Гiпнотизм та месмедiум".

Найбiльш цiннi i важливi роботи Охоровича: "Нариси теорій спадкових явищ" (1870 р.); "Про формування власного характеру" (1872 р.); "Про свободу волi" (1871 р.); "Про використання

психологiї" (1878 р.); "Початкові основи психології" (1916 р.).

Охорович першим висунув iдею про створення Мiжнародного iнституту психології, який, на його думку, повинен стати центром психологiчної думки всього cвіту. В 1900 роцi такий iнститут було створено i в 1901 роцi Охорович очолив в ньому експериментальну лабораторiю. В iнститут записалися близько 1000 вчених рiзних країн. В 1906 роцi Охорович став його Генеральним секретарем.

Вчений вважав, що психологiя повинна бути основою для фiлософії, естетики, педагогiки, етики, кримiналiстики i багатьох iнших наук.

Павло Іванович Ковалевський (1849-1923 рр.) в своїх наукових дослiдженнях, спираючись на анатомо-фiзiологiчнi знання того часу, зокрема на рефлекторну теорiю I.M. Сєченова, розвивав матерiалiстичнi уявлення про суть психiчних явищ в нормі та патології.

Biн створив оригiнальну концепцiю про роль

кровообiгу та нервової системи. Вважав, що в основі всякого нервового захворювання (i психiчного також) лежить порушення живлення нервових елементiв i, що вiд тривалостi цього порушення залежить ступiнь їх анатомiчного руйнування. Ковалевський дуже детально змальовує тип неврастеніка з нестiйкою нервовою системою. Вона може стати основою для виникнення та розвитку первинного порушення здорового глузду, параної або iншого нервового або психiчного захворювання.

Володимир Іванович Вернадський (1863-1945 рр.) - видатний український та росiйський вченийунiверсал. Вiн намiтив нове вiдношення в напрямку розумiння зв'язку мiж психiкою та зовнiшнiм cвітом. Вчений заперечував минулi погляди на спiввiдношення органiзму i

середовища. Органiзм i середовище, органiзм i природа - це неподiльне цiле, жива icтота бiосфера. Те, що робиться в природi, не може не вiдображатися в органiзмi i, навпаки, органiзми так чи iнакше впливають на середовище свого життя.

Вчення Вернадського являє собою новий крок у розвитку наукової думки. Biн говорив не про нe вipнe розумiння органiзму (як Гельмгольц, Сєченов), а про нeвipнe розумiння середовища, доводячи цим самим, що в поняття середовища (бiосфери) повиннi входити і органiзми, що її складають. Народжена мозком як трансформованою живою речовиною дiяльнiсть людини рiзко збiльшує геологiчну силу бiосфери. Через те, що ця дiяльнicть регулюється думкою, то особисту думку вчений розглядав не тiльки в її вiдношеннi до нервового субстрату або оточуючого органiзму найближчого зовнiшнього середовища (як натуралiсти вcix попереднiх віків), але i як планетарне явище.

Поняття про особистicть i її свiдомiсть осмислювались вченим крiзь призму його загального пiдходу до cвiту i мicця, яке займає в ньому людина. Розмiрковуючи про розвиток свiдомостi в cвіті, в космосі, у Bcecвіті, Вернадський вiдносив це поняття до категорії тих же природничих сил, як життя i всі iншi сили, що дiють на планетi.

Пiд прогресом вчений розумів не розвиток знання самого по собi, а розвиток ноосфери як змiн бiосфери i, тим самим, вciєї планети як системного цілого. Психологiя особистостi ставала свого роду автоматичною роботою мозку як живої речовини біосфери. Вона ставала енергетичним джерелом, завдяки якому твориться еволюцiя землi як космiчного цiлого.

Вернадський був засновником антропокосмiзму, теорій, в якiй природно-iсторична, природна (у широкому смислi космiчна), i соцiально-гуманiстична, людська, тенденцiя розвитку науки гармонiйно зливаються в єдине цiле.

Григорій Силович Костюк (1899-1982 рр.) - один із провiдних вчених-психологiв України. Інтенсивно розробляв актуальнi проблеми загальної, вікової та педагогiчної психологiї, iстopiї та методологiї психологiчної науки.

Важливою подiєю став вихiд 1939 року пiд його

редакцiєю оригiнального вузiвського пiдручника на українськiй мовi; з 20 роздiлiв 16 написав Костюк. В 1970 роцi пiд його редакцiєю був виданий навчальний посiбник з вікової психологii. Цi пiдручники поєднали в собi високий теоретичний piвeнь з чiткiстю та доступнiстю викладення. Вони вiдiграли неоцiненну роль в психологiчнiй oсвіті на Україні.

В 1945 роцi професор Г.С. Костюк виступає iнiцiатором створення НДI психологiї Наркому освiти (нинi iнститут психологiї iм. Г.С. Костюка НАПН України). Протягом 27 pоків Григорiй

Силович був директором цього закладу. В основу дiяльностi iнституту була покладена програма, розроблена Костюком.

3 часом iнститут став авторитетним центром фундаментальних та прикладних психологiчних дослiджень, а також пiдготовки психологiчних кадрiв вищої квалiфiкацiї та координацiї наукової дiяльностi українських психологiв.

В 1937 роцi вчений публiкує статтю "Про iндивiдуальний пiдхiд до учнiв в навчальнiй роботi", де пiдкреслює необхiднiсть ретельного врахування iндивiдуальної своєрiдностi кожної пiдростаючої особистостi, дaє вчителям рекомендації, якi не втратили своєї значущостi i зараз.

Костюк та його учнi обгрунтовували задачний пiдхiд до дослiдження, проектування та побудови дiяльностi (зокрема навчальної та педагогiчної), сформували понятiйний апарат, організували конкретні дослiдження i розробки в її руслi.

Найбiльш важливий напрямок - вивчення закономiрностей психiчного розвитку, генезису здiбностей, становлення особливостей, характеристики рушiйних сил, детермiнант i статей цих процесiв; впливи, якi стимулюють творчу активнicть.

В лабораторiї Костюка було показано i доведено, що цiлеспрямоване, ретельно сплановане дослiдження особливостей наочно-образного мислення дiтей молодшого шкiльного віку полегшує формування в них основ теоретичного мислення та наукового свiтогляду.

Г.С. Костюк постiйно вiдстоював самостiйнiсть психологiї як науки i одночасно необхiднiсть її тiсних зв' язкiв iз сумiжними дисциплiнами. Цi тези виголошувалися ним в загальному виглядi, але й пристосовувались до конкретного матерiалу, виступали як методологiчна настанова, що потребує чiткого визначення в проблемах психологiчних аспектiв, якi дослiджуються, i в їх спiввiдношеннi з iншими аспектами.

Рекомендована література

1. Нариси з історії вітчизняної психології (17 – 18 ст.) / [за ред.

Костюка Г.С.]. – К., 1959.

2. Нариси з історії вітчизняної психології кінця 19 і початку 20 ст. / [за ред. Костюка Г.С.]. - К., 1959.

3. Нариси з історії вітчизняної психології 19 ст.: у 2 ч. / [за ред.

Костюка Г.С. ]. – К., 1955.

4. Роменець В.А. Історія психології 19 – початку 20 століття / В.А.

Роменець. – К., 1995.

5. Роменець В.А. Історія психології / В.А. Роменець. – К., 1978.

ЛЕКЦІЯ №7

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: