Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Фізіогноміка та месмеризм




Йоганн Каспар Лафатер (1741-1801 рр.) розробив нове вчення про особистість –

фізіономіку, в основу якої поклав такі iдeї: людина є icтотою, котра водночас має i твариннi iнстинкти, i людську моральнicть та високий iнтелект. Вона є iндивідом, здатним прагнути,

почувати й мислити, тобто її психiка поділяється на три класичнi складовi. Психiка людини як найтiснiше пов’язана з її тiлом. В обличчi й постатi людини сповна виражається її психiка.

Лафатер розумiє фiзiогномiку в широкому значенні, стверджуючи, що вона охоплює весь тiлесний образ людини. Він вважає, що найвиразнiшу картину людської психiки, її індивiдуальних особливостей демонструє голова як «дзеркало душi». Тому фiзiогномiка звертається передусiм до вивчення черепа та людського обличчя.

Інтелектуальний бік людської психiки найбiльше позначається переважно на будові й малюнку саме черепа та чола. Моральнi вчинки й почуттєве внутрiшнє життя пов'язуються з будовою лицевих м'язiв, характерними особливостями носа та щiк. Психiчнi якостi, котрі переважають у тварин, виражено, як правило, обрисами рота й підборiддя. Проте головний виразник психiки - це очi, якi функціонують за допомогою вiдповiдних нервів i м'язiв.

Оскiльки психіка може перебувати у cтані спокою чи гострого емоцiйного напруження, то й саму фiзiогномiку Лафатер подiляє на двi основнi частини: нормогномiчну й патогномiчну. Остання виражає динамiчнicть обличчя на вiдмiну вiд статики.

Виходячи з таких наукових засад Лафатер дослiджує багатьох видатних осiб у людській історії, культурi, мистецтвi, фiлософiї тощо. Biн аналiзує велику кiлькiсть картин та скульптур вiдомих митцiв, де зображено фiзiогномiчнi риси. Аналогiчно Лафатер дослiджує психiчнi особливостi народiв, рас, окремих прошаркiв населення тих чи iнших країн, темпераменти характери людей. Неабияку увагу придiляє фiзiогномiцi тварин.

Австрійський лiкар Франц Антон Месмер

(1734-1815 рр.) у творі «Про вплив планет» (1766 р.) стверджував, що Сонце та Мiсяць впливають на твариннi тiла, насамперед i найбільше - на нервову систему. Месмер висунув гiпотезу, що тваринний магнетизм є силою, з

допомогою якої планети дiють на тіла. Згодом він оголосив, що сам володiє цим магнетизмом здатний творити чудеса.

За Месмером, на стан людини впливає особлива рiдина. Вона міститься в усьому тiлi. Сила, що криється в цiй рiдинi, має здатність випромiнюватися. При цьому тiло набуває магнетичних властивостей i передає їх іншим тiлам. Так, з метою лiкування приставляли до вiдповідної частини тiла магнітну пластинку. Для успіху справи хворий мав пильно дивитися на цiлителя, який випромінював магнетизм.

Месмер навіть запевняв, що можна намагнетизувати й дерев'яну рiч i з її допомогою вилiкувати пацієнта. Людина, доторкнувшись до магнетизера, одразу вiдчувала на собi його благодiйний вплив, що виявлявся насамперед в особливому збудженнi.

Теоретичну базу свого вчення Месмер виклав у 27 пунктах своєї працi «Спогади про вiдкриття тваринного магнетизму». Він пропонував вилiковувати нервові розлади прямо, iншi - опосередковано.

Теорiя та практика Месмера викликали великий ажiотаж. Було створено двi комісії для квалiфiкацiї «тваринного магнетизму». Та вони не знайшли жодних доказiв випромінювання, корисна дiя якого пояснювалася би збудженням процесу уяви.

Остаточний занепад теорії та практики магнетизму стався тодi, коли абат Фарiа продемонстрував свою дiю на людську cвідомість тiльки одним словом «Засни!» Вiдкриття явищ гiпнотизму цiлком витicнило iдeї Месмера.

Рекомендована література

1. Ждан А.Н. История психологии от античности до наших дней /

А.Н. Ждан. – М., 1990.

2. Марцинковская Т.Д. История психологии / Т.Д. Марцинковская.

– М., 2001.

3. Роменець В.А. Історія психології епохи Просвітництва / В.А.

Роменець. – К., 1988.

4. Роменець В.А. Історія психології 17 століття / В.А. Роменець. – К., 1990.

5. Роменець В.А. Історія психології / В.А. Роменець. – К., 1978.

6. Якунин В.А. История психологии / В.А. Якунин. - СПб, 1998.

7. Ярошевский М.Г. История психологии / М.Г. Ярошевский. – М., 1985.


ЛЕКЦІЯ №6






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных